Роль Аравійського півострова у формуванні регіонального центру торгівлі на Арабському сході

Ще один район, де в середньовіччі досить значного поширення і розвитку набули зовнішньоекономічні зв'язки,— це країни арабського Сходу, зокрема ті, що розташовані на Аравійському півострові. Особливості фізико-географічних та економіко-соціальних умов Аравійського півострова, пе­реважання пустель і напівпустель визначили існування і розвиток__кочового скотарства. Під час кочувань багато сі­мей осідали в оазисах, встановлюючи власність на землю. В таких містах, як Мекка, Гебук, Гайфа, Басра, сформу­валася досить впливова група багатих купців, які вели ка­раванну торгівлю з віддаленими районами півострова, су­сідніми державами, з Індією та країнами Далекого Сходу. Вони займались і лихварськими операціями. У VII ст. на Аравійському півострові утворюється єдина загальноаравійська імперія—Арабський халіфат, який проіснував до середини XIII ст. Після падіння халіфату арабські терито­рії розвивались або самостійно, або ж входили до складу якоїсь більш могутньої держави. В XVI ст. майже всі араб­ські держави Аравійського півострова були завойовані та включені до складу Османської імперії з різним політич­ним статусом.

Система економічних відносин арабських країн, у тому числі зовнішньоекономічних, формувалася під впливом ісламу. Так, у Корані часто згадуються торгові угоди, які ^-здійснювалися за готівку та за безготівковий рахунок. Аллаху приписується дозвіл на ведення як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі. Щодо здійснення торгових операцій Коран вимагає строгого додержання міри та ваги, точності при виплаті боргів, визначає процедуру укладення угоди та запису боргового зобов'язання, забороняє встановлення ви­сокого лихварського процента. Торгівля вважалася корис­ним заняттям.

Оцінюючи зовнішньоекономічні зв'язки арабських країн у XVI—XVII ст., необхідно мати на увазі, що в цей період відбулися значні зміни в співвідношенні сил на світовому ринку, який почав формуватися. До цього часу європейські купці майже не виїжджали за межі свого континенту. З розвитком європейських міст, в міру розширення товарно-гро­шових відносин в європейських країнах виникла необхід­ність безпосередньої торгівлі зі Сходом, відкриття його ринків, пошуків нових шляхів в Азію в обхід венеціанської та арабо-турецької монополії. Відкриття європейцями но­вого шляху в Індію і на Далекий Схід, нових джерел кош­товних металів поклало початок колоніальному поневолен­ню країн Сходу.

Внутрішня і зовнішня торгівля, а також ремесло регламентувалисяв Османській імперії державою. Державні закони визначали кількість крамниць на кожному ринку, кіль­кість і якість товарів, що продаються, та ціни на них. Ця регламентація разом з державними податками та місцеви­ми феодальними поборами була серйозною перешкодою на шляху розвитку вільного товарообміну, що стримувало по­глиблення суспільного поділу праці.

Строго регламентований контроль над усіма видами еко­номічної діяльності з метою перерозподілу доходів на ко­ристь державної казни виступав головною передумовою нормального функціонування Османської держави. Доку­ментом, що свідчить про масштаби та методи регулювання економічного життя імперії, можна з повним правом вва­жати так звані бюджети Порти. Вони містять досить де­тальні та повні дані про річні доходи і витрати державної казни. Османські бюджети наочно демонструють намагання правлячої верхівки збільшити свої доходи за рахунок роз­витку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Ще в XV ст. дер­жавний діяч Османської імперії Сінан-паша писав: «З при­хильністю відносьтесь до торговців у наших землях; завжди турбуйтеся про них, нікому не дозволяйте непокоїти їх чи помикати ними, тому що завдяки їх торгівлі земля стає кві­тучою і завдяки їх турботам дешевизна існує в світі...»

З метою розвитку торгових відносин володарі Османсь­кої держави надавали європейським купцям різного роду привілеї, на основі особливих договорів, що називалися ка­пітуляціями. Головна увага в цих договорах була зосере­джена на тому, щоб максимально сприяти ввозу товарів & імперію і стримувати вивіз. Привілеї, що одержали євро­пейські купці, мали сприяти надходженню в країну таких товарів, яких гостро бракувало для забезпечення внутрішніх потреб (залізо, свинець, цина, скло, хутро та ін.). Проте, стимулюючи імпорт європейських товарів, володарі імперії одночасно намагалися не допустити розширення експорту сільськогосподарської продукції в Західну Європу, бо це створювало труднощі в забезпеченні міського населення продовольчими товарами та сировиною для розвитку ре­месла. Тому в імперії були встановлені обмеження чи забо­рони на експорт зерна, шовку-сирцю та іншої продукції.

Турецькі завоювання негативно відбилися на торгівлі по Середземному і Чорному морях та торгових зв'язках між Європою та країнами Сходу. Проте Османська імперія не могла повністю розірвати традиційні зв'язки Сходу і Захо­ду. Треба враховувати, що митні податки та різні ринкові збори з вірменських, грецьких та інших купців були однією з важливих статей доходу султанової скарбниці. Заінтере­совані в торгівлі Венеція, Генуя та інші міста ще в XV ст. домоглися від турецьких султанів дозволу на ведення тор­гівлі на території, що знаходилася під владою османів. Іно­земні кораблі заходили в Стамбул, Ізмір, Трабзон, Сало­ники. Але внутрішні області Малої Азії залишалися майже не втягнутими в торгові відносини із зовнішнім світом.

Як бачимо, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків Ос­манської імперії мав специфічні особливості, що полягають у сильній централізованій владі, втручанні держави в еко­номічне життя, регламентації політичного та економічного життя на основі ісламу. Державно-релігійна регламентація життя та майна громадян в Османській імперії була все­осяжною. Держава виступала безпосереднім організатором видів виробництва, форм економічних відносин, у тому чис­лі міжнародних.