1.2. Засади ведення земельного кадастру.

Саме по собі управління земельними ресурсами (далі УЗР) є систематичною, свідомою, цілеспрямованою дією держави і суспільства на сферу земельних відносин, яке дозволяє досягти найефективнішого використовування земельних ресурсів країни.

Ефективність використовування земельних ресурсів визначається поряд критеріїв. Серед основних з них можна відзначити соціальний, екологічний і економічний критерії. Залежно від ступеня розвитку, на якому знаходиться суспільство, придбаває важливість той або інший критерій.

В даний час в умовах розвитку земельного ринку відбувається орієнтація на економічний критерій ефективності, який, як правило, виражається в грошовому еквіваленті, а його економічне значення зводиться до отримання дійсного валового доходу від управлінської діяльності (земельний податок, платня за надання різних картографічних матеріалів, дохід від ліцензіюючої діяльності, надання інформації консультаційного характеру і т.д.)

Одним з найважливіших чинників управління земельними ресурсами є система державного земельного кадастру, яка служить інформаційною основою державного управління земельними ресурсами і економічного регулювання земельних відносин.

Базовими цілями застосування системи земельного кадастру для управління земельними ресурсами виступають:

• оптимізація використовування земельних ресурсів країни;

• забезпечення належної охорони територій з погляду дотримання екологічних вимог;

• захист прав власників і користувачів земельних ділянок;

• регулювання земельних відносин в країні на основі раціонального земельного оподаткування.

Процес ведення земельного кадастру передбачає виконання комплексу різних видів робіт і обстежень, виконуваних регулярно за єдиною технологією і необхідних для створення і ведення системи офіційних відомостей про природне, господарське і правове положення земель на районному, обласному і державному рівнях.

Ефективність процесів ведення земельного кадастру залежить від дотримання певних принципів, а саме:

• комплексності, яка передбачає охоплення всіх земель України;

• єдності методології ведення зе­мельного кадастру в масштабах всієї країни;

• об'єктивності, достовірності і по­вноти даних земельного кадастру;

• документованості всієї інформації;

• безперервності, що передбачає систематичне виявлення і відображен­ня всіх змін в земельно-кадастрових даних;

• обов'язковості застосування даних земельного кадастру при підтвердженні права власності на землю, справлянні плати за землю, здійсненні цивільно-правових угод із земельними ділянками, прогнозуванні і плануванні раціонально­го використання і охорони земель, здійсненні землеустрою, контролю за використанням земель, вирішенні зе­мельних спорів тощо;

• наочність земельно-кадастрових відомостей;

• економічності ведення кадастрової системи.[5].

Інформація, що циркулює в системі земельного кадастру неоднорідна. Вона включає відомості про правовий, природний і господарський стан земель. Крім того дані ДЗК повинні відображатися не тільки в текстових форматах, але і на планово-картографічних матеріалах, а так само у формі таблиць, діаграм і графіків. Різнорідність інформації пов’язана з основними роботами, що виконуються для забезпечення повної інформації про кожну окрему земельну ділянку. До основних складових частин процесу ведення земельного кадастру відносяться:

• кадастрове зонування;

• кадастрові зйомки;

• бонітування ґрунтів;

• економічну оцінку земель;

• грошову оцінку земельних ділянок;

• державну реєстрацію земельних ділянок;

• облік кількості та якості земель.

Окремо слід підкреслити необхідність підтримання баз даних земельного кадастру в актуальному стані, що вимагає постійного, оперативного внесення в базу кадастрових даних всіх змін в природно-господарському і правовому положенні земель.

Технологічно, процедура ведення земельного кадастру ґрунтується на трьох базових принципах:

• створення і підтримка бази даних, що містить просторово прив'язані дані про конкретні земельні ділянки;

• застосування методик і технологій систематичного збору, коректування, обробки і розповсюдження даних.

• використання єдиної системи прив'язок всіх даних системи до координат в просторі, що полегшує співвідношення даних усередині системи з іншими даними про землю.