Propedevtika_vnutrishnikh_khvorob

8.Взяти ампулу в ліву руку, затиснувши її великим, вказівним і середнім пальцями, а в праву руку ― шприц.

9.Обережно ввести в ампулу голку, надіту на шприц, і, відтягуючи поршень,

поступово набрати в шприц потрібну кількість вмісту ампули, у міру потреби нахиляючи її; при наборі розчину з флакона проколоти голкою гумову пробку, надіти голку з флаконом на підігольний конус шприца, підняти флакон уверх дном і набрати в шприц потрібну кількість вмісту флакона (мал. 11-5).

10.Зняти шприц із голки для набору препарату й надіти на нього голку для ін'єкції.

11.Видалити бульбашки повітря, наявні в шприці: шприц повернути голкою вгору і,

тримаючи його вертикально на рівні очей, натисканням на поршень випустити повітря й першу краплю лікарської речовини, притримуючи вказівним пальцем лівої руки голку за муфту.

Категорично забороняється накривати голку ватою, змоченою спиртом, оскільки ватяні волокна можуть бути причиною підшкірних інфільтратів і нагноєнь.

Внутрішньошкірна ін'єкція

Внутрішньошкірну ін'єкцію застосовують із діагностичною метою (алергічні проби Бюрне, Манту, Касоні й ін.) і для місцевого знеболення (обколювання). З

діагностичною метою вводять 0,1-1 мл речовини, використовуючи ділянку шкіри внутрішньої поверхні передпліччя.

Проба Бюрне (Етьєн Бюрне, 1873-1960, французький мікробіолог) ― метод діагностики бруцельозу, тобто, алергічна проба з внутрішньошкірним уведенням бруцелліну.

Проба Манту (Шарль Манту, 1877-1947, французький лікар) ― діагностична алергічна проба для виявлення туберкульозу з внутрішньошкірним уведенням туберкуліну.

Проба Касоні (Т. Касоні, 1880-1933, італійський лікар) ― діагностична алергічна проба для виявлення ехінококозу з внутрішньошкірним уведенням ехінококового антигену.

Необхідне обладнання: стерильний шприц місткістю 1 мл з голкою, стерильний лоток, ампула з алергеном (сироваткою, токсином), 70% розчин спирту, бікс зі стерильним матеріалом (ватяні кульки, тампони), стерильні пінцети, лоток для

221

використаних шприців, стерильні рукавички, маска, протишоковий набір ліків.

Порядок виконання внутрішньошкірної алергічної проби:

1. Ретельно вимити руки з милом теплою проточною водою; не витираючи рушником,

щоб не порушити відносну стерильність, добре протерти їх спиртом; надіти стерильні рукавички й також обробити їх стерильною ватяною кулькою, змоченою в 70% розчині спирту.

2.Набрати в шприц призначену кількість лікарського розчину.

3.Попросити хворого зайняти зручне положення (сісти або лягти) і звільнити місце ін'єкції від одягу.

4.Обробити місце ін'єкції стерильною ватяною кулькою, змоченою в 70% розчині спирту, здійснюючи рухи в одному напрямі зверху вниз; почекати, поки висохне шкіра в місці ін'єкції.

5.Лівою рукою зовні обхопити передпліччя хворого й зафіксувати шкіру (не натягувати!).

6.Правою рукою ввести в шкіру голку зрізом угору в напрямі від низу до верху під кутом 150 до шкірної поверхні на довжину тільки зрізу голки так, щоб зріз просвічував через шкіру.

7.Не виймаючи голки, трохи підвести шкіру зрізом голки (утворивши «намет»),

перенести ліву руку на поршень шприца і, натискаючи на поршень, увести лікарську

речовину.

8.Витягнути голку швидким рухом.

9.Скласти використані шприц, голки в лоток; використані ватяні кульки покласти в ємність із дезінфікуючим розчином.

10.Зняти рукавички, вимити руки.

При проведенні внутрішньошкірної алергічної проби стерильну ватяну кульку

прикладати не потрібно.

Результати алергічної проби оцінюють лікар або спеціально навчена медична

сестра.

222

Підшкірна ін'єкція

Підшкірну ін'єкцію виконують на глибину 15 мм. Максимальний ефект від підшкірно введеного лікарського препарату досягається в середньому через 30 хв після ін'єкції.

Найбільш зручні ділянки для підшкірного введення лікарських речовин ― верхня третина зовнішньої поверхні плеча, підлопатковий простір, передньо-бічна поверхня стегна, бічна поверхня черевної стінки. У цих ділянках шкіра легко захоплюється в складку, тому відсутня небезпека пошкодження кровоносних судин і нервів. Не можна вводити лікарські засоби в місця з набряклою підшкірною жировою клітковиною або в ущільнення від попередніх ін'єкцій, що погано розсмокталися.

Необхідне обладнання: стерильний лоток для шприца, одноразовий шприц,

ампула з розчином лікарського засобу, 70% розчин спирту, бікс зі стерильним матеріалом (ватяні кульки, тампони), стерильні пінцети, лоток для використаних шприців, стерильна маска, рукавички, протишоковий набір, ємність із дезінфікуючим розчином.

Порядок виконання процедури:

1. Запропонувати пацієнту зайняти зручне положення й звільнити місце ін'єкції від одягу (за необхідності допомогти в цьому хворому).

2. Ретельно вимити руки з милом теплою проточною водою; не витираючи рушником,

щоб не порушити відносну стерильність, добре протерти руки спиртом; надіти стерильні рукавички й також обробити їх стерильною ватяною кулькою, змоченою в

70% розчині спирту.

3.Підготувати шприц із лікарським засобом.

4.Обробити місце ін'єкції двома стерильними ватяними кульками, змоченими в 70%

розчині спирту, широко, в одному напрямі: спочатку велику зону, потім другою кулькою безпосередньо місце ін'єкції.

5. Видалити зі шприца бульбашки повітря, що залишилися, взяти шприц у праву руку,

вказівним пальцем притримуючи муфту голки, а великим і рештою пальців ― циліндр.

223

6.Сформувати складку шкіри в місці ін'єкції, захопивши великим і вказівним пальцями лівої руки шкіру так, щоб утворився трикутник (мал. 13.2. ― а, б.

7.Увести швидким рухом голку під кутом 30-450 зрізом вгору в підставу складки на глибину 15 мм; при цьому вказівним пальцем потрібно притримувати муфту голки

(мал. 13.2. а).

8.Відпустити складку; упевнитися, що голка не потрапила в судину, трошки відтягнути поршень на себе (у шприці не повинно бути крові); за наявності крові в шприці слід повторити укол голки.

9.Ліву руку перенести на поршень і, натискаючи на нього, поволі ввести лікарську речовину (мал. 13.2., б).

10.Притиснути місце ін'єкції стерильною ватяною кулькою, змоченою в 70% розчині спирту, і швидким рухом витягнути голку.

11.Скласти використані шприц, голки в лоток; використані ватяні кульки покласти в ємність із дезінфікуючим розчином.

12.Зняти рукавички, вимити руки.

Мал. 13.2. Техніка підшкірної ін'єкції: а ― формування шкірної складки й укол у її основу голки шприца; б ― уведення лікарського засобу.

Після ін'єкції можливе утворення підшкірного інфільтрату, який найчастіше з'являється після введення непідігрітих олійних розчинів, а також у тих випадках, коли не дотримуються правила асептики і антисептики.

Підшкірне введення сироваток за методом Безредки. З метою попередження розвитку анафілактичного шоку й інших алергічних реакцій при введенні імунних

224

сироваток використовують метод Безредки для визначення реакції хворого на введення сироватки. Для цього в шприц набирають 0,1 мл розведення в 100 разів імунної сироватки, вводять її під шкіру (в ділянку згинальної поверхні плеча) і через 20 хв оцінюють реакцію. Якщо у хворого немає неприємних відчуттів, діаметр горбика, що утворився, не перевищує 0,9 см і зона гіперемії навколо нього обмежена, не з'явилася кропив'янка, не знижується АТ, то вводять 0,1 мл нерозведеної сироватки, а ще через

30-60 хв за відсутності реакції ― всю решту кількості препарату.

Внутрішньом'язова ін'єкція

Внутрішньом'язові ін'єкції слід проводити в певних місцях тіла, де є значний шар м'язової тканини й близько від місця ін'єкції не проходять великі судини і нервові стовбури. Найбільш відповідні місця (мал. 13.3.) ― м'язи сідниць (середній і малий сідничні м'язи) і стегна (латеральний широкий м'яз). Значно рідше внутрішньом'язову ін'єкцію здійснюють у дельтовидний м'яз плеча, оскільки існує небезпека пошкодження променевого або ліктьового нервів, плечової артерії.

Для внутрішньом'язових ін'єкцій користуються шприцом і голкою завдовжки 8-

10 см. У сідничній ділянці використовують тільки верхньозовнішня її частину,

найбільш віддалену від сідничого нерва й великих кровоносних судин. У думках

225

розділяють сідницю на чотири частини (квадранти); ін'єкцію проводять у верхньозовнішній квадрант у його частині приблизно на 5-8 см нижче за рівень гребеня клубової кістки (мал. 13.4.).

Випадкове травмування голкою сідничого нерва при виконанні ін'єкції в не верхньозовнішній квадрант сідниці може викликати частковий або повний параліч кінцівки.

Хворий у жодному разі не повинен стояти під час внутрішньом'язової ін'єкції,

оскільки в цьому положенні можлива поломка і відрив голки від муфти. Пацієнт повинен лежати на животі, при цьому м'язи тіла повинні бути повністю розслаблені.

Максимальний об'єм уведеної внутрішньом'язової лікарської речовини не повинен перевищувати 10 мл.

Необхідне обладнання: одноразовий шприц із голкою завдовжки 5 см,

стерильний лоток для шприца, ампула (флакон) із розчином лікарської речовини, 70%

розчин спирту, бікс зі стерильним матеріалом (ватяні кульки, тампони), стерильні пінцети, лоток для використаних шприців, стерильні маска, рукавички, протишоковий набір, ємність із дезінфікуючим разчином.

Порядок виконання процедури:

1. Запропонувати хворому зайняти зручне положення (лежачи на животі або на боку,

при цьому нога, яка виявляється зверху, повинна бути розігнута в тазостегновому й колінному суглобах).

2. Ретельно вимити руки з милом теплою проточною водою; не витираючи рушником,

щоб не порушити відносну стерильність, добре протерти їх спиртом; надіти стерильні рукавички й також обробити їх стерильною ватяною кулькою, змоченою в 70% розчині спирту.

3.Підготувати шприц із лікарським засобом, видалити повітря зі шприца.

4.Обробити ділянку ін'єкції двома стерильними ватяними кульками, змоченими в спирті, широко, в напрямі зверху вниз: спочатку велику поверхню, потім другою кулькою безпосередньо місце ін'єкції.

226

5.Взяти шприц у праву руку, фіксуючи мізинцем муфту голки, рештою пальців утримуючи циліндр; розташувати шприц перпендикулярно місцю ін'єкції.

6.Великим і вказівним пальцями лівої руки розтягнути шкіру пацієнта в місці ін'єкції;

якщо хворий виснажений, шкіру, навпаки, слід зібрати в складку.

7.Швидким рухом кисті руки ввести голку під кутом 900 до місця ін'єкції на 2/3 її довжини.

8.Не перехоплюючи шприц, лівою рукою відтягнути поршень на себе, щоб переконатися, що голка не потрапила в кровоносну судину (у циліндрі шприца не повинно бути крові); за наявності крові в шприці слід повторити укол голки.

9.Продовжуючи правою рукою утримувати шприц, лівою рукою поволі плавно ввести лікарський розчин.

10.Притиснути до місця ін'єкції стерильну ватяну кульку, змочену в спирті, і швидким рухом вивести голку.

11.Скласти використані шприц, голки в лоток; використані ватяні кульки покласти в ємність із дезінфікуючим розчином.

12.Зняти рукавички, вимити руки.

При введенні ліків у стегно шприц необхідно тримати як перо під кутом 450, щоб не пошкодити окістя.

При використанні нестерильних шприців і голок, неточному виборі місця ін'єкції,

недостатньо глибокому введенні голки і попаданні ліків у судини можуть виникнути різні ускладнення: постін'єкційний інфільтрат і абсцес, гематома, пошкодження нервових стовбурів (від невриту до паралічу), емболія, поломка голки й т. д.

Внутрішньовенна ін'єкція

Венепункція (лат. vena ― вена, punctio ― укол, прокол) ― чрезшкірне введення порожнистої голки в просвіт вени з метою внутрішньовенного введення лікарських засобів, переливання крові й крозамінників, витягання крові (для взяття крові на аналіз), а також кровопускання ― витягання 200-400 мл крові за показаннями.

Найчастіше пунктують вену ліктьового згину, а за необхідності й інші вени,

227

наприклад, вени на тильній поверхні кисті (вени нижніх кінцівок не слід використовувати у зв’язку з небезпекою розвитку тромбофлебіту). Пацієнт може сидіти або лежати. Рука його повинна бути максимально розігнутою в ліктьовому суглобі, під ліктьовий згин підкладають щільну клейончасту подушку або рушник. На плече, вище ліктьового згину на 10 см, достатньо туго на рукав одягу пацієнта накладають джгут,

щоб здавити вени. Затягувати джгут слід так, щоб його вільні кінці були направлені вгору, а петля ― вниз. Не можна порушувати артеріальний кровотік, тому пульс на променевій артерії повинен добре пальпуватися. Для поліпшення наповнення вени пацієнта потрібно попросити «попрацювати кулаком» ― кілька разів стиснути й разігнути кулак.

Необхідне обладнання: стерильний лоток для шприца, одноразовий шприц із голкою довжиною 10 см, ампула (флакон) із розчином лікарської речовини, 70%

розчин спирту, бікс зі стерильним матеріалом (ватяні кульки, тампони), стерильні пінцети, лоток для використаних шприців, стерильні маска, рукавички, протишоковий набір, ємність із дезінфікуючим розчином.

Мал. 13.5. Накладання джгута на плече пацієнта перед венеункцією: а ― послідовність зав'язування джгута; б ― вид джгута після його накладення.

Порядок виконання процедури:

1.Запропонувати хворому зайняти зручне положення (сидячи на стільці або лежачи на спині).

2.Ретельно вимити руки з милом теплою проточною водою; не витираючи рушником,

228

щоб не порушити відносну стерильність, добре протерти їх спиртом; надіти стерильні

рукавички.

3.Підготувати шприц із лікарським засобом, видалити повітря зі шприца.

4.Підкласти під лікоть пацієнта клейонковий вал для максимального розгинання ліктьового суглоба.

5.Звільнити від одягу руку або підняти рукав сорочки до середньої третини плеча так,

щоб був забезпечений вільний доступ до ділянки ліктьового згину й не заважав одяг.

6.Накласти гумовий джгут на ділянку середньої третини плеча (мал. 13.5.) вище за ліктьовий згин на 10 см (на серветку або розпрямлений рукав сорочки, щоб при зав'язуванні джгут не затиснув шкіру) і затягнути джгут так, щоб петля джгута була направлена вниз, а вільні його кінці ― вгору (щоб кінці джгута під час венепункції не потрапили на оброблену спиртом ділянку); переконатися, що пульс на променевій артерії добре промацується.

7.Обробити одягнені в рукавички руки 70% розчином спирту.

8.Запропонувати пацієнту «попрацювати кулаком» ― кілька разів стиснути й розтискати кулак для кращого наповнення вени.

9.Запропонувати пацієнту стиснути кулак і не розтискати до дозволу; при цьому двічі обробити шкіру в ділянці ліктьового згину ватяними кульками, змоченими 70%

розчином спирту, в одному напрямі ― зверху вниз, спочатку широко (розмір ін'єкційної ділянки 4x8 см), потім другою ватяною кулькою ― безпосередньо місце пункції.

10.Знайти найбільш наповнену вену, потім кінчиками пальців лівої руки відтягнути шкіру ліктьового згину у бік передпліччя приблизно на 5 см нижче за точку ін'єкції та фіксувати вену (але не перетискати її) (мал. 13.6.).

11.У праву руку взяти приготований для пункції шприц із голкою.

12.Провести венепункцію: тримаючи голку зрізом угору під кутом 450, ввести голку під шкіру, потім, зменшивши кут нахилу і, тримаючи голку майже паралельно шкірній поверхні, просунути голку трохи уздовж вени і ввести її на третину довжини у вену

229

(при відповідних навичках можна одномоментно проколювати шкіру над веною і

стінку самої вени); при проколі вени виникає відчуття попадання голкою в порожнечу.

13.Переконатися, що голка знаходиться у вені, злегка потягнувши поршень голки на себе, при цьому в шприці повинна з'явитися кров (мал. 13.6.).

14.Зняти джгут, попросити хворого розтискати кулак.

15.Поволі ввести ліки ― не до самого упору поршня шприца, залишаючи бульбашки повітря в шприці.

16.Лівою рукою прикласти до місця проколу ватяну кульку зі спиртом, правою рукою витягнути голку з вени.

17.Руку хворого зігнути в ліктьовому суглобі на декілька хвилин до повної зупинки кровотечі (мал. 13.6.).

18.Скласти використані шприц, голки в лоток; використані ватяні кульки помістити в ємність із дезінфікуючим розчином.

19. Зняти рукавички, вимити руки.

Можливі ускладнення при внутрішньовенній ін'єкції: повітряна емболія (при попаданні повітря зі шприца), олійна емболія (при помилковому введенні олійних розчинів внутрішньовенно), тромбофлебіт (при частих венепункціях однієї й тієї ж вени), гематома (при скрізному проколі стінок судини).

Мал.13.6. Техніка внутрішньовенної ін’єкції

230