Курс лекц й - ФПО - Ф нансовий обл к 2

витрати на оплату праці за елементами операційних витрат "Витрати на оплату праці" і "Відрахування на соціальні заходи". Тобто нарахування заробітної плати відображається по кредиту рахунку 661 "Розрахунки з оплати праці" і, одночасно, по дебету відповідних субрахунків рахунку 81 "Витрати на оплату праці": 811 "Виплати за окладами і тарифами" (основна заробітна плата), 812 "Премії та заохочення" (додаткова заробітна плата), 813 "Компенсаційні виплати" (компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством), 814 "Оплата відпусток" (виплати за відпустку, нарахування резерву відпусток), 816 "Інші витрати на оплату праці" (інші виплати). Потім з кредиту цих субрахунків витрати на оплату праці списуються на відповідні витрати діяльності (рахунки класу 9 "Витрати діяльності": 23, 91, 92, 93, 94). Порядок обліку утримань із заробітної плати і нарахування податків не залежать від застосування рахунків класу 8 "Витрати за елементами".

Малі підприємства і неприбуткові організації не мають необхідності у розподілі витрат за напрямками, всі їх витрати фактично можна вважати прямими. Тому такі підприємства можуть обліковують витрати із застосуванням тільки рахунків класу 8 "Витрати за елементами". Витрати на оплату праці, що обліковані по дебету відповідного субрахунку рахунку 81 "Витрати на оплату праці", у кінці місяця на рахунки класу 9 "Витрати діяльності" не списуються. При такому варіанті ведення обліку витрати у кінці звітного періоду у повній сумі списуються на рахунок фінансових результатів, тобто з кредиту відповідного субрахунку рахунку 81 "Витрати на оплату праці" у дебет рахунку 791 "Результат основної діяльності".

Таблиця 14.1.

4.Облік соціального страхування в системі рахунків

З1 січня 2011 року набрав чинності з Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"

Платниками єдиного внеску є:

∙роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

∙фізичні особи — підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільноправовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця);

∙інші особи начені частиною першою статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"

Для платників-роботодавців, визначених пунктом 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 та платників - найманих працівників, визначених пунктами 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці".

Згідно з підпунктом 4.3.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 N 21-5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 за N 994/18289 визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 N 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за N 114/8713.

Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України 22.12.2010 N 1170.

Розмір єдиного внеску встановлюється у відсотках від суми заробітної плати та залежить від класу професійного ризику виробництва, установленого для роботодавця за основним видом його діяльності і становить від 36,76 % до 49,7 %.

Для бюджетних установ (незалежно від визначеного їм класу професійного ризику виробництва) розмір для нарахування єдиного внеску становить 36,3 %.

Для роботодавців, які використовують працю найманих працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілоти, штурмани, бортінженери, бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, єдиний внесок встановлюється у розмірі 45,96 % визначеної бази нарахування для цих осіб.

Підприємства, установи, організації за працюючих інвалідів сплачуватимуть єдиний внесок у розмірі 8,41 %.

Нарахування єдиного внеску для найманих працівників (крім платників, зазначених у ч. 9 статті 8 Закону) здійснюється у розмірі 3,6 % сум нарахованої заробітної плати за видами виплат.

Згідно з абзацом другим частини 6 статті 8 Закону для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності особам (у тому числі і інвалідам), зазначеним у пункті 11 частини першої статті 4 Закону, єдиний внесок на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та суми допомоги по тимчасовій непрацездатності нараховується за ставкою 33,2 %.

Для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності згідно з частиною 12 статті 8 Закону єдиний внесок із сум такої допомоги утримується за ставкою 2 %.

Базою для нарахування єдиного внеску для платників роботодавців (крім платників, зазначених у абзаці сьомому частини 1 статті 4 Закону), які використовують працю фізичних осіб за цивільноправовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця) є винагорода, що виплачується такій фізичній особі за виконання робіт (надання послуг). Єдиний внесок на суми такої винагороди нараховується роботодавцем у розмірі 34,7 %. Для платників - фізичних осіб єдиний внесок нараховується у розмірі 2,6 % винагороди за цивільно-правовими договорами.

Оскільки у свідоцтві про державну реєстрацію підприємця види діяльності не зазначаються, то для підтвердження його виду діяльності можливо використовувати інформацію, надану державним реєстратором, де зазначаються види його діяльності відповідно до КВЕД.

Фізичні особи - підприємці (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та особи, які забезпечують себе роботою самостійно та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, сплачують єдиний внесок у розмірі 34,7 % сум доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується у розмірі 34,7 % на суми, що визначаються такими платниками самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Ураховуючи положення підпункту 4.6.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 N 21-5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за N 994/18289, фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа місяця, наступного за місяцем, за який він сплачується (наприклад: за січень 2011 року єдиний внесок сплачується до 21.02.2011 року). Суми, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, який дорівнює календарному року (наприклад за 2011 рік - не пізніше 20 січня 2012 року).

Зазначені особи сплачуватимуть єдиний внесок на рахунки органів Пенсійного фонду України, відкриті в органах Держказначейства, у повному обсязі, починаючи із січня 2011 року.

При цьому слід зазначити, що згідно з підрозділом 8 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, який набирає чинності з 01.01.2011 року, нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску здійснюються суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний або фіксований податок, у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Податок з доходів фізичних осіб

Об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є загальний місячний оподатковуваний дохід, тобто, в даному випадку, заробітна плата працівника. При чому, об’єктом оподаткування є не вся нарахована заробітна плата, а її частина, що залишається після вирахування утриманих фондів та податкової соціальної пільги.

Податкова соціальна пільга (ПСП) – це сума на яку зменшується оподатковуваний дохід при умові, що така пільга застосовується до працівника.

Для того, щоб отримати ПСП, працівник подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування ПСП за формою, визначеною центральним податковим органом. Однак до працівників які із 1 січня 2004 р. працювали на підприємстві як на основному місці роботи (з трудовою книжкою), то до таких працівників ПСП застосовується без подання заяви про застосування пільги. Проте, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України, необхідно подати нову форму заяви про застосування податкової соціальної пільги. Працівник, який змінює за самостійним рішенням місце отримання ПСП, зобов'язаний подати роботодавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги за формою, визначеною центральним податковим органом

ПСП застосовується до заробітної плати протягом звітного податкового місяця, якщо її розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн., тобто 1320 грн.

Розмір ПСП на 2011 рік складає 50% від мінімальної заробітної плати, встановленої на початок року (941 грн.), тобто 470,50 грн.

Ставка ПДФО починаючи з 01.01.2007 р. – 15%.

Отже, розмір утримання ПДФО визначається виходячи з наступної формули:

ПДФО = (ЗП – ЄСВ – ПСП) х 15%,

де ПДФО – податок з доходів фізичних осіб; ЗП – заробітна плата працівника; ЄСВ – утриманий єдиний соціальний внесок ПСП – податкова соціальна пільга

Тема: Облік розрахунків з бюджетом

Нормативні документи:

1. Податковий кодекс України, № 2856-VI від 23.12.2010

1. Поняття, функції податків та їх класифікація

Податки - це обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб, що стягуються до бюджету.

Нарахування, сплата й облік податків здійснюється відповідно до податкового законодавства країни. Податкове законодавство - це звід законів та інструкцій за розрахунками та сплатою кожного з видів податку.

Діюча система оподаткування України визначається Законом України від 18.02.97 р. № 77/97 „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування". Цей закон визначає принципи побудови системи оподаткування, які податки і збори існують в Україні, а також, права, обов'язки і відповідальність платників.

Під податком розуміється законодавчо встановлений державою обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня чи державний цільовий фонд з метою формування централізованих фінансових ресурсів.

Основними функціями податків наступні: фіскальна, регулююча і соціальна.

Фіскальна функція податків полягає у тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Фіскальна функція є основною в характеристиці сутності податків і визначає їх суспільне призначення.

Суть регулюючої функції — у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Сутність соціальної функції — у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення розбіжностей реальних доходів окремих груп населення. Крім податків система оподаткування включає збори та інші обов'язкові платежі, а також внески до державних цільових фондів.

Розглянемо класифікацію податків залежно від різних ознак Податки та збори по відношенню до бюджетного устрою у відповідності до Податкового кодексу

України поділяються на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних податків та зборів належать:

∙податок на прибуток підприємств;

∙податок на доходи фізичних осіб;

∙податок на додану вартість;

∙акцизний податок;

∙збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

∙рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

∙рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

∙плата за користування надрами;

∙плата за землю;

∙збір за користування радіочастотним ресурсом України;

∙збір за спеціальне використання води;

∙збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

∙фіксований сільськогосподарський податок;

∙збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

∙мито;

∙збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

∙збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

∙податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

∙єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

∙збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

∙збір за місця для паркування транспортних засобів;

∙туристичний збір.

Стягнення податків до бюджету здійснюється за різними ставками, які поділяються на: пропорційні - від бази оподаткування підлягає сплаті певна частка, відсоток (наприклад, від

оподаткованого прибутку 30% складає податок на прибуток підприємства); прогресивні - чим більша база оподаткування, тим більша частина її підлягає стягненню

(наприклад, чим більший дохід фізичної особи, тим більша ставка прибуткового податку з громадян); регресивні - чим більша база оподаткування, тим менша частина її підлягає стягненню (наприклад,

якщо заробітна плата одного працівника на місяць перевищує 1 600 грн., на суму перевищення підприємство не нараховує збір на обов'язкове пенсійне страхування).

За способом стягнення податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються в результаті придбання та акумулювання матеріальних ресурсів. Дані податки залежать від доходу або майна, і платниками є безпосередньо власники цих доходів або майна (наприклад, податок на землю, податок на доходи фізичних осіб).

Непрямі податки існують у вигляді накидки до ціни товару. Платником непрямих податків є кінцевий споживач даних товарів, але він не сплачує безпосередньо до бюджету дані податки. Спочатку непрямі податки, що входять до ціни реалізації товару (послуг), від споживачів отримує торговельне підприємство, підприємство-виробник, підприємство сфери послуг, на яких, у свою чергу, покладено обов'язок з перерахування непрямих податків до бюджету.

Суб'єктами оподаткування виступають юридичні та фізичні особи. Існують податки, що сплачуються:

•тільки юридичними особами (наприклад, податок на прибуток підприємств);

•тільки фізичними особами (наприклад, податок на доходи фізичних осіб);

•фізичними і юридичними особами (наприклад, податок на землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів).

2. Облік податку на додану вартість

Податок на додану вартість - це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, утворюваної на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до ціни продажу на товари (роботи, послуги), котру сплачує кінцевий споживач. Податок на додану вартість має ряд суттєвих переваг і недоліків

Згідно чинного законодавства платниками ПДВ такі особи.

1)будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку;

2)будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3)будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом,

атакож будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Об'єктом оподаткування є такі операції платників податку:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України,, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України,

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту;

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно із оподатковуються за ставкою 20 % та додається до ціни товарів (робіт, послуг). За податковими зобов’язаннями з податку на додану вартість, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року — 17 відсотків.

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

Порядок обчислення і сплати податку

Продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Податкова накладна

Платник податку зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну Податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох

примірниках. Оригінал податкової накладної віддається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Дата виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту

Датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата першої з подій; а) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; б) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Убухгалтерському обліку для відображення податку на додану вартість застосовують такі рахунки 64 "Розрахунки за податками і платежами"; 641 "Розрахунки за податками"; 643 "Податкові зобов'язання "; 644 "Податковий кредит"

Убухгалтерському обліку, незважаючи на назви субрахунків 643 "Податкові зобов'язання" і 644 "Податковий кредит" відображені на них суми в "Податковій декларації з ПДВ" не зазначають. На субрахунку 643 обліковують суми податку на додану вартість у разі оплати (авансу) постачальникам (підрядчикам) під майбутню поставку ТМЦ, виконання робіт (послуг). А на субрахунку 644 — у випадку надходження від покупців попередньої оплати (авансу) за продукцію, товари, послуги. Це зумовлено тим, що попередній оплаті активи ще не реалізовані і тому на рахунки класу 7 "Доходи і результати діяльності" податкові зобов'язання віднести не можна.

Якщо б першою подією було відвантаження продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, то податкове зобов'язання можна було б відразу відобразити по дебету субрахунків 701 (702, 703) і кредиту субрахунку 641 "Облік розрахунків за податками і платежами".

Приклад 15.1.

У випадку отримання попередньої оплати за продукцію, товари, роботи чи послуги, відразу відображають податкове зобов'язання по дебету 643 у кореспонденції з субрахунком 641, а переносять цю суму в дебет 701 (702, 703) і списують по кредиту 643 уже при відвантаженні продукції (товарів) чи підписанні акта виконаних робіт (надання послуг).

Приклад 15.2.

Субрахунок 643 є транзитним. Сума ПДВ тут відображається тимчасово, при чому по дебету до того часу, поки не будуть проведені взаєморозрахунки з покупцями або замовниками (відвантажена продукція, товари, виконані роботи або надані послуги).

При придбанні продукції, товарів, робіт чи послуг у випадку після оплати постачальнику, відразу відображають податкове зобов'язання по дебету 643 у кореспонденції з субрахунком 641.

Приклад 15.3.

При попередній оплаті постачальникам (підрядникам) за продукцію (товари), роботи (послуги), які надійдуть на підприємство пізніше, спочатку відображають суму податкового кредиту по дебету 641 субрахунку і кредиту 644, а вже при отриманні раніше оплачених активів субрахунок 644 закривають у кореспонденції з кредитом рахунку 63.

Приклад 15.4.

Субрахунок 644, так як і 643, також є транзитним. І суму ПДВ тут також відображають тимчасово, але уже по кредиту до того часу, поки не будуть проведені взаєморозрахунки з постачальниками або підрядчиками (придбана продукція, товари, роботи або послуги).'

Отже, за наявності сальдо по субрахунку 643 "Податкові зобов'язання" відображається в активі балансу, а по субрахунку 644 "Податковий кредит" — у пасиві. Ці суми відображають не як дебіторську і кредиторську заборгованість по розрахунках з бюджетом, а по рядку 250 у статті "Інші оборотні активи" — сальдо 643 субрахунку або ж по рядку 610 у статті "Інші поточні зобов'язання" — сальдо субрахунку 644.

3. Облік податку на прибуток

Згідно чинного законодавства всі суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюються діяльність, спрямовану на отримання прибутку. Виключення складають платники єдиного податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”

Прибуток оподатковується за ставкою 25 % до об’єкту оподаткування.

Оподаткування до 01.04.2011 року.

Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”:

Валовий доход — це загальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами,

Валові витрати - це сума будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це поступове віднесення витрат .на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22 травня 1997 р. підприємство одночасно з бухгалтерським обліком організовує податковий облік, який відрізняється визначенням сум валових доходів та валових витрат, датою збільшення доходів і витрат для здійснення цілей оподаткування, яка не збігається з моментом отримання прибутку від реалізації в бухгалтерському обліку; сума витрат на виробництво не відповідає сумі валових витрат.

Об'єктом оподаткування стала величина, що не збігається з одержаним фінансовим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства.

Отже, об'єктом оподаткування є валовий прибуток, визначений у податковому обліку.

У податковому обліку існує поняття „перша подія”. Це означає, що моментом віднесення до валових доходів чи валових витрат є подія, яка настала раніше:

-або відвантаження товарів, виконання робіт чи надання послуг

-або їх оплата

Порівнюючи валові доходи з доходами від діяльності підприємства можна визначити їх відмінні риси:

1.Якщо валові доходи - об'єкт податкового обліку, то доходи від діяльності - об'єкт фінансового обліку.

2.До валових доходів включають суму отриманої від покупців, замовників попередньої оплати (авансів). До доходів діяльності сума одержаних авансів не належить.

3.Валові доходи обліковують для визначення оподатковуваного прибутку, а доходи від діяльності обліковують для розрахунку фінансового результату підприємства.

4.Вартість відвантаженої продукції включають до складу доходів діяльності в усіх випадках, незалежно від дати оплати їх покупцем.

Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні відмінності та взаємозв'язок. Відмінності валових витрат і витрат виробництва (діяльності) у . наступному:

1.Валові витрати — об'єкт податкового обліку, а витрати виробництва (діяльності) - об'єкт фінансового обліку.

2. До валових включають будь-які витрати, пов'язані з придбання сировини, матеріалів (робіт, послуг). На витрати виробництва (діяльності) вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей не відносять, а лише списують їх витрачання. У фінансовому обліку вартість отриманої сировини, матеріалів обліковують у складі виробничих запасів.

3.До валових витрат включають попередню оплату постачальникам за товарно-матеріальні цінності. Грошові кошти, перераховані як попередня оплата, у фінансовому обліку витратами виробництва (діяльності) не вважають, а зараховують до складу дебіторської заборгованості.

4.Амортизацію основних засобів у валові витрати не включають, а відносять до витрат виробництва (діяльності) та обліковують у складі виробничої собівартості продукції виробничих накладних, адміністративних та збутових витрат.

5.Валові витрати обліковують, щоб визначити оподатковуваний прибуток. Витрати виробництва (діяльності) обліковують для визначення собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) і обчислення фінансового результату діяльності підприємства.

6.Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу валових витрат. У фінансовому обліку визнані штрафи, пені, неустойки включають до витрат виробництва (діяльності) і обліковують у складі інших витрат операційної діяльності.

Спільним в обліку валових витрат і витрат виробництва (діяльності) є наступне:

∙валові витрати і витрати виробництва (діяльності) базуються на основі спільних первинних документах;

∙традиційні витрати виробництва (діяльності), зокрема витрати на оплату праці, на соціальні заходи, на обов'язковий аудит тощо є одночасно й валовими витратами.

Оподаткування після 01.04.2011 року.

Згідно Податкового кодексу України:

Доходи — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття.

Амортизація — систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)

Об’єктом оподаткування є:

∙прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 Податкового Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 Податкового Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Податкового Кодексу;

∙дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Визначивши прибуток визначають податок на прибуток та відображають його нарахування та перерахування наступними записами:

4. Облік відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань

При обчисленні податку на прибуток для відображення різниць між даними податкового та бухгалтерського обліку використовують такі рахунки:

17 "Відстрочені податкові активи";

54 "Відстрочені податкові'зобов'язання".

На рахунку 17 "Відстрочені податкові активи" ведеться облік суми податків на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних звітних періодах внаслідок:

•тимчасові різниці між балансовою вартістю активів або зобов'язань та оцінкою цих активів або зобов'язань, яка використовується з метою оподаткування;

•перенесення податкових збитків, не використаних для зменшення податку на прибуток у звітному періоді.

За дебетом рахунку 17 "Відстрочені податкові активи" відображається сума перевищення податку на прибуток, що підлягає сплаті в поточному звітному періоді, над витратами, пов'язаними з нарахуванням податку на прибуток у поточному звітному періоді, за кредитом — зменшення відстрочених податкових активів за рахунок витрат, пов'язаних з нарахуванням податку на прибуток у поточному звітному періоді.

Сума відстроченого податкового активу визначається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 "Податки на прибуток". Аналітичний облік відстрочених податкових активів ведеться за видами активів або зобов'язань, між оцінками яких для відображення в балансі та з метою оподаткування виникла різниця.

На рахунку 54 "Відстрочені податкові зобов'язання" ведеться облік суми податків на прибуток, які сплачуватимуться в наступних періодах внаслідок виникнення тимчасової різниці між балансовою вартістю активів або зобов'язань та оцінкою цих активів або зобов'язань, яка використовується з метою оподаткування.

За кредитом рахунку 54 "Відстрочені податкові зобов'язання" відображається сума податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх періодах відповідно до оподатковуваних тимчасових різниць, за дебетом — зменшення відстрочених податкових зобов'язань за рахунок нарахування поточних податкових зобов'язань.

Визначення суми відстроченого податкового зобов'язання здійснюється згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 "Податки на прибуток". Аналітичний облік відстрочених податкових зобов'язань ведеться за" видами активів або зобов'язань, між оцінками яких для відображення в балансі та цілей оподаткування виникла різниця.

Приклад 15.5.

Тема: Облік доходів, витрат та фінансових результатів

Нормативі документи:

1.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290

2.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318.

1.Загальні положення обліку доходів і витрат

Вумовах переходу вітчизняного бухгалтерського обліку на міжнародні стандарти однією з найскладніших ділянок обліку постає облік доходів і витрат. Облік доходів здійснюється у відповідності до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід". В свою чергу, розкриття інформації в обліку про витрати здійснюється згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

У бухгалтерському обліку і фінансовій звітності доходи та витрати відображаються в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Отже, як і до набуття чинності Закону "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", облік витрат і доходів ведеться, а звітність складається на підставі принципу нарахування. Тобто доходи відображаються в

бухгалтерському обліку і відповідно у фінансовій звітності по відвантаженню продукції (товарів), виконанню робіт, наданню послуг незалежно від термінів одержання грошових коштів від покупців (замовників).

Згідно Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" і 4 "Звіт про рух грошових коштів" вся діяльність підприємства поділяється на звичайну (яка в свою чергу ще розподіляється на інші види) і надзвичайну.

Діяльність підприємства

Надзвичайна подія не може передбачатися у рамках звичайної діяльності та відбувається без участі підприємства не періодично (повені, зсуви, землетруси, пожежі, техногенні аварії тощо).

Звичайною діяльністю вважається будь-яка діяльність, що здійснюється підприємством згідно його статуту. Прикладами звичайної діяльності є виробництво і реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, реалізація оборотних активів. У свою чергу, звичайна діяльність включає в себе операційну та іншу діяльність.

Операційна, діяльність — це будь-яка основна діяльність підприємства, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, котрі не є інвестиційною чи фінансовою.

До основної діяльності відносяться операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією готової продукції (товарів, робіт, послуг), котрі є метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходу. Для виробничого підприємства такими» будуть операції з виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг); для будівельної організації — операції з виконання будівельно-монтажних робіт тощо.

Інша операційна діяльність включає реалізацію іноземної валюти, інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційну оренду активів, операції з операційними курсовими різницями, створення резервів сумнівних боргів, одержання або сплату санкцій тощо.

Інвестиційною діяльністю вважається придбання і реалізація активів, що амортизуються (основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів), а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Слід зазначити, що відповідно до П(С)БО 3 у Звіті про фінансові результати доходи від інвестиційної діяльності наводяться у двох статтях "Дохід від участі в капіталі" та "Інші доходи", а витрати — відповідно у статтях "Втрати від участі в капіталі" та "Інші витрати".

Фінансова діяльність охоплює операції, які призводять до зміни розміру і складу власного капіталу та позик підприємства (залучення позикових коштів, сплата відсотків по них, а також одержані відсотки, дивіденди тощо).

Доходи і витрати відображають в бухгалтерському обліку і включають до складу Звіту про фінансові результати згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат. Тобто фінансовий результат звітного періоду, визначається, виходячи з порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Наприклад, в момент реалізації водночас відображається виручка від реалізації продукції і списуються витрати на виробництво даної продукції. Проте не всі витрати можна пов'язати з певними доходами. Наприклад, адміністративні витрати, витрати на збут не можна пов'язати з якимось конкретним видом доходів. Тому такі витрати відображаються в тому періоді, в якому вони виникли і списуються в кінці звітного періоду на фінансові результати.

Для окремого ведення обліку доходів і витрат, а також складання Звіту про фінансові результати, Планом рахунків передбачено відповідні класи рахунків. Так, для узагальнення інформації про доходи підприємства передбачено клас 7 "Доходи і результати діяльності", про витрати— клас 8 "Витрати за елементами" та клас 9 "Витрати діяльності".

2. Облік доходів

Облік доходів підприємства ведеться згідно П(С)БО 15 "Дохід".

У відповідності до П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)

Таким чином, якщо активи збільшуються (або зобов'язання зменшуються), але це не призводить до зростання власного капіталу, дохід не визнається.

Доходами підприємства визнаються:

а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); б) інші операційні доходи; в) фінансові доходи; г) інші доходи; д) надзвичайні доходи.