Гістологічні фарби
У гістології існує багато методів забарвлення препаратів і застосовується багато різних барвників залежно від мети дослідження. Гістологічні барвники за походженням поділяють на рослинні, тваринні та синтетичні (анілінові). Прикладом рослинних барвників є гематоксилін, який одержують з кори кампешевого дерева, що росте у Центральній Америці, а тваринних — кармін, який отримують з комах — кошенілі. Абсолютна більшість барвників є синтетичними — еозин, фуксин, азур тощо.
Найважливішою є класифікація гістологічних барвників за хімічними властивостями, тому що на ній базується ряд понять і термінів, які далі будуть зустрічатися протягом усього, курсу. Отже, за хімічними властивостями гістологічні барвники поділяють на кислі, основні та нейтральні. Властивості кислих барвників визначаються групами, це так звані аніонні барвники. Кислі барвники забарвлюють цитоплазму клітини, їх називають цитоплазматичними. Прикладом таких барвників можуть бути еозин (дає яскраво рожевий колір), світлий зелений (дає зелений колір). Гістологічні структури, що здатні забарвлюватися кислими барвниками, називають оксифільними (ацидофільними, еозинофільними). Це, наприклад, цитоплазматичні гранули еозинофільних лейкоцитів, колагенові волокна тощо.
Основні барвники є катіонними, переважна більшість їх у складі молекули має позитивно заряджені атоми азоту. Вказані барвники вибірково забарвлюютьядра клітин і тому їх називають ядерними. Прикладом можуть бути гематоксилін (забарвлює у синьо-фіолетовий колір), кармін (в світло-червоний), сафранін (у темно-червоний), азур II (у фіолетовий). Гістологічні структури, що здатні забарвлюватися основними барвниками, називають базофільними. Це гранули у цитоплазмі базофільних лейкоцитів, ядра клітин тощо.
Нейтральні барвники утворюються при сполученні водних розчинів кислого та основного барвників, наприклад, еозиново-кислий метиленовий синій. Крім того, слід розрізняти нейтральні барвникові суміші, коли у розчині одночасно присутні основний та кислий барвники. Структури, які одночасно сприймають як основні, так і кислі барвники, називають нейтрофільними, або поліхроматофільиими. Прикладом можуть бути гранули нейтрофільних лейкоцитів, цитоплазма поліхроматофільних еритробластів тощо. Здатність гістологічних структур змінювати колір основного барвника позначається терміном метахромазія. Метахроматично забарвлюється зернистість базофільних лейкоцитів, міжклітинна речовина хрящової тканини тощо. Препарати завжди фарбують сполученням одного кислого й одного основного барвників, що дає змогу виявити ядро, цитоплазму і всі базофільні й оксифільні структури. Одним з найчастіше вживаних сполучень є гематоксилін–еозин.
Крім кислих, основних і нейтральних барвників, існують спеціальні, які використовують для виявлення певних речовин або структур. Наприклад, судан IIIзабарвлює жирові речовини в оранжевий колір, а орсеїн — еластичні волокна в бурий.
Імпрегнація – це випадання в осад на певних структурах частинок відновленого срібла, золота чи платини з їх солей. Використовується найчастіше при вивченні нервової тканини і клітинних контактів.
Отож:
1. Ядерні або лужні фарби: гематоксилін, кармін, сафранін.
2. Цитоплазматичні або кислі фарби: еозин, фуксин кислий, пікринова кислота, оранж.
3. Спеціальні фарби: орсеїн, судан, осмієва кислота.
4. Імпрегнація солями важких металів: нітратом срібла, хлористим золотом.
Поняття про артефакт. У процесі підготовки об'єкта для дослідження під мікроскопом, незважаючи на намагання не змінювати прижиттєвого вигляду досліджуваного матеріалу, зміни у ньому, хоча й мінімальні, можуть виникати. Штучний утвір, що з'являється в об'єкті при підготовці його для дослідження і може бути причиною отримання хибних результатів, одержав назву артефакту (від латинського «artefactum» — штучно зроблене). При гістологічному дослідженні артефакти можуть бути грубими і досить простими, які легко розпізнаються, однак можуть бути і такими, розпізнати які може лише досвідчений гістолог. Прикладом простих артефактів є пухирці повітря, що потрапляють у препарат при накриванні його покривним скельцем, або волокна тканини, якою протирають це скельце перед накриванням. Це може бути також осад фарби у препараті, який хтось помилково вважатиме ядром, слід від зазубрини мікротомного ножа та інші. Більш складними артефактами є зміна форми клітин, а також виникнення порожнин, щілин між певними шарами органів внаслідок стискання тканини при фіксації, обезводненні тощо.
Найпоширеніші артефакти