ПОЛІТОЛОГІЯ

53. Основні типи виборчих систем сучасності .Нині існує понад 150 різновидів виборчих систем. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, в порядок визначення результатів виборів. Якщо взяти дану ознаку за критерій класифікації, то можна виділити наступні основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну та змішану Мажоритарна виборча система. Суттєвою ознакою є те, що результати голосування визнач за ознакою більшості. Мажоритарна система передбачає поділ території країни на одно- чи багатомандатні округи, в кожному з яких балотується певна група кандидатів. Найпоширенішими різновидами цієї системи в сучасних демократичних і перехідних державах є мажоритарна система абсолютної та відносної більшості, система альтернативного голосування та система обмеженого голосу. Відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості, обрання кандидата стає можливим, якщо його підтримали щонайменше 50% виборців, які брали участь у голосуванні, плюс ще хоча б один голос. Згідно з мажоритарною системою відносної більшості перемогу здобуває кандидат, який набирає відносну більшість голосів виборців. Пропорційна виборча система. вперше були запропоновані в 40-х роках XIX ст.Ця система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів та числом отриманих мандатів. За пропорційної системи утв вел багатомандатні округи. Вибори є суто партійними, тобто партії, які беруть участь у виборах, формують виборчі списки, за які і голосують виборці.Пропорційна система регіональних партійних списків чи регіонального розподілу мандатів (ПСРПС). Особливістю цієї системи є те, що виборці голосують за представників однієї партії чи блоку, але в кожному регіоні мандати розподіляються окремо, відповідно до набраних партіями у цьому регіоні голосів та відповідно до кількості мандатів, які припадають на цей регіон.У більшості країн, де діє пропорційна виборча система, для зручності роботи парламенту встановлюється виборчий (електоральний) бар'єр, тобто мінімальна кількість голосів виборців, необхідна для того, щоб партія змогла брати участь у розподілі депутатських мандатів. Виборчі системи третього типу, які застосовують в електоральній практиці, дістали назву змішаних. їх сутність полягає в тому, що частина депутатів обирається за пропорційною системою, а частина — за мажоритарною. Співвідношення мажоритарного і пропорційного елементу може бути різним: 50/50, 25/75 і т.д.

55. Етнічність (англ. "ethnicity") — це поєднання таких специфічних рис, які характеризують певні етноси або етнічні групи. Фредерік Варт стверджував, що етнічність — це такі збережені і передавані 3 покоління в покоління звички, від яких людина неспроможна відмовитись, але може внести до них певні корективи. Наприклад, в українців є такі специфічні характеристики, які відрізняють їх від інших спільнот. Це чітко фіксується в народних звичаях і традиціях, стереотипах поведінки, менталітеті. Можна виокремити три основні концепції, які пояснюють природу етнічності: примордіалістська, інструменталістська та конструктивістська.1) Інструменталістська концепція етнічност- виникає в 70-х роках XX ст. в США як реакція на неспроможність примордіалізму пояснити пожвавлення національних рухів в сучасному світі. Інструменталісти ототожнюють досить часто етнічні групи з групами інтересів або ж соціальними групами. Вони не орієнтуються на пошук об'єктивних чинників формування етнічних спільнот. Тому їхні теоретичні розробки безпорадні перед поясненням фактів збереження та відстоювання власної етнічності навіть тоді, коли цього не вимагає ситуація. Так, навіть у найбільш благополучній країні США більшість спільнот понині чітко ідентифікуються за власним походженням: американець англійського, ірландського, італійського, українського, китайського походження, "афроамериканець".2) Конструктивізм — це своєрідна спроба поєднати два попередні підходи трактування етнічності. Вони не заперечують примордіальності (первинності) етнічних спільнот, але подальший їх розвиток розглядають через призму соціальної структури суспільства. Конструктивізм акцентує увагу на сучасних тенденціях зникнення традиційних культур і виникнення націй сучасного типу. Конструктивісти не можуть відповісти на запитання про емоційні компоненти етнічності, менталітет спільноти. Отож, аналізуючи етнополітичні процеси, потрібно синтетично використовувати надбання всіх вищеокреслених концепцій етнічності.3) Примордіалістська (від англ. primordial - прадавній, споконвічний, первісний) концепція етнічності сформулювалася в 60-х рр. ХХ століття. Її автори розглядають етнічність як вроджену властивість людини. Етнічність - постійна характеристика людського буття, вона супроводжує людину від народження до смерті.Кожній людині як особистості властиве почуття спорідненості з членами своєї етнічної групи, корені якого - у місці народження, кровних зв’язках, релігії, мові та стилі міжособистісних та суспільних взаємин. Ці зв’язки являють собою “даність” людської особистості.

57.Етнополітичні процеси в країнах Західної Європи(інтеграційні та сепаристські тенденції). В Західній Європі панують інтеграційні процеси. Західна Європа, вступила у поспйндустр'шльну і частково навіть в інформаційну стадію свого розвитку. Ці стадії можна охарактеризувати як такі, що їм притаманні занепадаюча роль національної держави, поміркований суверенітет, послаблення націоналізму, зріла ринкова економіка, розвинуте громадянське суспільство, відкритість, демократизм, політичні методи вирішення конфліктів, сформована політична нація, етнічний плюралізм, децентралізація, панування принципів федералізму чи регіоналізму, пріоритет прав людини тощо. Все це нейтралізує відцентрові сили, знімає численні протиріччя, послаблює конфлікти, створює сприятливий грунт для об'єднавчих тенденцій.

58.Генеза ідей політичного елітизму та проблеми вивчення політичної еліти.Політична еліта - це сукупністьосіб, які виділяються з політичного середовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей. Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти (перебуває в опозиції до правлячої верхівки). Генеза ідей політичного елітизму. Термін "еліта" у перекладі з французького означає "кращий", "вибраний", "відбірний". Цим поняттям позначають провідні верстви суспільства, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від функцій, які виконує еліта у суспільстві, її поділяють на економічну, господарську, духовно-інтелектуальну, політичну, військову, наукову тощо.Однією з центральних проблем політології є проблема влади. Але не меншою, якщо не більшою, проблемою є питання про те, кому ця влада належить, хто її здійснює, тобто хто приймає рішення і здійснює владу в своїх особистих або групових чи класових інтересах. Це питання про особливий прошарок людей, який називається політичною елітою.

59.Основні риси політичної еліти.Терміном "еліта" називають провідні верстви суспільства, які здійснюють керівництво або досягли визначних успіхів у певних галузях суспільного життя, а також мають інтелектуальні чи моральні переваги над іншими соціальними групами. Політична еліта — це організована група, яка здійснює владу в суспільстві або перебуває в опозиції до правлячої верхівки Політична еліта бере участь безпосередньо або опосередковано у прийнятті й організації виконання політичних рішень.Моністична концепція еліти сформульована у працях В. Парето, Р. Міллса, П. Бірнбаума. Так, В. Парето вказує на такі основні риси еліти. По-перше, еліта є однорідною  (так звана теорія трьох С) По-друге, еліта має зверхність над масами, що виявляється у таких елітарних психологічних якостях, як енергійність, мужність, доброчесність. По-третє, всередині еліти відбуваються зміни під час яких вона допускає у свої ряди нових членів.* Р. Міллс, характеризуючи американську політичну еліту, яка, на його думку, складається з трьох верхівок — політичної , економічної, військової — вказує на такі основні риси еліти: спільність шляхів досягнення соціального статусу, взаємозамінність. суть якої полягає в тому, що будь-який член економічної верхівки може перейти до політичної верхівки, і навпаки.

60. Класифікація політичних еліт.Залежно від того, які функції здійснює еліта у суспільстві, її поділяють на господарську, духовно-інтелектуальну і політичну. До господарської еліти належать визначні підприємці і менеджери, до духовно-інтелектуальної — провідні вчені, діячі мистецтва і священнослужителі, до політичної — державні і політичні діячі. На основі певних елітарних рис у контексті конкретного історичного суспільства і політичного режиму еліти поділяють на такі типи: відкриті і закриті, легітимні і нелегітимні, а також фрагментарні, нормативно та ідеологічно інтегровані. За ідеологічними цінностями еліти бувають демократичні, ліберальні, тоталітарні й авторитарні.За видами політичної діяльності еліти поділяються на державні, регіональні, місцеві і партійні.Легітимними вважаються ті еліти, які отримали владу при добровільній підтримці широких верств і користуються їхньою довірою, а нелегітимними — ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства й ідеології.

61.Сутність та природа лідерства. Політичне лідерство — важливий чинник стабільного і динамічного розвитку політичних систем. Воно робить помітний вплив на всі політичні структури і політичні процеси суспільства. Політичний лідер бере активну участь у визначенні стратегічних цілей і завдань розвитку політичної системи, у виборі засобів і методів їх досягнення. Залежно від того, наскільки його політичні програми і дії збігаються з об'єктивними суспільними потребами, політичний лідер може зробити як позитивний,так інегативний вплив на соціальний прогрес. Термін «лідер» (від англ. leader) у перекладі з англійської означає «головний», «керівник», «вождь». Політичне лідерство — один з найважливіших видів соціального лідерства, пов'язаний із управлінням державними і суспільними процесами. Це свого роду підприємництво, яке здійснюється на політичному ринку, де діють свої правила і принцип жорсткої конкурентної політичної боротьби. Найбільш безпосередньо цей вид лідерства виявляється в політичній сфері життєдіяльності суспільства. Саме вона визначає специфіку, масштаби та інституційні форми функціонування політичного лідерства.

62.Основні підходи до типологізацій політичного лідерства.Одна з перших спроб типологізації лідерства належить М. Веберові, який здійснив її з урахуванням типів владарювання. На цій основі Вебер виділив три основні типи політичного лідерства. 1. Традиційне лідерство, що ґрунтується на вірі як правлячих, так і підлеглих у те, що влада є законною, оскільки спирається на авторитет освячених і непорушних традицій та звичаїв наслідування її. 2. Раціонально-легальне, або бюрократичне лідерство, що ґрунтується на вірі в законність раціонально встановлених правил і процедур обирання лідера і в його ділову компетентність. 3. Харизматичне лідерство, що ґрунтується на ірраціональній вірі в надзвичайні, надприродні, недоступні для інших, богоявлені якості правителя, які надають йому можливість і неформальне право підкоряти собі маси. Цікаву класифікацію політичних лідерів запропонував відомий західний політолог М. Герман. Він поділяє лідерів так: а) лідер-«комівояжер» ) б)лідер-«пожежник» в) лідер-«маріонетка» Професор Дж. Фарбер запропонував чотири можливі стилі реалізацій лідерських обов'язків: — активно-позитивний стиль, ктивно-негативний стильпасивно-позитивний стильпасивно-негативний стиль.

63.Політична свідомість:сутність,структура,типи.  Політична свідомість визначається як система полі­тичних знань, цінностей і переконань людей, на підставі яких формуються усталені політичні орієнтації та на­станови по відношенню до політичної системи та їх місця в даній системі, складаються відповідні моделі політичноїповедінки.У структурі політичної свідомості можна виділити ста­тичні елементи — політичні знання (знання про політичну систему, інститути і процедури, за допомогою яких забез­печується участь людей в політичному процесі), політичні цінності (певні судження про політичне життя, про полі­тичні цілі та відповідні переваги — законність, порядок тощо), політичні переконання, що формуються на підста­ві знань і цінностей як сукупність уявлень, що характе­ризують певний політичний ідеал  (демократія, анархія, авторитаризм та ін.), політичні орієнтації (настанови щодо певної політичної системи і відповідної моделі поведінки в політичному процесі), а також динамічні елементи(гро­мадська думка, масові настрої та ін.).За суб'єктним складом політична свідомість поділяєть­ся на індивідуальну, групову і масову. Виділяють також повсякденну форму (що характеризується розмитістю, сти­хійністю становлення її компонентів) та теоретико-ідеологізовану форму політичної свідомості (що виходить зі стрункої системи політичних уявлень і поглядів на основі певної ідеологічної концепції).

64.Політична культура:сутність та типологія. Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії зполітичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.Політологія вивчає насамперед політичну культуру, що характеризує розвиток теоретичних, ціннісних, нормативних, реальних і підсвідомих уявлень та ставлень громадян. У сучасній науці існує декілька класифікацій типів по­літичної культури. Найпоширенішим є розподіл політичної культури на три основних типи, представлений класиками теорії політичної культури — американськими вченими Г. Алмондом та С. Вербою.  Відповідно до запропонованого вче­ними підходу виділяють три різні («ідеальні») моделі, що визначають роль громадян у політичному проце­сі — парафіяни, піддані та учасники, яким відповідають три основні типи політичної культури — патріархаль­ний, підданський та активістський.Парафіяни мають досить неясні уявлення про уряд і політику. Піддані, у свою чергу, пасивно підкоряються державним чиновникам і законам, але не голосують і активно не за­лучаються до політичного життя. Учасники реально або потенційно залучені до політич­ного процесу.

65.Особливості становлення політичної культури в Україні. В сучасній Україні відбувається процес переходу від одного типу і виду політичної культури до іншого. Цей процес хвилеподібний, точиться боротьба традицій, звичаїв, норм. При цьому слід розуміти, що рух до демократичної правової держави не передбачає відразу і становлення нової демократичної культури. Це суперечливий процес. Важливе місце має політичний діалог представників суспільно-політичних течій з різною ідеологією. Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться. Вона має своїх носіїв серед політичних діячів свою базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Тому потрібна творча робота, спрямована на створення і утвердження демократичної політичної культури, яка б передбачала: — визначення змісту і шляхів та способів державотворення; — утвердження в суспільстві, у політичній діяльності орієнтацій на повагу до людини як найвищої цінності, підвищення дієвості інститутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності; — орієнтацію не тільки на державу, а й на громадянське суспільство, створення передумов для верховенства права й закону; — утвердження у політичних відносинах толерантності, політичного плюралізму; — широке використання зарубіжного досвіду у формуванні політичної культури.Сучасні процеси формування демократичної політичної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує взаємозв'язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу.

66.Поняття геополітики.Геополітика (від грец. ge - земля і politika - мистецтво управління державою) - соціально-політична концепція, що ґрунтується на ідеї визначальної ролі географічного чинника в історії суспільства та вибудовує на її підставі програму внутрішніх і зовнішньо-політичних дій. Поняття географічного чинника в концепціях геополітики  складається переважно з таких характеристик, зміст яких має досить широку екстраполяцію: природні умови (ландшафт, рельєф, грунт, клімат, характер їжі), просторове, історичне та географічне місце розташування, розмір території та її символічна форма, наявність (або брак) корисних копалин, етнічний склад населення.

67.Основні геополітичні концепції.Основні геополітичні концепції: Концепція Ратцеля.Ратцель стверджував, що «держави мають тенденцію вростати в природні простору», і ця їхня тяга може бути задоволена лише у межах континентів. Народ росте, збільшуючись в числі, держава, збільшуючи свою територію, приєднує нові землі шляхом внутрішньої та зовнішньої колонізації.  Концепція Рудольфа Челлена. Саме Челлен ввів у науковий обіг поняття «геополітика», яку він визначав як доктрину, яка розглядає державу як географічне, або просторове явище. Геополітику він відрізняв від політичної географії, яка, в його уявленні, є наукою про місцеперебуванні людських спільнот в їх зв'язку з іншими елементами Землі. Концепція Карла Хаусхофера. У повній згоді з Ратцелем і Челленом Хаусхофер розглядав простір як детермінанту державного розвитку. Концепція Халфорд Макіндера. У 1919 році Макіндер опублікував книгу «Демократичні ідеали та реальність», в якій кілька модифікував і уточнив свою концепцію.Концепція Ніколаса Спайкмена

Зміст:1Предмет,виникнення політології.

2.Політика як соц. Явище та об’єкт вивч політ

3.Зміст,особливості укр. Пол.

4.Політ думка старод Китаю.

5.Політ доктрини античності.Платон і аристотель.

6.Політико-правова думка Середн. Аврелій Авг. Т.Аквінський

7.Політ погляди Макіавеллі

8.Становлення політ науки Нового чассуГобс,локк

9. Раціоналістичні концепції політики мислителів Нов часу Жж руссо,Монтескє

10. Політико-правові вчення в НімеччиніКант,гегель

11. СОц-політ утопії Мор,кампанеллі,мюнцер.

12. Політ пам’ятки доби КР

13. Конституція Пилипа Орлика.

14. Полістична конц костомарова

15. Політ теорія Драгоманова.

16. Еволюція політ поглядів Грушевського,винниченка.

17. пліт доктрина Міхновського.

18. Політ доктрина Д.донцова.

19. Політ теорія липинського.

20. укр. Політ думка 40-80 рр(рух шістдесятників).

21. Сутність походж влади

22. Форми види та механізми політ влади

23. Поняття легітимності принцип поділу влади.

24. Місце і роль політ сист в життєд суспва

25. Структура фїї політ системи

26. Типи політ систем,критерії їх ефективн.

27.Демократія.

28. Історичні форми емпіричні моделі демократії.

29. Перехід до демократії.Умови переходу.

30. Поняття політ ідеологія, типологія пі

31 Лібералізм сутність принципи

32 становлення і розвиток консерватизму.

33 Комунізм, соц. Демократія.

34 Сутність, походж і фїї держави.

35 Форма держ правління

36 Форма держ устрою

37 Політ режим

38 Роль системи стримувань і противаг укр.

39 ВРУ порядок формуванн, структура, повноваження

40. Кабмін порядок формув

41 Інститут президентства в Україні

42 Сутність поняття місц самоврядування.Моделі

43 Еволюція місц самоврядув

44 Партія озн фїї

45 Сутність,типологія фактори розвитку партійних систем.

46. Етапи становлення і розв парт сми укр.

47. Громад організації і їх об’єднання

48 Групи інтересів та групи тиску

49 громад організації україни

50 Вибори

51 Осн етапи і принципи організації виборч кампанії

52 Електоральна поведінка:Сутність

53 Основні типи виборчих с-м сучасності

54 становлення виборчої с-ми укр.

55 концепції етнічності в політ науці

56 Теорії нації націоналізму. Типи націоналізму

57. Етнополіт процеси в країнах Зх Європи

58 Генеща ідей політ елітизму та проблеми вивч

59 Осн риси політ еліти

60 Класифікація полі еліт

61 Сутність та природа лідерства

62 осн підходи до типологізації політ лідерства

63 Політ свідомість: сутність структура типи

64 Політ культура: сутність та типологія.Вплив

65 Особл становлення пол. К-ри в УКР

66 Пон геополітики

67 Осн геополіт концепції.