Теми семінарських занять: модуль іі

Семінар 6

"100 ДНІВ РЕФОРМ" У КИТАЇ

(2год.)

1. Передумови та причини реформаторського руху в Китаї

2. Кан-Ювей. Програма реформ.

3. Боротьба за прийняття реформ.

4. Причини поразки руху реформаторів.

 Методичні рекомендації:

При розгляді першого питання слід звернути увагу на розвиток Китаю у другій половині ХІХ ст., наслідки франко-китайської та японо-китайської війни, формування буржуазної нації.

У другому питанні необхідно звернутися до біографії Кан-Ювея, визначити внутрішні і зовнішні фактори впливу на формування його реформаторської програми.

Проаналізувати колективний меморандум і діяльність асоціації реформаторів, а також укази Гуансюя, показати їх втілення в життя. Показати прихильників та ворогів реформ (Ци Сі та Лі Хунчжан).

Розкрити прогресивне значення "100 днів" реформ.

Рекомендовані джерела:

Договори Росії з Китаєм (1858-1902 рр.) // http://www.hist.msu.ru/ ER/Etext/FOREIGN/china.htm

Избранные произведения прогрессивных китайских мыслителей нового времени (1840-1897). – М., 1960.

Рекомендована література:

Белов Е.А. Российская миссия в Пекине и "Сто дней реформ." // Общество и государство в Китае. – М., 1994. – С.11-116.

Века неравной борьбы. – М., 1967.

Ефимов Г. В. Внешняя политика Китая: 1894-1899. – М., 1988.

Загорский А. В. Япония и Китай. Пути общественного развития в оценке японской историографии. – М., 1991.

История Китая с древнейших времен до наших дней. – М., 1974.

История Китая / Под ред. А.В. Меликсетова. – М., 1998.; Изд. 2-е. – М., 2002.

Каткова З.Д., Чудодеев Ю.В. Восприятие японского опыта модернизации общественно-политическими деятелями Китая // Социально-экономические и политические проблемы Китая в новое и новейшее время. – М., 1991. – С.344-355.

Малявин В. В. Китайская цивилизация. – М., 2000.

Непомнин О. Е. Генезис капитализма в сельском хозяйстве Китая. – М., 1966.

Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. – М., 2005.

Непомнин О. Е. Экономическая история Китая. 1864-1894. – М., 1974.

Непомнин О. Е., Меньшиков В. Б. Синтез в переходном обществе: Китай на грани эпох. – М., 1999.

Непомнин О.Е. Социально-экономическая история Китая: 1894 - 1914. – М., 1980.

Попов И. Россия и Китай: 300 лет на грани войны. – М., 2004.

Сидихменов В. Я. Маньчжурские правители Китая. – М.,1985.

Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце XIX века и Кан Ювей. – М., 1959; Изд. 2-е. – М., 1980.

Фан Вэ Лань. Новая история Китая. – М., 1959.

Яковлев А. И. Реформы на Востоке: предпосылки, механизм и последствия // Восток – 1993. – № 5.

Семінар 7

БАБІДСЬКІ ПОВСТАННЯ

(на самостійне вивчення²)

1. Іран у першій половині XIX ст. Визрівання причин та передумов повстання.

2. Секта бабідів та її ідеологія.

3. Загальна харктеристика повстань:

а) Мазандерам;

б) Зенджан;

в) Нейріз.

4. Характер бабідського руху. Причини поразки.

 Методичні рекомендації:

Становище Ірану в першій половині XIX ст. відзначалося посиленням кризових явищ у соціально-економічній сфері та проникненням у країну іноземного торгового капіталу, що впливало на ріст незадоволення селянства, міської бідноти, купецтва.

Слід пояснити, чому виразниками народного незадоволення стали члени секти бабідів та охарактеризувати головні риси їх ідеологій («Беян» Алі Мухаммада).

Хід боротьби можна розглянути, прослідкувавши розвиток подій в окремих районах країни.

Причини поразки бабідського руху легше сформулювати, проаналізувавши при цьому його характер і основні риси.

Рекомендовані джерела:

Новая история Ирана: Хрестоматия. –М., 1988.

Практикум по новой истории стран Азии и Африки. – М., 1990.

Хрестоматия по новой истории. – М., 1965. – Т.2.

Рекомендована література:

Анаркулова Д.М. Социально-политическая борьба в Иране в середине XIX в. – М. 1983.

Агаев С.Л. Иран в прошлом и настоящем. – М., 1981., 271с.

Васильев Л.С. История Востока. – М., 1988. – Т.2. – Гл. 10.

Иванов М.С. Антиимпериалистические восстания в Иране в середине XIX в. – М., 1983.

Иванов М.С. Бабидские восстания в Иране (1848 - 1852). – М., 1939.

Иванов М.С. Бабидские восстания в Иране (1848 - 1852) // Сборник: Историография стран Востока (Проблемы нового времени). – М., 1978.

История Ирана. – М., 1977.

Кузнецова Н.А. Иран в первой половине XIX в. – М., 1983.

Очерки по новой истории стран Среднего Востока (Индия, Афганистан, Иран). – М., 1951.

Степанянц М.Т. Мусульманские концепции в философии и политике XIX – XX вв. –М., 1982.

Семінар 8

РЕФОРМИ В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

(2 год.)

1. Криза турецької феодальної держави. Реформи Селіма III, їхня суть і причини невдач.

2. Зміцнення султанської влади за Махмуда ІІ.

3. Танзимат. Загострення кризи.

4. Ліберально-конституційний рух у Туреччині в 60-70-х роках. Конституція 1876 р.

 Методичні рекомендації:

При вивченні теми потрібно скласти таблицю: Це дасть можливість схарактеризувати діяльність різних груп реформаторів, а також зміст перетворень в різних сферах.

Основні напрямки реформ	Селім ІІІ	Махмуд ІІ	І Період танзимату	ІІ Період танзимату	“Нові османи”	Закріплення в Конституції
Економіч ні
Політичні
Військові
В сфері культури
В сфері освіти

Рекомендовані джерела:

Андріанополський мирний договір 1829 р. // http://www.hist.msu.ru /ER/Etext/FOREIGN/turkman.htm Паризький трактат 1856 р. // http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/FOREIGN/paris.htm Кючук-Кайнарджийський мирний договір Росії та Османської імперії (10 липня 1774 г.) // Под стягом России: Сборник архивных документов. – М., Русская книга, 1992.

Хрестоматия по новой истории. – М., 1965. – Т. 2.

Рекомендована література:

Алиева Г.З. Турция в период правления младотурок (1908-1918 гг.). – М., 1972, 388 с.

Витол А. Османская империя (начало XVIII в.). – М., 1987.

Галкин И.С. Дипломатия европейских держав в связи с освободительным движением народов Европейской Турции в 1905-1912 гг. – М., 1960, 266 с.

Гасратян М. А., Орешкова С. Ф., Петросян Ю. А. Очерки истории Турции. – М., 1983.

Дулина Н.А. Танзимат и Мустафа Решид-паша. – М., 1983.

Еремеев Д. Е., Мейер М. С. История Турции в средние века и новое время: Учеб пособие. – М., 1992.

Еремеев Д.Е. На стыке Азии и Европы: Очерки о Турции и турках. – М., 1980, 238 с.

История Османского государства, общества и цивилизации / Под ред. Э.Ихсаноглу. Пер. с тур. В.Б.Феоновой под ред. М.С.Мейера.– М.: Изд. "Восточная литература" РАН., 2006. – Том I.

Льюис Р. Османская Турция. Быт, религия, культура. – М., 2004.

Мегрелидзе Ш.В. Закавказье в русско-турецкой войне 1877-1878 гг. – Тбилиси, 1972, 303 с.

Мейер М. С. Османская империя в XVIII в.: Черты структурного кризиса. – М., 1991.

Миллер А.Ф. Краткая история Турции. – М., 1948, 303 с.

Миллер А.Ф. Мустафа-паша Байрактар: Оттоманская империя в начале XIX века. – М.-Л., 1947, 508 с.

Миллер А.Ф. Турция. Актуальные проблемы новой и новейшей истории. – М., 1983, 277 с.

Новичев А. Д. Турция. Краткая история. – М., 1965.

Новичев А.Д. Борьба между реформаторами и консерваторами в период танзимата // Тюркологический сборник. – М., 1973.

Новичев А.Д. История Турции. – Л., 1968-1973. – Т.2. - Ч.1. (1792-1839), 280 с.; Т.3. – Ч.2. (1839-1853), 205 с.

Новичев А.Д. Итоги Крымской войны для Турции // Историография истории стран Азии и Африки.– Л., 1980. – Вып. 5.

Османская империя: государственная власть и социально-политическая структура. – М., 1990.

Петросян И.Е., Петросян Ю.Л. К оценке опыта борьбы за реформы в Османской империи (конец ХVIII – X X вв.) // Народы Азии и Африки. – 1989. - № 6.

Петросян Ю.А. Мусульманское духовенство и реформи в Османской империи в XIX в. // Народы Азии и Африки. – 1983. - № 2.

Петросян Ю.А. Османская империя: Могущество и гибель. Исторические очерки. – М., 1990, 280 с.

Политическая интрига на Востоке. – М., 2000.

Фадеева И.Л. Основные черты программы османских реформаторов в 50-60-е гг. XIX в. // Народы Азии и Африки. – 1987. - № 4.

Фадеева И.Л. Официальные доктрины в идеологии и политике Османской империи: (Османизм – панисламизм, XIX - нач. XX вв.). – М., 1985, 271 с.

Феномен восточного деспотизма. Структура управления и власти. – М., 1993.

Фрили Дж. Тайны османского двора. – Смоленск, 2004.

Шеремет В. И. Война и бизнес. Власть, деньги и оружие. Европа и Ближний Восток в Новое время. – М., 1996.

Шеремет В. И. Османская империя и Западная Европа. Вторая треть XIX в. – М., 1986.

Шеремет В.И. Турция и Адрианопольский мир в 1829 г.: Из истории восточного вопроса. – М., 1975, 226 с.

Яковлев А. И. Реформы на Востоке: предпосылки, механизм и последствия // Восток – 1993. – № 5.

Семінар 9

КРАЇНИ АЗІЇ В ПЕРІОД РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПІДНЕСЕННЯ

1905 -1914рр.

(2 год.)

1. Передумови революційних виступів в Ірані (1905-1911 рр.), Османській імперії (1908 - 1909 рр. ), Китаї (1911-1913рр.), Індії (1905-1908рр.).

2. Роль різних соціальних і політичних сил в революціях.

3. Наслідки і значення революційних рухів періоду "Пробудження Азії".

 Методичні рекомендації:

На початку XX століття в Азії відбулося декілька масових революційних виступів, які мали багато спільного, що і обумовлює комплексний розгляд історичних подій в Ірані, Османській імперії, Китаї та Індії.

Розглядаючи передумови масового руху, слід звернути увагу на характер економічних процесів в цих країнах, яким на світовому ринку відводилася роль аграрно-сировинних придатків. Розвиток капіталістичних відносин, хоча і в обмежених масштабах, як у промисловості, так і в сільському господарстві впливав на зміни в соціальній сфері: формувалася національна буржуазія, фабрично-заводський пролетаріат, наймані сільськогосподарські робітники, інтелігенція. Як важливу політичну передумову необхідно схарактеризувати буржуазні політичні організації (младотурки в Османській імперії, Індійський національний конгрес в Індії, Союзна Ліга в Китаї). Масові виступи були також реакцією на політику європейських держав.

Головні події періоду «Пробудження Азії» слід розглядати під кутом зору оцінки окремих політичних сил: ІНК як загальнонаціональна сила пережила розкол із-за розходжень щодо методів і форм боротьби; младотурки, як представники військової інтелігенції, надавали перевагу революції зверху заради обмеження султанської влади; різноманітні сили в Ірані, в тому числі духовенство, залучалися до боротьби за конституцію; широкий фронт антиманчжурських сил під керівництвом революційно-демократичних елементів (Сунь Ятсен) склався в Китаї.

Результати революційних рухів залежали від їх сили й організованості: найбільшим досягненням було повалення монархії Цин в Китаї; в Ірані вибороли меджліс і Конституцію 1906 – 1907 рр.; в Османській імперії влада султана була обмежена Конституцією 1876 р., а султан Абдул-Хамід II залишив престол.

Значення рухів початку ХХ ст. слід розглянути як у внутрішньополітичному так й в міжнародному аспектах.

Рекомендовані джерела:

Акимкина М.А. Практикум по новой истории стран зарубежного Востока. – М., 1983.

Конституции государств Ближнего и Среднего Востока. – М., 1956.

Новая история Ирана: Хрестоматия. – М., 1988.

Синьхайская революция 1911-1913 гг.: Сб. документов и материалов. – М., 1988.

Хрестоматия по новой истории. – Ч. 2. –М., 1985.

Юровская А. Практикум по новой истории: 1870-1917. – М., 1979.

Века неравной борьбы. – М., 1987.

Всемирная история. – Т. 7. – М., 1950.

Зарождение идеологии национально-освободительного движения конца ХІХ - начала ХХ вв. – М., 1973.

Рекомендована література:

Іран

Агаев Б.Л. Иранская революция 1905-1911 гг. // Народы Азии и Африки. – 1975. - №4. – С.55-68

Белова Н.К. Саттар-хан – герой иранской революции // Иран: история и современность. –М., 1983. –С. 28-41.

Белова Н.К. Эволюция избирательного права в законодательстве Ирана в период революции 1905-1911 гг. // Восток в новое время. – М.,1991. – С.292-311.

Иванов М.С. Иранская революция 1905-1911 гг. – М., 1957.

Иванов М.С. Очерки истории Ирана. – М., 1952.

Иран: История и современность. – М., 1983.

История Ирана. – М., 1977.

Федорова И.Е. Британская политика в Иране в период революции 1905-1911 гг. // Вопросы истории. – 1980. - №5.

Туреччина

50-летие младотурецкой революции. – М., 1958.

Алиев Г.З. Турция в период правления младотурок (1908-1918). – М., 1972.

Беленький А.Б. Интернациональный фактор в идеологии национально-освободительного движения: От "пробуждения Азии" до завоевания независимости. – М., 1988, 303 с.

Гасратян М.А. и др. Очерки истории Турции. – М., 1983.

Миллер А.Ф. Краткая история Турции. – М., 1948.

Миллер А.Ф. Мустафа паша Байрактар. Оттоманская империя в начале XIX века. – М.-Л., 1947, 508 с.

Миллер А.Ф. Турция: Актуальные проблемы новой и новейшей истории Турции. – М., 1983.

Новичев А.Д. История Турции. Т.2-3. Новое время. – Л., 1968-1973. Т. 2, ч.1.; 1792-1839. - 280 с.; Т. 3, ч.2. 1839-1853. – 205 с.

Новичев А.Д. Туриця: Краткая история. – М., 1985.

Петросян Ю. А. «Новые османы» и борьба за конституцию 1876 г. в Турции. – М., 1968.

Петросян Ю.А. Младотурецкое движение. – М., 1971.

Петросян Ю.А. Первая турецкая конституция // Народы Азии и Африки. – 1973. -№6.

Шпилькова В.И. Младотурецкая революция 1908 - 1909 гг. – М., 1977.

Китай

Белов Е.А. О характере синьхайской революции // Народы Азии и Африки. – 1972 . - №3-4.

Белов Е.А. Революция 1911-1913 гг. в Китае. – М., 1958.

Белов Е. А. Краткая история Синхайской революции. 1911-1913. – М., 2001.

Белов Е. А. Учанское восстание в Китае (1911 г.). – М., 1971.

Ефимов Г.В. Буржуазная революция в Китае и Сунь Ят-Сен: 1911 – 1913: Факты. Проблемы. – М., 1974.

Ефимов Г.В. Революция 1911 г. в Китае. – М., 1959.

Костяева А. С. Народные движения в Китае в 1901-1911. – М., 1970.

Костяева А.С. Синьхайская революция и массовое движение в Китае // Восток – 1993. -№1. – С.32-38.

Крымов А. Г. Общественная мысль и идеологическая борьба в Китае (1900-1917). – М., 1973.

Ли Шу. Политическая жизнь Китая в период революции 1911 г. – М., 1956.

Новая история Китая. – М., 1972.

Синьхайская революция в Китае: Сб. статей. – М., 1982.

Социально-экономические и политические проблемы Китая в новое и новейшее время. –М., 1999.

Тихвинский С.Л. Синьхайская революция и Сунь Ят-Сен. Внешнеполитические воззрения и практика. – М., 1984.

Тихвинский С.Л. Сунь Ятсен – первый президент Китайской республики // Проблемы Дальнего Востока. – 1972. - №2.

Індія

Антонова К.А., Бонгард-Левин Г.М., Котовский Г.Г. История Индии. - – М ., 1979.

Девяткина Т.В. Индийский национальный конгресс. – М., 1970.

Ефимов Г.В. Буржуазная революция в Китае и Сунь Ятсен: 1911 - 1913 гг.: Факты. Проблемы. – М., 1974.

Левковский А.М. Начало массового общеиндийского национально-освободительного движения в Индии. – М., 1958.

Национально-освободительное движение в Индии и деятельность Б.Г. Тилака. – М., 1958.

Новая история Индии. – М., 1961.

Прокофьев В.И. Английская империалистическая политика в Индии в начале XX в. // Вопросы новой и новейшей истории. – 1989. – Вып.8.– С.76 - 83.

Райков А.В. Национально-революционные организации Индии в борьбе за свободу (1905-1930). –М., 1979.

Райков А.В. Пробуждение Индии. – М., 1968.