Держава як політична форма організації суспільства.

1.Держава як політичний інститут.Основні концепції походження держави.Соціальне значення держави.Походження держави. В питанні про генезисі держави існують різні точки зору. Головні з них: теологічна концепція пояснює походження держави Божою волею; патріархальна теорія доводить, що держава — це результат історичного розвитку сім'ї, а абсолютна влада монарха — це продовження влади батька в сім'ї (патріарха); договірна теорія виходить з того, що держава виникла в результаті договору між людьми, тобто виводить державу не з економічних стосунків, а безпосередньо з волі і свідомості людей (Гоббс, Локк, Руссо); теорія підкорення стверджує, що держава в його первинній формі була організацією панування переможців над переможеними. Класова теорія походження держави пояснює виникненням приватної власності і діленням суспільства на класи. Держава з'являється як виразник інтересів економічно панівного класу. Із становленням безкласового суспільства передбачалося, що держава відімре.

Проте, як показали багаточисельні дослідження, держави виникали і розвивалися під впливом цілого ряду чинників і причин. Виникнувши на певному етапі зрілості людського суспільства унаслідок економічних, соціальних, етичних, психологічних і інших чинників, держава стає його основною системою, що управляє.

Єство держави. У різні історичні періоди наукова думка намагається дати своє визначення держави. У древніх греків держава вважалася зосередженням всіх розумових і етичних інтересів громадян (Арістотель) В Римі держава була союзом людей, об'єднаних загальними початками права і загальної користі (Цицерон).

Приблизно до XVII ст держава розумілася в широкому сенсі як спільність людей, що проживають на певній території і організовувана органом вищої влади. Держави називалися “полісом”, “князівством”, “королівством”, “імперією”, “республікою” і ін. І лише Н. Макиавеллі вводить один з ключових термінів політичної науки Нового часу – державу (“stati”), яка, на його думку, означає політичний стан суспільства, стосунки тих, що володарюють і підвладних, наявність організованої політичної влади, існування правових інститутів. Класова теорія трактує державу як машину влади над суспільством, як апарат класового примусу. Держава, в розумінні М. Вебера, “є відношення панування людей над людьми, що грунтується на легітимному насильстві”. Різноманіття поглядів на державу обумовлене тим, що само держава є надзвичайно складною, багатогранною і історично змінною явище.

У сучасній політичній науці поняття “держава” розуміється в широкому і вузькому сенсі. У широкому сенсі держава – це політичний інститут, що історично склався, володіє верховною владою на території країни, покликаний забезпечити безпеку і права громадян, а також управління країною. У вузькому сенсі держава – це апарат управління суспільством на певній території.

Ознаки держави. Держава як політичний інститут володіє рядом ознак, що відрізняють його від недержавних політичних організацій (наприклад, партій, рухів і так далі) Основні з них наступні:

1. Прилюдна влада держави – це система органів і установ, за допомогою яких воно управляє суспільством.

2. Суверенітет, тобто верховенство державної влади на території країни і незалежність її. Цей принцип забезпечує державі самостійне, незалежне існування і розвиток. Інші держави повинні поважати принцип суверенітету.

3. Монопольне право на вживання насильства. Держава має в своєму розпорядженні для цього спеціальні органи (армія, поліція, служба безпеці, суд, прокуратура). Світова практика ще не знала держави без механізмів і засобів насильства.

4. Монопольне право на видання законів, обов'язкових для всього населення.

5. Монопольне право на стягування податків необхідних для формування державного бюджету, матеріального забезпечення державної політики.

6. Лише держава володіє міжнародною правосубъктностью, що означає: лише держава має право представляти всю країну і народ в інших державах і міжнародних організаціях; лише держава має право проводити ту або іншу зовнішню політику; лише держава має право від імені країни укладати міжнародні угоди, що юридично зобов'язали, лише держава має право використовувати озброєні сили країни за кордоном в рамках норми міжнародного права.

7. Лише держава має право встановлювати стан громадянства або підданства.

8. Лише держава має державну символіку, що охороняється законом, і атрибутику: герб, гімн, прапор.

Функції держави. Держава виконує свою роль в політичній системі через посредство функцій, які відображають основні напрями діяльності держави.

У політичній науці існують різні класифікації функцій держави. З точки зору принципу розділення властей функції підрозділяються на законодавчих, які здійснюють законодавчі (показні) органи влади, управлінські, які здійснюють виконавські органи влади і судові, які здійснюють судові органи влади. Загальноприйнятим є ділення функцій держави на внутрішніх і зовнішніх. Внутрішні функції:

1. Політична функція забезпечує належні умови діяльності політичних і інших суспільних інститутів, регулює політичну сферу суспільного життя.

2. Економічна функція регулює економічні стосунки.

3. Соціальна функція здійснює державні програми по створенню умов для нормального життя людей: житлових, екологічних, продовольчих, організації освіти, охорона здоров'я, соціального забезпечення і так далі

4. Культурно-виховна функція держави має на меті виховання суспільства у дусі гуманних цінностей, формування менталітету громадян, підтримки і розвитку культури.

5. Забезпечення законності і правопорядку в суспільстві.

6. Твердження і забезпечення прав і свобод людини.

Зовнішні функції направлені на встановлення взаємовигідного економічного, політичного, культурно-технічного, екологічного і військового співробітництва з іншими державами, на забезпечення обороноздатності країни.

Вказані функції постійно ускладнюються, стають більш багатообразними. Останніми роками виявляються миротворчі, функції, надання гуманітарній допомозі.

Основні концепції походження державиРозуміння сутності держави, її соціального призначення і функцій значною мірою залежить від того, з якої концепції походження держави виходити. Основними концепціями є теологічна, патріархальна, договірна, завоювання, класова і психологічна. Одна з найдавніших серед них — теологічна (від грецьк. тео — бог і логос — вчення). У ній поява держави пов´язана з наданням якимись божественними силами представникам певного роду чи соціальної групи, наприклад жерців, права керувати іншими. Така влада є «від Бога» і повинна здійснювати його волю на Землі. Подібні погляди на походження і призначення держави представлені в найдавніших релігіях і покликані освячувати існуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на існування і є непорушною. У філософії теологічну концепцію походження держави створив один із найвидатніших ідеологів християнської церкви Аврелій Августин.

Згідно з патріархальною концепцією походження держави, біля витоків якої стояли ще Конфуцій та Арістотель, держава є результатом розвитку сім´ї. Так, Арістотель розглядав виникнення держави як природний процес розвитку та ускладнення форм спілкування людей: спочатку люди об´єднуються в сім´ї, потім декілька сімей утворюють поселення, а на завершальній стадії цього процесу постає держава. Вона є формою спілкування людей, які користуються певним політичним устроєм і підпорядковуються владі закону.

За Арістотелем, людина за своєю природою є політичною істотою. В усіх людей природа вселила прагнення до державного спілкування, і перший, хто це спілкування організував, зробив для людства велике благо. Людина, котра знайшла своє завершення в державі, — найдосконаліша серед живих істот, а та, що живе поза державою і законом, — найгірша з усіх.

Конфуцій вважав, що держава — це велика сім´я, і відносини в ній мають будуватися за аналогією з сімейними. Влада правителя в державі є такою, як влада батька в сім´ї, а відносини правителів і підданих нагадують сімейні стосунки, де молодші залежать від старших; піддані мусять слухатися правителя, як діти батьків, а правителі мають дбати про підданих, як батьки про дітей.

Велику роль у розвитку політичної думки й демократичної державності відіграла договірна, або конвенціональна, теорія походження держави, творцями якої були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін. За цією теорією держава виникла в результаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природному, додержавному стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням держави є турбота про спільне благо. Наділивши державу владними повноваженнями, люди свідомо пішли на самообмеження своєї свободи на користь спільних інтересів.

Договірна теорія походження держави значною мірою сприяла формуванню сучасних демократичних держав і донині справляє глибокий вплив на політичні уявлення їх громадян. На основі цієї теорії у другій половині XVIII ст. в Західній Європі та Північній Америці була започаткована практика свідомого державотворення, цілеспрямованого визначення форм держави та принципів її взаємовідносин з громадянами. У цей період були прийняті перші конституції (США — 1787 р., Франція — 1791 р.), які стали правовою формою суспільного договору.

У XIX ст. набули поширення концепції походження держави, які пов´язували її виникнення з насильством, завоюванням. Ідейну основу таких концепцій склала модна тоді теорія соціального дарвінізму, якій притаманне зведення закономірностей розвитку суспільства до закономірностей біологічної еволюції і висунення принципів природного відбору, боротьби за існування та виживання найбільш пристосованих як визначальних чинників суспільного життя. Представники теорії завоювання — Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Каутський та інші — доводили, що держави виникли в результаті завоювання одних народів іншими.

Так, найвідоміший представник теорії завоювання польсько- австрійський соціолог і юрист Людвік Гумплович (1838—1909) виходив з того, що рушійною силою суспільного розвитку є боротьба людських спільнот, які він називав «расами», за існування. Зіткнення між расами призводить до підкорення слабких сильними. Панування однієї раси над іншою мало бути певним чином організоване. Такою організацією є держава. Вона заснована на нерівності і є організацією панування меншості — «вищої раси» над більшістю — «нижчою расою». Насильство виступає не тільки причиною виникнення держави, а й найважливішим чинником її існування. Війни між державами неминучі, оскільки є результатом одвічних біологічних законів. Держава повинна рішуче використовувати силу і всередині країни, придушуючи революційні рухи.

Класову, або соціально-економічну, теорію походження і сутності держави створив марксизм. Вона викладена, зокрема, у працях «Походження сім´ї, приватної власності і держави» Ф. Енгельса, «Держава і революція» В. І. Леніна і є однією з найбільш науково обґрунтованих. За цією теорією держава існувала не завжди. Вона є результатом історичного розвитку суспільства, його закономірної диференціації на класи під впливом розвитку продуктивних сил, який супроводжувався виокремленням різних видів праці та появою приватної власності.

За первіснообщинного ладу характерними рисами життя людей були колективна власність і спільна праця членів громади, зрівняльний розподіл продуктів, відсутність публічної влади, відокремленої від основної маси людей. Громада діяла на основі повного самоврядування. Таке суспільство не потребувало держави як спеціального інституту управління й регулювання людських відносин.

З часом примітивні знаряддя праці були замінені більш досконалими, які давали можливість окремим сім´ям набувати економічної самостійності. На основі нового ступеня розвитку матеріального виробництва відбувся поділ праці у формі відокремлення землеробства від скотарства. Одним із наслідків такого поділу став перехід до батьківського права власності, успадкування дітьми батьківського майна і поява приватної власності. Первісна громада перетворилася на селянську, засновану вже не на колективній, а на приватній сімейній власності на засоби виробництва.

Приватна власність зумовила економічну нерівність сімей і посилення влади вождів та воєначальників. З´явилися зародки спадкової влади. Суспільство розкололося на протилежні соціальні групи — класи імущих і неімущих, і постала потреба в організації, яка б придушувала опір неімущих і малоімущих і закріпила право влади. Такою організацією і стала держава.

Використовуючи органи родового ладу, клас власників засобів виробництва створив спеціальний апарат для управління всім суспільством у власних інтересах. Завдяки державі економічно пануючий клас стає політичне пануючим класом. І хоч би як у подальшому змінювалася держава, головною її функцією залишається захист інтересів пануючого класу. Ф. Енгельс наголошував, що держава «за загальним правилом, є державою наймогутнішого, економічно пануючого класу, який за допомогою держави стає також політичне пануючим класом і здобуває таким чином нові засоби для придушення і експлуатації пригнобленого класу». В. І. Ленін писав: «Держава є машина для гноблення одного класу другим, машина, щоб тримати в покорі одному класові інші підлеглі класи». Вказуючи на класовий характер держави, К. Маркс і Ф. Енгельс водночас зазначали, що вона є і формою організації всього суспільства, виконує в ньому низку необхідних функцій щодо управління суспільними справами, узгодження соціальних інтересів.

Навіть за негативного ставлення до марксизму доведеться визнати в силу його очевидності класовий характер, наприклад рабовласницької чи феодальної, держави. Так само не можна не бачити, що основний обсяг діяльності сучасної демократичної держави складає виконання саме загальносуспільних, а не суто класових завдань (що, однак, не означає її надкласового характеру). Вираження державою тих чи інших соціальних інтересів вирішальною мірою залежить від співвідношення в суспільстві класових сил. Зосередження в руках меншості основних засобів виробництва само по собі не робить її політичне пануючою, оскільки в сучасному суспільстві існують масові і впливові політичні партії та громадсько-політичні організації найманих працівників і демократичні механізми, які дозволяють цим організаціям справляти відчутний, іноді й вирішальний вплив на здійснення державної влади.

Головний зміст різновидів психологічної концепції походження держави складає обґрунтування її виникнення та існування психологічними причинами. Йдеться, зокрема, про те, що за своїм психічним складом люди поділяються на схильних до влади, здатних брати відповідальність не лише за себе, а й за інших, та тих, хто уникає відповідальності і схильний перекласти її на інших, делегувавши їм певні права на управління суспільним життям.

Очевидно, що кожна з охарактеризованих концепцій походження держави має право на існування як така, що розкриває якусь особливість, сторону виникнення та функціонування цього суспільного інституту. Навіть далека від науки теологічна концепція має певний сенс хоча б тому, що обґрунтовує необхідність сильної державної влади.

У сучасній науці вирізняють здебільшого такі основні причини виникнення держави.

По-перше, розвиток виробництва й суспільного поділу праці, ускладнення суспільної організації і як наслідок — виокремлення управлінської діяльності в самостійний вид праці, поява особливої групи людей, що здійснює управлінські функції. Держава виникає в період розкладу родоплемінного ладу, державна влада формується з додержавних форм — влади старійшин родів, жерців, вождів племен чи союзів племен тощо, які виконували управлінські функції в первісних спільнотах.

По-друге, майнова диференціація населення, виникнення приватної власності, утворення класів і становлення способу виробництва, заснованого на позаекономічному примусі до праці та експлуатації. Це вимагало створення держави як знаряддя примусу і придушення опору класу поневолених. Так виникла, наприклад, рабовласницька держава.

По-третє, воєнно-територіальна експансія, завоювання одних народів іншими, що створювало умови для соціальної нерівності різних народів, реальні можливості для відкритого присвоєння продуктів чужої праці й потребувало створення і зміцнення інститутів насильства та управління для підтримання такого способу існування.

По-четверте, демографічні причини, які полягали в переході від кочового до осілого способу життя і збільшенні щільності населення, що вимагало створення механізмів регулювання та вирішення територіальних проблем.

Соціальне значення державиСоціальна сутність держави: структурно-функціональна характеристика. Відповідно до викла-деної інтерпретації загального поняття держави можливо конкретизувати й категорію соціальної сутності держави як її неодмінну закономірну властивість. Така сутність полягає у здатності дер-жави забезпечувати - у процесі свого функціонування і розвитку — задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб й інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот.

Звідси випливає, що виявити соціальну сутність держави — значить встановити, чию волю (волю саме яких суб'єктів соціуму) виражає й реалізує держава.

Безперечно, як свідчить історія, стосовно кожного із названих видів суб'єктів соціально не-однорідного суспільства зазначена здатність держави ніколи не реалізовувалась (та й принципово не могла реалізовуватись) ані у повному, ані у рівному обсязі. Більше того: щодо багатьох з них політика держави ставала перешкодою, гальмом у задоволенні їхніх певних потреб. Цей очевид-ний факт можна пояснити — в абстрактно-теоретичній формі — неоднаковим розвитком со-ціальної сутності держави на різних етапах історії людства. (І, до речі, відома марксистська типо-логія держав за їх соціальною сутністю саме і є своєрідним відображенням цього факту.)

Соціальна сутність держави, розглядувана як глибинна, визначальна властивість останньої, характеризується двома складовими: так би мовити, загально-соціальною (здатність держави задо-вольняти потреби всього суспільства, передусім забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму») та спеціально-соціальною (можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення).

Зміст загальносоціальпої складової є, ясна річ, однозначним для всіх держав, що існували й існують у соціально неоднорідному суспільстві. І тому, якщо обмежитись тільки нею, розкрива-ючи соціальну сутність розглядуваного явища, то доведеться дійти висновку, що остання с одна-ковою в усіх без винятку державах.

Однак при такому підході (а він завжди мав та й нині має чимало прихильників) ігнорують-ся або щонайменше нівелюються такі істотні відмінності між державами, котрі (відмінності) не можуть бути пояснені лише зовнішніми явищами чи випадковими обставинами. Його хибність вбачається, зокрема, й у тому, що він принципово виключає класифікацію держав за їх соціаль-ною сутністю і не спроможний привести до відповіді принаймні на такі — можна сказати, рито-ричні — запитання:

Якщо держава служить усім її громадянам, то чому, як правило, значні їхні угруповування ви-ступають проти неї, чинять опір її політиці?

Не менш помилковою позицією є також зведення соціальної сутності розглядуваного яви-ща лише до її спеціально-соціальної складової (ця позиція була представлена, як відомо, «ленін-сько-сталінським» варіантом вульгаризації, однобічної інтеграції марксистського державорозуміння; вона і тепер має поодиноких прихильників)3.

Протягом людської історії співвідношення між наведеними вище двома складовими со-ціальної сутності держави зазнавало змін внаслідок трансформації конкретних умов існування й функціонування багатьох держав. У цих змінах саме і слід вбачати розвиток соціальної сутності держави, зрештою — розвиток держави та її сутності як суспільного феномена.

Задля характеристики цього процесу видається доречним скористатись класично-діалектичною соціально-філософською парадигмою Гегеля і, вдаючись до її категоріально-термінологіч-ного апарату, представити — з деякою умовністю — розвиток соціальної сутності держави у ви-гляді наступних етапів:

держава як цінність «у собі» (тобто як форма політичної організації ранньокласового суспільства — «архаїчна держава») — на цій стадії сутність держави виявляється насамперед на загальноцивілізаційному рівні, а саме — на рівні забезпечення виживання всього суспільства, збе-реження певного, мінімального рівня соціальної організації та культури; на цій стадії свого роз-витку держава цілком підпорядковує собі окремого індивіда й існуючі спільноти, вона практично не рахується з їхніми особливими потребами й інтересами (така позиція підтверджується, зокре-ма, деякими сучасними дослідженнями проблеми походження держави у галузі політичної ан-тропології4;

держава як цінність «для себе» (тобто форма політичної організації класового суспільст-ва, в якому розвинулися досить гострі суперечності між окремими класами, соціальними група-ми чи прошарками) — на цій стадії вона забезпечує, поряд з потребами виживання усього сус-пільства, також і особливі інтереси певних, домінуючих соціальних спільнот, яким належить ре-альна влада у суспільстві (дефініція поняття саме такої держави й обстоювалася переважно у мар-ксистській теорії як загальне визначення поняття держави; саме визначення поняття такої держави розглядалося у цій теорії як загальне поняття держави, держави «у власному розумінні слова», а держава, яка не відповідає цьому визначенню, — зокрема загальнонародна соціалістич-на держава — вважалася «напівдержавою», державою «не у власному смислі слова»5;держава як цінність «для інших» (тобто як форма політичної організації суспільства, ви-соко розвиненого в економічному, соціальному, культурному та інших відношеннях) — на цій стадії держава, створюючи умови для належного функціонування всієї сукупності соціальних си-стем і підсистем, гарантуючи формально рівні можливості для розвитку кожної окремої особи як самодостатньої цінності, забезпечує оптимальне поєднання особливих інтересів окремих інди-відів та їхніх спільнот із всезагальним інтересом усього суспільства, вираженим державою.Останній із зазначених етапів відповідає сформованій соціальній правовій державі, оскіль-ки тільки вона спроможна забезпечити належний рівень існування й розвитку кожного члена су-спільства та необхідні умови для здійснення, охорони й захисту прав і свобод кожної людини6.

З огляду на щойно схарактеризований процес, загальна характеристика співвідношення двох складових соціальної сутності держави може бути відображена такими положеннями:

Будь-яка держава задовольняє першочергово загальносоціальні потреби та інтереси сус-пільства, формою політичної організації якого вона виступає;Залежно від конкретних історичних умов держава неодмінно виражає, так чи інакше, й особливі інтереси певної (домінуючої) частини суспільства, проте лише настільки, наскільки во-ни, хоча й відрізняються від загальних інтересів усього суспільства, але не суперечать їм, не пере-шкоджають їх задоволенню;

Будь-яка держава, як правило, забезпечує у своїй діяльності оптимальне — за даних конкретно-історичних умов — поєднання загальносоціальних інтересів та особливих інтересів окре-мих соціальних спільнот, груп чи осіб; при цьому об'єктивним критерієм такої оптимальності якраз і є збереження цілісності та загальної безпеки суспільства як єдиного соціального «організму», який зберігає здатність до самовідтворення й саморозвитку;

Тенденцією розвитку держави є поступове усунення (або принаймні послаблення) нею у процесі своєї діяльності протиріч між особливими інтересами та інтересом загальносоціальним. Показовим є те, що майже всі вітчизняні автори, розглядаючи співвідношення загально- та спеціально-соціальної складових у соціальній сутності держави, вказують на поступове «розчинення» класової складової у загальносоціальній, зростання «питомої ваги» останньої у соціальній су-тності сучасних демократичних держав7.

Українська держава: проблеми дослідження соціальної сутності. Констатації, оцінки цієї сут-ності час від часу подаються у різних джерелах: скажімо, у виступах керівників чи представників виших державних органів, у партійно-політичних документах, у наукових працях. Такі оцінки є досить неоднозначними, іноді навіть взаємовиключними8.

Які ж з них відповідають дійсності, — це, гадаємо, можуть прояснити лише спеціальні нау-кові дослідження. При проведенні таких досліджень, можливо, й виявляться корисними наведені вище методологічні положення.

Та поряд з ними варто взяти до уваги наступне.

По-перше, зміст і співвідношення потреб та інтересів різних суб'єктів суспільства (та й на-віть одного суб'єкта) постійно змінюються. Тому як кожна конкретна акція держави, так і низка, система таких акцій, що ними опосередковується державна політика, мають бути предметом, так би мовити, потребової експертизи, «спроектованої» на ті або інші спільноти, групи, об'єднання.

По-друге, при проведенні такого дослідження не можна не зважати на те, що серед потреб та інтересів (з якими співставлятиметься, «звірятиметься» діяльність держави) існують як біжучі, так і перспективні; як нагальні, так і менш актуальні; як усвідомлені — правильно чи помилково, так і неусвідомлені.

По-третє, різні гілки державної влади — особливо ж за умов дійсного її розподілу між ними — можуть своєю діяльністю неоднаковою мірою відповідати потребам різних суб'єктів суспіль-ного життя.

Нарешті, по-четверте, визнання тієї чи іншої частини суспільства «домінуючою» має бути результатом конкретно-соціологічного ситуативного дослідження, яке б дозволило виявити зміст і характер, сфери і межі цього домінування (економічного, політичного, духовно-ідеологічного, військового тощо).

Усе це свідчить про неабияку складність реального з'ясування соціальної сутності будь-якої держави, зокрема України.

І тим не менше, якщо оцінка такої сутності не спиратиметься на досить конкретні, методо-логічно обгрунтовані наукові дослідження, вона буде недостатньо переконливою, декларатив-ною, залишатиме, так чи інакше, місце для сумнівів і заперечень.

Держава повністю не співпадає із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена меха-нізмом здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади має власні закономірності становлення, функціонування та розвит-ку, особливі інтереси і потреби. Тому вивчення ознак держави слід розглядати як з точки зору єдності держави і суспільства, так і з точ-ки зору їх відокремлення. Методологічний підхід до такого аналізу поняття сутності та призначення держави дає тлумачення держави як особливої форми організації суспільства, форми, яка є його внут-рішньою організацією, структурою соціальних відносин, засобом їх опорядкування і забезпечення безперешкодного існування, а в зов-нішньому аспекті об'єднує суспільство у вигляді території, фізичних осіб — громадян та об'єднань, держав-них службовців та органів, законів та інших правових до-кументів.