ІДПЗК ЕКЗАМЕН

15.станово-представницька монархія в німеччині:рейхстаг,ландтаги Початок становлення станово-представницької монархії у Німеччині припадає на XIV ст. Але цей процес відрізнявся своєю специфікою, суть якої полягала в тім, що така форма правління складалася ніби на двох рівнях. На першому, загальноімперському, поряд із достатньо слабкою владою імператора існував своєрідний станово-представницький орган - рейхстаг - загальноімперський з’їзд, що скликався імператором досить регулярно, починаючи з XIII ст. Остаточно в структурному відношенні він оформився в XIV ст. Складався рейхстаг з трьох колегій: колегії курфюрстів - невеличкої групи світських і духовних феодалів, які відокремилися з аристократичної знаті; колегії князів, графів (крупних землевласників) і вільних панів (служивої знаті); колегії представників імперських міст - безпосередніх васалів короля.Характер представництва цих імперських станів, або чинів, відрізнявся від представництва трьох станів інших західноєвропейських держав. Насамперед у рейхстазі були відсутні представники дрібного дворянства, а також бюргерства не імперських міст.Компетенція рейхстагу не була точно визначена, його акти, як правило, не мали обов'язкової сили й носили скоріше характер імперських рекомендацій. Більш чітко риси нової форми правління проявилися на другому, місцевому рівні. В XIV ст. окремі князівства-держави трансформувалися в станово-представницькі монархії, що відрізнялися різноманіттям форм. У більшості держав сформувалося три замкнуті курії - духовенства.лицарів і городян. Збори цих земських чинів безпосередньо в князівствах називалися ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу місцевих князів і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, ніж рейхстаг. Проте в більшості випадків ландтаги не мали вирішального голосу під час обговорення обласних і державних справ. Правда, їхня згода була обов'язковою при вирішенні фінансових питань. Але в цьому випадку князь завжди міг одержати потрібне рішення за допомогою двох станів, які були вільні від сплати податків, але брали участь у витраті цих коштів - вищого духовенства і лицарства.Таким чином, якщо на рівні князівств-держав станово-представницька монархія в цілому мала властиві їй ознаки, то про загальноімперський цього сказати не можна. Відсутність сильної центральної влади (професійної бюрократії, постійного війська, достатніх матеріальних коштів в імперській скарбниці) призводило до того, що центральні установи не могли домогтися виконання своїх рішень. До кінця XVIII ст. політичний лад імперії зберігав видимість станової монархії, що прикривала багатовладдя курфюрстів.

16. Кароліна як джерело права Німеч. Загальна характеристика, система покарань.  «Кароліна» - кодекс феодального права Німеччини». «Кароліна» стала одним із джерел Німецького карного права. Уклав її Карл V. На мою думку, даний карний кодекс зафіксував перехід до розшукового процесу. Також його можна назвати практичним керівництвом для суддів. Важливим є і той аргумент, що «Кароліна проіснувала понад 300 років. Джерела права феодальної Німеччини надзвичайно різноманітні. Це «Саксонське зерцало», закони Магдебурга, та ін. Дуже цікаво їх порівнювати і вивчати. Адже слова відлітають – написане залишається. Німецьке право запозичували інші країни.Цікавим є факт, що на основі "Кароліни" утворилося загальне німецьке кримінальне право.Мета мого дослідження – проаналізувати джерела феодального права Німеччини, ознайомитись із феодальним кодексом даної країни – «Кароліною», зокрема дослідити кримінальне право за даним кодексом. А також – процес за Кароліною.Завдання – за допомогою різних методів дослідження висвітлити феодальний кодекс Німеччини. “Кароліна” містить деякі загальні принципи карного права, а також значний перелік злочинів і покарань. Будучи практичним посібником із судочинства для шеффенів, цей закон не містив чіткої системи і послідовного розмежування норм карного і карно-процесуального права. До загальних понять карного права, відомих "Кароліні", можна віднести намір і необережність, обставини, що виключають, зм'якшують й обтяжують відповідальність, замах, співучасть. Судочинство було письмовим. «Кароліна ліквідувала такі віджилі норми права, як:1) право захоплення корабля з усім його товаром, якщо він зазнає аварії; 2) привласнення воза, який перевернувся та ін.«Кароліна» передбачала смертну кару бродяг, та ін.Основна форма розгляду кримінальних справ у "Кароліні" - інквізиційний процес. Обвинувачення пред'являлося суддею від імені держави "з обов'язку служби". Слідство велося з ініціативи суду і не був обмежений термінами. Широко застосовувалися засоби фізичного впливу на підозрюваного. Безпосередність, гласність судочинства перемінилися таємним і переважно письмовим розглядом справи.Структура «Кароліни»:- склад суду;- докази;- судове засідання;- покарання;- статті про крадіжки, тощо.

17. Державний і суспільний устрій ранньофеодальної Англії Центральними органами влади й управління були король, Таємна Рада і Парламент.Верховне управління справами країни король Англії здійснював через свою Таємну раду. Члени його призначалися королем. У його склад входили представники феодальної знаті, нового дворянства, буржуазії. Компетенція: управління заморськими колоніями, регулювання зовнішньої торгівлі, розгляд деяких судових справ у ролі суду першої інстанції, і в апеляційному порядку.Відділенням Таємної ради була «Звездная палата», призначена для боротьби із супротивниками королівської влади. Процес носив інквізиційний характер, допускалося застосування катувань. Ця палата була створенаусобицею двох Троянд.Для розгляду цивільних справ було створено Палата прохань. Вона також являла собою Відділення Таємної ради.Вищий церковний орган країни – комісія, створена при Єлизаветі. Основне завдання комісії було боротьба з противниками реформованої церкви – і з католиками, і з протестантами. Пізніше функції її було розширено, і вона почала займатися цензурою.Основні зміни у місцеве самоврядування набрали установи посади лорда-лейтенанта і адміністративному оформленні місцевої одиниці .Лорд-лейтенант, призначуваний в графство безпосередньо королем, керував діяльністю світових суддів.Церковний прихід – нижча одиниця, був це й територіальної, та церковною одиницею. На зборах, могли брати участь тільки ті, що вносили податки потреби церкви, відбувалися вибори посадових осіб – старости, наглядача за бідними.Однією з яскравих проявів англійських традицій було спільне правління короля із парламентом. Парламент використовувавсяТюдорами як знаряддя посилення своєї місцевої влади. Нижню палату парламенту приТюдорах беззаперечно стверджувала закони, внесені королем; верхня ж палата полягало у своїй більшості із тих представників аристократії. До XIV віці в Англії утвердився судового прецеденту – узаконений приклад на вирішення аналогічних справ. Сукупність прецедентів становила основне загальне право Англії.Поступово стало вважатися, що сама суттєвою частиною прецеденту не так саме рішення, як його обгрунтування, отже судді були зобов'язані дотримуватися буквальному тексту попереднього рішення. Найважливіші розв'язання стала друкуватися у виглядіЕжегодников.Найважливішими судовими інстанціями були Суд королівської лави, Суд загальних позовів і Суд канцлера.До судам справедливості відносять і суд адміралтейства, у якого опинилися всі ті справи, і з мореплаванням.У суді канцлера складається поступово те, що називається перехресним виникли дві системи прецедентного права. Останніми роками правління Єлизавети намітився конфлікт між суспільством, і короною. Він була викликана фінансові проблеми. Активна зовнішня політика спустошила державну скарбницю.

18.Еволюціясусп. та держ ладу Англії після Норманського завоювання 1066р У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на узбережжі Північної Франції. Воно було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французькому королівстві норманським ватажком герцогом Ролланом. Нормани (французи називали їх нормандцями) прийняли християнство, засвоїли французьку мову і перетворили свої володіння у найсильніше герцогство на півночі Франції. У 1066 р., скориставшися смертю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Приводом до завоювання став заповіт англосакського короля, якому нормандський герцог доводився родичем. У ньому йшлося про те, що Вільгельм — спадкоємець англійського престолу. Величезне значення для Англії мав проведений за наказом короля 1086 р. перепис населення. Із жахом дивилися люди на цю дивовижну і незвичну акцію, вбачаючи в ній звістку про наближення кінця світу. Складені під час перепису списки населення дістали назву “Книги Страшного суду”, оскільки деякі вважали, що коли прийде Христос, він судитиме людей за такою самою книгою. Насправді мета перепису полягала в тому, щоби з’ясувати, скільки платників податків існує в країні. Багатьох селян, які до нормандського завоювання були вільними, записали до “Книги Страшного суду” як залежних. “Нормандським рабством” стали називати епоху Вільгельма І Завойовника англійські селяни.По деякім часі у країні запанував мир: припинилися данські набіги та усобиці знаті. Зміцненню королівської влади сприяло те, що Вільгельм установив порядок, за яким усі васали підкорялися не лише своїм сеньйорам, а й королю. На вимогу короля кожен рицар, незалежно від того, чиїм васалом він був, повинен був нести службу в королівсь кому війську. Перетворення, що їх розпочав Вільгельм І, посилили королівську владу і перетворили Англію в централізовану державу. Вільгельм І створив міцний апарат управління своєю державою. Країна поділялася на графства, на чолі яких стояли шерифи, призначені королем. Шерифи відповідали за збір податків до королівської скарбниці, провадили судочинство і управляли графствами від імені короля. Зміцнення королівської влади і припинення усобиць у країні сприяло зростанню міст, розвиткові торгівлі. На великий торговельний центр Англії перетворився Лондон. Англійські купці стали розвивати торгівлю з Нормандією і Фландрією. Вони продавали вовну, яка поступово пере творювалась у головний предмет англійської зовнішньої торгівлі.

19. Реформи Генріха 2 (1154-1189 pp.) - судова та військова. Змістом судової реформи стало:1)відтепер будь-яка зацікавлена особа могла перенести свій по­зов стосовно вільного земельного володіння (фригольду) з місце­вого суду феодала у Королівську курію, сплативши за це відповід­ну суму. Крім того, з феодальної юрисдикції було виключено всі кримінальні справи, а також значна частина позовів про земельну власність та землеволодіння. Звичайно, все це завдало тяжкого уда­ру по імунітетним привілеям феодальних магнатів, які до реформи самі вирішували такі справи;2) будь-яка вільна людина отримувала право звертатися до ко­ролівського суду, який хоч і був платним, але мав ряд переваг пе­ред судом феодала. По-перше, у королівському суді проводилося попереднє розслідування справи, а по-друге, встановлення істини по справі відбувалося тут без застосування ордалій. У другій поло­вині 12 ст. королівський суд на місцях здійснювався за допомогою інституту роз’їзних суддів;3)було введено інститут присяжних обвинувачів. Так, у кожній сотні призначалося 12 повноправних людей і 4 вільні особи з кож­ного села, котрі під присягою повинні були вказати шерифу або королівському судді всіх розбійників, грабіжників, убивць, паліїв та ін., які перебували у межах даної сотні. Королівські судді та ше­рифи на підставі цих даних проводили розслідування, а потім ви­носили вирок. До змісту військової реформи входило:1) для феодалів замість військової служби було встановлено по­даток („щитові гроші”), що стягувався з лицарів кожного разу, коли передбачалася будь-яка військова кампанія. На ці „щитові гроші” утримувалося наймане лицарське військо; 2)було поновлено військове ополчення. Згідно до Асизи про оз­броєння (назва нормативно-правового акту) все вільне населення Англії зобов’язувалося придбати зброю відповідно до своїх коштів.

20.Суспільний та державний лад Англії періоду станово-представницької монархії Протягом XIII ст. були істотно обмежені імунітетні права великихфеодалів. Підсилюється розшарування селянства, росте чисельність особисто вільної селянської верхівки. Розбагатілі селяни-фригольдери часто здобувають лицарське звання, зближуючись з нижчими шарами феодалів. Фортечне селянство - вілани - у XIII ст. залишалося безправним. Власником всього майна, що належить вілану, визнавався його лорд. Однак королівська влада не виявляла готовності залучати до рішення питань державного життя представників пануючих станів. Рух за обмеження зловживань центральної влади очолювали барони, до яких періодично приєднувалися лицарство і маса фригольдерів.Основними віхами цієї боротьби був конфлікт 1215 року, що закінчився прийняттям Великої хартії вільностей, і громадянська війна 1258-1267 рр., що привела до виникнення парламенту. До кінця XIII ст. королівська влада остаточно усвідомила необхідність компромісу. Наслідком такої угоди з'явилося завершення формування органа станового представництва. У 1295 році був скликаний 'зразковий' парламент, склад якого послужив моделлю для наступних парламентських і духовних феодалів, у нього ввійшли по двох представника від 37 графств (лицарі) і по двох представника від міст. Поступово парламент середньовічної Англії набув три найважливіших повноваження: право на участь у виданні законів, право вирішувати питання про побори з населення на користь королівської скарбниці і право здійснювати контроль над вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках у якості особливого судового органу . Протягом XIV ст. поступово закріпилася компетенція парламенту у фінансових питаннях. Прагнучи підкорити своєму контролю державне керування, парламент із кінця XIV ст. поступово ввів процедуру імпічменту. Крім того, у XV ст. затвердилося право парламенту прямо повідомляти злочинними ті чи інші зловживання. Протягом XIII в. відбувається також розвиток нового виконавчого органа - Королівської ради. Він став являти собою вузьку групу найближчих радників короля, у руках якої сконцентрувалася вища виконавча і судова влада. У цю групу входили звичайно канцлер, скарбник, судді, найбільш наближені до короля міністеріали, в основному вихідці з лицарських шарів. Велика рада найбільших васалів корони утратив свої функції, що відійшли до парламенту. У XIII ст. остаточно утверджується практика призначення з місцевих землевласників у графствах так званих зберігачів миру, чи світових суддів. Спочатку вони мали поліцейські і судові повноваження, але з часом стали виконувати найбільш важливі функції місцевого керування замість шерифів. У судову компетенцию світових суддів входив розгляд кримінальних справ, крім вбивств і особливо тяжких злочинів. Розгляди проводилися на сесіях мирових суддів, що скликалися чотири рази в рік. Ці збори одержали назву судів 'четвертних сесій' У XIII-XIV ст. росте кількість королівських судів різних рангів, підсилюється їхня спеціалізація. Разом з тим, судові й адміністративні функції багатьох установ ще не розділилися. Вищими судами 'загального права' в Англії в цей період стали: Суд королівські лави, Суд загальних позовів і Суд казначейства.Суд казначейства був, в основному, спеціалізований на розгляді фінансових суперечок, і, насамперед, суперечок, що стосуються боргів скарбниці і корони. Суд загальних позовів розглядав приватні і цивільні позови і став основним судом загального права. Він здійснював також нагляд за місцевими і маноріальними судами З особистого Суду короля поступово сформувався Суд королівської лави.Він став вищою апеляційною і наглядовою інстанцією для всіх інших судів,але згодом був спеціалізований на розгляді апеляцій по кримінальних справах. З розвитком цивільного обороту із загальної системи вищих королівських судів виділився Суд лорд-канцлера, що вирішував питання 'по-справедливості'. У XIV ст. загальні об'їзди втратили своє значення і поступилися місцем більш спеціалізованим роз'їзним комісіям, серед яких можна виділити Суди асизів (по розгляду суперечок про переважне право володіння льоном), комісію зі справ про заколоти і комісію з загальної перевірки в'язниць.

21. Державний лад Англії періоду абсолютної монархії Англійський абсолютизм мав свої особливості, завдяки чому одержав назву 'незавершеного'. Основна особливість англійської абсолютної монархії полягала в тому, що, поряд із сильною королівською владою, в Англії продовжував існувати парламент. До інших особливостей відносяться збереження місцевого самоврядування, відсутність в Англії такої централізації і бюрократизації державного апарата, як на континенті. В Англії була відсутня і велика постійна армія.Центральними органами влади і керування в період абсолютної монархії в Англії були король, Таємний Рад і парламент. Реальна влада зосередилася в цей період цілком у руках короля. Таємна Рада короля, що остаточно склався в період абсолютизму, складався з вищих посадових осіб держави: лорд-канцлера, лорда-скарбника, лорда-хоронителя печатки й ін. Парламент продовжував зберігати за собою прерогативу твердження розмірів зборів і податків. У період абсолютизму остаточно затверджується верховенство королівської влади над англійською церквою. Вищим церковним органом країни була Висока комісія. У її склад, поряд з духовними обличчями, входили члени Таємної ради й інші посадові особи. При абсолютизмі остаточно оформилася структура і юрисдикція центральних Вестмінстерських судів, у тому числі Суду справедливості і Вищого суду адміралтейства. Однак, крім них, створюються надзвичайні суди, такі як Зоряна палата і судові ради в 'заколотних' графствах. Зоряна палата як спеціальне відділення Таємної Ради була знаряддям боротьби ізсупротивниками королівської влади. Судочинство носило інквізиційний характер.

22. «Вели́ка ха́ртія во́льностей» 1215 р. Перша «неписана» конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.Саме Хартія започаткувала нормативне закріплення обмеження свавілля абсолютизму і мала значення не лише для Англії, а й для світової юридичної думки. Усі статті умовно поділяють на три групи: 1.Статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних груп населення. 2. Статті, що реформують державний механізм англійської держави. 3.Статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату Більшість статей Хартії відбивало і захищало інтереси феодальної аристократії. Вони гарантували прелатам свободу церковних виборів (ст. 1), дотримання королем феодальних звичаїв по відношенню до його васалів-баронам (ст. 2-11), забороняла королю брати з них феодальну допомогу і щитові гроші (скутагій) без згоди «загальної ради королівства »(ст. 12), тобто ради безпосередніх васалів короля (ст. 14), забороняла судити баронів інакше як судом рівних їм по положенню перів (ст. 21), без їх вироку заарештовувати і позбавляти майна (ст. 39). Велика Хартія вольностей скасувала затвердилася після реформ Генріха II право короля втручатися в юрисдикцію феодальних курій. б) відображення у Великій хартії вільностей 1215 р. . інтересів лицарів і городян.  Лицарство і вільне селянство також отримали значні права: баронам заборонялося вимагати з них більше служб і повинностей, ніж належало за звичаєм , всім вільним людям гарантувалася захист від свавілля чиновників. Стаття 39 започаткувала свободу особистості: жодна вільна людина не могла бути заарештована, ув'язнена у в'язницю, позбавлена власності або покровительства законів, вигнана або піддана іншій карі інакше, як у суді івідповідно до законів країни. Стаття 20 обмежувала розміри адміністративних штрафів: вільній людині зберігалася власність в розмірі, необхідному для збереження соціального статусу, при стягненні цих штрафів товар купця і інвентар віллана оголошувалися недоторканними. Міста отримали підтвердження своїх привілеїв Велика хартія залишила в силі широке застосування розслідування через присяжних у майнових позовах, пріоритет королівських судів у розборі всіх підсудних їм справ, прокламував відмова від плати за розбір кримінальних справ у королівському суді (ст. 32 ). Такого роду статті, безсумнівно, відбивали поряд з інтересами самої корони також інтереси лицарства, верхівки вільного селянства і почасти городян, які потребували зміцненні централізованої судово-адміністративної системи, і були невигідні баронам.  Однак і в цьому питанні барони зуміли вимовити собі окремі поступки. Серед цих загальних статей Великої хартії вольностей є дві статті, які явно суперечать що склалася судовій системі, вилучаючи з-під її дії представників баронства. Це - стаття 21, яка на противагу 20 статті забороняла королю накладатимуть штраф на графів і баронів без рішення їх перів, тобто станового суду, тоді як всі інші вільні люди штрафувалися за рішенням звичайного суду, заснованого на свідченнях присяжних (ст. 20); і стаття 34, яка забороняла королівське втручання у справи феодальних курій за допомогою наказу Praecipe. Хоча в цій статті, як і в 39-й, мова йде про права «будь-якого вільної людини», але так як власникам судової курії в дійсності міг бути тільки феодал і притому зазвичай великий, то очевидно, що ця стаття відображала інтереси баронства. 

23,. Особливості становлення та розвитку Арабського Халіфату У VІІ столітті в арабських племен, центром розселення яких був Аравійський півострів, почався розпад родоплемінного ладу. Підсилилася майнова, а потім і соціальна диференціація. Шейх (гл і сайди захоплюють кращі землі оазисів. У їхню власність переходить велика кількість худоби. З'являються раби. Право займати суспільні посади стає спадковим привілеєм найбільш багатих родин.У містах домінували багаті купці-лихварі. Відокремившись у привілейовану групу, вони, проте, не порвали родинних зв'язків з визначеними племенами і їхньою знаттю. У цих районах знаходилася велика кількість знедолених бедуїнів. Руйнувалися вікові зв'язки, узи і традиції взаємодопомоги, що зв'язували всіх одноплемінників. Нещастям для простих людей була міжплемінна ворожнеча.Так в обстановці глибокої соціально-економічної кризи народжувалося нове (класове) суспільство. І, як це мало місце в інших народів, ідеологія суспільного руху, що об'єктивно виступив за новий лад, набула релігійної форми. Виникнення нової релігії - Ісламу - пов'язано з ім'ям Мухаммеда. Мухаммед проголошував необхідність нового порядку, що виключав колишню племінну ворожнечу. Всі араби незалежно від свого племінного походження покликані були скласти єдину народність. На чолі їх повинен бути Пророк - "намісник Бога на землі". Єдиною умовою вступу в цю спільноту було визнання нової релігії і жорстке дотримання її норм. Серед простих людей нові ідеї знайшли своїх прихильників. Вони прийняли Іслам, тому що давно зневірилися у могутності племінних божків, які не захистили їх від нещасть і руйнувань. Народний характер первісного руху відлякував багатих, але це продовжувалося не довго. Спостерігаючи за дією прихильників Ісламу, вони почали розуміти, що нова релігія не загрожує їх корінним інтересам. Незабаром представники родоплемінних і торгових верхівок увійшли доскладу правлячої еліти мусульман. До цього часу (20-30 р. VІІ століття) було довершене організаційне оформлення релігійної мусульманської громади, очолюваної Мухаммедом. Створені військові загони вели боротьбу за об'єднання країни під прапором Ісламу. Діяльність цієї релігійної військової організації поступово здобувала політичний характер.Нова держава вирішувала одну з найважливіших задач, що стояла перед країною - подолання племінного сепаратизму.

24.Характеристика централізованого теократичного режиму правління в Арабському халіфаті. Державний апарат Халіфату був досить централізованим. Цьому значно сприяла концентрація в руках глави держави значної частини земельного фонду країни. Вища влада: духовна (імамат) і світська (емірат) - знаходилася в руках халіфа. Перші халіфи обиралися мусульманської знаттю зі свого середовища. Однак досить швидко влада Халіфату стала спадковою. Арабська держава набула форми централізованої теократичної монархії. Влада Халіфа в принципі визнавалася необмеженою. Реально він повинен був рахуватися з найбільшими феодалами країни, що нерідко організовували двірські перевороти, скидали неугодних їм правителів. Центральними органами державного керування вважалися наступні відомства (дивани): 1) Диван-ал-Джуід, що завідував оснащенням і озброєнням війська. Під його контролем працювали чиновники, які складали списки ополченців і найманців, а також визначали розміри оплати і земельних пожалувань за службу. 2) Диван-ал-Харадж, що контролював діяльність центральних фінансових органів, зайнятих обліком податкових і інших надходжень у скарбницю. 3) Диван-ал-Барид - керування доріг і пошти, будівництво доріг, колодязів і т.д. Будучи фактично єдиною організацією, здатною якнайшвидше забезпечити передачу інформації, це відомство здійснювало і таємне спостереження за діяльністю і політичним настроєм місцевої влади і населення. Це визначало його значимість. Чиновники пошти не підпорядкувалися посадовим особам у провінціях. Вищі чини відомств призначалися халіфом і були безпосередньо перед ним відповідальні. Серед них перше місце належало візиру (чи візирю). Спираючи на підтримку знаті, візири поступово зосередили у своїх руках керування і тим самим відтіснили у певній мірі халіфів від їхньої реальної влади.

25.Право Арабського халіфату: основні форми права, регулювання шлюбно-сімейних відносин. Право власностіВласність є необмеженим правом.Власність виникає в результаті цивільної угоди, успадкування і захоплення. Не можуть бути у власності такі речі: повітря, море, пустеля, мечеті, школи, рабиня, що мала дітей від господаря тощо.Нерухоме майно (земля) може бути у власності приватних осіб і у власності держави. Право на майно може виникати або відмінятися наоснові постанови конкретної особи, що має відповідну владу. Зобов’язальне право.Зобов’язання виникають із договорів і деліктів. Зобов’язання з договорів розподіляються за двома групами. До першої групи договорів, що пов’язані з передачею речі, належать договори міни, позики, найму майна, купівлі-продажу. До другої групи – договори товариства, до-ручення. Шлюбно-сімейне право. Главою сім’ї є чоловік, який тільки і вважається людиною. На дружин і дочок дивилися як на річ. Шлюбна угода в ісламі більш близька до договору купівлі-продажу, воля жінки не має ніякого значення.За мусульманським правом чоловіки можуть одружуватись з немусульманками, але мусульманкам заборонено одружуватися з невірними. Шаріат дозволяє чоловіку мати чотирьох законних дружин і будь-яку кількість наложниць. Шлюб розривається за фізичних недоліків одного з подружжя, при зраді, якщо кревна рідня, а чоловік може розірвати шлюб без будь-яких причин.Дружина може купити право на розірвання шлюбу, може розлучитись, коли чоловік не виконує своїх обов’язків (не утримує її, чинить стосовно неї дискримінацію на користь інших дружин).Вийшовши заміж, жінка переходила під владу чоловіка і повинна була ухилятися від зустрічі із сторонніми мужчинами, не з’являтись у громадських місцях, носити паранджу. Спадкове право.Успадкування майна проходить за законом і заповітом. Спадкодавець розпоряджається на свій розсуд тільки трети-ною майна. Успадковують майно як чоловіки, так і жінки. Специфічною рисою мусульманського спадкового права є те, що до спадкоємців переходять тільки права, а не зобов’язання спадкодавця, тобто спадкоємці одержують тільки те майно, яке залишалось після виплати всіх зобов’язань померлого. Кримінальне право.Норми кримінального права являли собою найменш розроблену частину шаріату. Вони відрізнялися архаїчністю, відбивали порівняно низький рівень юридичної техніки. Було відсутнє загальне поняття злочину, слабо були розроблені такі інститути, як замах, співучасть, обставини, що пом'якшують і обтяжуються провину і т.п.Покарання за мусульманським правом містили як архаїчні і додержавні способи відплати, так і досить розроблені міри цілеспрямованої кримінально-правової репресії.