83. Україна в умовах десталінізації (1956—1964)

Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українськихнаціоналістів.Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру.Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещо пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК  КПРС  від ЗО червня 1956 р. Проте гостра критика, яку містили ці документи, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи. Та, незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації, який стимулював процес . лібералізації суспільного життя, свідчив про реальну перспективу його демократизації.

Отже, суть кардинальних змін, що розпочалися після смерті  Сталіна, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася в припиненні кампанії проти націоналізму; певному уповільненні процесу русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських репресій; зростанні українського чинника в державному та громадському житті; розширенні прав республіки в економічній, фінансовій та юридичній сферах; активізації дій української дипломатії та більшій відкритості УРСР для різнобічних контактів з іноземними державами.У 1953—1964 pp. в суспільному житті за інерцією панували комуністичний романтизм та соціальна міфологія. Водночас лібералізація створила ґрунт для поширення інших поглядів та виявів активності — стихійних народних виступів та діяльності інакомислячої інтелігенції. Цим опозиційним системі процесам та явищам були притаманні локальність поширення, нечисленність учасників, організаційна слабкість. Однак вони були симптомами нестабільності системи, яка перебувала у перехідній фазі свого розвитку. На початку 60-х років нестабільність у суспільстві ставала дедалі відчутнішою, що дало змогу супротивникам Хрущова перейти в наступ і в жовтні 1964 р. усунути його від влади.У 70-80-тї роки економіка СРСР розвивалась в основному екстенсивним шляхом. Це мало негативний відбиток на Україні. У ці роки за рішенням центру споруджували гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск продукції для Союзу. У цьому плані розвивалися підприємства ВПК, яких в Україні було багато, а також металургійні, верстато- та машинобудівні гіганти. Чимало їх, в тому числі гіганти металургії, гірничі та хімічні комбінати, споруджували з орієнтацією на старі технології й проекти. Експлуатація їх надзвичайно погіршувала екологію довкілля, а за забрудненістю повітря, зокрема в Донбасі, середньому Подніпров'ї тощо, Україна була однією з найбільш забруднених регіонів колишнього Союзу. Кожне п'яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Серед них виділялися Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін. Та особливо страшною виявилася аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. За наслідками забруднення вона була справді світовою катастрофою, особливо для країн Європи. Довкола ЧАЕС утворено спеціальну З0-кілометрову зону, з якої було відселено все населення. Спорожніло м. Прип’ять, в якому свого часу налічувалося близько 35 тис. населення, бовваніючи пусткою нестерпного докору колишній тоталітарній системі. В Україні, за офіційними, применшеними, даними, вважають забрудненими території 16 областей, а фактично — всі області республіки, в тому числі її столицю м. Київ. На ліквідацію наслідків катастрофи тільки в 1988—1990 pp. витрачено в тодішньому масштабі цін понад 20 млрд. крб. — сума для тих часів буквально феноменальна. Уже в умовах незалежності держава виявила "піклування" про долю населення України і переклала всі матеріальні клопоти на плечі трудівників шляхом введення спеціального так званого чорнобильського податку, який становить 12%. Радіаційне забруднення після катастрофи с збудником ракових захворювань серед населення, зокрема малечі, дітей дошкільного та шкільного віку. Воно дуже шкідливо позначається на загальному стані здоров'я населення, внаслідок чого багато людей пішло з життя.

85.

в квітні 1985 р. до найвищої партійної влади в СРСР прийшов новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Квітневий пленум знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу.

В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишкового принципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачається те, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення до усвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтування економіки на вирішення її потреб.

Погіршився життєвий рівень населення. В умовах знецінення рубля поширилися натуральні, так звані бартерні, обміни. Підприємства відмовлялися за свою продукцію отримувати рублі, які вони називали “дерев”яними”. Свою продукцію вони пердусім направляли тим виробництвам де одержували сировину, паливо і матеріали щоб розплатитися з боргами. За таких умов товари до населення стали рідко доходити. І з осені 1990 років запровадили продаж товарів за картками споживача з купонами.Знецінення рубля призвело до падіння заробітної плати, стипендій, пенсій.

86)

Можна виділити такі етапи у розвитку української багатопартійності:

1. Лояльно-державний. Тривав з грудня 1991 р. до початку 1993 р. Це період першої структуризації партій, прийняття Закону України "Про об'єднання громадян".

2. Етап передвиборчий - 1 (1993-1994 рр.). Характеризується наданням партіям можливості висувати своїх представників кандидатами у депутати при збереженні мажоритарної виборчої системи.

3. Етап партійної трансформації. Це період об'єднання мало чисельних партій та появи нових, який тривав близько двох років і завершився прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України.

4. Етап партійної реструктуризації (середина 1996 - середина 1997 рр.). Характеризується значним зростанням кількості партій, партійною реорганізацією парламенту, підготовкою законопроектів про партії та вибори.

5. Етап передвиборчий-2 (осінь 1997 - весна 1998 рр). Формуються виборчі блоки партій, визначається ідеологія більшості партій, формуються партійні списки, партійні представники впливають на зміни у виборчому законі.

6. Етап політичних компромісів (весна - осінь 1998 р.). Визначають сфери впливу в парламенті, боротьба за лідерство в комітетах Верховної Ради України, парламентські розколи.

7. Етап передвиборчий-3 (осінь 1998 - осінь 1999 рр.). Підготовка до виборів Президента України і пов'язаний із нею розкол партій на три умовні групи: блок 1 - "Наш вибір - Леонід Кучма" з гаслами за демократичний розвиток одночасно з політичною стабільністю; блок 2 - об'єднання КПУ, СПУ, СелПУ, ПСПУ та ін. під гаслами повернення до минулого; блок 3 - партії, які відстоювали насамперед власні політичні інтереси, проголошували "шляхи спасіння держави", займалися політичною саморекламою [13, 28].

8. Етап реалізації політичних угод (зима 1999 - осінь 2000 рр.) Проявився у реструктуризації парламенту, створенні парламентської більшості, нового уряду, підготовці та проведенні референдуму.

9. Етап передвиборчий - 4. Характеризується запровадження пропорційної виборчої системи, прийняттям Закону України "Про політичні партії", розмежуванням партій у їх ставленні до "касетного скандалу", порушень громадянських прав людини в Україні, парламентські вибори - 2002.

10. Етап президентських виборів. Всі політичні партії поділилися на провладні і опозиційні до влади, ті партії, які відкрито не відносяться до опозиції, більше чи менше підтримують нині існуючу владу

87)

Україна на шляху до незалежності пройшла довгий і важкий шлях. Декларація про державний суверенітет України - політико-правовий документ, у якому проголошувалися державний суверенітет України, самостійність, повнота і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Добре усвідомлюючи значення цього документа, депутати багаторазово зважували кожне формулювання, а за дебатами стежила вся республіка. Остаточний текст було прийнято 16 липня поіменним голосуванням. Він здобув схвалення майже всіх членів Верховної Ради, які брали участь в обговоренні. Проти висловилося чотири депутати, один утримався.

Верховна Рада проголошувала, що від імені народу України може виступати тільки вона. Державний суверенітет визначався як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною Щоб наповнити поняття «економічної самостійності» конкретним змістом, Верховна Рада проголошувала намір створити власні банки, включаючи зовнішньоекономічний, а також цінову, фінансову, митну і податкову системи. Україна мусила самостійно формувати державний бюджет, а за необхідності - запровадити власну грошову одиницю. У Декларації проголошувалося бажання держави забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя - політичній, соціально-економічній, культурній. Усім національностям, що проживали на території республіки, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток. Декларація проголошувала право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська, на органи державної безпеки. Проголошувався намір України стати в майбутньому нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

88)

У 1991 р. Україна зазнала кризи, пов’язаної з надзвичайно гострим протистоянням між старими соціально-політичними структурами і вже глибоко зміненим суспільством. Зростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процеси демократизації та державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, яка керувала від імені народу, не отримавши на це повноважень, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, панівне становище військово-промислового комплексу. Боротьба точилася навколо підписання нового союзного договору, що передбачав створення «реальної федерації рівноправних республік». В Україні ця ідея була зустрінута неоднозначно. Окремі статті нового союзного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: обмеження прав республіки, союзні органи влади мали великі повноваження у фінансовій політиці, міжнародних відносинах; передбачалося верховенство союзних законів над республіканськими. Аби запобігти розпаду СРСР, союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося якнайшвидше підписати новий союзний договір. Улітку 1991 р. у підмосковному Ново-Огарьово відбулися переговори президента СРСР М. Горбачова з керівниками дев’яти союзних республік, включаючи й Україну. Попереднє підписання договору планувалося провести наприкінці літа 1991 р. Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан. Свої дії члени ДКНС мотивували тим, що вони йдуть назустріч народу, прагнуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути країну до періоду «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності. Підсумком цих подій для України стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, у якому зазначалося: «Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діючими є винятково Конституція і закони України». 1 грудня 1991 р. був проведений всеукраїнський референдум про підтвердження незалежності України. Майже 90,3 % громадян, що брали участь у референдумі, висловилися за незалежність України. У цей же день відбулися вибори президента України. Ним ставЛеонідКравчук. На карті світу з’явилася нова самостійна демократична держава — Україна, яка пройшла складний і суперечливий шлях до незалежності.

89) Конституція України – нормативний акт найвищої юридичної силиКонституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України. Отже, Конституція України є водночас основним законом і держави, і всього суспільства. Звідси й поняття “конституційний лад” передбачає об'єднання суспільного й державного начал у єдине ціле. Особливо це притаманно конституціям, що були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору. Прикладом у цьому плані можуть служити Конституція Чеської Республіки 1992 р., Конституція Республіки Хорватія 1990 р., Конституція Республіки Болгарія 1991 р. та основні закони багатьох інших держав. Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст.8 Конституції України)

90)

Першочерговим завданням незалежної України було державне будівництво. Проте державотворчі процеси ускладнювалися тим, що тривалий час  у нас діяла Конституція УРСР 1978р., до якої в умовах розбудови постійно вносились поправки (протягом 5 років було внесено близько 200). Закони, які приймалися, нерідко суперечили чинній Конституції і це підривало принципи законностіВажливу роль у суспільно-політичному житті України відіграв процес виникнення політичних партій, розвиток багатопартійної системи. Проте зміцненню і консолідації новоутворюваних партій перешкоджало зокрема те, що був відсутній „Закон про політичні партії в Україні”, який вступив в силу лише 28 квітня 2001р. Розвиток соціально-політичних, державотворчих процесів гальмувало й те, що у нас створено понад 100 політичних партій різного спрямування, які часто виступали дестабілізуючим фактором у Верховній Раді і суспільстві в цілому. Важливим чинником державотворення є відродження духовності, національної свідомості, почуття державної гідності. Цьому в значній мірі сприяло відродження культури. У цій сфері також переплелися позитивні й негативні риси. Основою будь-якої культури, втіленням духовності в першу чергу є мова. Незважаючи на прийняття Закону про мови, яким закріплявся державний статус української мови, вона й сьогодні повільно вводилася в сфері діловодства, армії, освіти. У формуванні громадянина неабияка роль належить освіті. Концепція розвитку системи освіти ґрунтується на демократизації всіх її ланок. Розширюється мережа шкіл з поглибленим вивченням окремих дисциплін, відкриваються ліцеї, гімназії, коледжі, авторські школи. Відродження духовності значною мірою пов’язане з відродженням релігії і церкви у нашій державі. Значною мірою цьому сприяв закон „Про свободу совісті та релігійні організації”, а також нова Конституція України, я ка гарантує свободу світогляду і віросповідань. В останні роки з’явилась значна кількість  релігійних громад, відновлюють діяльність старі храми, будуються нові культові споруди. Відродженню релігії сприяло зняття заборон на релігійне життя, різке загострення суспільних проблем, часткова втрата старих ідеологічних орієнтирів, повернення до традиційних цінностей.