2. Діалектні словотвірні відмінності.

Діалектній українській мові властиві такі ж способи словотворення, як і літературній мові: суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, тощо. Проте діалектні відмінності у словотворі наявні. Виділяють такі типи:

1)Відмінності спричинені наявністю певних словотвірних структур, що властиві окремим діалектам або ж діалектним групам, яких немає в літературній мові. Тут потрібно відзначити, що говори різняться складом, набором словотворчих елементів(суфікси, префікси тощо). У словотворчих системах деяких говорів може бути певний суфікс, а в інших такий суфікс буде відсутній, або наявний інший. Наприклад, карпатська діалектна система має специфічні утворення дієслів від іменникових твірних основ, яких нема в літературній мові та в інших діалектах, на кшталт ц'іповати — молотити ціпом.

2) Фонетично-словотвірні відмінності. Вони виникають внаслідок фонетичних видозмін словотвірних одиниць. Такі відмінності найчастіше пов’язані з фонетичними особливостями певного діалекту (суфікс -иц'- у південно-західних говорах відповідно до літературного -ец'-: жниц' - жнец'). Наприклад, суфікс -іш-(тихіше) у південно-східному наріччі, -ішч-, -ійш- (тихійше)у південно-західному, -ейш-(тихейше) у поліських діалектах. У польських говора утворення від слова кобила – кобиліц'а, а у лемківському говорі – кобылиц'а.

3)Відмінності, які зумовлені різною продуктивністю, активністю тих чи інших словотвірних одиниць. В деяких говірках одна й та сама основа поєднується з одною словотвірною одиницею(наприклад, суфікс), а в інших говірках – з іншою. В інакших випадках, в одних говорах слово утворене з афіксом, в інших говорах афікса не має зовсім і утворюється воно, наприклад, взагалі безафіксальним способом. Наприклад, у багатьох південно-західних говорах відсутні постфіксальні дієслівні утворення (але вони є властиві літературній українській мові, та говорам інших нарічь): ходитиму, ходитимеш. Але на заміну тому наявні складені форми на кшталт му ходити, меш ходити.

Павло Гриценко вказує на те, що саме на рівні словотворення найкраще простежується диференціація говірок. Степан Бевзенко відзначає, що більш чітко своїми словотвірними особливостями виділяються південно-західні діалекти, меншою чіткістю характеризуються поліські діалекти. Проте, безперечно, кожне наріччя має свої особливості на рівні словотвору.

4. Характеристика східнополіської діалектної системи.

Східнополіські говірки ще називають лівобережнополіські. Це пов’язано з тим, що цей говір охоплює території північного сходу, тобто Лівобережне Полісся. Даний говір охоплює Чернігівську область, північну частину Сумської області, північну частину лівобережних районів Київської області. Окремі говірки знаходяться за межами державного кордону України, у південно-західних районах Курської, Білгородської, Воронезької( це пов’язано із переселенням в ці райони селянських та козацьких сімей після підписання Білоцерківської угоди) області Російської Федерації. Там знаходяться говірки перехідного типу від північних до південно-східних на північній основі. Мають смугу перехідних говірок до білоруської мови, що зумовлено сусідством з Білорусією.

Основні фонетичні риси:

1.У ненаголошеній позиції зберігаються [о],[е] на місці давніх етимологічних [о],[е]:ластовка,радость, у конц'і.У наголошеній позиції в основному наявні дифтонги [оу],[іе]. У південній смузі цих говірок маємо переважно різноманітні монофтонги [у][ÿ][о]:кон', вÿл;

2.Відбиття давнього [ѣ] повністю залежить від наголосу. У наголошеній позиції маємо звук неоднорідного утворення [іе]:сн'іег(<снѣгъ). У ненаголошеній позиції маємо [е]: ветри. Наявність дифтонгів є характерною рисою не тільки лівобережнопліських говірок, але й всього північного наріччя;

3.Спорадично виникає таке фонетичне явище як «акання», тобто заміна голосного [о] на [а]: вада,галава.Проте в акаючих говірках часто немає цього переходу в кінці слова;

4.Найбільш виразно серед усіх поліських говорів у східнополіському говорі немає змішування [е] з [и]. У всіх позиціях вони вимовляються чітко: село, весели;

5. У переважній частині говірок з давнього носового [ę] в ненаголошеній позиції маємо [е], переважно в закінченні дієслів третьої особи множини теперішнього часу другої дієвідміни. Наприклад: ч'ел'ед'(< челѧдь);

6. Звуки [ц],[р] часто тверді відповідно до пом’якшення цих звуків у літературній мові: отец, хлопец, зора, граз'. Цією фонетичною рисою східнополіський говір, як майже все поліське наріччя, зближується з південно-західною макросистемою діалектних систем української мови;

7. Фонетична риса, що зближує дані говірки з південно-східним наріччям є збереження дзвінкості кінцевих приголосних звуків: зуб, дід. Цією рисою вони протиставляються південно-західному наріччю;

Основні морфологічні риси:

1.У давальному відмінку однини іменники чоловічого та середнього роду мають закінчення [у]: селу, полотну, д'ад'ку;

2. В орудному відмінку однини першої відміни поряд із закінченням –ойу, -ейу спостерігаємо паралельне закінчення –ой: шапкойу – шапкой, палкойу – палкой;

3. Побутують усічені форми прикметників та займенників прикметникового походження в називному відмінку однини чоловічого роду: добри, молоди, красиви. Та нестягнені членні форми середнього та жіночого роду у називному відмінку однини та множини(добрайа – добрийе; молодайа – молодийе;красивайа, красивейе). Цією рисою на морфологічному рівні лівобережнополіські та всі польські говірки протиставляються іншим двом наріччям;

4. В деяких східнополіських говірках, переважно у східній частині, у третій особі одними другої дієвідміни, якщо наголос падає на основу дієслова, маємо закінчення на –е: він ходе, просе, косе. Цією граматичною особливістю лівобережнополіські говірки зближаються з більшістю говірок південно-східного наріччя та частиною південно-західних макросистем діалектних систем української мови і навіть із частиною білоруських говірок;

Синтаксичні особливості:

1) поширена синтаксична структура на кшталт помеж + родовий відмінок у значенні «поряд», «коло»: помеж школи; к або ік+давальний відмінок – «до»: к брату; л'а або л'е+ родовий відмінок – «біля»:  л'а хати; заза + орудний відмінок: заза мноjу; 

2) вживання сполучників да, дак у єднальній і протиставній функціях;

На лексичному рівні має східнопольський говір багато особливостей, як і кожний говір української мови. Наприклад, слово «верейка» означає корзину з вушками, «випуст» - місце за селом, де випасають рогату худобу.

Практичні завдання:

1. Як відбувається чергування [о], [е] з [і] в карпатських говорах південно-західних діалектів? Чи залежить це чергування від наголосу й характеру складу, у якому опинилися етимологічні [о], [е]? Наведіть приклади.

Як відомо звук [і] виник з етимологічних [о], [е], що опинилися в новозакритих складах, у зв’язку із занепадом редукованих: кінь(<конь). У тих говорах, де цього чергування нема, звуки [о], [е] можуть чергуватися з [у],[ÿ],[и],[уо],[уи] тощо. Немає жодної говірки де б [о], [е] не зазнали змін, бо це одна із найяскравіших ознак фонетики української мови, що вирізняє її від інших східнослов’янський та взагалі слов’янських мов.

Послідовно це чергування відбувається у більшості південно-західних діалектів, охоплюючи навіть слова, що в українській літературній мові не мають такого чергування: олін'ь(<олень). Але винятком є карпатський діалект. Тут наявні інші рефлекси етимологічних [о], [е].

Проте у північнокарпатському (північнопідкарпатському, бойківському) говорі етимологічні [о], [е] в новозакритих складах змінюються на [і]. Наприклад:н'іч,н'іс.

У закарпатській (середньозакарпатській) системі діалектних мікросистем, у так званих верховинських говірках, [о], [е] змінюються на [і]:н'іч,к'ін'. В східній частині цього говору, в ужанських та мараморських говірках етимологічні [о], [е], незалежно від того, під наголосом чи ні, чергуються з [у], а не [і]: муй, твуй,свуй, нус,нуч. В цій же системі діалектних мікросистем, в боржавських говірках відбувається чергування з [ÿ]:мÿй, твÿй, свÿй, нÿс, нÿч, спÿк.

У західнокарпатському, або лемківському говорі, етимологічні [о], [е] можуть чергуватися зі звуком [і]:к'ін, н'іч. Але в західній частині наявна заміна [о] на [и], [ы]:кин', ныч; етимологічне [е] може чергуватися з [ÿ]: спÿк,вÿтки.

Щодо залежності від наголосу, то чергування етимологічних [о], [е] з [і],[у], [ÿ], [ы] тощо, як і чергування [о], [е] з [і] в решті південно-західних макросистем діалектних систем української мови зовсім не залежить від наголосу, на відміну від тих же поліських говорів.

Узагалі карпатські говори характеризуються меншою частотою використання [і], вживання його часто обмежується генетично: переважно [і] з давнього [ѣ], хоч у лемківських говірках може сягати етимологічного [і].