2. Цілеспрямований (спрямований) підхід

Принциповим стосовно спрямованої вибірки є не перелік (список) одиниць

відбору спостереження, а статистичні дані – опис об’єкта дослідження з найбільш

значущих, з точки зору їх впливу на досліджуване явище, характеристик

генеральної сукупності. Як джерело інформації для опису об’єкта дослідження

звичайно використовують дані державної та відомчої статистики, результати

попередніх опитувань і досліджень.

Найпоширенішими видами цілеспрямованого підходу є типовий і квотний.

Принцип типовості

Типовий підхід полягає в тому, що відбір одиниць репрезентації здійснюється

не випадковим способом – дослідник свідомо обирає те чи інше «гніздо»

(населений пункт, підприємство, школу, виборчу дільницю тощо). При відборі

конкретних «гнізд» він керується головним чином тим, щоб це «гніздо» було

найтиповішим (найпоширенішим типом) серед усіх одиниць репрезентації.

Звичайно, з цих міркувань виходять тоді, коли кількість одиниць відбору не може

бути досить великою, а «гнізда», як підказують дослідникові знання (чи інтуїція), є

достатньо однорідними. Типовість об’єкта може встановлюватися як

розрахунковим способом (ураховуються такі параметри, як мода – у розподілах за

номінальними шкалами і середнє арифметичне – у розподілах за метричними

параметрами), так і за експертними оцінками компетентних осіб. Кількох експертів

просять назвати найтиповіші «гнізда»: наприклад, представників владних структур

району (області) просять назвати найтиповіші міста, враховуючи передбачені

дослідником характеристики. Звичайно для початку опитують трьох експертів.

Якщо їх думка збігається (всі називають одні й ті самі міста в кількості,

запланованій проектом вибірки), то цією кількістю експертів можна й обмежитися;

якщо не збігається, то група експертів розширюється. Так само можна відбирати й

типові підприємства галузі; природно, що експертів призначають у кожному

конкретному випадку, виходячи із специфіки об’єктів репрезентації. Звичайно

вдаються до послуг керівників відповідного рівня. У межах типового об’єкта можна проводити суцільне опитування, а можна і

вибіркове, що здійснюється залежно від цілей дослідження, обсягу та однорідності

контингенту «гнізда».

Принцип квот

У практиці соціологічних досліджень часто використовується також квотна

(пропорційна) вибірка. Основу вибірки у цьому випадку становлять відомості про

найважливіші пропорції генеральної сукупності, наприклад, розподіл за віковими,

професійними групами, за статтю, національністю, типом населених пунктів та

іншими характеристиками генеральної сукупності. За цими пропорціями, виходячи

із загального обсягу вибіркової сукупності, розраховуються відповідні квоти, які

розподіляються серед інтерв’юерів. Ті, у свою чергу, вибирають респондентів,

керуючись вказаними параметрами.

Інформацію, що закладається у розрахунки основи вибірки, звичайно

одержують із звітних документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше

використовують дані за статтю, віком, освітою, типом сім’ї, типом поселення тощо.

Наприклад, якщо відомо, що населення України становлять 54% жінок і 46%

чоловіків, то й у вибірці населення України чоловіки та жінки повинні бути

репрезентовані в тій самій пропорції; або, наприклад, під час опитування

населення України вибірка має включати 32% сільського населення і 68% міського,

оскільки саме така пропорція притаманна населенню України. Враховуються й інші

важливі пропорції (за віком, рівнем освіти, регіоном тощо). Чим більше пропорцій

враховується, тим ймовірніше, що вибірка буде репрезентативною і стосовно

неврахованих параметрів.

Існують два види техніки квотного відбору. Перша полягає в тому, що

пропорції записуються у вигляді одновимірних розподілів за кожним із цих

параметрів; після відбору кожної одиниці її параметри вилучаються з подальшого

відбору. Чим більше об’єктів відібрано, тим жорсткіші критерії відбору, оскільки

шерег квот заповнений. Припустимо, якщо зі ста осіб відібрано 80, але серед них

46 чоловіків, то у подальшому за таким параметром, як стать, відбору до вибірки

підлягають тільки жінки, бо квота чоловіків (46%) уже набрана і т. д.

Друга техніка передбачає підготовку дослідником багатовимірної таблиці

(бланка квот), де всі необхідні пропорції перехрещуються. Нижче наводиться

зразок бланка квотної вибірки. Такі бланки можуть бути підготовлені для різних

областей, окремо для міської та сільської вибірок.

СТАТЬ ЧОЛОВІЧА ЖІНОЧА

Вік / Освіта Вища Середня

Неповна

середня

Вища Середня

Неповна

середня

16-19 років

20-29

30-39

40-54

55-59

Понад 60

Подібний бланк спочатку складається для всієї вибіркової сукупності, потім

розписується для окремих інтерв’юерів. У результаті інтерв’юер одержує такий

бланк-завдання, розписаний на 10-15 осіб, у кожній з клітинок якого зазначається

кількість людей з відповідними параметрами, що підлягають опитуванню.

Без сумніву, інтерв’юерові значно легше працювати з бланком квот, ніж зі

списком одновимірних розподілів. Але іноді дослідник змушений скористатися

першим варіантом, якщо він не може одержати інформацію про пропорції

всередині груп: як розподіляються за освітою, припустимо, чоловіки та жінки окремо. Розрахунки таких крос-табуляцій звичайно можна замовити у відповідних

статистичних установах.

Якщо дослідник має дані про основні пропорції (розподіли) генеральної

сукупності, то метод квот досить зручний і економічний.

Правомірність використання квотного відбору при опитуваннях громадської

думки, як правило, викликає серед фахівців бурхливі дискусії.

Основні аргументи противників використання квотного відбору зводяться до

наступного: 1) використання методу квот не дає змоги оцінити випадкову помилку

вибірки; 2) інтерв’юерові надається занадто велика свобода вибору, тому існує

небезпека, що під час відбору конкретних респондентів він буде керуватися

принципами зручності (опитувати знайомих, чи собі подібних, чи тих, яким до

вподоби спілкуватися, приємних людей), що може призвести до систематичної

помилки; 3) довільність визначення величини вибірки (обсягу вибіркової

сукупності).

Що стосується першого аргументу, то теоретично його важко спростувати.

Однак практика соціологічних досліджень дозволяє довіряти цьому способу

відбору.

По-перше, неодноразово результати опитувань, проведених на основі квотної

вибірки, підтверджувалися результатами виборів та референдумів. Ці дані

зафіксовано як у Німеччині (див.: Ноэль Э. Массовые опросы. – С. 172), так і в

Україні у дослідженнях Центрально-Українського відділення Всесоюзного центру

вивчення громадської думки (вибори та референдуми 1989-1991 pp.).

По-друге, це підтверджується й методичними експериментами, коли частина

досліджування проводилася за випадковою вибіркою, а решта – за квотною. Не

слід забувати, що випадкова вибірка може давати більші відхилення, ніж

показують теоретичні розрахунки, оскільки в цьому випадку «одиниці відбору»

репрезентовані не предметами (чорними та білими кульками), які знаходяться в

барабані і «не суперечать» вибору, а живими людьми, що вносять своїми діями

«корективи» до випадкової вибірки. Нерідко за «принциповою» позицією

прихильників «тільки випадкового» підходу стоїть бюрократичний формалізм, в

основі якого – бажання «звітувати» за коректність вибірки.

Крім того, репрезентативність вибіркової сукупності, опитаної на підставі

квотного відбору, можна оцінювати за «контрольними параметрами» –

характеристиками, пропорції яких соціологу відомі, але вони не включалися до

параметрів визначення вибірки на етапі конструювання (наприклад, дані про

розподіли за національністю, сімейним станом, типом сім’ї тощо). Середнє

відхилення за всіма контрольними параметрами може бути умовно прийняте за

середню помилку репрезентативності.

Що стосується «свободи вибору і суб’єктивності інтерв’юерів», то певною

мірою цей докір несправедливий, бо параметри квот самі по собі змушують

інтерв’юера шукати людей, котрі відповідають заданим характеристикам, особливо

наприкінці опитування. Але оскільки така загроза систематичної помилки все ж

існує, то, щоб запобігти їй, використовують метод квот «із штучним обмеженням».

Інтерв’юера можна обмежити територіально: наприклад, лімітувати «поле пошуку

респондентів» межами певної вулиці. Список вулиць можна скласти на підставі

випадкового їх відбору із загального списку вулиць конкретного населеного пункту,

а можна і на підставі районування. Принцип районування вулиць краще

використовувати, коли вибіркова сукупність відносно невелика, а вулиці міста

достатньо неоднорідні. Можливі й інші «штучні обмеження», які вводяться до

квотної вибірки з метою «примусити» інтерв’юера відмовитися від пошуку

респондентів серед найякісніших для опитування контингентів (введення

додаткових квот тощо). І, насамкінець, проблема обсягу вибіркової сукупності стосується не тільки

квотного підходу. А оскільки обсяг вибірки визначається не тільки врахуванням

помилок та відхилень, а й іншими особливостями дослідження (про які ми

говоритимемо пізніше), то з огляду на це принцип квот – не гірший від інших.

Метод квот використовується на різних щаблях вибірки. Наприклад, часто під

час підготовки загальнонаціональних вибірок на першому щаблі з кожного

адміністративного підрозділу (наприклад, області) відбирається підвибірка,

чисельність якої у вибірковій сукупності становить частку, відповідну до частки

населення, що мешкає у цій області, у загальній чисельності населення країни.

Найчастіше квотний відбір здійснюється на останньому щаблі – при відборі

одиниць спостереження. Якщо на попередніх щаблях були послідовно використані

принципи районування (стратифікації) і кластеризації («гнізд»), то ймовірність

систематичного змішування (можливість того, що інтерв’юер буде відбирати

респондентів в якомусь одному місці (наприклад, опитуватиме пацієнтів лікарні,

дотримуючись усіх заданих квот) зводиться практично до нуля.

Основним недоліком цілеспрямованих вибірок є необґрунтованість

статистичних процедур аналізу. Це не означає, що статистичні коефіцієнти взагалі

не можна обчислювати за такого підходу. Аналітичні розрахунки можливі для будь-

яких числових значень даних, незалежно від способів відбору. Але величини цих

коефіцієнтів не мають абсолютного значення і тієї легітимності, яку забезпечує

випадкова вибірка. При аналізі даних, одержаних на підставі опитування за

вибіркою, що використовує цілеспрямований принцип, значення статистичних

показників слід розглядати як відносне.

Якщо все ж брати до уваги певну відносність розрахунків при підготовці

випадкової вибірки, обумовлену насамперед обмеженістю кількості характеристик,

що використовуються в розрахунках, то дослідникові можна рекомендувати

використовувати такий орієнтир при визначенні типу вибірки.

Якщо дослідник достатньо добре ознайомлений з предметом та об’єктом

дослідження і має намір проводити власне соціологічне дослідження, то йому

краще орієнтуватися на цілеспрямований відбір.

Якщо дослідник недостатньо ознайомлений із предметом та об’єктом

дослідження і збирається проводити опитування громадської думки, йому краще

орієнтуватися на випадкові принципи відбору.