13-02-2013_00-46-12 / 3 4 питання теми 11

3. Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот.

У процесі виробництва і перенесення своєї вартості на готовий продукт, основні виробничі фонди зазнають зношування. Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів.

Фізичне зношування – це матеріальне зношування машин, обладнання, комп'ютерів, інструментів, споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживної вартості. Фізичне зношування настає під впливом навколишнього середовища, експлуатаційних навантажень, завдяки чому деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичне зношування поступово зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації. Основні виробничі фонди в Україні фізично зношені в середньому на 70%.

Моральне зношування – це техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів.

Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці.

Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95%. Через це наша держава має приблизно 0,5% конкурентоздатної продукції на світових ринках.

Процес поступового перенесення вартості засобами праці, в міру фізичного зношування їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці називається амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються відповідні кошти.

Виробничі фонди підприємства здійснюють у процесі виробництва свій кругооборот. При цьому вони приймають форму грошових, виробничих і товарних фондів. Будь-які фонди, що вкладаються у виробництво, розпочинають свій рух з грошової форми.

Підприємство, насамперед, повинно авансувати кошти для придбання необхідних факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили). Тобто для нового підприємства фонди починають свій рух у сфері обігу з грошової форми, функцією яких є придбання елементів виробничих фондів.

За наявності засобів виробництва та робочої сили можна починати виробничий процес, який полягає у споживанні факторів виробництва і створенні нового продукту, його споживної вартості і вартості. Функцією виробничих фондів є виробництво товару, його вартості і додаткової вартості.

Для одержання вартості і додаткової вартості потрібно продати продукт. При цьому фонди набувають товарної форми, головною функцією яких є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Після реалізації товарних фондів підприємство одержує грошові фонди і кругооборот фондів починає здійснювати свій наступний цикл.

Таким чином, фонди проходять три стадії і набувають відповідно трьох форм – грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називається кругооборотом фондів.

Для забезпечення безперервності виробництва фонди підприємства повинні одночасно перебувати в усіх трьох формах: у кожний даний момент частина фондів повинна бути в грошовій формі, інша частина - у виробничій, ще одна частина – у формі готового продукту (товару).

Схему кругообороту фондів підприємства можна показати таким чином:

де Г – гроші; Т – товар; ЗВ – засоби виробництва; РС – робоча сила; В – виробництво; ... – переривання процесу обігу при переході до стадії виробництва і від неї до стадії обігу; Т' – готова для реалізації продукція; Г' – гроші від реалізації продукції; Г' = Г + Г, де Г – авансовані гроші; Г – додаткова вартість або приріст грошей.

Отже, кругооборот підприємства охоплює один виробничий цикл: авансування грошових засобів, використання виробничих ресурсів у виробництві, реалізацію виробленого продукту і повернення грошових засобів їх власникові – фірмі.

У процесі відтворення фондів їх кругооборот постійно повторюється. Кругооборот фондів як періодично повторювальний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї висхідної форми, називається оборот фондів.

Оборот фондів не співпадає з кругооборотом. У результаті кожного кругообороту підприємству повертається в грошовій формі лише частини авансованих коштів; повний оборот фонди здійснюють тільки тоді, коли вся капітальна вартість повертається до власника у своїй початковій, тобто грошовій формі.

Оборот фондів характеризується часом і швидкістю.

Час обороту – це період, протягом якого фонди, здійснивши кілька кругооборотів, повертаються до свого власника у грошовій формі у повному обсязі і бажано з прибутком.

Швидкість обороту фондів вимірюється кількістю їх оборотів за рік.

4. Витрати виробництва і підприємницький доход.

Купівля ресурсів завжди передбачає використання певних грошових коштів. Затрати підприємства повязані з виробництвом та реалізацією продукції називають витратами виробництва (сировина, матеріали, паливо, обладнання, інструменти, заробітна плата працівників).

Отримання доходу тісно пов’язано з процесом вкладання коштів у бізнес та виробничими витратами підприємства.

Основними витратами виробництва є витрати на:

1. оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми);

2. придбання будівель та обладнання (інвестиції);

3. оплату природних ресурсів (землі, води, копалин) тобто сировини, матеріалів;

4. оплату енергоносіїв (нафти, газу, електричної енергії).

У зв’язку з різноманітністю витрат, їх поділяють на: внутрішні (неявні) і зовнішні (явні), постійні, змінні, загальні, середні та граничні.

Витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.

Економічні витрати (ТС(е)) – усі витрати, які несе фірма, щоб відвернути ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Економічні витрати діляться на зовнішні (явні, бухгалтерські) і внутрішні (неявні) .

Внутрішні (неявні) витрати – витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс (власний капітал, праця й нормальний прибуток,) які є неоплачуваними. Вони враховують альтернативні можливості використання всіх ресурсів та можливі статті витрат у майбутньому.

Зовнішні (явні) витрати – грошові витрати, які фірма несе на користь постачальників різних ресурсів (сировина, енергія, трудові послуги, транспортні послуги тощо). Вони дійсно вираховуються та обов’язково зафіксовані у бухгалтерській звітності, тому їх ще називають бухгалтерськими витратами (ТС(б)).

Крім зовнішніх і внутрішніх витрат для аналізу діяльності фірми необхідно враховувати наступні види витрат.

Постійні витрати (FC) – витрати, що не залежать від обсягу випуску продукції (зарплата адміністративно-управлінського персоналу, орендна плата, банківський відсоток, страхові платежі, деякі види податків).

Змінні витрати (VC) – витрати, що залежать від обсягу випуску продукції (зарплата працівників, сировина, пальне, електроенергія, комплектуючі, напівфабрикати).

Загальні витрати (ТС) – сума постійних і змінних витрат.

ТС = FC + VC.

Середні витрати (АС) – витрати, необхідні для виробництва однієї одиниці продукції.

При цьому розрізняють: середні постійні (AFC), середні змінні (AVC) і середні загальні витрати (АТС).

Граничні витрати (МС) – додаткові витрати, необхідні для виробництва одиниці додаткової продукції. Розраховується як співвідношення зміни загальних витрат до відповідної зміни кількості виробленого товару, або як перша похідна від функції загальних витрат:

Розрахунок величини граничних витрат дозволяє визначити найкращий обсяг виробництва, тобто такий, що приносить максимальний прибуток.

Прибуток та його види

Підприємець виконуватиме свої функції лише тоді, коли він зможе реалізовувати свій приватний інтерес, досягти власної вигоди.

Виділення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідне для визначення бухгалтерського й економічного прибутку. Вищим втіленням інтересу підприємця є прибуток (Pr).

Розрізняють наступні види доходів фірми.

Загальний виторг (TR) – сума доходу, одержана від продажу певної кількості продукції. Розраховується як добуток ціни (Р) товару й кількості (Q) проданого товару:

Бухгалтерський прибуток (Pr(б)) – різниця між загальним виторгом (доходом) підприємства та зовнішніми (бухгалтерськими) витратами, тобто дохід, який одержує фірма від реалізації продукції за вирахуванням усіх витрат.

Pr(б) = TR – TC.

Нормальний прибуток (Pr(н)) – це мінімальний дохід, що робить перебування підприємця у певній галузі, у певному виробництві економічно доцільним.

Pr(н) = TС  Pr(н),

де Pr(н) – норма нормального прибутку, тобто середній прибуток по галузі (у %) чи норма банківського відсотку на вклади.

Економічний прибуток (Pr(e)) – різниця між загальним виторгом (доходом) підприємства й економічними витратами (зовнішні + внутрішні, включаючи нормальний прибуток).

Pr(е) = TR – TC(е)

Економічний прибуток базується на тому, що кожен ресурс, незалежно від його фактичної оплати підприємцем, має бути врахований, і неявні витрати, пов’язані з використанням всіх ресурсів, включаються до економічних витрат. Отримання економічного прибутку можливо або при успішних інноваціях (капіталовкладеннях у нові технології), або при тимчасовому захопленні монопольних позицій у галузі.

Чистий прибуток – являє собою різницю між бухгалтерським прибутком та податковими платежами.

Pr(ч) = Pr(б) – T

Підприємницький дохід є сумою чистого та нормального прибутку.