Filosofiya_osviti

взаємодію людей між собою, в основі якої лежить теорія технічного знання, що використовується як методологія управління суспільством і освітою як його підсистема. Зміст технократизму в управлінні освітою є сукупністю дій менеджерів з інженерно-технічною освітою, які управляють при допомозі технічних засобів і використовують в якості методологічної основи технологічний детермінізм.

Сутністю технократизму є підкорення управлінської діяльності у сфері розвитку суспільства, освіти і людини ідеологемі наукової об’єктивності, а також відсування на другий план ірраціональності і чуттєвої культури, що призвело до того, що людина – основне джерело флуктуацій соціального розвитку і головна виробнича сила суспільного виробництва – перетворилася на “гвинтик” Соціальної машини.

Філософія освіти може сприяти обмеженню агресивності технократизму і пом’якшити його вплив на освіту. Для цього філософія освіти повинна сформувати якісно нову категоріальну сітку, завдяки чому здійснюватиметься процес пізнання незалежного від нас об’єктивно існуючого світу і зворотний до нього процес гуманізації пізнання, симбіозу набутого знання та особистості студента. В результаті спроектоване людиною майбутнє не буде відображенням динамічної логіки об’єктивної дійсності, а міститиме артефакти творчої духовної діяльності індивіда, що виражаються у цінностях. Філософія тим самим вводить нові уявлення про бажаний спосіб життя, який пропонує людству, і починає функціонувати як ідеологія. Сукупність ідеологем, про які йшла мова вище, складають ідеологію пошуку концепції освіти ХХІ століття, у якій буде забезпечене якісно нове співвідношення технократизму і гуманізму.

Дослідження впливу технократизму на освітні концепції ХХІ століття не може вирішити навіть у теоретичному вимірі проблему подолання негативних наслідків тиску технократизму на освіту. Тому закономірним продуктом філософського аналізу є пропозиція щодо світоглядно-ідеологічних умов подолання “могутності” технократизму і вирощування гуманізму як його альтернативи. Оскільки ні одна з існуючих парадигм освіти не є перспективною у добу Постмодерну, а розробити таку

301

парадигму освіти повинна педагогічна теорія, то ми обмежились обґрунтуванням парадигмальної ідеї, навколо якої можна створити нову гуманітарну концепцію освіти. Стрижнем такої теоретичної конструкції може стати особистість людини як невичерпне джерело й найвища цінність еволюції соціального світу.

3.Патерналістська (від лат. раternus – батьківський) парадигма управління освітою – це:

1) патронажне ставлення держави до своїх громадян, установ і організацій – до своїх працівників;

2) переконаність у тому, що держава, уряд зобов’язані турбуватися про своїх громадян, забезпечувати задоволення їхніх потреб за державний рахунок, брати на себе всі турботи стосовно благополуччя громадян.

На рівні установи освіти патерналізм виявляється у таких рисах:

1) у системі довічного найму. Це створює атмосферу сімейних постійних стосунків;

2) в отриманні солідної грошової підтримки під час виходу на пенсію;

3) в системі автоматичного підвищення зарплати залежно від віку та стажу роботи;

4) у підготовці кадрів, що передбачає обов’язкове кар’єрне зростання;

5) в планомірній ротації кадрів.

Інноваційні управлінські концепції, що мають перспективу

уХХІ столітті:

1.Ліберальна парадигма управління освітою є новоутворенням, яке найближчим часом повинно набути значної ваги, оскільки тільки ця ідеологія й ідейно-політична течія сучасного життя не обмежує свободу поведінки людини у суспільстві та його підсистемах, зокрема й у галузі освіти.

Лібералізм є багатоманітним і мінливим, як і ті зміни, які він спричиняє, провокуючи своєю соціальною еманацією. Лібералізм немовби “ухиляється” від того, щоб його категорично ідентифікували класифікаціями і аналізом. Тому нам залишається задовольнятися аналізом “ліберо-форм”: ліберальної інтелектуальної традиції, емансипаторських

302

практик і експериментів, стилів і втілень соціальної критики, яка поширюється на усі виміри і сенси соціального: цінності та інституції, авторитети і святині тощо.

Силу лібералізмові надає, зокрема, і привабливість для розбудови галузі освіти, його світоглядна універсальність. Лібералізм є образом соціальної дійсності і водночас змістовно визначеною картиною соціального буття (певне сприйняття і тлумачення соціального та індивідуального буття як передумови і простору розгортання свободи), способом світосприйняття, самовизначення. Серцевинною ідеєю такого соціального світогляду є визнання свободи природним і “нормальним” явищем, яке повинно саме у такому розумінні стверджуватися в існуванні індивіда і групи, соціальних спільнот і етносів, держав і людства як такого взагалі.

Звідси випливає методологія до розробки і впровадження управління освітою з позицій лібералізму. На думку В. Заблоцького, вона має свою глибоку специфіку: продовження і поглиблення споконвічної лінії скептицизму і вільнодумства, здатності і спроможності людини долати пригнічуючу прикутість до умов свого часу і свого соціокультурного кола, здатність дивитися на норми та інституції, на цінності і вподобання з точки зору можливого, належного, досконалого.

Суспільство завжди нагально потребує такої глибокої соціальної критики, навіть якщо вона не є “конструктивною” (деякі утворення й інституції неможливо виправити, а можна

(В. Г. Кремень, В. В. Крижко) ґрунтується на використанні цінностей у якості основного інструмента організації і регуляції навчально-виховного процесу.

До фундаментальних проблем філософії освіти по праву належить, на думку В. Г. Кременя, визначення її стратегічних цілей та аксіологічних основ. Тут варто звернутися до його праці “Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум” і навести використані ним аргументи, що виглядають здебільшого як роздуми дослідника, ніж як інструмент практичного управління освітою. Адже будь-яка діяльність завжди регулюється не лише метою, а й цінностями. Якщо мета

303

відповідає на питання, що повинні одержати як результат діяльності, то цінність відповідає на питання, для кого це потрібно і чи потрібно воно?

При обговоренні проблеми цінностей, ідеалів і стратегій освіти важливо простежити, як зазначає В. Г. Кремень, чи є можливості поєднати екологічну етику й нове ставлення до природи з тенденціями сучасної науково-технічної творчості.

Дещо по-іншому розглядає зміст аксіологічної парадигми управління освітою В. В. Крижко. Він розглядає її у менш проблемному аспекті, а більше у аспекті практичного використання цінностей у якості інструмента управління.

3. Синергетична парадигма управління освітою. Управлінський аспект найбільш виразно подають у своїх наукових роботах В. Г. Кремень і російський дослідник В. Г. Буданов. В умовах демократизації суспільства освіта все більше набуває рис відкритої системи, яка має можливість варіативного розвитку. Водночас у багатокомпонентній системі з великою кількістю позитивних і негативного видів зворотного зв’язку в освіті відбувається постійний рух, результатом якого є перехід її структур і підсистем з одного рівня упорядкованості на інший.

Для сучасного освітнього процесу, який будується на методологічних принципах філософії освіти, важливо визначити, на думку В. Г. Кременя, творчу сутність синергетики.. Відомі варіанти визначення синергетики засновані на таких властивостях системи, як нелінійність,

когерентність, відкритість, які насправді необхідні для самоорганізації освітніх систем; в освіті – особистість учня i викладача, колектив студентів і співтовариство викладачів, освітня установа й навколишнє середовище.

За В. Г. Будановим, синергетична в освіті полягає у застосуванні до сфери освіти семи принципів : два принципи Буття і п’ять Становлення. Два структурних принципи Буття: 1) гомеостатичність; 2) ієрархічність. Вони характеризують фазу “порядку”, стабільного функціонування системи, її жорстку

304

7) спостережуваність. Вони характеризують фазу трансформації, оновлення системи, проходження нею послідовних етапів шляхом загибелі старого порядку, хаосу випробувань, альтернатив і, нарешті, народження нового порядку. При цьому ми розрізняємо принципи становлення, що породжують (3, 4, 5), які є необхідною і достатньою умовою реалізації, і конструктивні принципи становлення (6, 7), які описують збірку, деталі і конструкцію процесу становлення, а також його розуміння спостерігачами і сполучення з середовищем.

4.Саморегуляційна парадигма освіти (В. П. Бех) випливає

звизнання ціннісно-смислової детермінації поведінки особистості у соціальному світі, що обумовлює організаційну активність людини у сфері освіти і реалізується шляхом формування “суб’єкт – суб’єктних відносин”. Принцип її саморозгортання полягає у взаємодії підстави – організаційної свідомості, організаційних знань, умінь і навичок та організаційної культури, з одного боку, а з іншого – умов, що утворює система адміністративного управління ВНЗ.

З боку особистості, що навчається – це сукупність стохастичних процесів, заснованих на позасвідомому впливі ідей, сенсу та інших інформаційно-семантичних або логічних структур на інтелектуальну сферу особистості і поведінку студентства, що відбувається у ході навчально-виховного процесу та самоосвіти.

З боку адміністрації ВНЗ – це цілеспрямований процес залучення студентства до реалізації певних функцій, які входять до управлінського циклу, шляхом делегування частини владних повноважень з рівня адміністративного управління (ректорату) ВНЗ на рівень системи студентського самоврядування, що робить його співучасником цілераціонального управління навчально- виховним процесом.

Інтегративним процесом є динамічна пульсуюча взаємодія циклічного характеру, що призводить до становлення системи саморегуляції ВНЗ на основі ціннісної регуляції, зумовленої партнерською співпрацею ректорату з системою студентського самоврядування, з одного боку, а з іншого – зі смисловою самоорганізацією особистостей освітян (викладачів, які

305

професійно забезпечують організаційну роботу студентів, що займаються пошуком власного місця у житті, і водночас забезпечують власний діловий успіх у суспільстві).

Причина і наслідок у цьому випадку міняються місцями. Кожен з учасників навчально-виховного процесу може виступати агентом, що спонукає до дії іншого учасника, за яким автоматично закріплюється функція зворотного зв’язку. Взаємодія стає гармонійною, а система – аутопоезисною, тобто здатною до самовідтворення. Тому не випадково хорошим вважається той вчитель, якого може випередити учень.

Таким чином, філософія освіти як потужна гносеологічна зброя формує світоглядно-ідеологічну призму вивчення і оволодіння явищем менеджменту освіти. Вона на основі філософської рефлексії формує необхідний дискурс для того, щоб встановити походження, природу, сутність, зміст, форми, види та рівні цього явища, визначає провідну ідеологему розробки теорії управління освітніми системами.

Філософська характеристика явища менеджменту полягає

втому, що визнається:

•семантична природа явища управління освітніми процесами;

•сутність менеджменту освіти позначена як регуляція поведінки людини за допомогою ціннісно-смислового субстрату;

•зміст менеджменту розгортається як соціальна взаємодія учасників навчально-виховного процесу під час прийняття управлінських рішень, що виступає процесом-посередником на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії;

•визнано існування двох провідних форм менеджменту освіти:

–культурологічної, яка діє на основі вже існуючих цінностей культури і тому стабілізує будь-яку освітню систему шляхом забезпечення гомеостазу;

–смислової, яка діє на основі продукування нових смислів і тому забезпечує інноваційний розвиток у режимі гомеорезу або руйнує систему освіти (гомеоклаз);

306

•на основі традицій і новаторства формується інтегративна форма явища управління освітніми процесами, що викликає мультиплікаційний ефект, оскільки така освітня система стає саморегуляційною і здатною до самовідтворення;

•у системі освіти діє три рівні саморегуляції поведінки людини, що притаманні соціальному світові взагалі, а саме: архетипічна, нормативна і інформаційно- знакова;

•особистості викладача, який виступає у якості суб’єкта управлінської діяльності, і студента, який навчається шляхом формування розвиненої власної організаційної свідомості, здатні перейти від “суб’єкт-об’єктних” до “суб’єкт-суб’єктних” стосунків і утворити у сфері навчально-виховної діяльності самовідтворювальні соціальні системи;

•у соціальному організмові навчальної форми ідеї, що становлять зміст освіти, і архетипи впливають на мислення освітян поза впливом вчителя, що призводить до прояву такого додаткового явища, як педагогічний менеджмент, а його дія за принципом зовнішнього доповнення завжди виводить систему з рівноваги;

•у системі освіти мають місце усі три види причинності: телеологічна, закладена у ментальні структури; каузально-механічна, відтворена у законах, нормативно-правових актах та моральних кодексах; вільна, що спонтанно виявляється у процесі смислопородження особистістю;

•комбінація форм управлінських дій у горизонтальній площині утворює види менеджменту, серед яких найбільш поширеними є економічний та інноваційний,;

•комбінація форм управлінських дій у вертикальній площині утворює рівні менеджменту, серед яких найбільш поширеними є наддержавний, державний, регіональний, корпоративний, самоменеджмент;

307

•ідеологія, що закладається у філософське бачення освітньої системи на шляху до повноцінної теорії менеджменту освіти, викликає концептуалізацію організаційної діяльності;

•на сьогодні головними концептами, які повинні розгорнутися у сталу теорію менеджменту освіти, є традиційні (адміністративний, технократичний, патерналістський) та інноваційні (ліберальний, акмеологічний, синергетичний, саморегуляційний, матричний).

УРИВКИ З ТВОРІВ ПРО СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЙ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

Патерналізм як управлінська модель для роздумів та аналізу

Крижко В. В. Антологія аксіологічної парадигми управління освітою. Навч. посібник. – К.: Освіта України, 2005. – С. 353-354.

Патерналістська (від лат. раternus – батьківський) парадигма управління освітою – це:

1)патронажне ставлення держави до своїх громадян, установи – до своїх працівників;

2)переконання в тому, що держава, уряд повинні турбуватися про громадян, забезпечувати задоволення їхніх потреб за державний рахунок, брати на себе всі турботи стосовно благополуччя громадян.

Патерналізм – це модель поведінки у певному культурному полі; він включає в себе власні специфічні фундаментальні та інструментальні цінності, характеризується певними нормами, символами та етикетом. Основна визначальна риса патерналізму – особлива ціннісна система стосунків, заснована на вірі та відданості. Керівник, що дотримується емоційної моделі патерналістської поведінки, твердо переконаний у власних зобов’язаннях піклуватися про своїх працівників, він відчуває себе відповідальним за всі їхні дії та вчинки. Для патерналізму характерне дріб’язкове опікування працівниками, бажання регламентувати всі сторони їхнього життя. Патерналізм сприяє утворенню серед робітників групи, розбещеної

308

господарчими подачками. Патріархальні стосунки за таких умов виглядають як ілюзія, обман.

Апостол патерналізму Е. Мейо писав: “Стосунки, що нагадують сім’ю, можуть бути на підприємстві, де кількість працівників не перевищує двохсот осіб”. Жодна, навіть найкраща, система управління, вважав Ф. Тейлор, не повинна впроваджуватися, якщо вона сприймається колективом занадто неприхильно. Завжди потрібно намагатися зберігати гарні стосунки між підприємцями та працівниками.

Завдання: Чи має перспективу у сучасній Україні патерналістська модель управління освітою?

Ліберальна перспектива розвитку України і управління освітою

Крижко В. В. Антологія аксіологічної парадигми управління освітою. Навч. посібник. – К.: Освіта України, 2005. – С. 351-352.

В. Заблоцький відзначає, що лібералізм є багатоманітним і мінливим, як і ті зміни, які він спричиняє і провокує своєю соціальною еманацією (випромінюванням). Він ніби “ухиляється” від того, щоб його ідентифікували чи класифікували.

Основною ідеєю ліберального світогляду є визнання свободи природним і “нормальним” явищем, яке повинно саме у такому розумінні утверджуватися в існуванні індивіда, групи чи соціальної спільноти. У словнику слово “ліберал” трактується як “вільнодумство”, “людяність”, “терпимість”, “поміркованість”, “здатність мислити широко, відкрито”.

Бути лібералом означає широко і відкрито мислити, бути неупередженим, здатним на самостійні вчинки тощо. Лібералізм уникає категоричної усталеності у судженнях про людину, неможливо знайти “канонічне” утвердження людини у якійсь непохитній визначеності і передбачуваності. Лібералізм вирізняється відсутністю втручання керівника в роботу колективу. Діяльність установи, колективу практично залишена на самоплив. Щоб не опинитися в складній ситуації, керівник-ліберал ухиляється від прийняття рішень, а виробничі

309

питання змушений вирішувати для зміцнення власного становища. Він схильний до відкладання прийняття рішень.

Ліберальний підхід до явищ зумовлює можливість ситуативного тлумачення лібералізму, тобто у будь-якій ситуації можна прийняти більш або менш ліберальне рішення, проводити більш або менш ліберальну політику, сприяти затвердженню ліберального стилю стосунків або ж зводити їх нанівець.

Некерована лібералізація – це емансипація (звільнення від залежності, скасування певних обмежень), перехід із статусу пригніченого і експлуатованого об’єкта у статус суб’єкта, агента, який набуває можливості діяти.

“Комунікаційне бачення” ліберальних цінностей означає:

1)взаємодія – це добре;

2)взаємодію треба робити більш інтенсивною;

3)люди можуть бути залучені до взаємодії законним шляхом;

4)взаємодія повинна розширюватися територіально.

Завдання: Як би Ви оцінили перспективу ліберальної моделі управління освітою через призми:

а) української ментальності; б) ринкової моделі розвитку України;

с) вимог Болонського імперативу; д) перспектив формування суспільства знань?

Аксіологічна парадигма управління освітою В. В. Крижко

середовище людської діяльності, започаткованої на принципах гуманізму;

б) соціально-педагогічний – знання про Всесвіт, людину та середовище її ціннісно-діяльнісного існування; продукування та розвиток моральних норм; аксіологію, акмеологію як необмежений та відкрий ареал дослідження проблем людського самоцінного буття;

310