
- •1.Зміст поняття слов'янська філологія славістика. Основні завдання слов'янської філології.
- •2. Допоміжні дисципліни на які спирається слов’янська філологія.
- •3. Винекнення словянської філології. Зміст поняття «словянська філологія» у різні періоди розвитку науки.
- •4. Слов’янські народи. Етнічна близькість слов’ян. Три групи слов’янських народів.
- •5. Живі і мертві слов’янські мови. Питання про кількість слов’янських мов.
- •6. Термін «праслов'янська мова». Зміст поняття, Часові межі праслов'янської мови.
- •7. Античні автори про слов'ян.
- •8. Готські джерела про слов'ян. Праця Йордана «Гетика».
- •9. Грецькі автори про слов'ян.
- •10. Найпоширеніші відомості про слов'ян у римських авторів.
- •11. Відомості про слов'ян у східних авторів.
- •12. Роль християнства у слов'янській культурі.
- •13. Дві слов'янські азбуки. Проблема авторства.
- •14. Роль св. Костянтина (Кирила) і Мефодія у виникненні слов'янського письма.
- •15. Моравська місія солунських братів.
- •16. Старослов'янська мова – перша писемна мова слов'ян. Джерела, часові межі, історична доля.
- •17. Типи старослов'янського письма (устав, півустав, скоропис). Палімпсести.
- •18. Сучасна писемність слов'ян. Кирилиця і латиниця.
- •19. Слов'янські народи. Проблема кількості слов'янських народів.
- •20. Слов'янські літературні мови. Мікромови.
- •21. Українська мова, її діалекти. Літературна мова.
- •22. Російська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •23. Білоруська мова, діалектне членування. Літературна мова.
- •24. Болгарська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •25. Македонська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •26. Сербська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •27. Хорватська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •28. Словенська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •29. Польська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •30. Чеська мова, діалектне членування, літературна мова.
- •31. Словацька мова, діалектне членування, літературна мова.
- •32. Лужицькі мови, їх історія.
- •33. Мова полабських слов'ян.
- •34. Кашуби. Кашубська мова.
- •35. Питання про русинську мову. Літературна «руска бешеда».
- •36. Старослов'янська мова, її варіанти. Церковнослов'янська мова.
- •37. Вук Караджич – видатний славіст.
- •38. Українські славісти.
- •39. Вітчизняна славістика.
- •40. Видатні зарубіжні славісти.
Какую работу нужно написать?
21. Українська мова, її діалекти. Літературна мова.
Украї́нська мо́ва— національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Число мовців — близько 45 млн., більшість яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні, офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою в світі послуговуються від 41 до 45 млн. осіб, вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VI-XVI ст. внаслідок інтеграції нащадків трьох слов'янських племен – полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов’янської мови (полянського, деревлянського та сіверянського). Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю («гражданка»), зрідка — латиницю в різних варіантах. З точки зору лексики найближчою до української є білоруська мова (84 % спільної лексики), потім польська (70 % спільної лексики), словацька (68 % спільної лексики) та російська мова (62 % спільної лексики). Українська діалектологія вивчає говірки суцільного поширення діалектичної мови та острівні, які функціонують серед масивів молдовських, румунських, угорських, словацьких, сербських, хорватських, польських, білоруських, російських діалектів та, обмежено, серед мов народів Середньої Азії. Сучасна українська мова має три наріччя: 1)північне (поліське) наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей. До північного наріччя належать східнополіський, середньополіський і західнополіський говори. На півночі наріччя межує з перехідними українсько-білоруськими говірками Берестейщини і Пінщини. 2)південно-західне наріччя поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південної частини Житомирської області, західної частини Черкаської та північної частини Миколаївської областей. До південно-західного наріччя належать волинський, подільський, наддністрянський, надсянський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, закарпатський говори. 3)південно-східне наріччя охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну частину Миколаївської областей. До цього наріччя належать середньонаддніпрянський, степовий та слобожанський говори. Говірки Середньої Наддніпрянщини лягли в основу сучасної української літературної мови.