17. Відсоткові ставки фінансового ринку та їх структура. Теорії зміни структури відсоткових ставок у часі.

Процентна ставка є доходом інвестора від вкладення коштів на визначені цілі і визначений період часу в майбутньому. Процентна ставка - це ціна, яку сплачують інвестору за залучені грошові кошти. Для інвестора вона відображає дохідність його інвестицій, а для позичальника - витрати, які він має понести у зв'язку із залученням коштів. Вільні кошти можуть вкладатись інвестором у підприємницьку діяльність або купівлю цінних паперів. При виборі будь-якого із способів вкладення коштів власник намагатиметься компенсувати упущені можливості, що передбачаються іншими варіантами інвестицій. Якщо інвестор займається підприємницькою діяльністю, то у міру розширення виробництва збільшується вартість його власності. Якщо вважати, що середні темпи приросту виробництва відображають темпи зростання економіки в цілому, альтернативні вкладення коштів мають компенсувати інвестору упущені можливості від економічного зростання.

Необхідно розрізняти номінальні та реальні величини, щоб визначити діючу ефективність фінансових операцій.

Реальна процентна ставка відображає очікувані темпи зростання економіки за визначений період часу, реальний дохід інвестора на вкладені кошти і зміни купівельної спроможності грошей у зв'язку з інфляційними процесами (для країн з розвиненою ринковою економікою реальні темпи зростання становлять 2,5-4 %, за винятком нетривалих періодів стрімкого економічного зростання).

Номінальна процентна ставка відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці капіталовкладень. Вона перебуває під впливом попиту і пропозиції і виражає абсолютну плату за використання коштів і не відображає зміни купівельної спроможності грошей у зв'язку з інфляцією. Реальна процентна ставка дорівнює номінальній процентній ставці за вирахуванням темпів інфляції. Якщо, наприклад, інвестор вклав кошти під 10 % річних, а рівень інфляції за рік становить 4,5 %, то реальна дохідність інвестицій за цей рік становитиме 5,5 % (10-4,5) при номінальній дохідності 10 %.

Існує декілька підходів до побудови теорії часової структури процентних ставок. Основними з них є: теорія сподівань, теорія надання переваги ліквідності і теорія сегментації ринку.

Теорія сподівань грунтується на таких припущеннях:

1. Інвестори є нейтральними по відношенню до ризику і ведуть себе раціонально в тому розумінні, що віддають перевагу більшому сподіваному доходу перед меншим. Відповідно фінансові інструменти з різними термінами погашення є в очах інвесторів повними замінниками (це суперечить теорії сегментації ринків).

2. Фінансові ринки досконалі, тобто жоден з учасників не може впливати на ціни, а податки та операційні витрати відсутні або дуже незначні.

Якщо сформульовані положення справедливі, то дохідність довгострокових інструментів повинна бути подана як геометрична середня майбутніх процентних ставок:

Теорія надання переваги ліквідності (на відміну від теорії сподівань) не використовує припущення про нейтральність до ризику більшості інвесторів. Довгострокові інвестиції за своєю природою є більш ризикованими (і, відповідно, менш ліквідними), оскільки дохід за ними більш чутливий до змін процентних ставок. Основним положенням теорії сегментації ринків є те, що фінансові інструменти з різними термінами обігу не є для інвесторів повними замінниками (виникає суперечність з положення ми теорії сподівань). До того ж, попит і пропозиція на ринках фінансових зобов’язань з різними термінами обігу визначається головним чином, різними категоріями учасників. Внаслідок цього, процентні ставки визначаються чинниками попиту і пропозиції на кожному ринку окремо, і відносно високий рівень взаємозв’язку може спостерігатися лише між ринками інструментів ЗІ близькими (в межах року) термінами погашення.