- •17. Економіко- і політико-географгчне положення україни
- •17.1. Проголошення незалежності України та її вплив на геополітичну ситуацію в Європі
- •17.2. Економіко-географічне положення і його господарська оцінка
- •17.3. Сучасний адміністративний поділ
- •17.4. Геополітичні аспекти взаємодії з іншими державами
- •17.5. Місце України на політичній і економічній карті світу
- •18. Населення і трудові ресурси
- •18.1. Територіальні відмінності і чинники розміщений й густоти населення
- •18.2. Природні й екологічні умови життя населення та їхній вплив на основні показники його розміщення
- •8.3. Природний рух населення
- •18.4. Вікова і статева структура
- •8.5. Погіршення демографічної ситуації та шляхи розв'язання цієї проблеми
- •18.6. Економічна криза і демографічна політика
- •18.7. Міграція населення, види і причини
- •18.10. Урбанізація та регіональні відмінності в її рівнях
- •19. Формування господарського комплексу україни та його структура
- •19.1. Поняття про господарство і національний господарський комплекс
- •19.2. Історія формування господарського комплексу
- •19.3. Основні риси галузевої структури господарства
- •19.4. Сучасні проблеми розвитку територіальної організації
- •20.1. Загальна характеристика розвитку і розміщення промисловості
- •20.2. Галузева структура, спеціалізація і основні міжгалузеві комплекси
- •20.3. Сучасні проблеми і перспективи розвитку та розміщення промисловості
- •21. Паливно-енергетичний комплекс
- •21.1. Структура, місце і роль у господарському комплексі
- •21.2. Вугільна промисловість
- •21.3. Райони добування і використання вугілля
- •21.4. Проблеми і перспективи подальшого розвитку
- •21.5. Нафтова і газова промисловість
- •21.6. Основні райони нафто- і газовидобутку
- •21.7. Перспективи розвитку нафтової та газової промисловості
- •21.8. Електроенергетика, її структура, розвиток і розміщення основних типів електростанцій
- •21.9. Екологічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу
- •22.1. Структура, місце і роль у господарстві
- •22.2. Чинники розвитку і розміщення
- •22.3. Сировинна база
- •22.4. Географія чорної металургії
- •22.5. Кольорова металургія
- •22.6. Основні галузі та їх розміщення
- •22.7. Проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу
- •23. Машинобудівний комплекс
- •23.1. Значення, місце і роль у господарстві
- •23.2. Структура і принципи розміщення
- •23.3. Розміщення окремих галузей
- •23.4. Територіальна організація машинобудування
- •23.5. Проблеми і перспективи розвитку
- •4. Хімічний комплекс
- •24.1. Значення, місце і роль комплексу
- •24.2. Сировинна база
- •24.3. Галузева структура хімічної промисловості
- •24.4. Географія окремих галузей хімічної промисловості
- •24.5. Проблеми і перспективи розвитку
- •25.1. Структура і значення
- •25.2. Лісове господарство (лісозаготівельна промисловість)
- •25.3. Деревообробна промисловість
- •25.4. Целюлозно-паперова промисловість
- •25.5. Лісохімічна і гідролізна промисловість
- •25.6. Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу
- •6. Будівельний комплекс
- •26.1. Структура і значення
- •26.2. Чинники розвитку і розміщення
- •26.3. Географія цементної промисловості
- •27. Соціальний комплекс
- •27.1. Галузева структура і значення
- •27.2. Легка промисловість, структура, принципи розміщення і географія
- •27.3. Сфера послуг, її розвиток і розміщення
- •28. Агропромисловий комплекс (апк)
- •28.1. Роль, місце і значення апк
- •28.2. Структура комплексу та основні його ланки
- •28.3. Земельний фонд
- •28.4. Рослинництво. Зернові культури
- •28.5. Галузі, що переробляють продукцію зернового господарства
- •28.6. Вирощування технічних культур
- •28.7. Галузі переробки технічних культур
- •28.8. Вирощування картоплі та овочів, садівництво. Ягідництво і виноградарство
- •28.9. Переробні галузі
- •28.10. Тваринництво
- •28.11. Галузі переробки тваринницької продукції
- •28.12. Агропромислові зони
- •9. Транспортний комплекс і міжнародні економічні зв'язки
- •29.1. Роль і значення транспорту
- •29.2. Основні види транспорту та особливості їх розміщення
- •32.1. Вплив господарської діяльності на природні умови і природні ресурси
- •32.2. Геоекоситуація в Україні
- •32.3. Види впливу на довкілля
- •32.4. Раціональне використання та охорона природних умов і природних ресурсів. Мінерально-сировинні ресурси
- •32.5. Кліматичні ресурси
- •32.6. Земельні ресурси та їх використання
- •32.7. Біотичні ресурси, їх раціональне використання та охорона
- •32.8. Рекреаційні ресурси
- •32.9. Природоохоронні комплекси
8.5. Погіршення демографічної ситуації та шляхи розв'язання цієї проблеми
Демографічна ситуація в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого станови ша може відіграти лише держана, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується троє і більше дітей.
Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей у дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на "Ви". Все це дозволить поліпшити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.
18.6. Економічна криза і демографічна політика
Одним із важливих чинників демографічної кризи є економічні проблеми молодих родин, що мають недостатні або ненадійні засоби одержання сімейного доходу. Це призводить до відкладання народження першої дитини на пізніше, до відмови від народження другої.
Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом. Середній заробіток жінок складає близько 88 % від заробітку чоловіків. Тому незаміжні жінки не можуть собі дозволити мати більш як одну дитину. А це відповідно призводить до зменшення народжуваності.
Демографічна політика держави повинна спрямовуватись на економічну підтримку молодих родин, створення нових робочих місць для молоді, виділення субсидій матерям, які самі виховують своїх дітей. Необхідне введення спеціальних крамниць, в яких за невелику ціну або безкоштовно видавалося б усе необхідне для немовлят тим родинам, котрі неспроможні за власний кошт підтримувати нормальний розвиток своїх дітей. Демографічна політика держави повинна бути спрямована не лише на матеріальну, а й на моральну підтримку молодих родин, має включати в себе роз'яснювальну і виховну роботу.
18.7. Міграція населення, види і причини
Кількість населення в країні в цілому і в різних її районах зокрема може змінюватися у зв'язку з переїздами людей з одних місць постійного проживання в інші, з країни в країну. Такі зміни в кількості населення називають механічними, а сам рух — міграціями.
Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зовнішня міграція поділяється на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в'їзд іноземців на тривале чи постійне проживання).
Внутрішні міграційні процеси в державі пов'язані зрізними чинниками. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщення населення із недостатньо промислово розвинених областей заходу і центру України в Донбас, Промислове Придніпров'я та малозаселені землі півдня.
У колишньому СРСР здійснювалася політика штучного переселення різних народів за межі свого постійного проживання. Так, українців переселяли в Сибір, на Далекий Схід, у Казахстан тощо. На їхнє місце переміщувалися переважно росіяни з різних частин Росії. Заселяли ними і вимерлі під час голодомору 1932— 1933 pp. українські села на сході й півдні України. Такі переселення проводилися насамперед з політичних міркувань і були спрямовані на те, щоб корінний народ втрачав свої національні особливості — мову, культуру тощо.
Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала Чорнобильська трагедія. Населення північних районів Київської, Житомирської, Рівненської та деяких інших областей за державною програмою або за власною ініціативою почало переселятися в порівняно екологічно чисті райони України.
Істотне значення мають так звані маятникові міграції. Як маятник коливається з одного боку в інший, так і сотні тисяч громадян України щодня Ідуть на роботу з приміської зони в міста, а ввечері повертаються додому.
Значні імміграційні процеси в Україні останніх років пов'язані з поверненням репресованих народів, а також військовослужбовців на батьківщину, переміщення біженців із зон збройних конфліктів тощо.
Нині в Україні еміграція перевищує за офіційними даними імміграцію. Разом з тим в нашій державі постійно зростає чисельність нелегальних емігрантів з країн, що розвиваються. За офіційною статистикою в Україні 2004 р. мешкало понад 300 тис. нелегальних емігрантів. Вони є однією з причин зростання злочинності, наркоманії, проституції, епідемій.
Деякі експерти вважають, що нелегальних емігрантів в Україні набагато більше, ніж їх реєструє офіційна статистика (до 3,5 млн. осіб). На жаль, зростає і кількість громадян, які хотіли б переїхати на постійне проживання за кордон. До найпривабливіших країн для українців належать США та Канада. Потім ідуть багаті країни Європи і перш за все Німеччина. З'явилися українські переселенці і в країнах Південної і, навіть, Центральної Америки.
В Україні живуть і працюють представники 100 національностей. Усі вони складають український народ Більшість населення нашої держави — українці. Тільки в Криму вони за кількістю на другому місці. Українці — корінне населення нашої країни, одна з найдавніших націй на планеті. Частка їх в усьому населенні України становить 73 %. У складі української нації є окремі етнографічні групи — литвини, поліщуки, гуцули, бойки, лемки тощо.
Українці належать до найдавніших націй світу. Впродовж тисячоліть, від однієї з перших у світі трипільської цивілізації пронесли вони свій характер і антропологічний тип аж донині. Вчені всього світу досліджують внесок української наші у світову цивілізацію. Сьогодні у світі визнано, що український народ зробив надзвичайний внесок у розвиток світової цивілізації принаймні у трьох ділянках. По-перше, українці створили чарівну народну пісню. По-друге, українці освоїли чорноземи по всій планеті (Україна, Росія, Казахстан, Киргизстан, Канада, США, Аргентина, Бразилія). По-третє, геній етнічних українців О.Д. Засядька, М. І. Кибальчича, К.Е. Ціолковського, Ю.В. Кондратюка, СП. Корольова, В.П. Глушка, В.М.Челомея, М.К. Янгеля вивів людину в Космос.
В наш час керівниками американської і російської космічних програм відповідно є українці Дудчак і Лозимо-Лозинський. Знамениті ракети США типу "Трайдент", тобто "Тризуб", розробив українець Богдан Гнатюк, а політ американців на Місяць здійснено під керівництвом українця Михайла Яремовича. Професор Кістяківський був керівником американської ядерної програми і батьком першої атомної бомби. Американські вертольоти випущені під ідейним і організаційним керівництвом українця Ігоря Сікорського. Генерал Духов, який народився в селі Верик Галицького району Полтавської області, є конструктором знаменитих танків, ракетних установок "Катюша" і першої радянської атомної бомби. Таким чином, українська нація має генетичну схильність до технічної творчості найвищого світового рівня і зробила величезний внесок у розвиток усього людства.
В Україні живе понад 10 млн, або 22 % від загальної кількості населення представників інших національностей. Понад 17 % — росіян. На початку XX ст. їхня частка становила 11 %, за переписом 1959 р. — 17 %. Найбільше їх в Автономній Республіці Крим (58 %), Донбасі, Харківській і Запорізькій областях.
Третьою за величиною національною групою є білоруси. їхня чисельність близько 275 тис. осіб. Живуть вони переважно в містах.
В Україні проживають також молдавани (близько 260 тис. осіб), кримські татари (понад 250тис. осіб), болгари (понад 200 тис. осіб), угорці (близько 160 тис. осіб), румуни (близько І 50 тис. осіб) та ін.
У зв'язку з переселенням до Ізраїлю — історичної батьківщини євреїв, їхня чисельність зменшилися до 100тис. осіб.
Білоруси мешкають у прикордонних з Білоруссю областях, Донбасі та Києві, поляки — в Житомирській і Хмельницькій областях, угорці — переважно в Закарпатті, болгари — в Одеській і Запорізькій областях.
До корінних жителів України належать і кримські татари, які були примусово виселені з власної землі в 1944 р. Нині відбувається важкий процес їхнього повернення і облаштування на Батьківщині.
В Україні є області із строкатим національним складом. До них належать Одеська, Закарпатська та деякі інші.
18.9. Українська діаспора і причини її виникнення
Українська діаспора — це перебування народу поза етнічною територією внаслідок добровільної чи примусової еміграції. Основними причинами виникнення української діаспори є політичні й економічні. Політичні причини були зумовлені чужоземним, в основному російським пануванням, а економічні були похідними від політичних і пов'язані з кризами в економіці, викликаними іноземним пограбуванням нашої Батьківщини.
Українське населення, яке державними кордонами було відокремлене від України і нині живе в прикордонних районах Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови, не можна вважати діаспорою. Це українські етнічні землі.
Кордон між Росією та Україною формувався за правом сильного. Мільйони українців опинилися за межами своєї Батьківщини — в Курській, Бєлгородській та Воронезькій областях, на Кубані. У 1925 р. було передано Росії заселені переважно українцями Таганрозьку і Шахтинську округи, які увійшли до складу Ростовської області.
Масове переселення українців на Нижнє Поволжя почалося ще у XVII1 ст. У другій половині XIX ст. значна їхня кількість оселилася на Тереку. З 1880 р. по 1914 р. понад 2 млн.українців переселилися за Урал, у Західний Сибір, на Амур та Уссурі. У цей же період почалося землеробське освоєння українцями степів Казахстану і Чуйської долини в Киргизії.
Наприкінці XIX ст. із західних територій України розпочалося масове переселення українців за Атлантичний океан. Найбільше осіб українського походження нині живе у Росії, США та Канаді, значна їх частина виїхала до країн Південної Америки: Бразилії, Аргентини, Парагваю, Уругваю, Венесуели і Чилі.
Після Другої світової війни кілька сотень тисяч українців переселилося до Австралії, Німеччини, Великобританії, Бельгії, Франції, кілька тисяч живе в Південно-Африканській Республіці.
На території колишньої Югославії українці оселилися ще XVI11 ст. У 90-ті роки XX ст. вон и опинилися у зоні запеклих збройних конфліктів, тому частина їх переселилася в Україну.
Українська діаспора продовжує розвиватися і формуватися і в наш час. Протягом останніх років сотні тисяч українцю виїхали до США і Канади, де поповнили уже сформовану і організовану українську діаспору. Сотні тисяч українських робітників роками працюють у Росії, видобуваючи для неї нафту і газ, алмази і вугілля, водять автобуси і тролейбуси, будують житло тощо. Багато українців працює в Польщі і Чехії, Німеччині і Великій Британії.
Нині за межами нашої держави проживає від 11 до 15 млн.українців.
