Зовнішня отргівля західноєвропейських країн

Ранньокапіталістичні відносини виникли спочатку в італійськихмістах, які були монополістами в середзем­номорській торгівлі. Італійські банкіри постачали своїми величезними грошовими ресурсами королів та князів, пап і прелатів усієї Європи. Торгівля й банківська справа да­вали необхідні .капітали для промисловості. Капіталістичні відносини у промисловості не могли в той час виникнути інакше, як тільки на базі зовнішньої торгівлі.

Ставши посередницею у торгівлі між Сходом і Заходом, Італія разом з тим створює виробництво, яке розраховане на зовнішній збут. Торгово-промислові центри, що виникли (Амальфа, Піза, Генуя, Венеція), особливо розвинулися після Хрестових походів (XI—XIII ст.), коли встановилися нормальні економічні відносини Італії з Єгиптом, Сірією, рядом країн Азії.

Однак Хрестові походи мали й інші наслідки. Вони зро­били Італію першою колоніальною державою Європи. На­звані центри, а також інші політичне незалежні міста Італії стали власниками багатьох територій на узбережжях Чор­ного, Егейського й Мармурового морів, островів Кріт, Кіпр, Хіос та ін. Вино, масло, цукрова тростина, шовкові ткани­ни, склоробна і гончарна справи — все це перейшло до рук італійців і стало служити предметом торгівлі з іншими єв­ропейськими державами.

Росту торгівлі (відповідно і прибутку) сприяло не тіль­ки безпосереднє розкрадання природних і культурних ба­гатств захоплених областей. Прибуток приносила також. работоргівля, експлуатація примусової, по суті рабської, праці. Колонії використовувалися як джерело вивозу в Іта­лію зі Сходу дорогоцінних металів. В результаті у ряді міст Італії (особливо Флоренції) починає розвиватися торгівля грошима. Банківські родини Аччайуолі, Перуцці, Барді ма­ли в середині XIV ст. свої контори, (або відділення) в усіх портах Середземного моря, на Іонічних островах, у містах Франції, Англії, Нідерландів та інших країн світу.

Торгівля і колоніальна політика приносили Італії вели­чезні прибутки, стимулювали дальший розвиток зовнішньо­торгової діяльності. Однак, слабо пов'язана з внутрішнім ринком, ця діяльність не сприяла розвитку промисловості, ставила власне мануфактурне виробництво у залежність від джерел сировини й ринків збуту за межами країни. До того ж надзвичайна роздробленість країни обумовила ЇЇ військово-політичну слабкість, неефективність протекціоні­стської політики італійських урядів.

Ось чому великі географічні відкриття, так само як і колоніальні завоювання, що мали місце після них, надовго затримали посилення економічної могутності й капіталіс­тичних відносин в Італії порівняно з централізованими дер­жавами Європи. Саме в цей час відбувся занепад мануфак­тур, що працювали на експорт, а разом з ними і таких міст, як Венеція, Генуя, Флоренція, Мілан, Неаполь, Комо, Па-дуя. Зародження капіталістичних відносин відбувається в кінці XV ст. в Іспанії й Португалії, а з кінця XVI ст.— в Голландії, Англії, Франції, тобто в тих країнах, де завер­шився процес національного об'єднання і де первісному на­громадженню значною мірою сприяло багатство захопле­них колоній.

Першими на шлях колоніального пограбування вступили Іспанія і Португалія, які захопили величезні колоніальні: володіння на Сході й відкритий X. Колумбом новий конти­нент—Америку. До початку XVI ст. іспанці загарбали багато Вест-Індських островів, таких як Куба, Гаїті, Ямай­ка та ін. Вони володіли майже усією Центральною і Пів­денною Америкою (за винятком Бразілії).

Відкриття морського шляху до Індії поклало початок колоніальної експансії португальців на Схід, нечуваної сму­ги збагачення, різкого посилення могутності Іспанії та Пор­тугалії як ранньокапіталістичних європейських держав. Іспано-португальське панування в колоніях продовжувалося протягом усього XVI ст. І весь цей час піренейські держави активно вели зовнішню торгівлю з колоніями й іншими єв­ропейськими країнами. Хліб, вино, масло, сукно та інші продукти і товари відправлялися ними щорічно на сотнях кораблів до Америки, Європи й Азії. Великий португальсь­кий поет XVI ст. Л. Камоенс (1524—1580) так висловив на­ціональну самосвідомість свого народу, який протиставляв себе усім іншим: «У той час, як Ви, зажерливі і сліпі, ша­лені люди, змагаєтесь тільки між собою, в маленькому лузітанському племені не бракує хоробрих людей. В Африці воно володіє берегами, в Азії воно могутніше за всі інші; у Новому Світі воно обробляє поля, і, якщо світ був би ще більший, воно й далі проникло б».

Наведені слова поета свідчать, що не в господарському розвитку, не в зростанні вітчизняної промисловості й комер­ційної діяльності вбачалося джерело багатства країни. Односторонньо загарбницький характер відносин між країна­ми не міг не призвести до занепаду виробництва в Іспанії та Португалії порівняно з іншими, раніше менш розвину­тими державами. Спочатку Голландія, а потім Англія та Франція, перемігши піренейські держави на зовнішньому й внутрішньому ринках, почали витісняти їх як володарів колоніальних територій.

Графство Голландія — північна частина незалежних держав, які були розташовані на берегах Північного моря і дістали назву Нідерланди (1477 p.).Завдяки географіч­ному положенню із середини XVI ст. Голландія та її еко­номічний центр м. Амстердам почали відігравати головну роль у посередницькій та експортній торгівлі Нідерландів. На той час ряд міст Нідерландів (Брюгге, Антверпен та ін.) вже були визнаними центрами міжнародної торгівлі. До­сить сказати, що саме в Брюгге у цей час вже діяла біржа (XV ст.), на якій укладалися комерційні угоди між купця­ми різних держав. На створеній слідом за Брюгге біржі в Антверпені здійснювалися не тільки вексельні, а й всілякі товарні операції. В Антверпені вперше з'явився новий ряд угод, за якими замість товарів стали пропонувати їхні зразки. Тут же було покладено початок біржевій грі — різного роду спекуляціям, азартним розрахункам на щасливі ви­падки у товарних чи грошових оборотах.

Буржуазна революція і відокремлення Голландії від Іспанської корони стали закономірним наслідком первісно­го нагромадження капіталу й розвитку капіталістичних від­носин. Однак грошовий капітал, що створився там, в силу історичних особливостей не перетворювався шляхом лих­варства й торгівлі у промисловий капітал. До цього ще слід додати вплив економічних доктрин, зокрема меркантилізму. Уявлення, які йдуть ще від ранніх меркантилістів про те, що багатство суспіль­ства полягає в грошах, спрямовували зусилля голландської буржуазії, що зароджувалася, насамперед на захоплення колоній з метою загарбання дорогоцінних металів. При цьо­му широко використовувалися контрабандна торгівля, пі­ратство, підкупи тощо.

Для організації колоніальних загарбань голландці за­снували у 1602 p.Ост-Індську, а в 1621 p.—Вест-Індську компанії. Торговим монополіям державою були надані великі права—права торгівлі на Сході, право розв'язувати війни, укладати мир, будувати фортеці на захопленій те­риторії, видавати там закони й карбувати монету.

За порівняно короткий період Голландія встановила своє панування на величезній території земної кулі. За розміра­ми території колонії перевищували метрополію у 70 разів.

Особливістю голландського панування в колоніях були організація й ведення широкої торгівлі рабами. їй переду­вала підготовка спеціальних людей, які по суті обкрадали й обманювали місцеве населення колоній, купуючи його за безцінь у туземних принців, організовували таємне виве­зення рабів для продажу в інших країнах.

Монополія Голландії в работоргівлі проіснувала понад півстоліття, а потім на початку XVIII ст. перейшла до рук француа+Вт У 1713 p.в Утрехті вона була передана англійській “Компанії Південних морів”. Останній було надано право вивозити щорічно по 4800 чоловік протягом ЗО років. Як свідчить У. Фостер, «англійські судна вивезли із Афри­ки майже у чотири рази більше рабів, ніж кораблі усіх ін­ших націй, узятих разом».

Значення работоргівлі в створенні первісного капіталу країн Європи величезне. Жорстока експлуатація, безправне становище і злиденне існування рабів забезпечували нечуване збільшення маси додаткового продукту, який капіталізувався, сприяв розвиткові нових, капіталістичних відносин. Як свідчать дослідники, від работоргівлі прибуток ся­гав до тисячі процентів за одне плавання.

Праця проданого раба-негра приносила величезні бари­ші тим, хто піддавав його жорстокій експлуатації на план­таціях, рудниках або тваринницьких фермах. Вест-індські плантатори вважали, наприклад, більш вигідним замучити негрів роботою до смерті у молодому віці, ніж утримувати Їх в старості, коли вони вже не можуть працювати.

І все ж работоргівля не була характерною для всіх кра­їн Європи. В економічному зростанні Європи, в первісному нагромадженні капіталу домінуючу роль відіграли абсолю­тизація влади, втручання держави у розвиток економіки, у тому числі зовнішньої торгівлі.

Середньовічна історія країн Європи переконливо свід­чить, що поряд з географічним положенням важливими чин­никами їх економічного розвитку, запровадження нових капіталістичних відносин були соціально-політичні перетво­рення. Роздробленість, відсутність політичного об'єднання, державної влади особливо відбилися на розвиткові Німеч­чини. Перебуваючи осторонь від Атлантичного океану, Ні­меччина опинилася у хвості своїх західних сусідів і була приречена на довгі роки історичного животіння.

Інакше склалася доля Франції, Англії, Росії. Перетво­рення Франції в абсолютну монархію дало можливість її королям Людовіку XI, Франциску І та Генріху II стимулю­вати розвиток у країні виробництва шовку, заліза, гірничої та склоробної справи. Вони всіляко заохочували вивіз віт­чизняних виробів за кордон. З часу заснування в 1433 p.у Монпельє контори для торгівлі зі Сходом французькі купці почали відвідувати Єгипет, Сірію і Кіпр. З іншого боку, королі Франції, зокрема Генріх IV (1589—1610), вели енер­гійну боротьбу з імпортом. Французька королівська влада сприяла відкриттю ярмарків та укладанню договорів з іно­земними державами. За Генріха IV була зроблена перша спроба вступу Франції на шлях колоніальної політики: в 1604 p.було засновано компанію Східних Індій, піднесен­ня якої припадає на дещо пізніший період.

Своєрідність розвитку середньовічної Англії пов'язана насамперед з її географічним положенням, йдеться не стільки про вихід на головні торговельні артерії (його мали й Італія, Іспанія, Португалія, Франція та Голландія), скіль­ки про те, що тривалий час завдяки острівному положенню Англія не зазнавала зовнішніх нападів, які могли б загаль­мувати природне зростання її продуктивних сил. Це при­скорило процес занепаду, а потім і зникнення кріпосного права порівняно з іншими країнами.

В результаті нові форми господарювання, організації виробництва та найму праці виникли не тільки у сільському господарстві, але й у промисловості, особливо ткацькій. Це збіглося з періодом встановлення і розквіту абсолютизму, який прагнув забезпечити внутрішній порядок і розширити зовнішні зв'язки. Особливо енергійно намагався сприяти торгівлі й пов'язаній з нею промисловості Генріх VII, якого називали «королем буржуазії». Керуючись ідеями пізнього меркантилізму, Генріх VII спрямовував політику на забез­печення держави дзвінкою монетою. Принципом його діяль­ності стало: якомога більше продавати і як можна менше купувати. Цьому принципу був підкорений розвиток про­мисловості й сільського господарства, а також торговель­ного флоту, морських сил.

Поряд з розвитком торгівлі й судноплавства в XVI ст. в Англії почало формуватися міцне національне купецтво. При підтримці королівської влади створювалися компанії для торгівлі «з Росією, Персією і північними країнами Близьким Сходом («Турецько-левантійська»), з Гвінеєю («Африканська»), Пруссією («Ост-Зейська»), Індією («Ост-Індська»). Об'єднуючи багатьох купців і збираючи з них певні податки, ці компанії несли в собі зародки капіталіс­тичних підприємств.

Цілком природно, що з розвитком товарної і грошової торгівлі розвивалася й англійська промисловість. Однак аб­солютизм став перепоною дальшого розвитку продуктивних сил. Держава активно втручалася в організацію виробни­цтва, форми, умови й норми оплати праці робітників. Із середини XV ст. організація промисловості почала набу­вати характеру так званої домашньої системи. Суть її полягає в тому, що на чолі виробництва був поставлений скуп­ник-підприємець, який одержував від залежних від нього майстрів (кустарів) виготовлені ними товари і збував їх споживачам або купцям-експортерам. Така організація ти­пова для періоду розвитку торговельного капіталу, але вона гальмувала розвиток капіталу в промисловості.

Таким же гальмом слід вважати політику державної королівської влади щодо найманих робітників. По-перше, в інтересах підприємців держава силою гнала до них ро­бітників. Генріх VIII у 1530 p.ухвалив рішення карати «працездатних бродяг» батогами і в'язницею. Закон 1547 p. приписував віддавати того, хто відмовляється працювати, в рабство тій особі, яка донесла на нього як на гультяя. По-друге, спрямованість політики держави проявилася у «фабричному законодавстві», яке регламентувало трива­лість робочого "дня, розміри заробітної плати, передбачило засоби покарання за його порушення як підприємцями, так і робітниками. Все це, природно, стримувало буржуазний розвиток країни, прискорювало неминучий крах панування абсолютної влади.

Не будучи необхідними для розвитку капіталістичних відносин взагалі, у більшості країн Європи зовнішньоеко­номічні зв'язки внаслідок географічного положення цих країн, а також їх колоніальної політики відіграли винят­кову роль.

Меркантилізм виражав інтереси торговельної буржуазії та являв собою спробу теоретичного обгрунтування еконо­мічної політики, яку вона проводила. Дві характерні риси:

ототожнення багатства з грошима і намагання його нагро­мадження за допомогою державної влади — були прита­манні як ранньому, так і пізньому меркантилізму. Пізній меркантилізм з його центральною «системою торговельного балансу» і політикою протекціонізму, які він відстоював, головну увагу приділив сфері обігу, вперше тим самим про­голосивши багатством не споживну вартість, а мінову. Са­ме тому меркантилізм став першою школою буржуазної політичної економії.