30. Дiалектичний характер пiзнання

Пiзнання носить дiалектичний характер, який виявляється, насамперед, у тому, що воно здiйснюється як нерозривна єднiсть двох суперечливих моментiв i чуттєвого споглядання i абстрактного мислення. Процес мислення розгортається вiд живого, чуттєвого споглядання й рухається до абстрактного мислення, а вiд нього — до нового чуттєвого споглядання i так до нескiнченностi.

У вирiшеннi питання про роль чуттєвого i рацiонального моментiв у пiзнаннi певний час iснували два погляди. Однi фiлософи вважали, що всi знання людина отримує тiльки за допомогою вiдчуттiв i сприйнять. Ця тенденцiя отримала назву сенсуалiзму (вiд лат. sensus — почуття). Класичним виразом матерiалiстичного сенсуалiзму є фiлософiя Дж. Локка, Ф.Беконе, Т.Гоббса. Сенсцуалiзм може бути i суб’єктивно-iдеалiстичного характеру (Дж. Берклi, Д.Юм, К.Мах), який всi знання зводить до людських вiдчуттiв.

Iншою крайнiстю у розумiннi пiзнання є рацiоналiзм (вiд лат. ratio — розум). Його представниками були Р.Декарт, Г.Лейбнiц, Б.Спiноза, I.Кант. Iсторично вiн зв’язаний iз успiхами математики, природничих наук. На думку рацiоналiстiв, чуттєвий досвiд не може дати достатнiх пiдстав для скiльки-небудь вiрного знання. Таке знання може дати людинi тiльки розум. Рацiоналiзм абсолютизує роль розуму в процесi пiзнання людиною свiту.

Рацiоналiзм може бути як матерiалiстичним, так й iдеалiстичним. прикладом iдеалiстичного матерiалiзму є теорiя пiзнання Лейбнiца, матерiалiстичного гносеологiя Спiноза.

Пiзнання є дiалектичною єднiстю чуттєвого i рацiонального. Живе споглядання є iсторично вихiдним моментом пiзнання i передує абстрактному мисленню. Чуттєве пiзнання здiйснюється у формi вiдсуттiв, сприйнять i уявлень.

31. Проблема iстини в фiлософiї I нацiї

У теорiї пiзнання проблемi iстини належить центральне мiсце. Це цiлком зрозумiло, оскiльки складний i суперечливий процес пiзнання людство здiйснює для одержання iстинних знань. Тiльки спираючись на них, воно може досягти успiхiв у своїй практичнiй дiяльностi.

Що ж таке iстина? Якi знання можна вважати iстинними? У розв’язаннi цих питань у iсторiї фiлософiї склалося кiлька точок зору. Матерiалiсти-метафiзики вважали, що iстиною є незмiнна вiдповiднiсть людських уявлень предметам. Оскiльки природа як об’єкт пiзнання уявлялась ними незмiнною, то й iстина зображалась як незмiнна, як вiчна.

Iдеалiсти заперечують об’єктивний характер iстини. так, Гегель вважав, що iстина є дiалектичним процесом розвитку знань. Прибiчники суб’єктивного iдеалiзму (Юм, Мах) розглядають iстину як вiдповiднiсть iдей, мислення вiдчуттям суб’єкта.

Матерiалiстична фiлософiя розглядає iстину як вираз зв’язку пiзнання з дiйснiстю, як збiг пiзнавальних образiв з об’єктом. З точки зору матерiалiстичної дiалектики, iстина — це знання, що адекватно вiдображають об’єкт у свiдомостi суб’єкти.

Абсолютна iстина вказує на об’єктивнiсть людського знання, але не на його скiнченнiсть.

Вiдносна iстина — це знання, яке є неповним, приблизним вiдображенням предмету. Вiдносною iстиною є кожна наукова теорiя минулого i сучасного.

Вiдносна i абсолютна iстини дiалектично взаємозв’язанi мiж собою. Абсолютна iстина є результатом синтезу багатьох iстин. Кожна нова наукова теорiя вбирає у себе iз старих теорiй зерно абсолютного, неминущого у своїй об’єктивностi i розвиток їх далi.

Абсолютна i вiдносна iстина — це два взаємозв’язаних моменти однiєї i тiєї ж об’єктивної iстини.