Концентрація виробництва та виникнення монополістичних структур

Структурні зміни, що відбулися в останній третині XIX ст. у сфері ви­робництва, торгівлі, в кредитній справі, виявилися наслідком про­гресуючої концентрації всіх видів господарської діяльності.

Передумовою процесу концентрації виробництва ; було накопичення капіталу в господарських суб'єктів, а це в свою чергу стало можливим у результаті не лише зростан­ня розмірів їх прибутків, які потім капіталізувалися, а й централізації капіталів. Капітали стали дедалі більше зо­середжуватися в руках невеликої групи підприємців зав­дяки тому, що вони чимраз більше об'єднувалися на парт­нерських засадах, а також внаслідок мобілізації коштів численних дрібних і середніх власників на основі розвитку акціонерних товариств.

В останній третині XIX ст. у головних капіталістичних країнах швидко зростає концентрація виробництва. В той час, коли формувалася індустріальна структура, великі під­приємства, на яких зосереджувалася значна кількість ро­бітників і які мали досить коштів для здійснення наукових досліджень, придбання і впровадження нової техніки й технології, мали значні переваги над середніми й особливо дрібними приватними власниками. Тому в жорстокій кон­курентній боротьбі, яка розгорталася між фірмами й ком­паніями за ринок збуту, як правило, вигравали великі компанії й відповідно зазнавали поразки дрібні та середні підприємства. Таким чином, процес концентрації виробни­цтва на великих підприємствах супроводжувався розорен­ням економічно слабкіших, а отже, менш конкурентоспро­можних, і поглиненням їх капіталу великими фірмами. Іншими словами, поряд з процесом концентрації виробни­цтва відбувався процес централізації капіталу.

Ці процеси охоплювали усі без винятку розвинуті капі­талістичні країни й основні галузі їхньої економіки. У Ні­меччині, наприклад, на зламі XIX—XX ст. менше ніж одна сота частка підприємств мали більше загальної кількості парової та електричної сили.

Аналогічна картина спостерігалася і в США. В. І. Ленін писав: «Майже половина всієї продукції всіх підприємств країни в руках однієї сотої часткизагального числа підпри­ємств! І ці три тисячі підприємств-гігантів охоплюють 258 галузей промисловості».

Наведемо деякі дані, які проливають світло на процеси концентрації виробництва і централізації капіталу на Ук­раїні. Роками розквіту домонополістичного капіталізму тут були 80—90-ті роки. В 90-х роках XIX ст. капіталістична промисловість на Украип__і)озвивалася досить інтенсивно, було засновано безліч приватних підприємств. Особливо визначався у цьому відношенні район Донбасу. Крім вугле­добувної промисловості, тут широкого розвитку набула хі­мічна промисловість, зосередилося все виробництво кислот, соди, солей, розвивалася коксобензольна та скляна про­мисловість. Щодо інших районів України, то, наприклад, у Київській та Волинській губерніях були розташовані фар­форові й фаянсові заводи, в Чернігівській — сірникові фаб­рики, Херсонській — миловарні. На Україні, й особливо в Донбасі, з року в рік прокладалися нові залізничні колії, будувалися під'їзні шляхи до них, виникали на географіч­ній карті чимраз нові залізничні станції. Ще й сьогодні можна спостерігати і в Донбасі, і на Півдні України стан­дартні, добротно збудовані залізничні станції й прилеглі до них службові та інші будівлі, на яких викарбувані дати кінця XIX і початку XX ст. і які свого часу утворювали відповідну транспортну інфраструктуру. Ці залізниці з'єд­нували основні промислові центри України, зокрема під­приємства Донбасу, Півдня України, Криворіжжя й При­дніпров'я, а також Україну з Росією.

Про розгортання процесу концентрації виробництва в той час на Україні свідчать такі факти й цифри: у 1890 p. в Донбасі було 270 копалень, у 1898 p.— 249, причому кіль­кість дрібних копалень за ці роки скоротилася на 38, а великих—збільшилася на 17. У 1890 p.у Донбасі було 768 шахт; у 1898 p.їх стало 760, причому кількість дрібних шахт продуктивністю до 500 тис. пудів на рік зменшилася на 116, а великих — збільшилася на 108.

Висока концентрація виробництва спостерігалася і в інших галузях промисловості, зокрема в таких, як стале­ливарна, сільськогосподарське машинобудування, виробництво будівельних матеріалів. Наприклад, у 1900 p.на Україні було 198 цегельних заводів з кількістю робітників 10409 чоловік і обсягом виробництва в 4367 тис. крб. У 1908 p.кількість цегелень на Україні скоротилася до 183 (9798 чоловік робітників). Незважаючи на різке зменшен­ня кількості підприємств та хоч і незначне, а все ж скоро­чення кількості робітників, вартість виробленої продукції майже не змінилася; вона становила в 1908 p.4188,9 тис. крб. Ці дані свідчать про концентрацію виробництва і зростання продуктивності праці на цегельнях. За звітами фабричних інспекторів, по дев'яти губерніях України із загальної кількості закладів, підпорядкованих наглядові фабричної інспекції, в 1901 p.було 17 підприємств з чи­сельністю робітників понад 1 тис., а в 1913 p.таких під­приємств було вже 42.

Висока концентрація виробництва, як уже зазначалося, на певному щаблі свого розвитку неминуче веде до виник­нення монополії, про що свідчить уся економічна історія

jне лише капіталізму, але й так званого розвинутого соціалізму.

В останнє десятиріччя XIX ст. почали складатися пер­ші монополістичні об'єднання в Російській імперії. Особ­ливо швидко здійснювалася монополізація виробництва на Україні. Так, уже в 1887 p.на з'їзді цукрозаводчиків, що відбувався у Києві, був уперше заснований цукровий син­дикат. Тепер споживачі цукру цілком залежали від «пра­вил гри», які встановлювали об'єднані в синдикат цукрозаводчики. Це стосувалося зокрема норми випуску цукру, порядку відвантаження, цін на цукор тощо.

В кінці 1901 p.і протягом усього 1902 p.стали створю­ватися синдикати в галузях залізоробної промисловості. В 1902 p.був заснований найбільший на той час синдикат «Продамет», що займався продажем виробів металургій­них заводів. До нього входили 12 найбільших товариств, серед яких були такі відомі акціонерні компанії, як Південно-Російське, Дніпровське, Донецько-Юр'ївське мета­лургійні товариства та ін. В результаті залучення нових підприємств та фірм «Продамет» зосередив на початку 1908 p.у своїх руках з південноросійського виробництва заліза і сталі.

На початку XX ст. у металургійній та металообробній промисловості, крім «Продамета», існувало ще кілька син­дикатів. Пізніше створювалися монопольні об'єднання в галузі видобування вугілля («Продвугілля»), руди («Прод-руд»), у вагоно- та паровозобудуванні («Продвагон», «Продпаровоз»), рейковий синдикат, тютюновий та ін.

Велику роль у виникненні й розвитку монополій на Ук­раїні відігравала акціонерна форма власності, на якій ба­зувалася значна кількість промислових підприємств. За дослідженнями українського економіста О. О. Нестеренка, на початку XX ст. на Україні було тільки одне велике ме­талургійне підприємство неакціонерного типу — Сулінський завод. Проте в 1905 p.і цей завод перетворився в ак­ціонерне товариство. Високий рівень акціонерної форми власності спостерігався у кам'яновугільній промисловості Донбасу. Наприклад, у 1902 p.86 % усього видобутку ву­гілля припадали на акціонерні компанії.

Формування монополій на основі високої концентрації виробництва та централізації капіталу відбувалося на ме­жі двох сторіч не лише в промисловості, але й в інших га­лузях та сферах економіки, зокрема в банківській справі.