Засенко В.В.Жестова мова й сучасність

УДК: 364-956.263(477)

Замша В. О.,

перекладач жестової мови

Замша А. В.,

викладач кафедри психології

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВИЩА НЕЧУЮЧИХ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Анотація

У статті розглядаються основні соціальнопсихологічні аспекти життя нечуючих людей в сучасному українському суспільстві, які впливають на формування й розвиток людини, що має порушення слуху. Визначаються провідні соціальні установки сприймання чуючими глухих людей, розкривається психологічне значення жестової мови у житті нечуючих людей з урахуваннямсоціально-психологічнихаспектівїхнього розвитку.

Ключові слова: основні соціально-психологічні аспекти, нечуючі люди, сучасне суспільство, домінуючісоціальніустановкисприйняття, глухілюди, жестова мова.

Постановка проблеми. Європейські соціаль-

ні стандарти та інтеграція України до міжнародного співтовариства порушує питання про критичний перегляд якості та особливостей взаємовідносин, що склалися в українському суспільстві. Зокрема, необхідно звернутися при розгляді цього питання до вивчення

соціально-психологічних аспектів проблеми становища нечуючих людей у сучасному соціумі. Вивчення особливостей життя глухої людини в суспільстві вимагає виокремлення провідних соціально-психологічних аспектів, які визначають та впливають на психологію нечуючої людини. Метою вивчення вказаної проблематики є актуальність розробки ефективних психолого-педагогічних стратегій впливу на особистість глухої людини під час навчання в спеціальних закладах освіти та виховання в сім’ї, а також формування оптимального сприйняття глухої людини в суспільстві.

До вивчення соціально-психологічної проблематики життя нечуючої людини в різні роки зверталася ціла низка вчених, зокрема, Л. С. Виготський, О. Р. Лурія, П. Я. Гальперін, Р. Н. Фрадкіна, Й. Ф. Гейльман, Р. М. Боскіс, О. І. Дячков, які визначали значення жестової мови в житті глухої людини, розробляли особливості педагогічного впливу на нечуючу дитину з метою забез-

11

печення умов для її найширшого розвитку. На часі є актуальним вивчення не лише мовленнєвих особливостей чи педагогічних засобів, а й дослідження психологічних особливостей та соціальних аспектів, які впливають на формування та визначають психологію нечуючої людини в умовах суспільного життя. Саме аспекти та фактори, які визначають психологічні особливості, є недостатньо дослідженими і потребують детального, критичного аналізу.

Метою статті є аналіз основних соціально-психологічних аспектів, які визначають особливості психології нечуючої людини в умовах сучасного українського суспільства.

Завдання статті:

Визначити основні соціально-психологічні аспекти, що впливають на формування та розвиток нечуючої людини.

Охарактеризувати психологічні особливості становища нечуючої людини в умовах життя сучасного соціуму.

Виокремити шляхи оптимізації життя глухої особистості шляхом врахування соціально-психологічних аспектів розвитку.

Особливості життя нечуючої людини визначаються низкою факторів, які за характером можна розподілити на соціальні, психологічні та соціальнопсихологічні. Розгляд соціальних особливостей життя нечуючої людини варто вивчати через психологічну призму внутрішнього світу особистості, саме таким чином забезпечуючи комплексний розгляд соціально-психологічної проблематики.

Соціальні аспекти життя нечуючої людини в сучасному суспільстві визначаються низкою факторів:

•особливостями нормативно-правової бази, яка регулює соціальні особливості життя нечуючої людини;

•суспільними стереотипами сприйняття глухих людей.

Особливості нормативно-правової бази пов’язані, передусім, із врегулю-

ванням різних аспектів життя нечуючих людей. У нормативно-правових документах визначаються особливості отримання глухими людьми освіти, професійні права, сфера доступної соціальної підтримки, охорона здоров’я та проголошуються стандарти рівних можливостей.

Проте, розглядаючи соціальні аспекти, що впливають на психологію глухої людини, варто звернутися до аналізу реального стану спеціальної системи навчання і виховання нечуючих, до основних питань, які виникають під час здійснення ними професійної діяльності, реального рівня доступності всієї сукупності соціального, освітнього, культурного та естетичного досвіду.

Ставлення суспільства до нечуючих людей виявляється в тенденції називати таких людей – «інвалідами» [3]. Нині в стандартах спеціальної освіти з’явилася тенденція змінювати слово «інвалід» та «люди з вадами розвитку» на поняття «люди з особливостями розвитку» або «люди з особливими потребами» [4]. Ці умовно нові поняття прижилися лише в досить вузькому колі соціальнихвзаємовідносин, томубільшістьвсежтакипродовжуєназиватилюдей з особливостями розвитку словом «інвалід».

Використання цієї назви має не лише формальний характер позначення, а й відображає емоційне ставлення до такої категорії людей, результатом чого є створення стереотипного образу «хворої», «дивної», «нездатної самостійно

12

піклуватися про себе» людини, яка може викликати лише співчуття, і яка не є самостійним суб’єктом суспільних взаємостосунків.

Ще одним аспектом нормативно-правового регулювання життя нечуючої людини є визначення статусу ЖМ, яка законодавчо визнається як засіб спілкування нечуючих людей, проте «визнання» ще не означає – реалізація. Нині ЖМ ще залишається центральною темою дискусії в колі науковців, педагогів, вихователів, яка проявляється у суперечливості визначення місця та значенням ЖМ – про те, чи є вона самостійною, чи потрібно навчати нечуючих дітей двом мовам – жестовій та словесній, чи ні.

ЩеЛ. С. Виготськийзазначав, щоглухимдітямнеобхіднонадаватиможливості для ширшого розвитку, шляхом створення умов для опанування ними як жестовою, так і СМ, для того, щоб нечуюча людина мала всі засоби для реалізації власних потенціалівтаздібностей. Саметакимчиномможливеформуваннягуманнішогоставлення до нечуючих людей, створення умов для інтеграції двох роз’єднаних світів з метоювзаємозбагаченнясуспільного, культурноготадуховногодосвіду[2].

Суспільні стереотипи сприйняття глухих людей реалізуються в упередже-

них установках, завчасно створеному образі «глухої людини», що формує відповідне ставлення як чуючої, так і глухої людини до цього питання.

Викривлений стереотип сприйняття нечуючої людини створюється від незнання іншої частини суспільства в чому саме полягають особливості та потреби таких людей, від дистантності спільноти чуючих з спільнотою нечуючих.

Ставлення соціального оточення до людей із особливостями розвитку слуху як до «інвалідів» призводить до виникнення бар’єру між світом чуючих та нечуючих людей. Спільнота чуючих здебільшого упереджено та насторожено ставитьсядоглухих, нерозуміючипсихологічнихособливостей, засобукомунікаціїтареальнихпроблем, зякимистикаютьсянечуючілюди, щопризводитьдо дистанціювання від них і відчуження. Спільнота нечуючих реагує таким же самимчином, тобтотакожзакривається, нерозширюєконтактитанеінтегрується

всвіт чуючих людей. Така ситуація ще більше посилює дистанцію та розділення, ще сильніше розколює суспільство, загострює проблему взаємовідносин, створюєпередумовидлярозробкистратегійнеефективноїпобудовисуспільних взаємин, які реалізуються у вимозі, що ставиться перед нечуючою людиною – або вона має бути такою, як і чуючі (спілкуватись лише СМ, зрозумілою для інших), або її взагалі не існує. Подібна абсурдна ситуація загалом виникає при спробі «прилаштувати» нечуючу людину під стандарти суспільства чуючих, зробити вигляд, що проблеми «людей із особливостями розвитку» не існує, що дозволяє і далі залишатися в полоні стереотипів сприйняття та байдужості.

Такіособливостіставленнячуючоїчастинисуспільствадонечуючихлюдейпосилює відчуття нерозуміння, розмежування двох світів і призводить до соціального тапсихологічногозакриваннявідсоціумузагалом, аразомізтиміформуєнебажання

вглухоїлюдиниприйматисуспільнийдосвід, зображенийвсловеснійформі. Суспільні стереотипи реалізуються та закріплюються в найближчому со-

ціальному оточенні глухої людини, зокрема в сім’ї. Умовно можна розділити сім’ї, в яких є нечуючі люди, на три категорії:

1. Чуючі сім’ї, в яких народилася глуха дитина.

2.Чуючі сім’ї, члени яких внаслідок певних причин втратили слух.

3.Нечуючі сім’ї.

13

Особливо суспільні стереотипи сприйняття проявляються в категоріях сімей, де раптом у чуючих батьків народжується нечуюча дитина, або відбуваються події, внаслідок яких чуюча людина втрачає слух. Психологічні проблеми, які виникають у таких ситуаціях, орієнтовані на пошук причин та винних, намаганні пояснити те, що сталося, ознакою «господньої кари», «несправедливістю», «випробуванням долі» і таке інше. Саме таке ставлення і створює систему виховання та сприйняття нечуючих людей як інвалідів, і відображається на формуванні стратегії подолання «негативного явища», яке часто перетворюється у виснажливу боротьбу з власними психологічними стереотипами.

Психологічні особливості розвитку нечуючої дитини в сім’ї нечуючих також характеризується певними ознаками, зокрема, тим що дитина здебільшого росте та розвивається ізольовано від батьків, у школах-інтернатах, не отримуючи емоційної підтримки та значимого для неї особистісного спілкування. Дитина, яка навчається та виховується в школі-інтернаті часто чуючими педагогами та вихователями (які не завжди на достатньому рівні знають ЖМ, мають «свою методику» виховання «таких дітей», і не завжди забезпечують адекватний зворотний зв’язок для дитини, який так необхідний для її розвитку), отримує свою «порцію» стереотипів сприйняття себе як інваліда. В такої дитини часто формуються переконання, що вона обділена, що суспільство зобов’язане піклуватися про неї, що розширювати світогляд шляхом опанування ширшим культурним та суспільним досвідом не варто, що щось доводити собі та соціуму непотрібно, оскільки ніхто все одно її не зрозуміє і не прийме такою, якою вона є.

Психологічні аспекти життя нечуючої людини в сучасному суспільстві визначаються низкою факторів:

o Я-концепцією особистості глухої людини;

o особливостями перебігу психічних процесів у глухої людини. Я-концепція як складне психологічне утворення передусім реалізується у

трьохкомпонентній структурі, зокрема, в:

•когнітивному,

•емоційному,

•регулятивному компонентах.

Побудова власного бачення та ставлення до себе глухою людиною здійснюється на основі інтеріоризованих соціальних впливів, які визначають провідні критерії та відношення, за якими створюється поняттєва система власних бачень. Етап інтеріоризації суспільного досвіду і соціальних установок відбувається на ранніх етапах онтогенезу, під час навчального та виховного впливу на глуху дитину. Саме на цьому етапі дитина набуває стереотипів власного бачення себе як «інваліда». Досить часто така Я-концепція відображається у фразах типу: «Я ж глухий, значить, ти мене не маєш права ображати», «Ви дуже багато від мене вимагаєте, я ж не чую» або «Я глухий, тому держава повинна піклуватися про мене» тощо.

Варіативність фраз здебільшого обмежується психологічною суттю такої Я-концепції, яка полягає в «успішному» засвоєнні бачення образу «глухої людини» як «обділеної» сучасним суспільством. Саме соціальні стереотипи сприйняття, опановані в найближчому оточенні, яке було в глухої люди-

14

ни в ранньому віці, формують такі психологічні особливості особистості глухої людини як:

•здебільшого орієнтація лише на власні проблеми та нездатність або небажання «ввійти в положення іншої людини», враховувати іншу точку зору;

•зовнішній локус контролю, який виявляється в небажанні брати на себе відповідальність за ситуацію;

•специфічних мотиваційних стратегіях.

Особливості перебігу психічних процесів в глухої людини опосередкову-

ються значенням, особливостями отримання та переробки інформації. Цілковита або часткова відсутність слуху призводить до того, що інформація, яку людина отримує через слухову сенсорну систему, не передається безпосереднім чином, і вимагає подання стимулів через інші сенсорні системи: зорову, кінестетичну тощо.

Передусім з питанням вивчення особливостей сприйняття глухих пов’язується зв’язок та вплив відсутності слуху на мовні та мисленнєві процеси, на властивості уваги, провідні характеристики пам’яті, уяви, що було представлено в роботах Л. С. Виготського, О. Р. Лурії та інших вчених.

До соціально-психологічних аспектів, які визначають становище глухої людини в сучасному суспільстві, відносяться особливості комунікації між чуючими та нечуючими людьми, яка здебільшого пов’язана з відсутністю або недостатньо якісною змістовною характеристикою цього процесу.

Рідною для нечуючої людини є ЖМ. Разом з тим, жестовий характер комунікації властивий будь-якій людині незалежно від особливостей та стану її слухової сенсорної системи. Жести є своєрідним візуально-просторовим відображенням об’єктів та основних зв’язків дійсності. Порівнюючи слово і жест, можна визначити, що вони мають особливості, які представлені в табл. №1.

Таблиця № 1. Характерні особливості жесту і слова

Значення мовлення в психічному житті людини має надзвичайну вагу, оскільки саме мовлення належить до процесів, які мають інтегральний характер, що виявляється у здійсненні зв’язку між основною тріадою психічних процесів (когнітивних, емоційних, вольових).

Мовлення, як соціально-психологічний процес, – це засіб комунікації та спілкування. Мова є актом комунікації з іншими і з самим собою. Внутрішнє мовленняформуєтьсялишенаосновізасвоєннясуспільногодосвіду спілкування, через зовнішнє мовлення (за Л. С. Виготським) [1].

Мовлення, як соціально-психологічна характеристика, потребує існування соціальної групи, між членами якої здійснюється процес комунікації.

Поетапне формування мовлення відбувається шляхом переходу від дієвої форми до образної (виявом якої є ЖМ), від образної до словесної (власне словесна).

15

Мова є системою знаків та позначень, які включаються і інтегрують психічну тріаду. Виокремлюють два варіанти інтеграції:

•горизонтальну,

•вертикальну.

У межах горизонтальної відбувається синтагматичне об’єднання понять, яке здебільшого і визначає характер ЖМ, реалізується в конкретних предметних та безпосередніх зв’язках.

Межівертикальноїінтеграціїохоплюютьпарадигматичнеоб’єднанняпонять, щопроявляєтьсячерезопосередковане, переноснезначення, іґрунтуєтьсянапобудовіабстрактних зв’язків. Варіантом проявувертикальної інтеграції єСМ[1].

Враховуючи психічні та психологічні особливості нечуючих людей, насамперед, необхідно враховувати особливості розвитку та опанування ними мовою.

Самерівеньвтратислухувизначаєособливостівикористанняглухоюлюдиною ЖМтаСМ, якіпроявляютьсявтому, щовільнийрозвитокглухоїдитининеможливий без опанування нею рідної мови, оскільки саме вона є базою для поступового вивченняСМ, якадлянечуючихєдругоюмовноюсистемою. БеззнаннятавільноговолодіннянечуючоюлюдиноюЖМвідсутня базадляопанування словесною.

Питання становища глухої людини в сучасному суспільстві вимагає визнання ЖМ як засобу спілкування нечуючих не лише законодавчо, а й шляхом ширшого та якісного впровадження жестів в систему закладів освіти для глухих.

Адекватне сприйняття ЖМ суспільством створює гуманніші умови для розвитку особистості нечуючої людини, оскільки сприймає її не як «інваліда», а як «людину з особливими потребами».

Психологія людини, вільної від стереотипів сприйняття та упередження, не є чимось новим чи неможливим, про це свідчить досвід соціальних взаємин та зарубіжних стандартів, які створюють рівні умови та права для чуючих та нечуючих людей, суспільство, таким чином, є інтегрованим, небайдужим до потреб одне одного.

Висновки. Становищетаособливостістереотипівсприйняттялюдейзособливими потребами в українському суспільстві вимагає вироблення шляхів для взаємної інтеграції, для створення єдиного та цілісного світу, без поділу його на чуючих чи нечуючих людей, з метою створення можливостей для самореалізації кожної людини незалежно від особливостей її розвитку. Це передусім вимагаєзмінипсихологіїсприйняттянечуючихлюдей. Людизособливимипотребами не є інвалідами, просто вони мають свої особливості, так само як і люди чуючі, мають свої психічні та особистісні особливості (акцентуації характеру, характеристики психічних процесів, суб’єктивності відношень).

Шляхом та засобом інтеграції двох, поки що роз’єднаних, світів є якісна зміна процесу комунікації. Доцільно вводити у звичайних загальноосвітніх середніх школах предмет – «Жестова мова», щоб діти, які ніколи не зустрічалися з нечуючими людьми, вивчали та розширювали власний світогляд, опановуючи нелишеанглійську мову, айжестову, тодівонисприйматимуть нечуючиходнолітків як звичайних дітей. Тому, з підростанням нової генерації поступово буде зникати основний бар’єр у спілкуванні – незнання форми комунікації.

Необхідно в суспільстві підкреслювати схожість між людьми, а не посилювати відмінності, адже, якщо порівнювати особливості ЖМ нечуючих та чуючихлюдей, можна прийтидовисновку, щовикористання ЖМвідбувається тоді,

16

коли недоступні та неефективні інші мовні форми, як часто при неможливості знайти відповідне слово ми використовуємо жести для пояснення того, що хочемо донести до іншої людини, а також, наприклад, коли приїжджаємо до країни, мовою якої ми не достатньо володіємо – ми також використовуємо жести, і сприймаємо їх як звичний, прийнятний для використання засіб спілкування, тому ігнорування ЖМ як форми спілкування є неправомірним.

Отже, розгляд сучасного становища нечуючих людей акцентує увагу на характеристиках та закономірностях, викликаних соціально-психологічними стереотипами сприйняття, які створюються специфічним характером міжособистісних стосунків та особливостями комунікації. Зміна та інтеграція українського суспільства вимагає від кожного громадянина активності, соціальної доброзичливості, психологічноїкомпетентностітапереглядувласнихстереотипів сприйняття себе та інших людей.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Веккер Л. Психика и реальность: единая теория психических процессов. –

М.: Смысл, 1998. – 685 с.

2.Выготский Л. С. Собрание сочинений в 6-ти томах. – Т. 5. – М.: Педагогика,

1983. – С. 72.

3.Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 21. – Ст. 23.

4.Таланчук П. М., Кольченко К. О., Нікуліна Г. Ф. Супровід навчання студентів

зособливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі: навч. посіб. – К.: Соцінформ, 2004. – 128 с.

Аннотация

Встатьепредставленыосновныесоциально-психологическиеаспектыжиз- ни неслышащих людей в современном украинском обществе, которые влияют на формирование и развитие человека с нарушениями слуха. Определяются доминирующие социальные установки восприятия слышащими глухих людей, раскрываетсяпсихологическоезначениежестовогоязыкавжизнинеслышащих людей, предлагаются пути оптимизации жизни неслышащего человека с учетом социально-психологических аспектов его развития.

Ключевые слова: основные социально-психологические аспекты, неслышащие люди, современное общество, доминирующие социальные установки восприятия, глухие люди, жестовый язык.

Summary

In this article the main social-psychological aspects of life of the non-hearing people in the modern Ukrainian society, and also their influence upon formation of development of the person with hearing disability were considered. Primary features of the deaf people are exposed; psychological meaning of sign language in the life of non-hearing people is expounded with consideration of the social-psychological aspects of their development.

Key words: the main social-psychological aspects, non-hearing people, modern society, domineering social institutions for aquisition, deaf people, sign language.

17

УДК: 376.1-056.263+376.016:811.161.2’233-028.21

Каменська Н. М.,

аспірант

ФОРМУВАННЯ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ В ТЕОРІЇ СУРДОПЕДАГОГІКИ

Анотація

Стаття присвячена висвітленню питання щодо формування писемного мовлення учнів з порушеннями слуху у працях вітчизняних і зарубіжних сурдопедагогів. Автор аналізує наявну інформацію стосовно проведеннянимидослідженьзметоювивченняособливостей писемного мовлення нечуючих учнів і причин виявлених порушень. Зокрема, особлива увага звертається на питання взаємодії і взаємовпливу писемного мовлення і жестової мови глухих. Висвітлюється також наявність у працях рекомендацій для сурдопедагогів-практиків

стосовно виправлення і попередження порушень писемного мовлення учнів з порушеннями слуху.

Ключові слова: сурдопедагогіка, писемне мовлення, жестова мова, словесна мова, глухі діти.

Одним з пріоритетних напрямків в українській спеціальній педагогіці на сучасному етапі є реалізація Державного стандарту спеціальної освіти дітей з порушеннями слуху [1], що пов’язано з розв’язанням цілого комплексу проблем, які стосуються не лише приведення змісту освіти у відповідність до сучасних запитів суспільства, але й внесення змін шляхом впровадження новітніх досягнень психолого-педагогічної науки та практики.

У пошуках шляхів вирішення численних проблем, які мають місце у сурдопедагогіці, практики і науковці звертаються до застосування білінгвальної системи навчання – вживання у процесі навчання дітей з порушеннями слуху як словесної, так і жестової мови.

Останні наукові дослідження стверджують, що ЖМ виконує ті ж функції, щойсловесна, щоце – багаторівневалінгвістичнасистема, іщожест – основна семантична одиниця – має складну структуру. Це визнання знайшло своє відображення у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» – згідно зі ст. 23 цього Закону ЖМ є засобом спілкування і навчання осіб, які мають порушення слуху [2].

На сьогодні гостро постає питання активізації навчального процесу у школах для нечуючих дітей і впровадження інновацій, які б дали можливість по-

18

ліпшити якість навчання. Безумовно, велику роль у цьому має відіграти ЖМ глухих, яка дає можливість передати за допомогою збереженого у глухих дітей зорового аналізатора всі нюанси інформації, яка увербальному вигляді залишається поза увагою дитини через відсутність слуху.

На відміну від ЖМ, оволодіння якою є для глухої людини органічним процесом, засвоєння нею словесної мови обмежене і утруднене через відсутність слуху і неможливість безперешкодного спілкування за допомогою усного мовлення. Досягнення достатнього рівня оволодіння словесною мовою глухою дитиною можливе тільки в умовах спеціально організованого навчання, і здебільшого активна робота з навчання глухої дитини словесній мові розпочинається з початкомдошкільногоішкільноговиховання, заучастіпедагогівтавихователів навчального закладу. Таким чином, з початком навчання словесній мові дитина, яка до цього часу спілкувалася ЖМ, потрапляє у двомовне середовище і зазнає білінгвального впливу двох мов – абсолютно різних за своєю структурною побудовою і характеристиками.

Засвоєння двох мов – словесної і жестової – відбувається в умовах взаємодії і взаємного впливу. Це стосується всіх форм словесного мовлення – як усної, так і писемної.

Метою написання даної статті є висвітлення питання стосовно відображення особливостей формування писемного мовлення учнів з порушеннями слуху у працях вітчизняних і зарубіжних сурдопедагогів, наскільки глибоко досліджені проблеми взаємодії і взаємовпливу писемного мовлення і ЖМ, з тим щоб у подальшій роботі узагальнити й розвинути далі наявний досвід з цього питання.

Оволодіння писемним мовленням є одним з найважливіших завдань організованого навчання дітей з порушеннями слуху. Не менше значення має писемне мовлення й для інтелектуального розвитку нечуючої дитини, в якої безпосереднє спілкування з іншими людьми обмежене, саме тому велику роль відіграє друковане слово (книга, преса) і писемне мовлення.

Досконалеоволодінняпроцесомчитанняіписьмадаєможливістьтакимдітям повноцінно отримувати необхідні знання і успішно оволодівати шкільною програмою, а в подальшому житті – успішно займатись самоосвітою й адаптуватись серед чуючих людей. При цьому велике значення має не просто оволодіння навичками механічного письма (як правило, з цим особливих проблем у глухих дітей немає), а вміння грамотно і узгоджено викласти свої думки.

Необхідно зазначити, що писемному мовленню надається у сурдопедагогічній практиці особливе значення. Як свідчать багаторічний досвід кількох поколінь сурдопедагогів і результати спеціальних досліджень, оволодіння писемниммовленняммаєвеликийвпливнарозумовийрозвитокдітейзпорушеннями слуху. Такого висновку дійшли видатні сурдопедагоги минулого (В. І. Флері, Г. О. Гурцов, І. О. Васильєв, П. Д. Єнько, М. М. Лаговський, Ф. А. Рау, Р. М. Боскіс, Н. Г. Морозова, М. О. Томілова, Ж. І. Шиф, М. Ю. Хватцев та інші).

Перш за все необхідно згадати видатного сурдопедагога Георгія Олександровича Гурцова, який у своїй праці «Енциклопедичний курс методичних і практичних уроків» зазначав, що у навчанні глухих словесній мові провідну роль відіграє писемне мовлення.

Особливості письма дітей з порушеннями слуху висвітлили такі російські сурдопедагоги як І. О. Васильєв («Методика обучения глухонемых речи, пись-

19

му и чтению») і К. Г. Коровін («Построение предложений в письменной речи у тугоухих учащихся») [3].

Певну увагу дослідженню і аналізу характерних помилок у писемному мовленні людей, які мають порушення слуху, зробили у своїх працях:

Р. М. Боскіс («Глухие и слабослышащие дети» [4], «Развитие письменной речи в начальных классах школы слабослышащих» [5]);

Ж. І. Шиф («Усвоение языка и развитие мышления у глухих детей») [6]; Н. Г. Морозова («Формирование познавательных интересов у аномальных

детей»); Б. Д. Корсунська («Программа обучения глухих дошкольников речи», «Ме-

тодика обучения глухих дошкольников речи»); М. Е. Хватцев («Письменная речь глухонемых в ее соотношении с устной

речью» [7].

У цих працях здебільшого лише побіжно згадується про те, що писемне мовлення нечуючих дітей має свої особливості й потребує особливого підходу щодо формування навичок правильного письма.

Наприклад, Р. М. Боскіс і Л. Ю. Фінгерман у посібнику «Розвиток письмової мови у навчальних класах школи слабочуючих» зазначають: «Мова дитини зчастковозбереженим слухомвідрізняється порушеннямвимови, своєрідністю словарного запасу і граматичної будови. Все це знаходить віддзеркалення і в писемному мовленні слабочуючих дітей. Письмо слабочуючого має особливості, що відрізняють його від письма не лише чуючих дітей, але й глухих. Ця відмінність пояснюється різними умовами їх мовного розвитку (...). Проте писемне мовлення в порівнянні з усним має для слабочуючих дітей низку переваг, які полягають перш за все, в його стабільності і доступності (...). Одним з основних завдань вивчення мови в школах для слабочуючих дітей є розвиток мови як засобу навчання. Цьому ж завданню підпорядковано і навчання учнів писемному мовленню» [5].

Найбільшглибокийаналізособливостейписемногомовленняглухихдітей знаходимо у дослідженнях професора Михайла Юхимовича Хватцева – відомого спеціаліста у галузі попередження та подолання недоліків мовлення у дітей. У своїй статті «Письменная речь глухонемых в ее соотношении с устной речью», яка була надрукована у збірнику «Обучение и воспитание глухих» [7] М. Ю. Хватцев приводить детальну характеристику особливостей писемного мовлення рано і пізно оглухлих дітей. Методикою його дослідження передбачено проведення експерименту (який був здійснений ще в 30-ті роки ХХ ст.) у 2 – 7 класах глухих Ленінградського експериментального інституту.

На підставі запропонованих завдань, які включали писемну роботу та усну розповідьзамалюнкамитаінсценівками, зібраноунікальнийматеріал, якийдозволив зробити надзвичайно точні висновки, які не втратили своєї актуальності й на сьогоднішній день.

М. Ю. Хватцев дуже влучно зазначав вплив ЖМ на писемне мовлення глухихдітей(разомзтимвін – удусінауковихтверджень, якііснувалинатойчас – дуже низько оцінював можливості ЖМ, як засобу вираження думок і почуттів): «Особливий інтерес представляє так званий мімічний стиль писемного мовлення. (...) Таке мовлення нерозривно пов’язане зі своєрідністю мислення глухонімого. (...) Конкретність – типова якість такого мислення. Глухонімий часто

20