72. Філософія в Україні в 2-х – 80-х роках.

З перемогою в Україні радянської влади в кінці 1920 р. умови для творчого розвитку філософської думки різко погіршилися.

Після революції було взято курс на якнайшвидше досягнення ідеологічнім «одностайності» народу, уніфікації його світоглядних уподобань на базі вже (догматизованого і дегуманізованого на той час марксизму, пізніше офіційно названого И.Сталіним «марксизмом-ленінізмом». В листопаді 1922 р. з Петрограду до Німеччини на двох пароплавах відправлено за кордон близько двохсот представників «буржуазної» інтелігенції, серед яких були й відомі у світі філософи -М.Бердяев, М.Лоський, Л.Карсавін, І.Ільїн та ін.

На початку 20-х років в Україні ліквідовано університети (у Києві, Львові, Харкові та Одесі) з метою усунення «цитаделей буржуазно-кадетської професури», а у створених на їх базах «інститутах народного господарства», «інститутах народної освіти», медичних інститутах та ін. проводилася «демократизація» студентства — набір студентства з робітничо-селянського середовища, організація робітничих факультетів, кількість яких з 1921 по 1923 pp. зросла із 7 до 31; введення в вузах і технікумах політкомісарів з широкими повноваженнями; проведення в 1921 р. регулярних «чисток» серед студентів, а згодом і серед викладачів.

Вища школа офіційно була проголошена полем «ідеологічної боротьби». У листі ЦК КП/б/У «Про боротьбу з буржуазною ідеологією у вузах» (кінець 1922 р.) пропонувалося губкомам і осередкам вузів вести постійну роботу серед студентства по підриву авторитету пемарксистських професорів у їхньому трактуванні суспільних наук. Буржуазним теоріям (індивідуалізму, ідеалізму, опортунізму і т.д.) на кожній лекції протиставляти нашу теорію революційного марксизму і не переживати за те, що не завжди вдається глибоко обгрунтувати це заперечення.

Культурне відродження в Україні по суті припинилось, набувши страшного трагічного епітету, з яким воно увійшло в історію «як розстріляне відродження». Навколо Н.Копніна поступово згуртовується талановита молодь - аспіранти, молоді викладачі, наукові співробітники. Цьому колективові вдасться написати і опублікувати дві важливі монографії: «Проблемы мышления в современной науке» і «Логіка наукового дослідження». Це і започаткувало нове відродження української світоглядної культури. В загальних рамках марксистської парадигми філософи-шестидесятники звертаються до гумаї І і гарно-екзистенціальних мотивів раннього марксизму. На основі цієї школи, тобто філософів, які об'єднались навколо П.Копніна, в 60-х роках сформувалось кілька філософських груп: світоглядно-гуманістичних проблем філософії; загальної історико-філософської тематики та група проблем історії української філософії.

Особливий інтерес становлять дослідження українських філософів ч історії розвитку української філософської думки. Воно почалось ще в 20-х роках минулого століття, але, на жаль, протягом півстоліття світоглядні погляди українських філософів минулого старанно затискувались у більшовицько-діаматовське і «двомірне бачення» (матеріалізм-ідеалізм, діалектика-метафізика). При цьому погляди відомих мислителів минулого (Сковороди, Шевченка) «підтягувались» під «матеріалістичне», «атеїстичне» вчення, а погляди мислителів кінця XIX - початку XX ст. (І.Франка,

Л.Українки, М.Коцюбинського) навіть під «марксистське». В результаті нерідко втрачалась їх індивідуальність та універсальність.

Ситуація дещо змінилась наприкінці 60-х - початку 70-х років. Історико-філософські дослідження набувають більшої адекватності та вірності історичній правді. Так, у 1966 р. вперше за всю пожовтневу історію вітчизняної філософії було видано «Нариси історії філософії на Україні» (Київ, 1966 p.), які попри всі недоліки стали серйозним кроком у розвитку вітчизняної філософської думки.

Ці здобутки дали основу українській філософії піднятись на новий щабель у своєму розвитку.