
- •1.Зміст поняття слов'янська філологія славістика. Основні завдання слов'янської філології.
- •2. Допоміжні дисципліни на які спирається слов’янська філологія.
- •3. Винекнення словянської філології. Зміст поняття «словянська філологія» у різні періоди розвитку науки.
- •4. Слов’янські народи. Етнічна близькість слов’ян. Три групи слов’янських народів.
- •5. Живі і мертві слов’янські мови. Питання про кількість слов’янських мов.
- •6. Термін «праслов'янська мова». Зміст поняття, Часові межі праслов'янської мови.
- •7. Античні автори про слов'ян.
- •8. Готські джерела про слов'ян. Праця Йордана «Гетика».
- •9. Грецькі автори про слов'ян.
- •10. Найпоширеніші відомості про слов'ян у римських авторів.
- •11. Відомості про слов'ян у східних авторів.
- •12. Роль християнства у слов'янській культурі.
- •13. Дві слов'янські азбуки. Проблема авторства.
- •14. Роль св. Костянтина (Кирила) і Мефодія у виникненні слов'янського письма.
- •15. Моравська місія солунських братів.
- •16. Старослов'янська мова – перша писемна мова слов'ян. Джерела, часові межі, історична доля.
- •17. Типи старослов'янського письма (устав, півустав, скоропис). Палімпсести.
- •18. Сучасна писемність слов'ян. Кирилиця і латиниця.
- •19. Слов'янські народи. Проблема кількості слов'янських народів.
- •20. Слов'янські літературні мови. Мікромови.
- •21. Українська мова, її діалекти. Літературна мова.
- •22. Російська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •23. Білоруська мова, діалектне членування. Літературна мова.
- •24. Болгарська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •25. Македонська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •26. Сербська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •27. Хорватська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •28. Словенська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •29. Польська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •30. Чеська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •31. Словацька мова, діалектне членування, літературна мова.
- •32. Лужицькі мови, їх історія.
- •33. Мова полабських слов'ян.
- •34. Кашуби. Кашубська мова.
- •35. Питання про русинську мову. Літературна «руска бешеда».
- •36. Старослов'янська мова, її варіанти. Церковнослов'янська мова.
- •37. Вук Караджич – видатний славіст.
- •38. Українські славісти.
- •39. Вітчизняна славістика.
- •40. Видатні зарубіжні славісти.
3. Винекнення словянської філології. Зміст поняття «словянська філологія» у різні періоди розвитку науки.
Слов’янська філологія почала формуватися наприкінці XVIII — на початку XIX ст., хоч її першими представниками вважають авторів слов’янської писемності Костянтина (Кирила) і Мефодія (IX ст.), літописця Нестора (XI—XII ст.) та інших давніх просвітителів і дослідників писемних текстів. Кафедри слов’янської філології як наукові та навчально-методичні центри відповідного профілю створювали в провідних університетах переважно в середині XIX ст. У полі зору слов’янської філології як науки і навчальної дисципліни перебувають: 1) слов’янські народи й мови: етнокультурна близькість і демографічний склад слов’ян, слов’янські мови, їхні особливості, генетична спорідненість, класифікація, літературні форми й діалекти; 2) праслов’яни й праслов’янська мова: витоки, особливості та періодизація історії праслов’янської мови, найдавніша територія праслов’ян та її розширення, лінгвістичні теорії їхньої прабатьківщини; 3) історія слов’ян та їхні зв’язки із сусідніми народами за даними мови: свідчення про слов’ян у творах античних європейських і східних авторів, значення діалектології, ономастики, етимології, запозиченої лексики для вивчення історії та міжетнічних і міжмовних зв’язків слов’янських народів; 4) відображення матеріальної і духовної культур слов’ян у мові: матеріальна культура слов’ян у період родового ладу, соціальна структура давньослов’янського суспільства, язичницькі уявлення про природу й навколишній світ за даними мови; 5) виникнення писемності у слов’ян: передумови виникнення слов’янської писемності, старослов’янська мова, найдавніші слов’янські рукописи; 6) історія та актуальні проблеми слов’янської філології: витоки й зародження слов’янської філології, становлення й розвиток східно-, західно-, південнослов’янської та зарубіжної слов’янської філології, міжнародні славістичні форуми й видання. Отже, вивчення слов’янської філології забезпечує системні знання про слов’ян та їхні мови як інтелектуально-естетичну словесну творчість народу, ка історично розвивалася і була нерозривно пов’язана з культурними процесами та взаємодією живих і мертвих споріднених мов.
4. Слов’янські народи. Етнічна близькість слов’ян. Три групи слов’янських народів.
Загальноприйнятим є поділ слов’янських народів на три групи: східну( росіяни, українці, білоруси і ,за деякими джерелами, русини), західну ( поляки, чехи, словаки, кашуби, серболужичани), південну (болгари, македонці, серби, хорвати, словенці, боснійці і, з певними застереженнями, чорногорці). Єдиного погляду на кількість сучасних слов’янських мов і народів ( їх визначається від 12 до 16) немає. Але з погляду на історичні процеси і різні погляди щодо цього питання можна стверджувати про існування 16 слов’янських народів, які функціонують у різних статусах : 11 націй ( росіяни, українці,білоруси, чехи, поляки, словаки, болгари, македонці, серби, хорвати, словенці), 3 народності, які не мають своїх державних утворень (серболужичани), або національних мов (боснійці та чорногорці), 2 етнічні групи, одна з яких остаточно втрачає свою етномовну специфіку (кашуби), а інша набуває ознак відмінної від материнських діалектів мови (русини), не маючи державного чи адміністративно-територіального оформлення. Незважаючи на те,що вже майже півтори тисячі років як перестала існувати праслов’янська етномовна спільність, слов’яни розселилися на різні території,почали користуватися різними мовами, досі збереглися спорідненість їхніх мов і типові антропологічні дані, близькість культур, вірувань, ментальності, відчуття етнічної солідарності та генетичної спільності. Національно-етнічна роздрібленість і державна невлаштованість більшості слов’янських народів була в основному спричинена релігійними відмінностями. Більшість східних і південних (крім хорватів і словенців) слов’ян традиційно належать до православ’я і користуються власне слов’янською писемністю – кирилицею. Західні слов’яни, а також хорвати і словенці – це переважно католики, і користуються латиницею. Щоправда, в різні історичні періоди це співвідношення змінювалося. Так,значна кількість чехів, поляків і білорусів в давні часи належали до протестантського руху, частина західних українців біла, й залишається прибічниками унії, тобто представниками греко-католицької церкви, а деякі групи південних слов’ян, крім словенців , унаслідок багатовікового панування турків-османів, змушені були прийняти мусульманство і частково перейти на арабське письмо.
Про етнічну близькість слов’ян свідчать кілька чинників: компактність і тривалість заселення найдавніших слов’янських земель. антропологічна сумісність населення. подібність способу життя слов’ян, їх матеріальної і духовної культури. загальноприйнята самоназва слов’яни, словени. взаємодопомога у визвольній боротьбі проти загарбників. розвиток двосторонніх і багатосторонніх економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків, поглиблення співпраці у науковій та освітній сферах.