Filosofiya_osviti

… факти свідчать про те, що в ранньому дитинстві відбувається “гендерування” дитячого тіла – хлопчики займають більше простору, вони сидять у “відкритих” позах і взагалі більш вільно розпоряджаються своїм тілом навіть у формальних умовах. Дослідження говорять, що чоловіки більш вільно почувають себе, ніж жінки, які завжди напружені […]

Дисциплінування голосу стає одним із завдань дошкільних закладів. Тиша є умовою успішного навчання. Виховання необхідного рівня голосу, або гомону, або звуку дисциплінує дитяче тіло та “внутрішньо” готує дітей до засвоєння навчального плану певного закладу і подальшої участі в соціальному житті. Дисциплінування дитячого голосу також є гендерним. За нашими даними, від дівчаток вимагалося говорити тихіше, ласкавіше втричі частіше, ніж від хлопчиків. […] Контролюючи голос дівчаток, вихователі в такий спосіб обмежують їхні рухи і насолоду від гри. Дівчатка засвоюють, що їхне тіло має бути маленьким, стриманим, “тихим”.

[…]Фізичний контакт між учителями і дітьми є досить чітко позначеним: учителі стримували дітей, коли ті бігали, повертали їх обличчям до себе, щоб привернути увагу. […]Оскільки вихователі, тобто дорослі люди, які наділені владою та які були незадоволені поведінкою дітей, частіше робили зауваження хлопчикам, останні можуть пов’язувати фізичну взаємодію з боротьбою та роздратованістю, і тому відрізнятися більш агресивною активністю.

[…]Вивчення подальшої “гендеризації” тіла (разом із набуттям інших ознак – расових, класових, сексуальних) можливе в різних соціальних контекстах упродовж життєвого циклу людини.

Бондаровська В., Мельникова А. Психологічний аналіз українських та російських новелістичних казок (гендерний аспект) // http://www.gender.kiev.ua/arch36.htm

[…]Головним героєм як української, так і російської народної казки виступає чоловік. Він може змальовуватися селянином - трударем (східноукраїнська традиція), лісорубом (західноукраїнська традиція) чи купцем (російська традиція), але завжди поряд з ним виступає жінка, самостійність та активність якої можуть бути різними. […]

Так, для української казки є характерним, що дружина селянина майже не поступається в активності своєму чоловікові. Вона порається разом з чоловіком на їхньому клаптику землі. Цікавим елементом є

261

місце землі у родині. Якою б бідною не була родина, як би скрутно вона не жила, а у сім'ї завжди є своє поле. Це є відображенням основних соціальних тенденцій життя людини в Україні – наявності власності на землю. […] Важливою психологічною особливістю моделей поведінки та гендерних стереотипів, що існують у героїв української казки, є те, що домашня робота визнається цінною, може встати поряд з роботою чоловіка на рівні свідомості, визнається поряд з чоловічою важкою роботою і це часто прямо визнається героєм казки-чоловіком (казка “Лінива”, казка “Гостина”. Звідси прослідковуються тенденції гендерної рівності в українській сім'ї, закладаються основи ненасильницьких стосунків між чоловіком та жінкою. Важливим є те, що в українській казці жінка обов'язково є вірною супутницею чоловіка по життєвих негараздах та щасливих перипетіях. Казка стверджує могутність та силу повної сім'ї на життєвому шляху, підкреслює її непереборність. […]

Окремою є категорія українських казок, в яких чоловік живе один. Цікаво що причина самітності чоловіка подається лише єдина. Він втратив дружину під час пологів. […] Варіант холостяцького існування просто відсутній. […] Відразу впадає в очі відсутність агресії у діях кого-небудь з героїв українських соціально-побутових казок. У найбіднішій сім'ї, як би скрутно не жилося, просто відсутні сварки. Гімном взаєморозуміння між чоловіком і жінкою є казка “Калиточка”

[…]

Все вище згадане стосується жінки-дружини селянина-бідняка. Але у українських казках, надзвичайно часто зустрічаються і дружини заможних селян, проте доля їх вже зовсім інша. Образ цієї жінки є блідим і переважно згадується як факт. Вона не має дійової активності, це статична фігура. […]

У російських народних новелістичних казках образ жінкидружини виокремити надзвичайно важко. Дружина тут не є активним героєм, її образ блідий, часто лише придатковий. Типовою реакцією дружини на дії її чоловіка є здивування, просто пасивна реакція – “помітила та здивувалася” (казки “Сосватанные дети” та “Две Доли”). […] Фактично жінка виступає чи як чарівниця, чи як красуня, чи як примарний образ. Чоловік є головним, сильним, відділеним від сім'ї. Гендерні стереотипи є наступними: чоловік важливий, а жінка чи не важлива, чи підпорядкована, чи є подарунком за звитяги чоловіка. Любов ніби і є у казці, але немає жодних подій, де чоловік та жінка діють разом і виконують гендерні ролі. Такі стереотипи надихають на

262

думку про тоталітаризм у стосункам між чоловіком та жінкою, на безпорадність жінки у сімейних стосунках. […] Своєрідна казкова прірва між колоритним жіночим образом української казки та блідим жіночим образом російської казки потребує додатково дослідження із залученням доробку науковців у галузі психоісторії.

Завдання: Оберіть журнал, фільм, телесеріал, TV шоу та ін., і проаналізуйте моделі культурної репрезентації гендеру.

Проблемні питання

9В чому полягає міждисциплінарний характер гендерної педагогіки?

9Розкрийте методологічні засади гендерної освіти.

9Як відбувається гендерна соціалізація в школі та яка роль вчителя в цьому процесі?

9Яка роль, на Ваш погляд, прихованого навчального плану в контексті глобалізації і який можливий освітній ефект?

9В чому виявляється вплив сучасних філософських напрямків, тенденцій на становлення гендерної освіти?

9Розкрийте роль гендерної освіти в становленні демократичного суспільства в Україні.

9В чому значення якісної методології для гендерних досліджень?

Список рекомендованої літератури

1.Введение в гендерные исследования. Ч. 1, Ч. 2: Учебное пособие / Под ред. И. А. Жеребкиной. – Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001. – 356 с.

2.Гендерна педагогіка. Хрестоматія / За ред. В. Гайденко. – Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2006. – 313 с.

3.Гендерные исследования: феминистская методология в социальных науках. Материалы 2-й междун. летней школы по гендерным исследованиям / Под ред. И. Жеребкиной. – Харьков: ХЦГИ, 1998. – 356 с.

4.Основи теорії гендеру. Навчальний посібник. – Київ: “К.І.С.”, 2004. – 536 с.

5.Фрейре П. Педагогіка свободи. Етика, демократія і громадянська мужність.

– Вид-во: КМ-Академія, 2004.

263

РОЗДІЛ 9. Менеджмент

навчально-виховної діяльності як предмет філософії освіти

Філософська рефлексія явища менеджменту освіти

Менеджмент освіти є відносно новою галуззю знань для вітчизняного керівника – практика і дослідника педагогічної науки, оскільки криза сучасної освіти є наслідком кризи соціального управління, під тиском якої самозруйнувався соціальний організм СРСР, сформувався організаційний контур СНД і розбудовується Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 Конституції України).

Значущість поставленої проблеми стає особливо зрозумілою у зв’язку з суперечливими поглядами на стан національної і світової системи освіти у контексті Болонського процесу. Суть полеміки достатньо проста і очевидна: є криза або її немає. Якщо залишити осторонь різні проміжні вислови і думки, то, по суті, формулюються дві взаємовиключні точки зору.

Перша: вся вітчизняна освіта (деякі заявляють, що й світова), всі її структури, включно з управлінням, переживають багаторічну глибоку і затяжну кризу. Причина цього полягає у переході світової спільноти від індустріальної до інформаційної фази розвитку.

Друга: ніякої кризи освіти в нашому суспільстві немає, відбувається природний процес її реформування, пов’язаний з об’єктивними, частково суб’єктивними і неминучими труднощами та суперечностями. Більш того, саме освіта,

264

стверджують прихильники другої позиції точки зору, виявилася тією єдиною системою діяльності нашого суспільства, яка не тільки не втратила свого потенціалу, але і в складних умовах глибокої соціальної й навіть соцієтальної кризи досягла помітних позитивних результатів.

Не вдаючись до деталей наведеної вище антиномії, відзначимо, що криза освіти все ж таки існує, так само як існують шляхи її подолання. Крім того, приєднання України до Болонської конвенції, що відбулось у травні 2005 року, визначило розвиток системи вищої освіти у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури, а саме парламентаризм, неухильне дотримання прав людини, прав національних меншин, лібералізація, свобода пересування, обмеження ролі держави в суспільстві та інше, що складає невід’ємні атрибути громадянського суспільства.

Гострота проблеми полягає у потребі демократизувати освіту, оскільки серед найпомітніших явищ у світовій вищій освіті останніх десятиріч ХХ століття є її поступове перетворення з суто елітарної, що охоплювала незначний відсоток молоді студентського віку, спершу в масову, а пізніше, на початку ХХІ століття, – в загальну. Це явище супроводжується серйозними для урядів країн навіть більш демократичних, ніж Україна, соціальними потрясіннями, запобігти яким можливо тільки демократизацією галузі освіти і суспільства.

При цьому звернемо увагу на те, що українська вища школа стала однією з найбільших у Європі, налічуючи 2,318 млн. студентів станом на 2006/2007 навчальний рік56. Керівництво вітчизняної системи освіти у своїх виступах і публікаціях наголошує на тому, що кадрові ресурси системи вищої освіти дають змогу навчати всі 100 відсотків представників вікової групи 17-22 роки.

Розбудова менеджменту освіти має світоглядно- ідеологічний вимір, оскільки нові способи світоусвідомлення,

56 Забезпечення якості вищої освіти – важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства // Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання підсумкової колегії Міністерства освіти і науки. – 1-2 березня 2007. – Харків: – 2007. – С. 4.

265

розвиток багатоваріантної соціальної уяви, надзвичайно розвинена здатність особистості до самоорганізації і соціальної відповідальності перед собою і суспільством – ось найбільш потужний інструмент коеволюції людини і суспільства у ХХІ столітті, оскільки основні здобутки людством нових можливостей у контексті його сучасної еволюції сьогодні лежать не у сфері найновіших біотехнологій і не у сфері генної інженерії.

Офіційно систему концептуальних ідей і поглядів української держави на основні напрями розвитку освіти визначає “Концепція розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки”57.

Актуальності проблемі демократизації управління галуззю освіти надає практика управління, що склалася за роки становлення незалежної України. Ця практика управління, на жаль, поступово бюрократизується, вступаючи у протиріччя з ліберальною моделлю розбудови українського суспільства. Майже усі ключові рішення приймаються на рівні Міністерства освіти і науки України. В країні діє достатньо жорстка система ліцензування спеціальностей і спеціалізацій, у якій участь громадянського суспільства зведена нанівець. Акредитація вищих навчальних закладів має формалізований характер і є обтяжливою для учасників освітнього процесу. Застарілі стандарти підготовки фахівців обмежують динамічність вищих навчальних закладів на сучасному ринку освітянських послуг, а наявність ступенів молодшого спеціаліста і спеціаліста у структурі національної системи освіти є анахронізмом. У той же час своєчасно невизначене положення бакалавра і магістра у структурі вітчизняного ринку робочої сили суттєво гальмує розвиток галузі у напрямку формування єдиного європейського простору вищої освіти.

Система місцевого самоврядування через запроваджену систему збору податків і технології розробки державного бюджету на наступний рік, а також через форми реалізації так званого державного замовлення на підготовку фахівців

57 Ніколаєнко С. М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття. – К.: Знання, 2006. – 253 с. – С. 7-8.

266

практично виключена з процесу управління регіональною освітою.

В українському суспільстві давно назріла гостра потреба докорінної демократизації галузі освіти, що пов’язана з організацією навчально-виховного процесу і підходами до визначення місця і ролі студента у ньому. До цього нас спонукають декілька чинників. Коли сьогодні ми використовуємо ідею про необхідність “повернення суб’єкта в освіту”, то маємо на увазі цілісну людину як суб’єкт. Цінністю тут є не стільки розум людини, що здатен накопичувати теоретичні й практичні знання й навички, скільки її здатність до інноваційної діяльності й цілеспрямованого запровадження у практику нових зразків продукції і послуг.

Типовим для вітчизняних соціальних відносин довгі роки була відсутність свободи вибору як у побутовій сфері, так і у професійній. Позиція “виконавець, людина-гвинтик” не створювала умов для вибору, для прийняття рішень, для самовизначення, не дозволяла удосконалюватися у рефлексії, а виконання вказівок – у розумності. Соціальне замовлення на такого спеціаліста система національної освіти вправно виконувала протягом багатьох років панування “совдепії”. Проте наразі настала принципово інша доба – сьогодні потрібен конкурентноспроможний фахівець, який є самодостатнім й надзвичайно самоорганізованим.

Широка демократизація у сфері освіти передбачає формування якісно нової управлінської культури молоді і професорсько-викладацького складу навчальних закладів усіх рівнів акредитації незалежно від форм власності, – це є неодмінною умовою формування розгалуженого і здатного до самовідтворення громадянського суспільства, в якому функція управління має бути “розлита по головах” усіх його суб’єктів, як це робиться у інших країнах світу.

Як стверджують А. Власюк і Л. Ляшенко, спираючись на дослідження Всесвітнього освітнього бюро у Женеві, із 159 спроб реформ освіти невдалими виявилися 75%, вдалими – 8%. Однією з головних причин такого невиконання планів реформування та вдосконалення освіти були старі підходи і методи, надмірне захоплення адмініструванням і відмова від

267

розширення соціальної бази реформ через залучення всіх освітян і широких мас населення58.

Філософи за цих обставин також не повинні стояти осторонь від суперечностей і тенденцій освітянської сфери, оскільки лише вони можуть дослідити природу, сутність, зміст та форми організації сучасного навчально-виховного процесу, перспективи ділової кар’єри особистості, конкурентноздатність випускників національних систем освіти на регіональному (європейському) ринку праці, визначити напрями та шляхи демократизації освітянської галузі у контексті саморозгортання глобальних інтеграційних процесів. До того ж відомо, що філософи під час глобальної нестабільності й нерівноважності соціальних процесів завжди виступають медіаторами або посередниками між плюралістичною моделлю розвитку суспільства, ліберальною політикою, нелінійною наукою і національними системами освіти.

Таким чином, сучасний менеджмент освіти вимагає всебічної соціально-філософської рефлексії, тому що інші сучасні наукові підходи до аналізу цього явища через їхню однобічність та фрагментарність є недостатніми для розуміння його сутності і змісту, а тому і для ефективної соціальної управлінської практики. Передусім йдеться про зміну парадигми менеджменту освіти в умовах переходу людства до інформаційного суспільства, відмінною ознакою якого стала людиновимірність. Філософія освіти має розкрити суть терміну “менеджмент освіти” і його зв’язки з родовим поняттям “управління”, а також такими видовими поняттями, як “управління технічними системами”, “управління біологічними системами”, “адміністративний менеджмент”, “соціальне управління”, “управління соціальними процесами” та ін.

Поняття “менеджмент” характеризується як досить складне за своєю семантикою соціальне явище. Так, на думку П. Друкера, нюанси, які потрібно враховувати при його розгляді, роблять вказане поняття досить важким для розуміння. Це слово є специфічно американським за походженням і навряд чи може бути точно перекладене будь-

58Власюк А., Ляшенко Л. Нові підходи до планування і реформування освіти (зарубіжний досвід) // Освіта і управління. – 2002. – Т. 5. – № 1. – C. 63.

268

якими іншими мовами, у тому числі англійською мовою Британських островів59.

Спрощене визначення менеджменту виглядає наступним чином: менеджмент – це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей.

Взагалі поняття “менеджмент” можна розглядати з різних точок зору, кожна з яких відкриває нові грані цього предмета. Мається на увазі, що його можна розглядати: як процес (діяльність) і продукт; як суб’єкт і об’єкт; як структуру і технологію; як формальну або задекларовану владу і неформальне лідерство; як природний дар і фахову освіту; як науку і мистецтво. Саме тому існує велика кількість визначень цього явища. Серед найбільш поширених є, наприклад, такі визначення менеджменту:

1.Менеджмент розглядається як вид діяльності людини, спрямований на досягнення поставленої мети. Саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток суспільства. Він є його результатом.

2.Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені фахівці формують організації та керують ними шляхом встановлення цілей і розроблення способів їх досягнення. Цей процес є інформаційним процесом, тобто процесом формування, сприйняття, передачі, обробки і зберігання управлінської інформації.

3.Менеджмент трактується як ієрархічна організаційна структура, в межах якої реалізуються функції управління. У свою чергу, ієрархія апарату управління знаходить своє конкретне відображення в системі управління організацією. Таким чином, апарат управління є складовою частиною будь- якої організації і збігається з поняттям “менеджмент”. Без нього організація як цілісна складова не може існувати і працювати ефективно.

4.Менеджмент розглядається як категорія людей, професійно зайнятих управлінням. Уміння ставити і

реалізовувати цілі Ф. Тейлор визначав як мистецтво точно

59 Друкер П. Ф. Практика менеджмента / Пер. с англ. – М.: Издательский дом

“Вильямс”, 2000. – С. 21-30.

269

знати, що належить зробити і як зробити це найкраще і найдешевшим способом. Цим мистецтвом повинна володіти певна категорія людей – менеджерів, робота яких і полягає в організації і керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення мети. Головним завданням управлінського персоналу є ефективне використання і координація всіх ресурсів організації (капіталу, будівель, обладнання, матеріалів, персоналу, інформації).

5. Менеджмент тлумачиться як наука та мистецтво соціального управління. У XX столітті менеджмент став самостійною галуззю знань, наукою, що має свої специфічні проблеми і способи їх вирішення. Наукові основи цієї дисципліни подано у вигляді концепцій, теорій, принципів, способів і систем управління. Менеджмент як наука спрямовує свої зусилля на пояснення природи управлінської праці, встановлення зв’язку між причиною і наслідком, вияву факторів і умов, за яких спільна праця людей є більш корисною і ефективною.

На підставі викладеного вище можна констатувати, що

менеджмент освіти є підвидовим поняттям менеджменту або соціального управління, що, у свою чергу, є видовим поняттям родового явища – управління. Будь-який менеджмент – управління, але не будь-яке управління є менеджментом, оскільки поряд з ним існує управління технічними системами і управління біологічними системами. Менеджер освіти у такому випадку – це суб’єкт, що здійснює управління навчально- виховним процесом, навчальним закладом або галуззю. Філософія освіти, узагальнивши існуючі підходи до визначення сучасного менеджменту, має на меті висвітлити генези, природу, сутність, зміст, форми, види та рівні менеджменту освіти.

Генеза менеджменту освіти

Пояснення генези менеджменту освіти вимагає висвітлення походження, виникнення, а в більш широкому значенні – зародження та процесу розвитку менеджменту освіти як специфічного соціального явища. Таке висвітлення

270