Курс лекц й - ФПО - Ф нансовий обл к 2

Тема: Облік короткострокових зобов’язань за розрахунками з банками та іншими позиками

Нормативні документи:

1.Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ

2.Положення "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, зі змінами та доповненнями

3.Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України "Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТТ)" від 28 серпня 2002 р. № 1124

4.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. № 20

1. Поняття і класифікація банківських кредитів

Визначення поняття фінансовий кредит дано в підпункті 3.1 ст. 1 Закону № 2664, згідно з яким це

— кошти, які надаються в позику юридичній або фізичній особі на певний строк і під відсоток. У свою чергу надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, є відповідно до підпункту 6 п. 1 ст. 4 цього закону фінансовою послугою. Фінансові послуги можуть надаватися фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності.

Фінансова установа згідно з підпунктом 1 п. 1 ст. 1 Закону № 2664 — це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 2 розділу II Положення № 246 суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками:

1)терміном використання;

2)забезпеченням;

3)ступенем ризику;

4)методом надання;

5)способом повернення;

6)строком повернення;

7)характером визначення відсотка;

8)способом сплати відсотка;

9)кількістю кредиторів;

10)призначенням.

За терміном використання розрізняють такі види кредитів:

—короткострокові;

—середньострокові;

—довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені й незабезпечені.

Більшість банківських кредитів надаються під певне забезпечення. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Підприємство 10 червня 2005 р. отримало кредит на купівлю обладнання в розмірі 50 тис. грн на чотири місяці під 35 % річних. Відсотки за користування кредитом сплачуються щомісяця останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту. Кредит буде погашено 10 жовтня 2005 р.

Суму відсотків, що підлягає сплаті щомісяця, короткострокового кредиту можна розрахувати за такою формулою:

де П — сума відсотків за кредит;

åкр — сума кредиту; С — відсоткова ставка за кредит, річних;

365 — кількість календарних днів у році; Д — кількість календарних днів у місяці.

Підставивши до формули відповідні цифри, обчислимо суми, які підприємство зобов'язане сплатити протягом дії кредитного договору.

У практичній діяльності кредит отриманий на зазначених умовах відображатиметься наступним чином:

Приклад 12.1.

Тема: Облік зобов’язань за довгостроковими позиками та векселями

1. Облік зобов'язань за довгостроковими позиками

Для обліку зобов’язань за довгостроковими позиками у бухгалтерському обліку використовується рахунок „Довгострокові позики”

Рахунок 50 „Довгострокові позики” це рахунок бухгалтерського обліку наданих підприємству кредитів і позик (у тому числі відстрочених), термін погашення яких, станом на дату балансу, перевищує дванадцять місяців починаючи з цієї дати. Цей рахунок балансовий, пасивний, призначений для обліку джерел даних.

Рахунок 50 "Довгострокові позики" кредитується на суми отриманих позик у кореспонденції з рахунком активів, у формі яких вони отримані (як правило, це грошові кошти), а також за кредитом цього рахунка відображається переведення короткострокових позик до складу довгострокових. Рахунок 50 дебетується на суми погашення позик у кореспонденції з рахунками обліку коштів або інших активів, якими замість коштів розраховується підприємство, а також за дебетом цього рахунка відображається переведення до поточної заборгованості за довгостроковими зобов'язаннями.

Рахунок 50 "Довгострокові позики" має такі субрахунки:

501"Довгострокові кредити банків у національній валюті";

502"Довгострокові кредити банків в іноземній валюті";

503"Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті";

504"Відстрочені довгострокові кредити банків в іноземній валюті";

505"Інші довгострокові позики в національній валюті";

506"Інші довгострокові позики в іноземній валюті".

На субрахунках 501, 502 відображаються суми довгострокової заборгованості банкам за наданий кредит відповідно в національній та іноземній валюті.

На субрахунках 503, 504 відображаються суми відстроченої заборгованості банкам за кредит, термін погашення якого відстрочено, відповідно в національній та іноземній валюті.

На субрахунках 505, 506 відображаються суми довгострокової заборгованості щодо зобов'язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), відповідно в національній та іноземній валюті.

Аналітичний облік довгострокових кредитів і позик (якщо такий потрібен) ведеться за їх видами і термінами погашення у розрізі кредитних організацій та інших кредиторів Кредити і позики, не погашені у строк, враховуються відокремлено.

При відображенні в бухгалтерському обліку операцій, пов'язаних з довгостроковими позиками, необхідно враховувати такі правила:

—суми відсотків за користування кредитом списуються на субрахунок 792 "Результат фінансових операцій" із субрахунку 951 "Відсотки за кредит";

—частина довгострокового зобов'язання, яка підлягає погашенню в терміни до 12 місяців, списується на рахунок 61 "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями".

Операції з довгострокових зобов'язань за довгостроковими позиками документують за допомогою таких первинних документів: виписки банку, акт переоцінки, ВКО, платіжні доручення, накладні, розрахунки та довідки бухгалтерії, претензії тощо.

2. Особливості вексельного законодавства

Правовідносини учасників вексельного обігу

Зобов'язання за векселем суттєво відрізняється від інших грошових зобов'язань. Вексельному зобов'язанню властиві абстрактність, безспірність та безумовність. Абстрактність полягає в тому, що вексельне зобов'язання незалежне від обставин, які зумовили видачу векселя.

Те, що вексельне зобов'язання безспірне та безумовне, означає, що платник за векселем (векселедавець простого векселя чи акцептант переказного векселя) не може обумовлювати платіж настанням якихось подій. Крім того, вексельним правовідносинам властиві такі особливості, як передача вексельного зобов'язання шляхом індосаменту, забезпечення його шляхом авалю.

Відносини учасників вексельного обігу регулюються лише нормами вексельного законодавства та має наступні особливості: (табл. 13.1 , 13.2).

3.Якщо вексель видається на території України і місце платежу за ним також знаходиться в Україні, то він складається державною мовою

4.Вексель підписується:

а) від імені юридичних осіб — власноручно керівником і головним бухгалтером або уповноваженими ними особами, підписи завіряються печаткою; б) від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною у векселі фізичною особою

Залежно від емітента векселі (прості і переказні) поділяються на такі:

—комерційні (торгові) — застосовуються при розрахунках між суб'єктами господарювання за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

—казначейські — випускаються казначейством для мобілізації коштів до бюджету, ними суб'єкти господарювання можуть розраховуватися за обов'язковими платежами до бюджету, платежами за акцизними зборами і державним митом;

—фінансові — отримання грошової позики проти виданого боргового зобов'язання. Його різновидом є переказний вексель, виставлений одним банком на інший.

3. Облік зобов'язань за довгостроковими векселями

При обліку довгострокових векселів слід вважати, що згідно з пунктом 7 П(С)БО 11 вони відносяться до розряду "Інших довгострокових зобов'язань”

Облік розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги та за іншими операціями, заборгованість за якими забезпечена виданими векселями та не є поточним зобов'язанням, ведеться на рахунку 51 "Довгострокові векселі видані".

Цей рахунок балансовий, пасивний, призначений для обліку джерел майна. Рахунок 51 "Довгострокові векселі видані" має такі субрахунки:

511"Довгострокові векселі, видані в національній валюті";

512"Довгострокові векселі, видані в іноземній валюті".

За кредитом рахунка 51 "Довгострокові векселі видані" відображається видача векселя в забезпечення заборгованості за одержані матеріальні цінності, послуги, виконані роботи та за іншими операціями, за дебетом — погашення заборгованості, забезпеченої виданим векселем.

Аналітичний облік ведеться за кожним виданим векселем. Облік довгострокових векселів виданих наведено в табл. 13.1

Таблиця 13.3.

Тема: Облік розрахунків з оплати праці та соціального страхування

Нормативні документи:

1.Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII

2.Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995 року 108/95-ВР

3.Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 р. № 1058-IV

4.Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV

5.Закон України „Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-III.

6.Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року.

7.Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 N 21-5

1. Теоретичні основи обліку оплати праці

Процес регулювання оплати праці почався з 1991 р., коли було прийнято Закон України «Про підприємства в Україні» і їм було надано право самостійно встановлювати системи, форми, визначати розмір оплати праці. У 1992 р. затверджено декрет КМУ «Про оплату праці», на підставі якого у 1995 р. прийнято Закон України «Про оплату праці», що регламентує питання тарифікації та оплати праці. З 1993 р. введено в дію Закон України «Про колективні договори і угоди», яким передбачено порядок укладання угод і договорів з питань організації праці, визначення умов та порядку встановлення розміру оплати праці.

Заробітна плата — це основна форма оплати праці за виконану роботу або надані послуги згідно з трудовими договорами працівників, як правило, у грошовій формі, але може бути і в натуральній формі.

Заробітна плата є також одним з елементів виробничих витрат і має свою структуру:

•Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

•Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

•Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород

за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства, або які здійснюються понад встановлені вказаними актами норми.

Під системою оплати праці розуміється спосіб обчислення розмірів винагороди, що підлягає виплаті працівникам підприємства згідно із здійсненими ними витратами праці або за результатами роботи.

При цьому підприємство самостійно розробляє і затверджує форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови впровадження і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, значущості та умов праці різних категорій працівників. Тарифна система оплати праці містить інформацію про розмір оплати праці працівників залежно від виду і якості робіт.

Основою побудови системи тарифних ставок і окладів є мінімальна заробітна плата (з 1 квітня 2005 року мінімальна заробітна плата становить 290 грн.). Виходячи з мінімальної заробітної плати і середньомісячного фонду робочого часу, котрі встановлюються в законодавчому порядку, визначаються мінімальні розміри годинних тарифних ставок першого розряду.

Штатний розклад (схема посадових окладів), як правило, застосовується при оплаті праці керівників, фахівців і службовців. Відповідно до статті 96 КЗпП України посадові оклади встановлюються адміністрацією підприємства виходячи з кваліфікацій і посад працівників.

Форми оплати праці

При тарифній системі можна виділити дві основні форми оплати праці:

•почасова — згідно з тарифною ставкою оплачується робота за одиницю часу (як правило, це

година).

•відрядна — за основу розрахунку заробітної плати беруться кількість виконаної роботи і розцінка за одиницю продукції;

Як відрядна, так і почасова форми оплати праці мають декілька різновидів. При почасовій оплаті праці розрізняють просту погодинну і погодинно-преміальну форми оплати праці.

Проста погодинна форма ставить оплату праці у залежність від кількості відпрацьованого часу

ікваліфікації працівника.

Погодинна оплата праці є однією із систем почасової форми оплати праці і передбачає проведення нарахування заробітної плати працівникам виходячи з погодинної тарифної ставки, яка встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі, і фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період. Чинним законодавством передбачено при застосуванні погодинної оплати праці встановлення працівникам нормованих завдань. Нормоване завдання при погодинній системі оплати праці --це той обсяг робіт, що його працівник повинен виконати за годину праці.

Погодинно-преміальна форма оплати праці застосовується з метою підвищення матеріальної зацікавленості працівників у результатах їхньої праці. При цій системі поряд з виплатою посадових окладів або ставки за одиницю роботи, за досягнення певних кількісних і якісних показників працівнику виплачується надбавка до заробітної плати, тобто премія. У більшості випадків розмір премій установлюється у відсотках до нарахованої заробітної плати.

Відрядна форма оплати праці має ряд різновидів, котрі залежать від способу обліку і порядку оплати виготовлюваної продукції, а саме:

•пряма відрядна;

•відрядно-прогресивна;

•відрядно-преміальна;

•акордна;

•опосередковано-відрядна.

При прямій відрядній системі основу оплати складає відрядна розцінка, котра визначається діленням годинної ставки, що відповідає розряду даної конкретної роботи, на годинну норму виробітку (або множенням цієї ставки на норму часу). Заробіток працівника при прямій відрядній оплаті праці визначається шляхом множення розцінки на кількість виробленої прийнятої придатної продукції.

Відрядно-прогресивна система оплати праці передбачає збільшення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг протягом встановленого робочого дня, зміни.

Відрядно-преміальна оплата праці передбачає виплату робітнику-відряднику, крім заробітку за відрядними розцінками, премії за виконання і перевиконання кількісних і якісних показників.

Акордна оплата праці застосовується, коли виконавцю (виконавцям) заробітна плата нараховується за певну виконану роботу. Специфіка цієї форми оплати праці в тому, що доручена робота повинна бути виконана в певні терміни, при цьому час, витрачений на виконання дорученої роботи, особливої ролі для нарахування зарплати не відіграє.

Опосередковано-відрядна оплата праці застосовується для допоміжних робітників, розмір заробітної плати яких ставиться в залежність від результатів праці робітників, яких вони обслуговують. Так, для наладчиків верстатів, працю яких неможливо виміряти в будь-яких одиницях виробітку, встановлюються розцінки за операціями, що виконуються робітниками-верстатниками, верстати яких вони обслуговують

Залежно від форм організації праці відрядна оплата може бути індивідуальною або колективною (бригадною). Заробіток працівника при індивідуальній відрядній оплаті праці залежить від кількості виготовленої ним придатної продукції та відрядної розцінки за одиницю виробів. При колективній (бригадній) оплаті праці заробіток кожного працівника залежить від результату роботи всієї бригади. В цьому випадку для визначення індивідуального внеску кожного робітника до результату роботи бригади можуть бути застосовані коефіцієнти трудової участі.

Розподіл зароблених бригадою коштів між робітниками бригади здійснюється згідно з чинним законодавством на підставі присвоєних розрядів і відпрацьованого часу, а також за умовними розрядами і коефіцієнтами трудової участі, які визначаються рішенням ради бригади, виходячи з трудового внеску кожного робітника до загальних результатів роботи.

2. Документування господарських операцій пов'язаних з розрахунками по оплаті праці

На кожному підприємстві, установі, організації виникає необхідність оцінити і оплатити працю, включивши згодом витрати на оплату праці до вартості продукції. При цьому документування господарських операцій має забезпечити одержання своєчасної та об'єктивної інформації про чисельність працівників, використання робочого часу, виробіток продукції і розрахунки щодо, оплати праці.

Облік руху особового складу підприємства здійснюється у відділі кадрів. При цьому обліку підлягають всі працівники незалежно від виконуваної роботи і обійманої посади.

Типові форми первинного обліку особового складу затверджені наказом Міністерства статистики України від 09.10.95 р. № 253.

Сюди входять:

•Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу (форма № П-1);

•Особова картка (форма № П-2);

•Алфавітна картка (форма № П-3);

•Особова картка спеціаліста з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектноконструкторські і технологічні роботи (форма № П-4);

•Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу (форма № П-5);

•Наказ (розпорядження) про надання відпустки (форма № П-6);

•Список про надання відпустки (форма № П-7);

•Наказ (розпорядження) про припинення дії трудового договору (контракту) (форма № П-8);

•Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (форма № П-12);

•Табель обліку використання робочого часу (форма № П-13);

•Список осіб, які працювали в надурочний час (форма № П-15);

•Листок обліку простоїв (форма № П-16).

Оформлення працівника здійснюється на основі наказу (розпорядження) про прийняття на роботу (форма № П-1). На нього у відділі кадрів відкривають особову картку (форма № П-2), до якої заносять відомості про працівника (а також наступні зміни у службовому стані), водночас роблять позначку про прийняття на роботу в трудовій книжці. На працівників, прийнятих вперше, заповнюють

нову трудову книжку. Записи в особовій картці мають відповідати записам, здійснюваним у трудовій книжці.

Картки комплектуються за структурними підрозділами підприємства в алфавітному порядку, створюючи картотеку працівників. Особові картки на працівників, що вибули, підшиваються у спеціальній справі.

Особа, відповідальна за облік особового складу працівників підприємства, присвоює кожному працівнику, прийнятому на підприємство, табельний номер, який у подальшому проставляється на всіх документах, котрі стосуються цього працівника. Це зручно для ідентифікації працюючого і для обліку його роботи за допомогою автоматизованих засобів (комп'ютерів). У випадку звільнення працівника або переведення на іншу роботу його табельний номер не може присвоюватися іншому працівнику протягом трьох років.

Крім того, працівнику видають розрахункову книжку, до якої щомісяця за один-два дні до видачі заробітної плати бухгалтерська служба заносить дані про його заробіток.

Поряд з обліком особового складу на підприємстві має бути організовано облік використання робочого часу.

Для обліку використання робочого часу застосовується табель (форми № П-12, П-13), який ведеться уповноваженою на те особою.

Табельний облік застосовується з метою аналізу і контролю за використанням робочого часу і станом трудової дисципліни. Дані табельного обліку використовуються»також для визначення заробітку працівників, які перебувають на погодинній оплаті праці, та окремих виплат іншим працівникам.

Табель являє собою іменний список усіх працівників відділу, служби та іншого структурного підрозділу підприємства з позначками проти кожного прізвища про використання робочого часу і ведеться окремо по категоріях, а в межах категорії працюючих — у порядку табельних номерів або в алфавітному порядку.

Табель містить відомості про відпрацьований час, години понаднормової роботи, запізнення і неявки, причини яких зашифровуються умовними позначками. Значно спрощується табельний облік при реєстрації тільки відхилень від нормальної тривалості робочого дня (через хвороби, відрядження, прогули, простої, години понаднормової роботи тощо). При цьому підставою для позначок у табелі про час, не відпрацьований з поважних причин, є листки тимчасової непрацездатності, накази (розпорядження) про надання відпусток, посвідчення про відрядження та інші документи.

Включення до табеля і виключення з нього працівників здійснюються на підставі первинних документів щодо обліку кадрів.

Оформлений належним чином табель засвідчується підписами відповідальних осіб (начальником структурного підрозділу, табельником) і в установлений термін подається до бухгалтерської служби підприємства для нарахування заробітної плати.

Для нарахування заробітної плати робітникам потрібні не лише дані про відпрацьований час, але і про виконану роботу. Документування виробітку робітників є необхідною умовою одержання достовірної інформації про кількість і якість виконаних робіт.

Для нарахування основної .заробітної плати працівникам з погодинною оплатою праці необхідні відомості про посадові оклади (на основі штатного розкладу); про присвоєні розряди (на основі наказів по підприємству), а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць тощо).

Нарахування основної заробітної плати робітникам, яким встановлена відрядна оплата праці, здійснюється на основі підсумків про їх виробіток за розцінками за виконані роботи. Облік праці і основної заробітної плати даних працівників здійснюють на основі різних спеціальних документів, що застосовують при індивідуальному, серійному і масовому виробництвах. Основним первинним документом у індивідуальних виробництвах з обліку праці, виробітку і основної заробітної плати робітника-відрядника є наряд. У серійних виробництвах застосовується більш досконала документація по обліку праці, виробітку і оплаті праці — маршрутний лист, об'єднаний із змінним рапортом. У масовому виробництві промисловості робота виконується кожним робітником, як правило, однорідна. Частіше робітника закріплюють за визначеною операцією. Тому у масових виробництвах застосовується, як правило, змінний рапорт без маршрутного листа або картки і розрахунку заробітної плати, до яких щоденно вноситься виробіток робітників. Інколи ведеться журнал робіт типу табельної відомості.

Первинними документами доплат робітнику-відряднику є:

• лист на доплату — у випадках, коли з незалежних від робітника обставин виникають відхилення від встановленого технологічного процесу, що викликають допоміжні витрати робочого часу порівняно з встановленою нормою; - -

•лист простою (форма № П-16) — лист на оплату простою не з вини робітника;

•акт про брак (форма № П-46) — за умови, що частковий брак продукції .стався з вини (або не з вини) робітника;

•табель — для відмітки фактичних годин нормової і понаднормової роботи кожного працівника

іроботи в нічний час.

Заробітна плата спеціалістам нараховується наступним чином: при повному робочому місяці проставляється присвоєний оклад згідно з наказом по підприємству й відповідно до посади, а при неповному робочому місяці — оклад ділиться на кількість робочих/днів у даному робочому місяці й отриману денну заробітну плату множать на кількість відпрацьованих (згідно з табелем) робочих днів.

Зведеним документом, який відображає розрахунки з робітниками та службовцями, є розрахунково-платіжна відомість. Розрахунково-платіжні відомості складають щомісяця по кожному цеху, допоміжній службі або відділу з групуванням прізвищ робітників і службовців у розрізі категорій працюючих. Відомість складається із чотирьох частин. У першій частині вказується прізвище, ім'я, побатькові кожного працівника і його посада, у другій — суми всіх видів нарахованої зарплати за її видами, в третій - утримання за їх видами, а четвертій — суми, які належать до виплати.

3. Облік заробітної плати в системі рахунків

Для узагальнення інформації про розрахунки з персоналом (як облікового, так і не облікового складу підприємства) з оплати праці, а також розрахунки за не отриману персоналом у встановлений термін суму по оплаті праці (розрахунки з депонентами) використовується балансовий рахунок 66 "Розрахунки з оплати праці", що має два субрахунки:

•661 "Розрахунки із заробітної плати";

•662 "Розрахунки з депонентами".

•663 "Розрахунки за іншими виплатами".

По кредиту рахунку 66' відображаються нарахована працівникам підприємства основна і додаткова заробітна плата, премії, допомога з тимчасової непрацездатності, матеріальна допомога, суми індексації заробітної плати у зв'язку з інфляцією, суми компенсації втрати працівниками частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та інші нарахування, які є доходом працівника (дивіденди, дохід від розподілу прибутку, вартість оплаченого підприємством проїзду тощо), по дебету - виплата заробітної плати, премій, допомоги, матеріальної допомоги, а

Також суми утриманих податків, платежів за виконавчими листами, вартість отриманих у рахунок оплати праці матеріалів, продукції, товарів та інші утримання з нарахованих сум оплати праці персоналу. ' '

Нараховані, але не отримані персоналом підприємства у встановлений термін суми по оплаті праці відображаються по дебету субрахунку 661 і кредиту субрахунку 662.

Аналітичний облік розрахунків з персоналом ведеться по кожному працівникові, видах виплат і утримань. Сума нарахованих заробітних плат по всіх працівниках дорівнює обороту по кредиту синтетичного рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці" за звітний період. Сума всіх утримань із заробітної плати працівників і сума виплаченої заробітної плати дорівнюватиме обороту по дебету рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці". Кредитове сальдо даного рахунку буде рівним сумі в графі розрахунково-платіжної відомості "Сума, що належить до виплати".

Відображення затрат підприємства, у тому числі і затрат на оплату праці, можна здійснювати трьома способами:

1)за допомогою рахунків тільки класу 9 "Витрати діяльності";

2)за допомогою рахунків класів 8 і 9;

3)малими і неприбутковими підприємствами — тільки за допомогою рахунків класу 8 "Витрати за елементами".

При нарахуванні заробітної плати кредит рахунку 661 "Розрахунки з оплати праці" кореспондує

зрахунками відповідних витрат. Коли підприємство використовує в обліку тільки рахунки класу 9 "Витрати діяльності", то нарахування витрат на оплату праці і обов'язкових зборів буде відноситись в дебет рахунків: 23 "Виробництво" (оплата праці працівників безпосередньо зайнятих у виробництві товарів, робіт, послуг), 91 "Загальновиробничі витрати" (оплата праці ІТП виробничих цехів і дільниць), 92 "Адміністративні витрати" (оплата праці апарату управління), 93 "Витрати на збут" (оплата праці продавців, персоналу відділу збуту), 94 "Інші витрати операційної діяльності" (оплата праці працівників об'єктів соціально-культурного призначення).

Підприємства та організації, які встановили порядок обліку витрат із застосуванням рахунків класу 8 "Витрати за елементами" і рахунків класу 9 "Витрати діяльності", попередньо обліковують свої