19. Формування господарського комплексу україни та його структура

19.1. Поняття про господарство і національний господарський комплекс

Господарство — це сукупність природних, інтелектуально-професійних і створених людиною засобів, які зайняті у виробництві товарів і наданні різного виду послуг з метою створення умов і засобів життя людей.

Дійсно, все, щодо послуг людини у розвинутих країнах, є продуктом господарської діяльності. Більшість людей об'єднані в певні організації. Останні випускають готову промислову продукцію, вирощують сільськогосподарські рослини і тварини, навчають дітей у школах, лікують людей у лікарнях, ремонтують одяг і техніку, продають товари в магазинах, створюють умови для відпочинку і розваг. Перелічити все, чим займається господарство, в цьому навчальному посібнику неможливо. В принципі, в найрозвинутіших і найбільших країнах світу господарство здатне забезпечити найдрібнішу і найнесподіванішу погребу будь-якої людини.

Найбільшими господарськими організаціями і підприємствами є ті, що забезпечують повсякденні потреби всіх людей. Такими потребами є необхідність у їжі, одязі, пересуванню, засобах гігієни тощо.

В межах кожної держави, в тому числі й України, формується національний господарський комплекс. Це сукупність усіх організацій, установ, закладів, підприємств країни, які об'єднуються в одне ціле не лише спільною територією, але й тісними та постійними господарськими зв'язками. Національний господарський комплекс функціонує в умовах сформованого національного внутрішнього ринку. Останній передбачає домінування (переважання) на внутрішньому просторі держави товарів власного виробництва, послуг, що надаються національними компаніями, тощо.

Упродовж 10 років незалежності, після розпаду СРСР, Україні так і не вдалося створити внутрішньо організованого, здатного до зовнішньої експансії, з реальним захистом вітчизняного товаровиробника, гармонійно збалансованого національного господарського комплексу. В процесі приватизації іноземні компанії за безцінь скуповують національне багатство України. Наша держава поступово втрачає контроль над власним господарським комплексом.

19.2. Історія формування господарського комплексу

Перехід людини від збирання дикоростучих плодів і полювання до землеробства відбувся на території сучасної України близько 10— 5 тис. років тому.

На півдні Східної Європи в умовах сприятливого клімату на перетині давніх торговельних шляхів, у взаємодії з високо розвинутими цивілізаціями почався соціально-економічний розвиток українських земель. Його центром став з X ст. Київ. З виникненням держави Київська Русь розвиток господарства отримав новий імпульс. Проте із занепадом Київської держави після монголо-татарської навали її економічний і культурний розвиток загальмувався: українські землі стали сировинним придатком сусідніх держав.

Починаючи з 1914 p., економіка України працювала в надзвичайно несприятливих умовах постійного напруження, періодичної руйнації і відбудови. Перша світова і громадянська війни, примусова колективізація, штучний голодомор 1932—1933 pp., індустріалізація, масові репресії, Друга світова війна вносили постійне сум'яття в розвиток її господарства. Не меншої шкоди завдала командно-адміністративна система, запроваджена комуністичним режимом. Україна не могла самостійно вирішувати навіть дрібних економічних питань, залишаючись колоніальним придатком Москви.

Структура промисловості і сільського господарства забезпечували насамперед інтереси імперії. Переважали енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва, в сільському господарстві — вирощування з року в рік одних і тих самих культур. Нехтування законами розвитку економіки призвело до незацікавленості робітників у результатах своєї праці, низької якості продукції і продуктивності праці, а все разом — до важкої економічної кризи.

Збанкрутіла соціалістична система господарювання не була демонтована з досягненням Україною незалежності, тому економічна криза продовжується і нині.