13. Утворення і розвиток Галицько-Волинської держави.

Історія Галицько-Волинського князівства – складова частина історії Київської Русі періоду феодальної роздробленості.

Початковий етап створення відокремленого князівства в Галицькій землі відомий тільки в загальних рисах. У 1084 р. тут з’явились три князі – Рюрик, Володар і Василько Ростиславичі (правнуки Ярослава Мудрого), вони були так званими “ізгоями” – князями без волостей.

у 1097 р. Любечський з’їзд визнав за Ростиславичами міста Перемишль, Звенигород і Теребовль. Після смерті князів син Володара Володимирко (1141-1152) об’єднав усі галицькі землі в єдине князівство з центром у Галичі (1144 р.)

Наймогутнішим галицьким князем був син Володимирка ЯРОСЛАВ Осмомисл⁴ (1153 – 1187).

Після смерті Ярослава князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між галицькими боярами (останні були чи не найбагатшими, найсвавільнішими боярами на всіх руських землях; торгівля сіллю дозволяла їм утримувати власні дружини).

Наприкінці 10 – в п.п. 11 ст. адміністративним осередком земель Волині і Прикарпаття було м. Володимир (центр Володимир – Волинського князівства), засноване князем Володимиром Святославовичем.

В 11 – 12 ст. Волинню володіли різні князі, в основному нащадки Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха. В сер. 12 ст. Волинська земля відокремилась від Києва.

1199 р. володимиро – волинський князь Роман Мстиславич оволодівши Галичем, об’єднав Галицьку і Волинські землі в єдине Галицько – Волинське князівство.

Виникненню та піднесенню Галицько – Волинського князівства сприяло :

• вдале географічне положення = віддаленість від Києва – слабкий вплив

• центральної влади,

• розташування на перехресті стратегічно

• важливих торгових шляхів;

• необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини (згодом і монголо – татарського нашестя);

• об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199 – 1205) та

• Данила Романовича Галицького (1238 – 1264).

В різні періоди до складу Галицько-Волинської держави входили Галицьке Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир – волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та ін. удільні князівства.

1203 р. Роман Мстиславич поширив свою владу на Київщину та Переяславщину.

Роман Мстиславич

= сформував централізовану державу,

= вів успішну боротьбу проти опозиційного йому галицького боярства.,

= здійснив успішні походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців,

= підніс міжнародний авторитет держави.

В 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку (під м. Завихвостом на Віслі) і загинув.

Після цього потужне державне утворення фактично розпадається. Починається майже 40-річниї період феодальних усобиць та іноземного втручання.

Галицькі бояри не допустили до влади вдову Романа Мстиславича Ганну – регентшу малолітніх його синів Данила (4 р.) та Василька (2 р.).

Не допустити відновлення єдності Галицько – Волинської держави прагнули не лише верхівка галицького боярства, окремі удільні князі, а й правлячі кола Угорщини та Польщі.

Боротьбу за владу у Галицькому князівстві вели = нащадки Новгород – Сіверського князя Ігоря Святославина (оспіваного в “Слові о полку Ігоревім”) – Володимир, Святослав, Роман Ігоревичі (1206 – 12 рр.); = боярин Володислав Кормильчич у 1213 р. проголошений боярами князем – єдиний випадок титулування князем людини, що не належала до династії Рюриковичів.(вигнаний у 1214 р.);

= з 1214 р.- окупація галицьких земель угорцями та поляками ¹;

= з 1219 р. новгородський князь Мстислав Удатний (тесть Данила Галицького), у 1228 р. передав Галич своєму зятю угорському королевичу Андрашу.;

= чернігівський князь Ростислав Михайлович (ставленик бояр)(1233 р.)