19. Психологи і педагоги про гру як творчу діяльність

Гра - складна загадкова діяльність. Здавна приваблювала і викликала інтерес у:

" філософів

" етнографів

" фізіологів

" лікарів

" психологів

" педагогів

Гра виконує в суспільстві певні функції:

" передачі накопиченого суспільно-історичного досвіду

" відтворення суспільних відносин людей

" здійснення всебічного гармонійного розвитку

" відображення оточуючого світу

" віра в вигадку - ріднить з мистецтвом

" виявляє самодіяльність людей

" поєднання взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова.

Гра дитини характеризується вірою в достовірність і правду, вигадки. Варто сказати дитині," ніби-то" і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитини відмічається ще одна якість:: діти знають те, чому вони можуть вірити і те, чого треба не помічати. (К.С.Станіславський. "Робота актора над собою") "Якщо судити по-справжньому то гри ніякої не буде". (Л.М.Толстой слова Ніколеньки "Дитинство")

Плеханов Г.В. вивчаючи мистецтво зіткнувся з проблемою гри.

В історії людства гра виникла після праці і на основі праці.

Гра є особливою формою життя дитини в суспільстві і задоволення основної потреби дитини як істоти суспільної. Гра не лише соціальна, але і історична: виникла з виникнен7ням людського суспільства і розвивається з розвитком суспільства.

Кожне суспільство стихійно впливає на зміст ігор:

" через іграшки

" через ставлення до гри.

В розвитку дитини і колективу дітей велика роль належить основному виду діяльності дітей в дошкільний період - грі. Н.К.Крупська писала: "Для дітей дошкільного віку ігри мають виключне значення: гра для них - навчання, гра для них - праця, гра для них - серйозна форма виховання". Основним джерелом ігор є соціальне життя людей, умови, в яких живе дитина, його сім'я. Основною особливістю гри є те, що вона являє собою відображення дітьми навколишнього життя - дій діяльності людей, їх взаємовідносини в обстановці створеній дитиною уявою. Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова складає стержень ігрової діяльності, служить засобом відображення дійсності. Основними структурними елементами гри є: ігровий задум, сюжет або її зміст, ігрові дії, ролі, правила, які диктуються самою грою і створюються дітьми чи пропонуються дорослими.

Ігровий задум - це загальне визначення того, у що і як будуть грати діти. За задумом гри, ігри можна розділити на групи:

" відображуючи побутові явища ("Сім'я", "Дитячий садок")

" відображуючи працю людей (будівництво різних будов...)

" відображуючи суспільні явища, події, традиції (свята, подорожі, демонстрації).

Сюжет, зміст гри - це те, що складає його живу сутність, визначає розвиток, різноманітність і взаємозв'язок ігрових дій, взаємовідносини дітей. Структурною особливістю і центром гри являється роль, яку виконує дитина. В процесі гри самими дітьми (а в деяких іграх - дорослими) встановлюються правила, визначаючі і регулюючі поведінку і взаємовідносини (дорослих) гравців. Включаючи гру в педагогічний процес, вихователь вчить дітей гратись, створювати, за словами А.С.Макаренка "хорошу гру". Для такої гри характерні слідуючи якості:

" виховуючи-пізнавальна цінність змісту

" повнота і вірність відображу вальних уявлень, цілеспрямованість

" активність, організованість . творчий характер ігрових дій

" підкорення правилам і здатність керуватися ними в грі з врахуванням інтересів окремих дітей і всіх гравців

" цілеспрямоване використання іграшок і ігрових матеріалів

" доброта відносин і радісний настрій дітей.

Керуючи грою, вихователь впливає на всі сторони особливості дитини: на його розум, почуття, волю, поведінку, використовує її в цілях розумового, естетичного, фізичного виховання. Таким чином, гра являється засобом всебічного виховання і розвитку дітей.

Використовуючи гру як форму організації життя дітей, перш за все слід направляти і розвивати їх спільні інтереси, добиваючись дружності дитячого колективу.

В педагогічному процесі гра знаходиться в тісному взаємозв'язку з іншими видами діяльності, і перш за все з працею, навчанням на заняттях.

Гри впливає на пізнавальний розвиток дітей, викликає необхідність розширення знань. Гра вчить цілеспрямовано і послідовно відтворювати знання, реалізувати їх в ігрових діях, задумах, в правилах.

20. Дош.педагогіка – наука про виховання і навчання дітей від народження до 6р. Сучасна педагогіка - це наука про виховання людини. Під поняттям "виховання" в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні. Виховання виникло разом з появою людського суспільства. Воно невіддільне від соціального відтворення поколінь, природної потреби готувати до життя нащадків. Саме тому виховання є загальною і вічною категорією. Педагогічні уявлення, знання складалися в практичному досвіді. За свідченням наскельних малюнків задовго до людської цивілізації виховання дітей здійснювалося шляхом включення їх у життя роду або сім'ї: залучення до праці, полювання, спорудження житла. У деяких племенах почали виникати своєрідні "школи" - хижі, де люди похилого віку готували підлітків до дорослого життя. Педагогічні знання систематизувались у вигляді висновків, порад, рекомендацій та існували в народних звичаях, обрядах, традиціях, народній творчості. Цей своєрідний звід правил і нормативів став джерелом розвитку соціальної поведінки людини в своїх основних постулатах: сповіді працелюбності, гостинності, любові до природи, взаємодопомоги, милосердя, поваги до старших, миролюбства, - того, що пізніше увійшло до кодексу життя цивілізованого суспільства, стало першоосновою педагогічної науки й практики. Розвиток і ускладнення виробництва, накопичення наукових знань про оточуючий світ вимагали від людини спеціальної, досить тривалої підготовки. Залежно від того, як було поставлене виховання дітей і молоді, суспільство прогресувало швидше чи повільніше. Освіта і виховання стали найважливішою передумовою його розвитку. Виникла потреба в педагогічних знаннях, які базувалися б не на емпіричних, суб'єктивних уявленнях людей, а на узагальненні типового, характерного, тобто знаннях об'єктивних, наукових. Славу педагогіці соціалістичного періоду принесли праці А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського. А.С. Макаренко. Об'єкт науки - це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Кожен об'єкт може вивчатися різними науками. Так, людина вивчається антропологією, фізіологією, психологією, соціологією та ін.; процес виховання людини - педагогікою, соціологією, фізіологією, медициною, теорією управління, загальною, соціальною, віковою, педагогічною психологією тощо. Об'єктом педагогіки є та частина об'єктивного світу, ті його явища, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. Ці явища отримали назву ''освіта''. Предмет науки - це те, що кожна наука вивчає в об'єкті. Так, якщо предметом вікової психології у виховному процесі є закономірності і механізми психічного розвитку людини і особистісного формування від народження до старості, предметом педагогічної психології - механізми і закономірності засвоєння людиною соціокультурного досвіду, то предметом педагогіки є процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання, виховання, освіти.Закономірності становлення людської особистості зумовлені закономірностями розвитку і формування її як соціальної істоти; законами діяльності людей (у вигляді принципів і правил виховної діяльності); специфічними законами процесу виховання, що криються в його структурі, співвідношенні компонентів, зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому загальним завданням педагогіки є вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей виховання та розвитку людської особистості, розробка на цій основі теорії і технології виховання як спеціально організованого педагогічного процесу. Педагогіка як наука містить базові наукові знання про закономірності й закони виховання, що відображають об'єктивні основи його здійснення. Ці знання мають загальний характер для всіх країн і народів. Наприклад, закономірні зв'язки педагогічного процесу з суспільними вимогами і умовами; зв'язки між вихованням і розвитком особистості; взаємозв'язок діяльності вихователя і вихованця; взаємозв'язок між цілями, засобами, умовами і результатами педагогічного процесу та ін. Такі закономірності не можуть належати окремій країні, народові. У цьому розумінні педагогіка є наукою загальнолюдською. Проте виховання здійснюється в конкретній країні відповідно до цілі, завдань і методів виховання, які відображають її історичні, етнічні та регіональні особливості. У цьому випадку воно набуває національного характеру й отримує назву "національне виховання".

Педагогіка як наука розробляє теорію і технологію організації педагогічного процесу, шляхи удосконалення діяльності педагога (педагогічну діяльність) і різних видів діяльності учнів, а також стратегію і способи їх взаємодії. Велике значення для розвитку педагогіки мають її зв'язки з іншими науками: філософією, психологією, фізіологією людини, генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюючи і удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в суть виховання і розробляти його теоретичні основи.

21. Сенсорний розвиток дитини - це розвиток її відчуттів і сприймань,

формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір,

розмір, положення у просторі тощо. Він становить фундамент її

розумового розвитку. Чуттєве пізнання має дуже важливе значення у

дошкільному дитинстві, яке є найбільш сприятливим періодом

формування та вдосконалення діяльності органів чуттів, нагромадження

уявлень про оточуючий світ.

Актуальність даної теми полягає в тому, що сенсорний розвиток, з

одного боку, є фундаментом загального розумового розвитку дитини, з

другого боку, має самостійне значення, оскільки повноцінне сприймання

необхідне і для успішного навчання дитини у дитячому садку, у школі, і

для багатьох видів праці.

Зі сприймання предметів і явищ оточуючого світу починається

пізнання. Всі інші форми пізнання - запам'ятовування, мислення, уява -

будуються на основі образів сприймання, є результатом їх переробки.

Тому нормальний розумовий розвиток неможливий без опору на

повноцінне сприймання.

Сенсорне виховання має важливе значення для всебічного розвитку

дитини. Вивченням цієї проблеми займалися багато видатних вітчизняних

та зарубіжних педагогів і психологів. О. Усова відзначала, що 9/10 всього

розумового багажу дітей дошкільного віку складають результати

діяльності органів чуття. На дидактичну та виховну цінність сенсорного

виховання вказували вітчизняні та зарубіжні педагоги: О.М. Граборов, Ж.

Демор, О.В. Запорожець, Ж. Ітар, Я. Коменський Г.С. Костюк, М. Лісіна,

Б. Менель, В.О. Сухомлинський. Видатні педагоги Ф. Фребель, М.

Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Є. Тихеєва, С. Русова відзначали

його як одну з основних сторін дошкільного виховання. Учені Л. Венгер,

О. Запорожець, наголошували, що сенсорне виховання є одним з головних

завдань дошкільного виховання, напрямом, який впливає на успішність

подальшої соціалізації й навчання дитини. Саме дошкільний вік є

найбільш сприятливим для вдосконалення діяльності органів чуття, що

забезпечують повноцінні й різнобічні уявлення про довкілля.

У дитячому садку дитина навчається малюванню, ліпленню,

конструюванню, знайомиться з явищами природи, починає засвоювати

основи математики і грамоти. Оволодіння знаннями і вміннями з усіх

областей вимагає постійної уваги до зовнішніх якостей предметів, їх

обліку та використання.

Готовність дитини до шкільного навчання в значній мірі залежить від

її сенсорного розвитку. Психолого-педагогічні дослідження доводять, що

значна частина труднощів, що виникають перед дітьми у ході навчального

процесу (особливо в першому класі), зв'язана з недостатньою точністю та

гнучкістю сприймання. У результаті виникають спотворення у написанні

букв, у побудові малюнка, неточності у виготовленні поробок на уроках 9

ручної праці, не завжди дитина може відтворити зразки рухів на заняттях

фізичної культури.

Високий рівень сенсорного розвитку має велике значення не лише для

успішного навчання дитини, а й для людської діяльності в цілому,

особливо для творчої. Дуже важливе місце серед здібностей, що

забезпечують успіх музиканта, художника, архітектора, письменника,

конструктора, займають сенсорні здібності, які дозволяють з особливою

глибиною, ясністю і точністю вловлювати та передавати найтонші нюанси

форми, кольору, звучання та інших зовнішніх якостей предметів і явищ. А

витоки сенсорних здібностей лежать у загальному рівні сенсорного

розвитку, досягнутому в ранні періоди дитинства.

Значення сенсорного розвитку дитини для її майбутнього життя

ставить перед дошкільними навчальними закладами завдання

використання найбільш ефективних засобів та методів сенсорного

виховання в освітньо-виховному процесі з дошкільниками. Головний

напрямок сенсорного виховання полягає в озброєнні дитини сенсорною

культурою. Велике значення у сенсорному вихованні має формування у дітей

уявлень про сенсорні еталони - загальноприйняті зразки зовнішніх якостей

предметів. Процес сенсорного виховання поділяється на такі етапи:

1) підготовчий етап (до трьох років). На першому році життя дітям

забезпечуються різноманітні зовнішні враження. З розвитком хапальних

рухів, дорослі допомагають пристосувати їх до форми, розмірів і

місцезнаходження предмета. Поступово для дітей ці якості набувають

певного значення (маленьке береться однією рукою, велике - двома).

2) систематичне засвоєння дітьми сенсорної культури. Після трьох

років вихователь систематично ознайомлює дошкільників із сенсорними

еталонами та способами їх використання.

22. 1. Особливості дидактичної гри

Якщо творчі ігри забезпечують максимальні можливості для вияву уяви, нестандартного мислення, ініціативи дітей, то педагогічна мета дидактичних полягає в сенсорному вихованні, мовленнєвому розвитку, ознайомленні дошкільників з навколишнім світом, формуванні у них елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактична гра - гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних, умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут лю-дини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування.

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидак-тичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігро-вих інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри. Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м'які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (мат-рьошки, кубики, пірамідки та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім'ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо. Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму, колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв'язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагаль-нення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування. Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуван-ню у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо). Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м'язи рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо. Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного педагогічного керівництва ними.

Педагогічне керівництво дидактичними іграми

Організація і керівництво дидактичними іграми передбачають роботу вихователя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь повинен підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і при-йоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв'язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вихователь повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з'ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного результату. Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога - спрямувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вихователю найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати способи дій дітям раннього і молодшого дошкільного віку. У повторних іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть виникнути.

При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей середнього і старшого дошкільного віку вихователь враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей підготовчої групи педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з ними аналізує ігрові правила і роз'яснює їх значення.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихователь правильно і справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об'єктивна, обов'язково доброзичлива оцінка є необхідною умовою ефективності дидактичних ігор як методу формування пізнавальної, рухової, ко-мунікативної активності дошкільника, виховання моральної поведінки.

Аналіз гри передбачає з'ясування ефективності її підготовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною є самостійна участь дошкільників у дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор. Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаючі. Під час ознайомлення з грою вихователь повинен розглянути всі ігрові елементи, уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру (того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання і вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, сприяє засвоєнню правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово діти запам'ятовуватимуть і усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Керівництво вихователя самостійними дидактичними іграми залежить від освоєння дітьми їх правил, знання й усвідомлення завдань. Педагог повинен продумано добирати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в групі на конкретний період, інтерес дошкільників до ігор, їхнє особисте прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати прямого навчання і керівництва ігровою діяльністю дітей.

23. Антон Семенович Макаренко назвав іграшку "матеріальною основою" гри. А відомий вчений Юхим Аркін говорив, що іграшка є "життєвим нервом" гри. Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: "Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі".

Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність. В іграх для хлопців розвиваються витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть "Де гра, там і радість". В ранньому віці (1-3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але є і школою етики й естетики спілкування. Під час гри використовуються діалоги, де закріплюється мовний етикет, виробляється певне відношення до товаришів, почуття дружби, одночасно проходить тренування пам'яті, коли діти заучують ті чи інші віршовані тексти. В іграх, як "жмурки", "клітка", розвиваються математичні здібності. Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим святам. Для більшості ігор діти виготовляють іграшки власноруч; майструють свищики, пищалки, роблять ляльки. Кустарна народна іграшка виготовлялася у дусі народного мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися дорослі.

Нині, коли у світ дитячої гри впевнено і владно входить комп'ютер, комп'ютерні ігри та іграшки є чимось звичайним, як такими стали техніко-механічні іграшки, чи потрібно пропагувати або взагалі згадувати іграшки народні - архаїчні та спрощені "примітивні" за способом застосування їх у грі. Проте це риторичне запитання. Не треба бути особливо обізнаним у сучасній культурі та її тонкощах, щоб аксіоматично прийняти необхідність поширення та всілякої популяризації народної іграшки, вивчення її формообразних основ у дошкільних установах. Адже в ній - суттєвій частині фольклорно-національної культури - значно більше багатств світопізнання і світорозуміння, не говорячи вже про інформативно-генетичні багатства, ніж у найскладнішій комп'ютерній грі.

Народна традиційна іграшка має витоки в глибинних шарах фольклорної колективної культури. Підкреслимо - колективної, а не масової. Бо ж у ній втілені пластичні, орнаментальні, нарешті образні уподобання кожного окремого етносоціального осередку - якісного складового елементу осереддя національного. В цьому принцип фольклорного колективного мистецтва. Водночас масове мистецтво функціонує за законами горизонтального поширення інформації, що нерідко призводить до спотворення, спрощення та вульгаризації самої ідеї дитячої гри.

Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов'язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Народна іграшка є насамперед явищем культури. Але основні образні, смислові, символічні чинники народної іграшки є породженням етнонаціонального середовища.

У народній іграшці, поряд з архетипами загальнолюдських понять і критеріїв, існують образні та змістовно-формальні принципи етнонаціональної давнини. Ці якості народної іграшки породжують певну проблематичність щодо дитячого виховання в сучасних умовах. З одного боку, існує нагальна необхідність участі народної іграшки у виховному процесі на його певних етапах, з іншого - складність впровадження її у цей процес

Народна іграшка, як і все традиційне народне мистецтво, позбавлена елементів зовнішнього етнографізму. Справжня народна іграшка, як правило, містить обмаль зовнішніх атрибутів етнічної належності. Така належність становить саму її образну і змістовну сутність. Тому традиційна народна іграшка здебільшого позначена простотою форми, позбавлена кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Близькість цієї іграшки до витоків етнонаціональних культурних традицій пов'язує її з факторами ставлення до матеріалу, пластичною інтуїцією, колористичними рефлексіями. Саме така іграшка, насичена буттєвою та історичною інформацією, комунікативно близька дитині. У ній - цілий світ образів, архетипів, метафізичних і символічних основ бачення, сприйняття й переживання життя; у ній містяться нюанси психоментального характеру етносу, а також відображено специфіку певних трансетнічних явищ. Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки разом з мовою і творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, перші життєві враження та почуття, закладає в дитині той духовний резерв, який знадобиться їй у дорослому житті, коли постане питання вибору шляху та напряму руху.

Мистецтво українського іграшкарства формує в дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов'ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Окреме місце серед іграшок посідають ляльки.

Лялька - одна з найдавніших іграшок людства, її справедливо називають суперіграшкою, оскільки протягом тисячоліть вона не втрачає своєї актуальності. "Вбрана" лялька супроводжує людину протягом усього життя: у дитинстві - це одна з улюблених забавок, приємний подарунок, а з часом - цікавий сувенір, пов'язаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою творчістю.

Власне, ми, дорослі, й не маємо сумнівів у тому, що лялька в дитячих руках немовби оживає, вона є обов'язковою учасницею різноманітних побутових ігор. А як дитина знайомиться зі світом? Саме через гру. Тож лялька й стає для неї провідником у великий навколишній світ, допомагає зорієнтуватись у ньому.

У виборі образної іграшки, діях з нею значною мірою виявляється ставлення до того, що вона уособлює. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприймання, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров'я і фізичний розвиток.

На дітей дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за змістом ігор, а й допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише в тому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.

Таким чином можна зробити висновок, що виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Народні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Народна іграшка є засобом формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття тощо. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Використання народної іграшки забезпечує художній розвиток,

Народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з'єднує її з історією Батьківщини.

Народні іграшки сприяють зміцненню в дитини світлого, оптимістичного настрою, позитивного сприйняття навколишнього світу.

Умовні, а не натуралістичні образи птаха, тварини, людини вчать дитину розумінню метафоричної мови традиційного мистецтва. До того ж шляхом спілкування з подібними іграшками дитина навчається бачити або уявляти образ живого натурального через умовне, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість і кмітливість. Зрештою, дитина змалечку привчається до традиційних місцевих формообразних уподобань.

Іграшка як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її.

24. Уже в ранньому дитинстві ігрова діяльність започатковується в найдоступніших для дошкільнят формах поведінки. Вона ще не є сюжетно-рольовою грою, оскільки за своїм психологічним розвитком дитина не зовсім готова до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на набутті первинних сенсорних, рухових, мислительних навичок. Ігрова діяльність наймолодших дошкільників відбувається у таких формах: гра виховання сюжетно-рольовий 1. Предметно-ігрова діяльність. Передуючи сюжетно-рольовій грі дитини, вона допомагає усвідомлювати світ предметів, сприяє оволодінню новими об'єктами дійсності. Наприкінці третього -- на початку четвертого місяця першого року життя малюк опановує рухи, які неодноразово повторює і які приносять йому задоволення (підносить до обличчя свої ручки, розглядає, опускає, знову підносить їх до обличчя). У другому півріччі дитина навчається розглядати предмети, а згодом торкатися і штовхати їх. У цих іграх простежується довільність дій: вона штовхає перед собою м'яч, підповзає до нього, знову штовхає і знову підповзає. Це пов'язане із загальним психічним розвитком відчуттів, сприймань, уваги. Психічний розвиток, перші предметно-ігрові дії дитини відбуваються лише за умови спілкування з дорослими, які опосередковують і організовують її зв'язок зі світом. Вони не тільки пропонують малюкові іграшки і нові предмети, а й показують, що з ними можна робити, допомагають вправлятись у різноманітних діях. Під впливом дорослих дитина опановує перші умовні дії (ігри у хованки, "сороку-ворону", "ладусі" тощо). Спершу вона наслідує рухи, згодом і мовний супровід, не усвідомлюючи його значення.Загалом, предметно-ігрові дії малюків протягом першого року життя мають ознайомлювальний характер, а гра є формою активної орієнтувальної діяльності. У ранньому дитинстві відбувається відокремлення дії від предмета. Внаслідок цього дитина замінює предмети, яких їй не вистачає для дії, словом. Вона називає їжу, якою начебто годує ляльок, якості відсутніх предметів, з якими уявно діє, неіснуючий стан ляльки тощо. Одночасно починає використовувати одні предмети як замінники інших, необхідних за умовами дії. Ігри з уявлюваними предметами, заміна одного предмета іншим виникають приблизно наприкінці другого або на початку третього року життя дитини. Отже, роль виникає з дії, яку виконує дитина у грі з предметами. Однак такі ролі є не узагальненими, а конкретизованими (наприклад, дошкільник перебирає роль не вихователя взагалі, а конкретного вихователя, конкретної особи). Передумовами рольової гри є різноманітні враження дошкільників від користування сюжетними іграшками, допомога дорослих щодо використання їх у грі. Ці передумови за правильного педагогічного керівництва вихователя започатковують виникнення і розвиток режисерських ігор.

25. Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: "У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу". Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали

" К.Д. Ушинський,

" Є.М. Водовозова,

" Є. І. Тихєєва,

" С. Ф. Русова,

" О. П. Усова,

" В. О. Сухомлинський та ін.

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: "У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні".

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: "Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що засвічує вогник допитливості". З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.). Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

" дидактичні,

" рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,

" рухливі хороводні ігри,

" ігри мовленнєвої спрямованості,

" обрядові та звичаєві ігри;

" ігри історичної спрямованості;

" ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані - слова, рухи - нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: "Огірочки", "Галя по садочку ходила", "Подоляночка", "Перепілочка", "Ой ягіл, ягілочка", "Іде, іде дід" та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. "Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, - пише В. Скуратівський, - не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей".

26. Розумове виховання полягає у збагаченні знань дитини, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

Зміст розумового виховання - формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є основою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумового виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у нераціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною систематизованих знань - організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються. У процесі засвоєння систематизованих знань можливе формування загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей - від виокремлення предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, поряд з якими він існує. Згодом відбувається аналіз його окремих властивостей у системі функціональних зв'язків з іншими предметами. Отже, необхідним елементом змісту розумового виховання є засвоєння систематизованих знань про навколишній світ.

Зміст розумового виховання реалізується через використання таких його засобів:

1. Ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу. Обсяг і характер знань визначає програма виховання і навчання у дошкільних закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього розумового розвитку. Усі знання об'єднані в розділи: про природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.

У ранньому дитинстві дитину знайомлять з конкретними предметами і явищами найближчого оточення. Оволодіння різними видами предметних дій і мовою забезпечує формування елементарного кола уявлень: про якості і властивості предметів побуту, іграшки, певні об'єкти природи, про призначення окремих предметів і способи користування ними.

У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Розширення знань про предмети і явища відбувається завдяки опануванню і розвитку нових видів діяльності, поглибленню змісту тих, які сформувались у ранньому віці. Педагоги, батьки допомагають дітям сформувати уявлення про сім'ю, життя і працю дорослих, норми і правила поведінки, стосунки між людьми, явища суспільного життя, рідне місто чи село, рідний народ, його звичаї і традиції тощо. У старшому дошкільному віці знання поєднуються з формуванням пізнавального ставлення до навколишнього світу, що вимагає розвитку певних способів його освоєння. Діти оволодівають такими мислитель-ними операціями, як порівняння, узагальнення, класифікація; у них формується загальний метод розумової діяльності - здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно І послідовно вирішувати його, правильно оцінювати результати. Розумова діяльність дітей формується у процесі навчання під керівництвом дорослого.

Усе, що оточує дитину (люди, предметний світ, природа, явища суспільного життя), є джерелом розумового розвитку.

27. Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення дітей до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину. У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини. Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил. Патріотизм є складним і багатогранним явищем. Багатоаспектність і складність соціального явища, яким є патріотизм, обумовлює розмаїття його форм. Історія розвитку людства свідчить, що з поступовим прогресивним розвитком людства видозмінюється об'єкт патріотизму, який проявляється у певній формі.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

o формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

o формування духовно-моральних взаємин;

o формування любові до культурного спадку свого народу;

o виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

o почуття власної гідності як представників свого народу;

o толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазна-чені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шано-бливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчиз-ни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі - розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей "дорослі" показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для фо-рмування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необ-хідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також про-стежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з'явитися це складне інтегральне почуття).

Справді, якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона пови-нна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами краї-ни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьків-щини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вва-жати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об'єднує всі сторони особисто-сті: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які ре-алізуються у сфері соціуму та природи.

При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Когнітивний компонент, забезпечує зміст, а поведінковий виконує контрольно-діагностичну функцію.

Якщо розглядати патріотизм через поняття "ставлення", можна виділити декілька напрям-ків:

1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4) ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвит-ку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям пев-них знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій во-на живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визна-чні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

28. Вступ до школи - переломний момент у житті дитини. З нього починається новий етап у розвитку малюка: йому належить освоювати не завжди схожі на колишні форми діяльності , виробляти інший стиль стосунки з однолітками і дорослими , фізіологічно перебудовуватися . Як же зробити так , щоб цей процес пройшов для дитини безболісно ? І тут ми впевнені , велику допомогу може надати тісний зв'язок дитячого садка і школи . В процесі своєї роботи вихователь виявляє готовність дитини до навчання в школі , здібності розумової діяльності , стан мови та особливості їх соціального розвитку . Проблема наступності між дошкільною і початковою освітою актуальна у всі часи. Як вирішити проблему наступності між ДНЗ та початковою школою ? Поняття наступності трактується широко - як безперервний процес виховання і навчання дитини , що має загальні та специфічні цілі для кожного вікового періоду , тобто - це зв'язок між різними ступенями розвитку , сутність якої полягає у збереженні тих чи інших елементів цілого або окремих характеристик при переході до нового станом . І не випадково в даний час необхідність збереження наступності і цілісності освітнього середовища відноситься до числа найважливіших пріоритетів розвитку освіти Росії . якості підстав для здійснення наступності дошкільної та початкової шкільної освіти виділяють:

1 . Стан здоров'я та фізичний розвиток дітей. 2 . Рівень розвитку їх пізнавальної активності як необхідного компонента навчальної діяльності .

3 . Розумові і моральні здібності.

4 . Сформованість їх творчої уяви .

5 . Розвиток комунікативних умінь , тобто вміння спілкуватися з дорослими і однолітками.

Пріоритетною формою організації та проведення занять з дітьми - дошкільнятами є гра - провідний в цьому віці вид діяльності , що створює найбільш сприятливі умови для психічного та особистісного розвитку дитини , оскільки в процесі гри він сам прагне навчитися тому , що ще не вміє. Вся робота з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку повинна виходити з принципу "не нашкодь " і бути спрямованою на збереження здоров'я , емоційного благополуччя і розвитку індивідуальності кожної дитини. Тільки в рамках розвиненою ігрової діяльності у дітей формуються початку діяльності навчальної.

Найсерйозніший питання, якому повинна приділятися велика увага в дошкільному віці - це формування соціальних навичок , починаючи з освоєння дітьми основ культурно -гігієнічних навичок до навчання складним комунікативним навичкам . У початковій школі робота з освоєння соціальних навичок , звичайно ж , триває. Особлива увага приділяється навичкам партнерського спілкування і ділової взаємодії . Вже в дитячому саду діти починають самостійно відпрацьовувати правила поведінки в тій чи іншій конкретній ситуації . Якщо говорити про фізичний розвиток , то і тут велика частина роботи падає на дитячий садок , так як дошкільний вік - це період , коли розвивається рухова та сенсорна системи організму. Діти мають можливість переміщатися по групі вільно . Їм надається свобода вибору виду діяльності , свобода вибору зручного дитині положення в просторі (сидячи , стоячи і навіть лежачи) . Ця свобода дозволяє дитині правильно розвиватися фізично. У школі дитині важко утримувати статичне положення . У зв'язку з цим на початковому етапі шкільного навчання педагогам необхідно дозволяти дітям вибирати зручне положення тіла (чого , звичайно, немає в школі). Розвиток емоційно -вольової сфери. Мета - одна , але завдання в школі кілька ускладнюються. У дитячому садку ми ведемо цілеспрямовану роботу з формування у дитини найпростіших навичок внутрішньої вольової регуляції . Діти займаються яким-небудь видом діяльності не на вимогу дорослого , а за своїм бажанням і , найчастіше , заради успіху загальної справи. Ці навички продовжують активно формуватися в початковій школі в процесі взаємодії дітей у навчальній діяльності . Причому , форми і методи організації навчально -виховної роботи плавно переходять з дитячого саду в школу : ранок починається зі збору в коло , діти вітають один одного і обговорюють нагальні проблеми , дітям надається можливість вибору завдання будь-якого ступеня складності; вони активно працюють в парах . Проектна діяльність переходить з дитячого саду в школу. Розвиток навичок пізнавальної діяльності найбільш ефективно проходить в період дошкільного дитинства. У групах є центри з розвитку мовлення , сюжетно- рольової гри , центр изодеятельности . І з кожним роком вони стають різноманітнішими . У школі центри зберігаються , але чи є у дітей можливість ними скористатися? Формування навчальних навичок ми , природно , перекладаємо на школу. У дитячому садку ми формуємо тільки елементарні навички - це навички організації робочого простору , навички приведення в порядок робочого місця , навички координації дій при роботі з партнером. Одним з найважливіших завдань , що вимагають комплексного вирішення , є створення єдиного освітнього процесу , що зв'язує дошкільні та шкільні роки. Нами визначено три основних напрями забезпечення наступності між дошкільною і шкільною освітою :

1 . Методична робота.

2 . Робота з батьками.

3 . Робота з дітьми.

Методична робота передбачає проведення семінарів - практикумів , бесід , методичних зустрічей для педагогів школи та дитячого садка за темами:

- Адаптація учнів перших класів до навчання в школі ;

- Психологічна готовність дитини до школи;

- Завдання дитячого саду і сім'ї по підготовці дитини до школи .

Робота з батьками ведеться протягом усього навчального року. Батьківські збори про підготовку дитини до школи , про розвиток пізнавальних і творчих здібностей. Вчителі відповідають на запитання батьків майбутніх першокласників . Це дозволяє батькам визначитися з вибором школи. І звичайно робота з дітьми. Традиційною формою знайомства є екскурсії до школи. Відвідування музею школи , бібліотеки , спортивного залу. Зустріч з учнями школи , колишніми вихованцями дитячого саду - все це викликає у дітей бажання піти в школу , вселяє впевненість у своїх силах. Думаю , що така співпраця заради дітей , дозволить досягти позитивних результатів у роботі . За визначенням Д.Б. Ельконіна , дошкільний і молодший шкільний вік - це одна епоха людського розвитку , іменована " дитинством ". Вихователь і вчитель початкових класів також мають багато спільного , тому у них загальне родове ім'я - педагог. Проблема наступності може бути успішно вирішена при тісній взаємодії дитячого садка і школи . Виграють від цього всі , особливо діти . Заради дітей можна знайти час , сили і засоби розв'язання задачі спадкоємності.