- •Політологія
- •1. Політика як соціальне явище. Суб’єкти і об’єкти політики
- •2. Основні концепції політики
- •3. Структура і функції політики
- •Політологія як наука і навчальна дисципліна
- •Методологія , функції та завдання політології
- •6. Зростання ролі та значення науки про політику. Значення політології для формування політичної свідомості та культури студентів
- •Тема 2 політична діяльність і влада
- •Структура політичної діяльності: суб’єкти та об’єкти, мотиви і способи їх взаємовпливу
- •Політичне рішення. Структура політичного рішення. Типи політичних рішень
- •Поняття влади, її основні види, засоби і форми реалізації, ресурси
- •Поняття, природа, риси політичної влади
- •Проблеми легітимності політичної влади, ресурси, функції та тенденції її розвитку
- •Виборча кампанія як форма політичної діяльності. Функції виборів у демократичному суспільстві
- •Типи політичної діяльності
- •Політичні відносини. Типологія та форми політичних відносин
- •Концептуальні підходи до проблеми політичної влади
- •10. Конституційні положення про перспективи розвитку політичної влади в Україні, її подальшу демократизацію
- •Просвітництво. Раціональне трактування політики у працях французьких просвітників
- •Політичні вчення у сша в період боротьби за незалежність
- •Політико-правові вчення в Німеччині у XVIII – XIX ст.
- •Політична думка Стародавнього світу та Середньовіччя
- •Зародження політичної думки у країнах Стародавнього Сходу
- •Політичні вчення Стародавньої Греції (Сократ, Платон, Аристотель)
- •Політична думка і світоглядні ідеї Стародавнього Риму (Цицерон, Сенека)
- •Політична думка часів середньовіччя (т. Аквінський, а. Августин, м. Падуанський)
- •Епоха Відродження. Макіавеллі
- •Політичні ідеї європейського соціалізму і теорії природного права та суспільного договору
- •Розвиток зарубіжної політології у XX ст.
- •Основні віхи політичної думки в першій половині XX ст.
- •Розвиток світової політичної думки у другій половині XX ст. – початку XXI ст.
- •Розвиток політичної думки в Україні
- •12. Пам’ятки політичної думки Київської держави
- •13. Політична думка перехідного періоду (XIV – перша половина XVI ст.)
- •Українська політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьманської держави
- •15. Політична думка України у козацько-гетьманську добу
- •Українська політична думка хіх ст.
- •17. Українська політична думка першої половини хх ст.
- •Тема 4 сучасні ідейно-політичні течії
- •Поняття політичної ідеології та класичні уявлення про неї
- •Функції політичної ідеології
- •Основні ідеї лібералізму і неолібералізму
- •Основні ідеї консерватизму і неоконсерватизму
- •Національна ідея та ідеологія державотворення в Україні
- •Марксизм і соціал-демократизм
- •Християнсько-демократична ідеологія та альтернативні ідейно-політичні течії
- •Тема 5 політична система суспільства
- •Держава як базовий інститут політичної системи
- •Політичні партії, партійні системи. Громадські організації і рухи.
- •Місце і роль політичної системи в життєдіяльності суспільства
- •Сутність і типи сучасних політичних систем
- •Системоутворюючі засади та основні функції політичних систем
- •Держава її властивості, місце, роль і значення в політичній системі суспільства
- •Природа, ознаки та структура держави
- •Поняття правової та соціальної держави
- •Основні елементи держави та її функції
- •Особливості становлення та розвитку держави в Україні
- •Політичні партії та партійні системи, їх роль та функції в політичній організації суспільства
- •Особливості партійної системи в сучасній Україні
- •Громадські організації та рухи
- •Значення засобів масової інформації в розвитку і функціонуванні політичної системи
- •Тема 6 економічна і соціальна політика
- •6. Демографічна проблема як напрямок реалізації соціальної політики
- •Механізм політичного регулювання економічних відносин в сучасних умовах
- •Сутність і специфіка соціальних відносин, об’єкти і суб’єкти соціальних відносин та їх роль в політиці
- •Основні напрямки соціальної політики
- •Моделі соціальної політики у країнах Заходу
- •Демографічна проблема як напрямок реалізації соціальної політики
- •Тема 7 політика та етнонаціональні відносини
- •5. Конституція України про забезпечення самобутності національних меншин
- •1. Поняття етнонаціональної політики
- •Роль і місце націй та етнонаціональних відносин у політичному житті. Етнонаціональне самовизначення
- •Зміст і сутність національної політики у житті суспільства
- •Національна політика України. Національні меншини як суб’єкти політики
- •Конституція України про забезпечення самобутності національних меншин
- •Тема 8 особистість і політика. Політичне лідерство
- •Політична соціалізація
- •Природа і соціальна сутність політичного лідерства
- •Стилі і типи, соціальна роль та функції політичного лідерства
- •4. Класифікація політичного лідерства. Функції політичних лідерів
- •5. Політика в системі ціннісних орієнтацій особи
- •6. Культура громадянськості. Права людини як критерій гуманізму в політиці
- •7. Політичний імідж
- •8. Проблеми формування політичних лідерів у сучасній Україні
- •Тема 9 політична культура
- •1. Поняття, типи, види та функції політичної культури
- •1. Поняття, типи, види та функції політичної культури
- •Історичні особливості формування політичної культури в Україні, її стан у сучасних умовах
- •Політична свідомість як форма відображення політичного буття
- •Типи політичної свідомості і політична воля
- •Тема 10 світовий політичний процес
- •5. Формування і розвиток політичної думки з проблем міжнародних відносин
- •Світовий політичний процес: поняття, суб’єкти, закономірності та тенденції розвитку на межі XX – XXI ст.
- •Міжнародні відносини як цілісна система
- •Міжнародні організації та міжнародні політичні відносини
- •Україна в системі міжнародних відносин та її місце в сучасному геополітичному просторі
- •5. Формування і розвиток політичної думки з проблем міжнародних відносин
Україна в системі міжнародних відносин та її місце в сучасному геополітичному просторі
Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою. 24 серпня 1991 p. був проголошений Акт про незалежність України, а в грудні 1991 p. його підтверджено всенародним референдумом.
Відомо, що зовнішньополітична діяльність України під час її перебування у складі СРСР була суттєво обмежена, оскільки права союзних республік на здійснення відносин з іноземними державами були передані загальносоюзним зовнішньополітичним органам. Нині Україна цілком самостійно, на основі національного інтересу, визначає стратегію свого зовнішньополітичного курсу, відносини з близькими і далекими державами, з міжнародними структурами, забезпечуючи собі належне місце у світовому співтоваристві.
Зовнішня політика України спрямована на:
захист державного суверенітету;
забезпечення безпеки країни;
збереження цілісності державної території;
забезпечення сприятливих зовнішніх умов для економічної співпраці, торгівлі, культурних зв'язків з іншими країнами, для виходу з глибокої економічної кризи і піднесення її престижу у світовому співтоваристві;
посилення впливу на міжнародні події, нейтралізацію несприятливих щодо України дій окремих країн.
Основні цілі, пріоритети і напрями зовнішньої політики України сформульовані в “Декларації про державний суверенітет України” (16 липня 1990 р.), у якій було проголошено, що Українська РСР:
виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування;
активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки;
безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;
визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
У зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” (від 5 грудня 1991 p.) акцентувалося, що Україна, одна з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй, згідно з цілями і принципами Статуту ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у розв'язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права.
Україна виявила готовність будувати відносини з іншими державами на засадах:
рівноправності,
суверенної рівності,
невтручання у внутрішні справи,
визнання територіальної цілісності та непорушності історичних кордонів.
Вона заявила про відсутність територіальних претензій, вважаючи свою територію неподільною і недоторканною.
Не переслідуючи агресивних цілей, Україна підтвердила дотримання умов договору 1991 p. між США і СРСР про обмеження та скорочення стратегічних ядерних наступальних озброєнь, намір у майбутньому стати без'ядерною і нейтральною державою. Україна дотримується угоди про звичайні сили в Європі 1990 p. і формує свій військовий потенціал у межах мінімуму, необхідного лише для оборонних цілей.
Така зовнішньополітична стратегія зумовила активне визнання України багатьма державами, встановлення з нею дипломатичних відносин. Вже у січні 1993 p. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з них 106 встановили з нею дипломатичні відносини.
Україна прагне адаптуватись до Європи на основі міжнародних документів — Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 p.), Паризької хартії для нової Європи (1990 p.), декларації “Виклик часові змін”, ухваленої в липні 1992 р. на зустрічі лідерів країн-учасниць Гельсінського процесу, у якій брала участь й Україна.
Такий зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України: “зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.
Європейська інтеграція – як ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до Європейського Союзу у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України є забезпечення дипломатичної підтримки завершення процесу приєднання України до СOT.
Євроатлантична інтеграція – захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів, а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства.
На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з США, Росією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв’язанні заморожених конфліктів.
Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована перш за все на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для усієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі.
Важливим пріоритетом для забезпечення стратегічних інтересів України є економічна експансія як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів та послуг на Близькому Сході, в Латинській Америці, Азії та Африці.
Україна — молода держава. Її зовнішньополітичний курс, геополітичні орієнтації ще виробляються і конкретизовуватимуться відповідно до міжнародної ситуації. Але принципи, які в основі цього курсу, відповідають прогресивним тенденціям сучасного світового політичного процесу.