история, 1курс, 1семестр

63. Кімері́йці (грец. κιμμέριοι) — стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н. е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.Походження кімерійців невідоме, але вважається, що вони були індоєвропейцями. Істориками вважається що мова кімерійців належала до іранської мовної групи чи була фракійською, або принаймні, кімерійці мали іранський правлячий клас, оскільки відомі з асирійських джерел імена кімерійських вождів безсумнівно іранського походження. Деякі литовські дослідники висловлюються про кімерійців, як балтів. Татарські дослідники висловлюються про давньотатарське походження, а саме про походження булгар від них. Це підтверджується записами у античній «Історії монаха Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир).В археології дуже мало відомо про кімерійців північного узбережжя Чорного моря. Їх зв'язують із зрубною культурою, яка витіснила ранішу катакомбну культуру (2000-1200 до н. е.).Сармати (грец. Σαρμάται) — це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими й римськими істориками. Поділялися на:=роксоланів (або Білі Аляни) - мешкали у Північному Причорномор'ї;сіраків (Прикубання);=аорсів (на схід від Дону);=язигів;Поділялись на: царськх, кочових, хліборобів,орачів. Хазяйство: землеробство, скотарство, обробка металів. Торгівля з античними містами півн. Причорноморя. В 4 ст до н.е. створили скіфську державу.Після розгрому готами розчинились серед інших племен У цілому сарматський період в історії військової справи — це час, коли зростає значення важкоозброєної кінноти і прийомів ближнього бою. Основу війська ранніх сарматів складали легкоозброєні кінні стрільці, одягнені в шкіряні лати і шоломи. Але вже в середньосарматський період військова перевага була забезпечена дружинами важкоозброєнних вершників. Чисельність таких загонів і їхня роль у війську сарматів постійно зростали. Захищений панцирем з металевих або рогових пластинок і конічним шоломом, знатний воїн сарматів перекидав супротивника списом і добивав його довгим мечем вершника. Своїх коней «лицарі» сарматів теж одягали в спеціальну збрую. Довгі мечі сармати носили на лівому боці, а на правому — короткі кинджали, схожі на скіфський акінак. У сагайдаках з поховань сарматів археологи іноді знаходять по декілька сотень вістер стріл. Помпоній Мела писав про сарматів: «Плем'я войовниче, вільне, непокірне і до того жорстоке і люте, що навіть жінки беруть участь у війнах нарівні з чоловіками». Скіфи або скити (самоназва сколоти) — в сучасній науковій літературі група племен, які жили у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньої України, Росії та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст.до н. е., в Криму і називали себе «сколотами». До XIX ст. (появи сучасної європейської науки) в європейській літературі назва скіфи і сармати інколи продовжувала застосовуватись до жителів Речі Посполитої і Російської Імперії, в тому числі козаків.За найбільш розповсюдженою версією вони були споріднені з північно-східною іранською групою народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які зустрічаються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів — близько 200, переважно імена людей.) . Існують версії про їхній зв'язок з слов'янськими і тюркськими народами, які розглядаються як їх прямі нащадки і спадкоємці їхньої культури.

64.

65 Голодомо́р 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.Голодомор став для україни національною та демографічною катастрофою. За різними даними, голодною смертю від 3 до 9млн осіб – точні цифри вже навряд чи будуть з’ясовані. Голодомор став найбільшою трагедіею за всю історію укр..народу. за масштабом та жорстокістю з боку влади він не мае аналогів. Особливо болісно лихо відбилось на дітях і в багатьох селах позакривались школи, тому що їх нікому було відвідувати, цим самим підривалась етнічна основа становлення укр..нації – село. Знищувався той прошарок, від якого залежало процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

66 Петро Дорошенко, обраний гетьманом 1665 р., був яскравим представником національно-патріотичних сил, котрі намагалися зупинити руйнівні тенденції в суспільстві, об’єднати українські землі в єдину соборну державу.=Його діяльність розпочиналася в дуже несприятливій внутрішній і зовнішній ситуації. Українські землі були надзвичайно спустошеними. За приблизними підрахунками вчених, на середину 60-х років Правобережна Україна втратила щонайменше 65–70% всього населення.=Зміцнивши свою владу на Правобережжі (спротив опозиції С. Опари, В. Дрозденка було зламано), П. Дорошенко стає на шлях обмеження впливу Польщі (відкрито не пориваючи з нею). Так, він відмовився впустити її залоги до Брацлава, Корсуня йМогилева-Подільського, зажадав, щоб жовніри залишили Білу Церкву, тощо. До речі, в січні 1666 р. на Чигиринській Раді, коли гетьман присягнув військові, а військо взаємно присягало йому на вірність, “не було специфіковано, – пише літописець С.Величко, – при якім монарху залишитись, чи при польськім, чи при московськім”.=Намагаючись зміцнити внутрішні позиції гетьманату, П. Дорошенко здійснює кілька реформаторських кроків:− розпочинає систематичне скликання військових рад;− створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки (з числа молдаван, сербів і частково місцевих жителів), щоб забезпечити незалежність від козацької старшини;− проводить на кордоні нову митну лінію, розпочинає випуск власної монети;− активно заселяє спустошені землі Правобережжя. Непоступливість Росії і збройне протистояння з Польщею штовхали П. Дорошенка на союз з Оттоманською імперією. Тепер П. Дорошенко, опираючись на допомогу Криму і Туреччини, намагається витіснити поляків з Правобережжя.Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, він разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у червні 1668 р. проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Це був час найбільшого тріумфу П. Дорошенка, але, на жаль, успіх не був тривалим. Польський наступ на Правобережжя, проголошення запорожцями гетьманом П. Суховія, якого підтримали кримські татари, а згодом М. Ханенка, якого підтримувала Польща, врешті, наступ російських військ на Лівобережжі і визнання лівобережної старшини на чолі з наказним гетьманом Д. Многогрішним зверхності царя – все це вкрай ускладнило становище П. Дорошенка; зврештою, це позбавило його всіляких альтернатив, посиливши протурецьку орієнтацію. Корсунська Рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату. Туреччина разом з П. Дорошенком розпочала війну з Польщею, яка закінчилась ганебним для Польщі Бучацьким миром (1672 р). Але від перемоги Туреччини П. Дорошенко майже нічого не виграв. Західне Поділля перейшло під безпосереднє керівництво Туреччини, а П. Дорошенко мусив задовольнитися напівзруйнованими і обезлюдненими Брацлавщиною та Київщиною. В цей час турки і татари нещадно плюндрують Україну, а гетьман П. Дорошенко як їхній союзник втрачає підтримку мас, його авторитет невпинно падає. У середині 1675 р. ситуація стає критичною, гетьмана покидають майже всі прибічники. Перебуваючи у безвихідному становищі, П. Дорошенко склав свої повноваження на користь І. Самойловича (вересень 1676 р.).

67

68 Індустріалізація — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої, перетворення господарства країни на індустріальне. У СРСР наприкінці 1920-их і в 1930-их роках індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення. Індустріалізація — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років[1]. Проголошена як партійний курс XIV з’їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом продрозкладки.[1] Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу[1]. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, Дніпробуд, Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний та ін[1].

Цілі індустріалізації в СРСР.Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися:=забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;

ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;=створення технічної бази для модернізації сільського господарства;=розвиток нових галузей промисловості;=зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;=стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

69 Історичне значення Київської Русі Київська Русь – могутня європейська держава, одна із найбільших в світовому колі держав середньовіччя. Вона започаткувала міцний буфер між азійським сходом і европейським заходом, стала першим захисником европейських держав від кочових, войовничих племен сходу. Руська держава зросла на власному фундаменті, хоча і використала багатий досвід сусідніх держав, зокрема європейських. Київська Русь започаткувала українську державність, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі зокрема - мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи-тризуб і т. д. перейшли в наступні часи нашої історії. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси-України. Отже, тут корені нашої державності, тут центр руської, а не російської цивілізації, бо всі новоутворені північно-східні князівства підпорядковувались, залежали від столиці Києва, а Москви на той час небуло.

70

71 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. На території захопленій ворогом поширився антифашистський  рух Опору. Найефективнішою формою його став партизанський рух. На Україні загальна чисельність партизан сягала 500 тис. осіб. Партизанський рух 1941-1944 рр. пройшов у своєму розвитку три періоди. Перший період тривав від початку війни й до кінця листопада 1942 р. (до оточення німецько-фашистських військ під Сталінградом). На цьому етапі війни виступи партизан були нечисленними і неорганізованими. На те були свої причини. Наприкінці 30-х років панівною була наступальна воєнна доктрина, згідно з якою війна буде вестись виключно на території противника. Тому були знищені інструкції, посібники з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань, ліквідовані партизанські схованки та бази. Основним змістом партизанської боротьби у Україні у другому періоді (кінець 1942 р. -1943 р.) стала реалізація розроблених ЦККП(б)У й УШПР оперативних планів бойових дій на зимовий період 1942-1943 рр., на весняно-літній 1943 р., зокрема плану захоплення та утримання переправ через ріки Десна, Дніпро, Прип’ять і допомоги Червоній армії щодо оволодіння Києвом. Другий період партизанського руху став часом найбільших його досягнень у бойовій, диверсійній, розвідувальній діяльності в тилу фашистських військ, вершиною військової майстерності. В 1943 році С.Ковпак здійснив Карпатський рейд. Гучний резонанс серед населення окупованих територій мали рейди Я. Мельника, М. Наумова,   О. Сабурова, О. Федорова з Лівобережної України на правий берег Дніпра, у район білорусько-українського Полісся. В 1943 р. партизанські загони і з’єднання здійснили 292 напади на гарнізони, комендатури, кущі поліції, 24 -  на штаби військових та тилових підрозділів і частин противника, 19 - на залізничні станції, оволоділи 21 районним центром. Від партизанів надійшло до УШПР 1260 донесень, які містили 2011 фактів розвідувального характеру.На третьому етапі (січень - серпень 1944 р.) руху Опору перед партизанами України стояло завдання й надалі активними діяли дезорганізувати тил німецько-фашистських військ, сприяти бойовим операціям Червоної армії. Пріоритетне значення надавалося виходу партизанських загонів і з’єднань на терени Західної Волині а Галичини. На завершальному етапі визволення території України партизанські загони і з’єднання, які концентрувалися на території Рівненської, Житомирської, Кам’янець-Подільської областей (всього 18 з’єднань у складі 115 загонів чисельністю близько 30 тис.) підірвали 1015 ешелонів противника, зруйнували 464 залізничних і шосейних мостів, розгромили 52  штаби та гарнізони, знищили 638 одиниць бронетехніки 4647 автомашин, завдали ворогові витрат у живій силі.Таким чином, партизанський рух у 1941-1944 рр. в Україні пройшов складний і драматичний шлях розвитку, перетворившись у важливий фактор розгрому і вигнання з української землі німецько-фашистських окупантів.

72 Культура та дохристиянські вірування давніх слов'ян=Особлива сторінка духовної культури слов´ян - міфологія. Життя слов´ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів. У дохристиянську пору для слов´ян було характерним об´єднання доброго й злого начала в образі одного й того самого бога. Наприклад, образ Велеса уособлював як добро (покровитель скотарства), так і зло (демон, який приносить смерть).До наступного рівня могли відноситись божества, пов´язані з господарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю замкнених колективів. Це - Рід, Ярило, Купала, більшість жіночих божеств, з-поміж яких виділяється Мокоша.Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був найабстрактнішим, оскільки характеризував загальні поняття: Доля, Лихо, Смерть, Правда, Кривда тощо. Більшість з цих міфологічних персонажів входило до казкових сюжетів. Казкові герої ймовірно, виступали як учасники ритуальних дійств у їх міфологічному образі: баба-яга, кощій, чудо-юдо тощо.Найнижчий міфологічний рівень представлений неіндивідуалізованими істотами: духами, нечистю, тваринами, рослинами, джерелами, горами, камінням. Вони просторово співіснували з людиною і уособлювалися домовиками, лісовиками, водяниками, русалками, мавками, кікіморами тощо.Людина вписувалася в міфологічний світ, була його складовою. Однак з оточуючого міфологічного середовища її виділяла наявність душі, духу. Універсальну, синтезовану функцію, що узгоджувала всі міжрівневі стосунки, виконувало райське дерево. Біля нього приносили жертви, воно поєднувало світ людей і світ богів, землю і небо. Це було світове дерево, світова вісь, центр світу і втілення світу в цілому. У фольклорних текстах, прислів´ях, загадках, обрядах, замовляннях у цьому образі виступає Вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. Трьом головним частинам райського дерева відповідали різні тварини: гілкам та верховіттю - птахи, стовбуру - бджоли, корінню - плазуни тощо. У східних слов´ян-язичників не було храмів. Дерев´яні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у слов´ян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро і щасливе життя, радість, перемогу над ворогом і нечистою силою.Після прийняття християнства у слов´ян новий рік збігся з Різдвом і Святками. Люди складали колядки - пісні-побажання, ворожили про майбутній врожай і долю, дівчата мріяли дізнатися ім´я свого судженого. Давні слов´янські свята дійшли й до наших днів - Коляда, Івана Купала, зустріч весни.У складних історичних умовах слов´янські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій. Стародавня слов´янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу; у цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонних народів, передусім антів, з іншого, - культурні зв´язки із сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю і самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі.

73Северин Наливайко(1560 — 21 квітня 1597, Варшава) укр..військовий діяч, козацький атаман, гетьман Війська Запорізького, керівник антишляхетського повстання 1594-1596 в Речі Пасполитій. Народився у місті Гусятин =У1594 - 1595 роках на чолі козацького загону разом з гетьманом Г.Лободою здійснив кілька успішних походів до Молдавії і проти турків , які придбали гучного резонансу в Європі. Саме після них з українським козацтвом почали рахуватися як з поважної військовою силою , здатною протистояти мусульманській загрозі. Повернувшись восени 1595 з походу в Угорщину , Северин Наливайко почав організовувати визвольне повстання проти Речі Посполитої. Він звернувся з листом до польського короля , обгрунтовуючи доцільність створення межиріччі Дністра та Бугу козацькій території чолі з обраним гетьманом , яка мала б служити плацдармом для боротьби з татаро- турецькою агресією . Спочатку козацьким військом біло захоплено Волинь , потім бойові дії перейшли терені Білорусі , де повстанці здобули Слуцьк , Бобруйськ і Могилів . Спочатку 1596 С.Наливайко об'єднав свої сили з загонами Г.Лободи і М.Шаули .24березня 1596 під Білою Церквою козаки завдали поразки ворожому авангарду , а в бою біля урочища Гострий Камінь обидві сторони зазнали серйозних втрат . Тут замість важко пораненого Шаули Северин Наливайко був обраний гетьманом. Протягом року він утримував під козацьким контролем значну частину України і Білорусі , дозволяючи шляхті спокійно користуватися своїми колишніми правами.

74 Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.Прояви дисидентстваУкраїнські дисиденти були дуже різноманітні у своїх поглядах та цілях. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, однаково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Він чітко висловив свою мету: «Я пропоную… одну-єдину річ: свободу — свободу чесного публічного обговорення національного питання, свободу національного вибору, свободу національного самопізнання і саморозвитку. Але спочатку і насамперед має бути свобода на дискусію і незгоду». Націонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіжність між радянською теорією та дійсністю, особливо в галузі національних прав, тому він закликав власті усунути її для блага як радянської системи, так і українського народу. На відміну від нього історик Валентин Мороз продовжував інтелектуальні традиції українського націоналізму, відкрито виражаючи свою відразу до радянської системи та надію на її крах.

Проте взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій в Україні та за громадянські права в СРСР. Перші прояви цього руху мали місце наприкінці 1950-х та на початку 60-х років, коли на Західній Україні було організовано кілька невеликих таємних груп. Виділялася серед них так звана «Група юристів» на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком. Вона закликала до здійснення законного права України на вихід із Радянського Союзу. Після виявлення цих груп їхніх учасників на закритих процесах було засуджено до тривалих термінів ув'язнення. У 1962 та 1963 роках Хрущов провів широко розрекламовані зустрічі з діячами культури та мистецтва. На них він роздратовано засудив «відступи від соціалістичного реалізму» та «прояви формалізму і абстракціонізму». Інерція десталінізації продовжувала розбурхувати неспокій серед інтелігенції. Проведена у 1963 р. в Київському університеті офіційна конференція з питань культури та мови, участь у якій взяли більше тисячі чоловік, перетворилася на відкриту демонстрацію проти русифікації. Приблизно в цей час студенти та інтелігенція стали постійно сходитися до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві не тільки для публічних читань творів поета, а й також для того, щоб критикувати культурну політику режиму. Підозріла пожежа 1964 р., що знищила фонд українських рукописів бібліотеки Академії наук України, викликала бурю протестів провідних діячів літератури.

Побоюючись, щоб події не вийшли з-під контролю, Кремль вирішив ударити по дисидентському рухові в усьому Радянському Союзі. Наслідком цієї політики в Україні став арешт наприкінці 1965 р. близько двох десятків тих, хто протестував особливо голосно. Щоб залякати інших, влада вирішила судити диидентів відкритим судом. Проте ця тактика бумерангом ударила по них самих, викликавши ще сильніші протести й опозицію. Побувавши на цих процесах у Львові, молодий журналіст і відданий комуніст свого часу В'ячеслав Чорновіл написав «Записки Чорновола» — збірку документів, що викривали свавільні, протизаконні й цинічні маніпуляції властей правосуддям. У палкій промові перед великою аудиторією в Києві засудив арешти Іван Дзюба. Він також подав Шелесту й Щербицькому свою працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» — тонкий, ерудований і безжальний аналіз теорії й механіки русифікації в Україні. Після свого арешту в 1970 р. за антирадянську агітацію та пропаганду Валентин Мороз написав «Репортаж із заповідника ім. Берії», емоційна й викривальна сила якого спрямована проти сваволі радянського офіціозу та руйнування ним окремого індивіда й цілих народів.

Щоб не дати властям ізолювати дисидентів одного від одного й від суспільства, щоб інформувати світ про подробиці переслідувань в СРСР, у 1970 р. українські дисиденти почали таємно поширювати часопис «Український вісник». Хоч КДБ й зміг обмежити розповсюдження цих матеріалів в Україні, йому не під силу було запобігти їх проникненню на Захід. Там за допомогою українських емігрантів вони публікувалися й пропагувалися, що викликало у радянських властей замішання й переляк.

75

76. Період Руїни (друга половина XVІІ ст.) Трагічний період, який розпочався для українського народу після смерті Б. Хмельницького (1657 р.) і позначився боротьбою між представниками козацької верхівки, увійшов в історію під назвою «Руїна». Основні причини виникнення Руїни· Загострення суперечок у середовищі української державної еліти.· Виникнення гострих соціальних конфліктів. · Охоплення значної частини народних мас, і насамперед козацтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядкуватися будь-якій владі.· Активне втручання у внутрішні, справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.