9. Розквіт Київської Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

9. Київська Русь у другій половині XI – на початку XII ст. Володимир Мономах.

Існування Київської Русі як єдиної держави охоплює період з ІХ ст. по 30-ті роки ХІІ ст. За своїм політичним устроєм вона належала до ранньофеодальних держав Європи. За формою правління – це була монархія.

В історії Київської Русі вчені виділяють три основні періоди :

1 – період становлення – хронологічно охоплює кінець УІІІ – Х ст.

2 – період найбільшого піднесення і розквіту Київської Русі – кінець Х – ХІ ст.

3 – період політичної роздробленості Київської Русі – кінець ХІ – середина ХІІІ ст.

Перший період охоплює князювання Олега – 882 – 912 рр.; Ігоря – 912 – 945 рр.; Ольги – 945 – 964 рр.; Святослава – 964 – 972 рр.

Це період територіального зростання Русі й об’єднання майже всіх східнослов’янських племен.

ОЛЕГ – зумів приєднати землі древлян, сіверян, радимичів та ін. слов’янських

племен. 911 р. здійснив успішний похід проти Візантії, уклав вигідний торгівельний та політичний договір з Візантійською імперією (передбачав дружні відносини та безмитну торгівлю з Візантією).

ІГОР – підкорив племена древлян та уличів, що відокремились від Києва на початку його князювання. 941 р., 944 р. здійснив невдалі походи проти Візантії – Русь втратила контроль на Чорноморському узбережжі. У 913 та 943 рр. Здійснив походи на Кавказ, які дозволили київським купцям торгувати на Сході. В 945 р. вбитий при спробі вдруге зібрати данину з древлян.

ОЛЬГА – підтримувала політичні й торгівельні зв’язки з Візантією. У 957 р . в Константинополі прийняла християнство (за іншими джерелами у 955 у Києві). Здійснила першу на Русі реформу – податкову – визначила розміри дані та місця її збору.

СВЯТОСЛАВ Ігорович (Хоробрий) – розширив територію держави, приєднав землі в’ятичів, розгромив Хозарський каганат¹, Волзьку Булгарію, здійснив вдалий похід на Болгарію. 972 р. загинув у бою з печенігами.

На першому етапі історії Київської Русі

• Давньоруська держава вийшла на міжнародну арену;

• князі провадили політику на розширення території та зміцнення Київської держави;

• більшу увагу князі все ж зосереджували на зовнішній, а не внутрішній політиці;

• великокнязівська влада була досить слабкою, не було тісних зв’язків із підвладними племенами (хіба що збирання данини).

Другий період охоплює князювання Володимира Великого – 980 – 1015 рр. ;Ярослава Мудрого – 1019 – 1054 рр.

Після смерті Святослава Ігоровича починається запекла боротьба між претендентами на великокняжий стіл. Переможцем вийшов Володимир. ²

ВОЛОДИМИР Святославович (Володимир Великий, після хрещення Василій) канонізований православною церквою

• розширив і зміцнив кордони Київської Русі, фактично завершив формування державної території. За часів князювання Володимира до складу Русі входили також Закарпатська Русь³ та Тмутаракань. Площа Русі стала найбільшою у Європі;

• провів адміністративну реформу з метою піднесення ролі великокнязівської влади – усунув від князювання на місцях представників інших родів, замінивши їх своїми синами чи дружинниками;

• провів військову реформу – встановив феодальну організацію війська – службу за право володіння землею.

• створив розгалужену систему фортифікаційних споруд – валів, фортець, опорних пунктів – існувала серйозна загроза з боку кочівників (печенігів, чорних клобуків¹).

• вдосконалив систему права запровадивши звід законів усного звичаєвого права “ Устав землений”, що надалі ліг в основу “Правди Ярослава” (1016 р.);

• 988 р. запровадив християнство як державну релігію Київської Русі.² Цьому передувала невдала спроба запровадити культ верховного божества Перуна, протиставлення його цілому пантеону язичницьких богів.

Хрещення Русі мало неабияке значення для :

• укріплення єдності Русі, зміцнення князівської влади;

• підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією;

• розвитку культури, поширення писемності, створення перших шкіл та бібліотек;

• православ’я стало фундаментом для створення централізованої держави.

Прийняття християнства саме візантійського (а не римського) різновиду пояснювалось насамперед політичними причинами. У 987р. за надану візантійському імператору Василію ІІ Болгаробійці допомоги у придушенні повстання полководця Фоки Варди у Малій Азії Володимир зажадав укладення союзу з Київською державою та шлюбу з донькою імператора Анною. Візантійці ж домагались від Володимира прийняття християнства, Русь вважалась “варварською”, тому шлюб був непрестижним для візантійської династії. Однак, після охрещення Русі імператор не дотримав зобов’язань, тому війська Володимира зайняли оплот Візантії в Криму – Херсонес (Корсунь), після чого шлюб таки відбувся.

Після смерті Володимира Великого (1015р.) почалися чотирирічні чвари між його синами Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і Святополком.

Нарешті великокнязівський стіл зайняв Ярослав. Борис, Гліб, Святослав, Святополк гинуть. У 1026 р. Ярослав та Мстислав уклали мирну угоду й поділили Русь – Ярослав княжив у Києві, а Мстислав – у Чернігові до своєї смерті у 1036 р.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (р.ж. бл. 978 – 1054 рр) ¹- період його князювання історики називають часом найбільшого піднесення та розквіту Київської Русі.

• зміцнював міжнародний становище держави, провадив політику єдності, централізації держави та “сімейної дипломатії”, за що історики називають його “тестем всієї Європи” ²;

• продовжував розширювати кордони своїх володінь, підкорив нові прибалтійські племена, повернув землі на заході, захоплені поляками в 1015 – 1019 рр; для безпеки південних кордонів збудував сотні верств “змієвих валів” з укріпленими фортецями, розгромив печенігів у 1036 р., на честь чого у 1037 р. на місці бою було збудовано Софіївський собор.;

• запровадив на Русі перший письмовий збірник законів – “Руську правду” – правовий кодекс усієї держави ;

• призначив першого руського митрополита – Іларіона.³ (1051 р.), що мало на меті вивести руську церковну ієрархію з під контролю Візантії. Однак, після смерті Ярослава (1054р.)митрополитом знову став грек.

• 1054 р. – узаконив “горизонтальну” практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство, “ принцип сеньйорату”);

• сприяв розвитку науки та культури (при Софіївському соборі було відкрито першу публічну бібліотеку).

Характерними рисами цього етапу історії були :

• завершення формування території держави,

• більше уваги князі приділяли вирішенню питань внутрішньої політики;

• посилення централізації влади;

• запровадження християнства як офіційної державної релігії;

• поява першого письмового збірника законів держави;

• розквіт культури Київської Русі.

ТРЕТІЙ період історії Київської Русі – це час феодальних усобиць, що розгорнулись після смерті Ярослава Мудрого.

Найбільш відомі князі –ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1113 – 1125 рр.) МСТИСЛАВ (1125 – 1132 рр.)

Після смерті Ярослава Мудрого протягом майже 20 років країною правили (тріумвіратом) його сини – Ізяслав, Святослав, Всеволод. Однак, прагнення братів розширити свої володіння за рахунок молодших Ярославичів викликало незадоволення останніх та призвело в к. ХІ ст.

• до втрати політичної єдності;

• до княжих усобиць;

• зросла і зовнішня загроза (половці).

Всі спроби княжих з’їздів (1097, 1100, 1101, 1107 рр.)¹ припинити усобиці зазнали невдачі.

у 1113 р. під час повстання в Києві бояри та купці звернулись до переяславського князя – онука Ярослава Мудрого – з проханням посісти

київський стіл (князював 12 років)

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ ²:

• розгромив половців;

• подолав сепаратиські тенденції, об’єднав 3/ 4 території Русі;

• зміцнював міжнародне становище держави; (+ династичні шлюби); ³

• розробив знаменитий “Устав” – своєрідне доповнення до “Руської правди”;

• сприяв розвитку с/г, ремесел, торгівлі, будівництву міст.

Наступником Мономаха став старший син – Мстислав, який продовжував політику свого батька. За часів його князювання Київська Русь зберігала єдність і силу, удільні князі знаходились в повній покорі Мстиславу. Після його смерті (1132р.) Русь вступила в смугу роздробленості.

На зміну ранньофеодальній монархії в др.третині ХІІ ст. прийшла політична структура полі центристського державного устрою.