32.8. Рекреаційні ресурси

Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси є природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси — це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації — відновлення духовних і фізичних сил, витрачених у праці, навчанні, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Уся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники тощо) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі.

32.9. Природоохоронні комплекси

В Україні прийняті закони "Про природно-заповідний фонд України" (1992 р.), Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні "Заповідники" (1994 р.). У них подано класифікацію об'єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, визначена соціальна, економічна, екологічна роль природоохоронних комплексів у державі. В Україні зберігаються генофонд рослин і тварин, типові та унікальні ландшафти, здійснюється моніторинг навколишнього природного середовища. Наша держава належить ло територій з малою заповідністю. Про це свідчать як кількості, так і площі природоохоронних об'єктів різних категорій відносно до території України (табл. ІЗ).

Дамо визначення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їхнього статусу та завдань.

Природні заповідники — це науково-дослідні установи, в яких охороняються типові або унікальні для даної території чи акваторії природні комплекси. Вони повністю вилучаються з господарського використання. Основними їхніми завданнями є збереження природних комплексів, виконання наукових досліджень за станом природних компонентів, протіканням природних процесів і явиш, станом навколишнього природного середовища, розроблення рекомендацій з охорони природи, поширення природоохоронних знань, екологічне Й естетичне виховання громадян. За Законом "Про природно-заповідний фонд України", в природних заповідниках забороняється:

• будівництво споруд, шляхів сполучення, об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку, стоянок транспорту, забороняються також проїзд і присутність сторонніх осіб, домашніх тварин, механічних транспортних засобів, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника;

• геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних Відшарувань, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їхнього оселення, гніздування;

• мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком тих, що необхідні для виконання наукових досліджень.

У природному заповіднику допускається:

• виконання відновлювальних робітна землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу-відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

• здійснення протипожежних та санітарних заходів, які не порушують режим заповідників; виконання науково-дослідних робіт зі збором колекцій, стаціонарні дослідження на обладнаних ділянках (ключах), природоохоронна освітня і виховна діяльність.

В Україні створені і функціонують природні заповідники: Поліський, Розточчя, Медобори, Канівський, Дніпровсько-Орільський, Луганський, Український степовий, Дунайські Плавні, Ялтинський, Мис Мартьян, Карадазький, Карпатський.

Біосфери і заповідники — це природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом . Вони створюються для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення нового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Ці заповідники утворюють на базі природних заповідників, національних парків. До їхнього складу включають території та об'єкти природно-заповідного фонду інших категорій та земель. Вони належать до світової мережі біосферних заповідників. У межах біо-сферних заповідників виділяються "зони" зі їхнім цивільним призначенням:

• заповідна зона — призначена для збереження і відновлення найцінніших природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу;

• буферна зона — створюється з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях;

• зона антропогенних ландшафтів — об'єднує території із землекористуванням, лісокористуванням, водокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

У біосферних заповідниках можуть бути також території регульованого заповідного режиму (регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища).

Таблиця 13. Природно-заповідні об'єкти України

Природні заповідники

Назва	Дата заснування	Площа, га	Природна країна, зона	Адміністративна область
Поліський	1968	20104	Мішано-лісова	Житомирська
Черемський	2001	2 975,7	Мішано-лісова	волинська
Рівненський	1999	47 046,8	Мішано-лісова	Рівненська
Канівський	1923	2 027	Лісостепова	Черкаська
Розточчя	1984	2084	Лісостепова	Львівська
Медобори	1990	9 455	Лісостепова	Тернопільська
Дніпровсько-Орільський	1990	3 766	Степова	Дніпропетровська
Український степовий, у т. ч. філіали	1961	2756,1	Степова	Донецька
Михайлівська цілина			Лісостепова	Сумська
Хомутівський степ			Степова	Донецька
Крейдова флора			Степова	Донецька
Кам'яні Могили			Степова	Запорізька
Луганський, у т. ч. філіали	1968	1 607,57	Степова	Луганська
Стрільцівський степ			Степова	Луганська
Провальський степ			Степова	Луганська
Станимно-Луганський філіал			Степова	Луганська
Еланецький степ	1996	1 675,7	Степова	Миколаївська

Продовження табл. 13

Казантипський	1998	450	Степова	Автономна Республіка Крим
Опукський	1998	1 592,3	Степова	Автономна Республіка Крим
Горгани	1996	5 344	Українські Карпати	Івано-Франківська
Ялтинський гірсько-лісовий	1973	14 230	Кримські гори	Автономна Республіка Крим
Мис Мартьян	1973	240	Субтропічна	Автономна Республіка Крим
Карадазький	1979	28 742	Субтропічна	Автономна Республіка Крим
Кримський	1923 (1991)	44 175	Кримські гори, Лебедині острови	Автономна Республіка Крим

Біосферні заповідники

Назва	Дата заснування	Площа, га	Природна країна, зона	Адміністративна область
Асканія Нова імені Ф.Є. Фальц-Фейна	1898(1985)	33 397,6	Степова	Херсонська
Чорноморський	1927(1984)	100 809	Степова, Чорне море	Херсонська Миколаївська
Дунайський	1998	46 403	Дельта Дунаю	Одеська
Карпатський, у т. ч. філіали:	1968	57 880	Українські Карпати	Закарпатська
Чорногірський масив				Закарпатська
Мармароський масив				Закарпатська
Кузійський масив				Закарпатська
Угольсько- Широколужанський масив				Закарпатська
Долина нарцисів, Стужиця				Закарпатська

Національні природні парки

Назва	Дата заснування	Площа, га	Природна країна, зона	Адміністративна область
Шацький	1983	32 830	Мішано-лісова	Волинська
Деснянсько- Старогутський	1999	16215	Мішано-лісова	Сумська
Яворівський	1998	7 078,6	Лісостепова	Львівська

Продовження табл. 13

Подільські Товтри	1996	261 316	Лісостепова	Хмельницька
"Святі гори"	1997	40 589	Степова	Донецька
Азово-Сиваський	1957	57 400	Степова	Херсонська
Карпатський	1980	50303	Українські Карпати	Івано-Франківська
Синевир	1989	40 400	Українські Карпати	Закарпатська
Вижнииький	1995	7928,4	Українські Карпати	Чернівецька
Сколівські Бескиди	1999	35 684	Українські Карпати	Львівська
Ужанський	1999	39159	Українські Карпати	Закарпатська

Важливо, що наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється на міжнародному рівні. В Україні створені біосферні заповідники — Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський.

Додаткова інформація

Чорноморський біосфери и й заповідник Чорноморський біосферний заповідник розташований у Голопристанському районі Херсонської області та Очаківському районі Миколаївської області на північно-західному узбережжі Чорного моря. Заповідник утворений у 1927 p.,а з 1933 р. став самостійною природоохоронною та науково-дослідною установою, з 1975 р. віднесений до водно-болотних угідь міжнародного значення. У 1984 р. його включено до міжнародної мережі біосферних заповідників. До складу Чорноморського біосферного заповідника входять ділянки на Кінбурнському півострові (Івано-Рибальчанська, Солоноозерна, Волижин ліс), ділянки приморського степу (Ягорлинький Кут і Потіївська), східна частина Тендрівської затоки з островами Тендрівська Коса, Бабин, Смалений Острів та ін., а також острови Довгий, Круглий і Кінські у Ягорлицькій затоці. Загальна площа заповідника 100 809 га, з них буферна зона — 30 300 га (Ягорлицька затока). Є охоронна зона (пл. 11 011 га). Рослинність окремих ділянок різноманітна. На лісостепових ділянках збереглися невеликі гаї-кілки, утворені дубом звичайним, березою дніпровською, осикою, вільхою клейкою; у підліску та на узліссях ростуть бузина, терен, крушина тощо. У трав'яному ярусі — конвалія звичайна, проліска дволиста, чина лісова, купина пахуча, валеріана лікарська. Кілки поєднуються з піщаними степами, для яких характерні костриця, кипець пісковий, повила дніпровська, житняк, а також ендемічні види (волошка, цибуля савранська, кермек, юринея, козельці дніпровські). Степові ділянки Потіївська та Ягорлинький Кут розташовані на другій терасі Дніпра, мають рівнинний, місцями слабохвилястий рельєф з блюдцеподібними зниженнями, іноді заповненими водою. Велику плоту займає солончакова рослинність, представлена формаціями солон цю європейського, сарсазану, меншу площу — засолені луки та спустелені типчаково-полинові степи. Рослинність островів галофітна, галофітно-лучна, галофітно-гідрофільна і псамофітно-кесрофітна (на Тендровській Косі). У складі останнього угруповання багато ендеміків.

Усього у флорі Чорноморського біосферного заповідника налічується близько 600 видів вищих рослин, з них ІЗ занесені до "Червоної книги України" (зозуленцеві, ковила, тюльпан білоцвіт літній та ін.). Багатий і різноманітний тваринний світ Чорноморського біосферного заповідника, особливо орнітофауна. Тут зареєстровано близько 300 видів птахів, з них понад 145 гніздяться, решта зимують або залітають, зокрема на відпочинок під час міграцій; 22 види — рідкісні зникаючі. На території заповідника чотири основні орнітологічні комплекси: птахи деревно-чагарникових насаджень, відкритих просторів, водно-берегові та синантропні. До першого належать горобинні, кулики, чаплі, хижаки (шуліка чорний, боривітер, кібчик, чеглок, лунь болотяний, сова вухата); акліматизовано фазана. З рідкісних видів зимує орлан-білохвіст, занесений до "Червоної книги України". На відкритих просторах водяться жайворонки, перепілка, куріпка сіра, лежень, дерихвістстеповий, трапляються (на прольоті) дрохва, стрепет, жура вел ь степовий, а також журавель сірий, занесені до "Червоної книги України". Найбільш численні Й різноманітні водно-берегові птахи: понад 60 видів гніздиться та близько 190 — на прольоті. На островах Тендрівської та Ягорлицької заток більше мартинів і крячок. Тут гніздяться качки, багато куликів. На островах трапляється чорноголовий реготун. Затоки чорноморського біосферного заповідника — місця зимівлі та линяння водоплавних птахів, зокрема лебедя-шипуна, лебедя-кликуна, крижня, гагари, норців, крохалів, черні. Ссавці представлені 44 вилами, серед яких — козуля європейська, свиня лика, лисиця, куниця кам'яна, заєць-русак, їжак, єнотовидний собака; трапляється тхір степовий, занесений до "Червоної книги України".

Національними природними парками в Україні є Шацький, Азово-Сиваський, Синевир, Карпатський, Яворівський, Подільські Товтри, Деснянсько-Старогутський. "Святі гори". Вижницький, Сколівські Бескиди. Один із описів цих об'єктів наводимо за професором С. Стойком, з доповненням авторів.

Карпатський природний національний парк Карпатський природний національний парк, створений у 1980 p., — перший в Україні природний національний парк, розташований у північно-східній частині Українських Карпат, у верхів'ях річки Прут, у межах Івано-Франківської області. Його площа 50,3 тис. га. Карпатський природний національний парк має зберігати унікальні для Центральної Європи природні ландшафти, що відзначаються багатим генофондом, рідкісними екосистемами і значним рекреаційним потенціалом, а також сприяє підтриманню екологічного балансу в регіоні. У флорі парку понад 1100 видів судинних рослин. У рослинному покриві більше мішаних, буково-ялицево-ялинкових, а виніс 1100— 1200 м — чисті ялинові ліси. Букові ліси з домішкою явора, ясеня, в'яза, ялиці та ялини поширені на схилах гірських масивів до висоти 500—600 м над рівнем моря. Вище трапляються ялицево-букові та буково-ялицеві ліси з домішкою ялини у басейні Пругу. На схилах з кам'янистими осипишами зростає сосна звичайна, береза, ялина, збереглась реліктова сосна кедрова. Вище 1600 м у субальпійському поясі сформувалося криволісся сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського та субальпійські луки подекуди з рододендроном східнокарпатським (ендемічний вид) тааркто-альпійськими видами верб. У альпійському поясі (понад 1800 м) панують луки-полонини, де ростуть осоки, костриця, ситник та ін. На території парку відомо до 20 видів рослин, занесених до "Червоної книги України": сосна кедрова європейська, рододендрон східно-карпатський, дріада восьмипелюсткова, тирлич жовтий, первоцвіт дрібний, ліннея північна, арніка гірська та ін. Дослідники відзначають багатство тваринного світу Карпатського парку. Тут46 видів ссавців, до 180 видів птахів, численні плазуни, земноводні, риби, тут живуть ведмідь, вовк, рись, лисиця, куниця лісова, олень європейський, козуля, білка, глухар, тетерук; з рідкісних тварин трапляються кіт лісовий, беркут, сапсан, змієїд, лелека чорний, занесені до "Червоної книги України", а також бурозубка альпійська, снігова полівка європейська, пугач, завирушка альпійська, тритон карпатський, тритон гірський, занесені до "Червоної книги України".

Природні національні парки виконують різні функції. За функціями (призначеннями), вони поділяються на зони. Так, територія Карпатського природного національного парку складається з чотирьох функціональних зон: заповідної, захисно-рекреаційної, рекреаційної, рекреаційно-господарської. Заповідна зона за охоронним режимом прирівнюється до заповідників. У захисно-рекреаційній зоні природоохоронні заходи здійснюються з метою збереження та відтворення природних екосистем, лісогосподарська діяльність спрямована на формування корінних лісових масивів. Тут туризм обмежений. Рекреаційні і рекреаційно-господарські зони використовуються для організованого туризму: в межах зон допускається формування окультурених ландшафтів, розташування місць відпочинку, санаторно-курортних та туристичних комплексів, створення туристичних і пізнавальних стежок. У Карпатському природному національному парку багато мальовничих водоспадів, є печери та інші цікаві природні утворення, цінні пам'ятки дерев'яної архітектури. У високогір'ї особливо привабливі карстові озера. На полонині Пожижевській розташована сніголавинна станція, біологічний стаціонар Інституту ботаніки НАН України; у верхів'ях Пругу—географічний стаціонар Львівського університету. На їх основі вивчають структуру ландшафтів, закономірності їхнього формування, біологічну продуктивність, захисні функції гірських екосистем: тут проходять практику студенти.

Заказники — це природні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їхні компоненти. Земельні ділянки, водні та інші природні об'єкти, які оголошені заказниками, знаходяться в режимі охорони. Залежно від мети і режиму охорони організовуються лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.

Пам'ятки природи — це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

У межах пам'яток природи забороняється діяльність, яка загрожує їхньому збереженню або призводить до їхньої деградації.

Заповідними урочищами є лісові, степові, болотні та інші ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, для збереження їх у природному стані.

В їхніх межах забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах.

Ботанічні сади — це установи, які створюються для збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. Ця флора поповнюється, зберігається в ботанічних колекціях, у науковій, навчальній та освітній діяльності. У ботанічних садах є такі ділянки:

• експозиційна, відвідування якої регулюється;

• наукова, на якій розташовуються колекції, експериментальні ділянки;

• заповідна, на якій проводяться наукові спостереження.

Відомі в Україні ботанічні сади — Нікітський, Центральний республіканський імені М.М. Гришка, Ботанічний імені О.В. Фоміна, Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів. Всього маємо 24 ботанічних сади.

Дендрологічні парки — це установи, які утворюються для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їхніх композицій з метою їх наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомі дендрологічні парки — Софіївський, Олександрійський, Тростянецький, Веселі Боковеньки та ін.

Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюються для організації екологічної освітньо-виховної роботи, влаштування експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення у неволі. У зоологічних парках є такі ділянки:

• експозиційна, на якій утримуються тварини з культурно-пізнавальною метою;

• наукова, де виконується науково-дослідна робота, організовуються відвідування;

• рекреаційна, в якій відпочивають відвідувачі;

• господарська з господарськими об'єктами.

Серед парків-пам'яток садово-паркового мистецтва — природоохоронні, рекреаційні установи з визначними та цінними зразками паркового будівництва — для охорони та використання їх з естетичною, виховною, науковою, природоохоронною та оздоровчою метою.

Оголошуються парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На їхній території можуть проводитися наукові дослідження, моніторинг навколишнього природного середовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових рослин.

Наголосимо на тому, що природоохоронні комплекси України є компонентом світового переліку таких об'єктів. В Україні заповідано близько 300 тис. га болотних ландшафтів. Місця, де ростуть лікарські рослини, охороняються (Тендрівська, Ягорлицька і Сиваська затоки, дельта Дунаю та інші біотопи). Природні ландшафти охороняються в усіх природних зонах рівнинної частини України, Кримських горах та Українських Карпатах. Охороняються також ділянки акваторій Чорного й Азовського морів та ін.

Україна потребує збільшення площі природно-заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї країни. Це стосується передусім територій біосферних заповідників, природних національних парків, природних заповідників.

За рахунок яких ділянок можна збільшити мережу заповідних комплексів? Це можливо на основі ландшафтного картографування у середньому і великих масштабах, виявлення ділянок, на яких є види рослин і тварин, що занесені до "Червоної книги України". А до її другого видання занесено більше 530 видів рослин і грибів, а також більше 380 видів тварин.

Заповідними мають стати ділянки з рослинними угрупованнями, занесеними до "Зеленої книги України". Таких угруповань у цій унікальній книзі близько 130, і пошук нових триває.

Заповідними мають також стати басейни окремих річок, озера, коси і острови, колишні військові полігони, мисливські господарства, "державні дачі". Врешті заповідні комплекси можна проектувати і створювати в районах з інтенсивною ерозією, зсувами, археологічними розкопками, унікальними природними явищами й об'єктами (печерами, водоспадами, гірськими вершинами, річковими долинами, екзотичними рослинними угрупованнями та ін.), відтворюючи (чи створюючи) сучасні природоохоронні комплекси.

Формування всієї мережі існуючих і майбутніх природно-заповідних комплексів має спиратися на географічну основу, бути по можливості збалансованим територіально відовідно до фізико-географічного та економіко-географічного районування України і суміжних з нею територій. У межах фізико-географічних провінцій, економіко-географічних районів мають бути природні чи біосферні заповідники, природний національний чи регіональний ландшафтний парк, інші природно-заповідні комплекси.

Збільшення площі заповідних комплексів здійснюється і за рахунок розширення існуючих природно-заповідних територій в Українських Карпатах, Кримських горах, Волинському, Київському і Чернігівському Поліссях, Правобережному і Лівобережному Лісостепу, степовій зоні, дельтах Дунаю, Дністра і Дніпра, Азово-Чорноморському узбережжі (коси Бердянська, Обитічна, Білосарайська, Крива), Південному березі Криму.

Природно-заповідні комплекси мають органічно поєднуватися з таким и охоронюваними територіями, як приміські зелені смуги, високопродуктивні ліси, водоохоронні зони, полезахисні лісосмуги, лісопарки, дендропарки, акваторії та ін.

У державі повинен бути резерв територій та акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того, щоб мати детальні та достовірні дані про нинішній та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр природно-заповідного фонду.

У1972 р. в Стокгольмі на конференції ООН з охорони навколишнього середовища термін "моніторинг" визначено як систему стеження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень з регулювання природогосподарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних та антропогенних ландшафтів, тими процесами і явищами, які в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їхньої охорони. Моніторинг може відбуватися на різних за площею територіях і за різними компонентами довкілля, різними його об'єктами.

За масштабом територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний та місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється на різноманітних станціях, стаціонарах. Серед них в Україні функціонують такі:

1) станції і пости спостережень за змінами метеорологічних умов. До них належать мережа гідрометеорологічних станцій України, аерологічні та морські станції;

2) станції, на яких проводяться комплексні спостереження за гідрогеологічними умовами, водними ресурсами. Це гідрологічні станції, гідрогеологічні, стокові та водно-балансові станції і пости;

3) станції, на яких спостерігають за окремими природними комплексами та їхніми компонентами, процесами, що в них відбуваються. До таких станцій належать озерні, болотні станції, станції на водосховищах, у різних типах рівнинних і гірських ландшафтів (лісові, степові та ін.);

4) комплексні географічні стаціонари, на яких вивчають природні комплекси, сучасні природно-географічні процеси. Ними є природні заповідники, національні природні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський у зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах гори Говерли, Великоаналольський у степовій зоні та ін. На таких стаціонарах працюють спеціалісти-географи. Вони стежать за сезонними змінами в природних комплексах;

5) станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням процесів, несприятливих для людей. Це сейсмологічні станції, де прогнозують і фіксують дії землетрусів. Такими є також станції, на яких постійно спостерігають за розвитком зсувів (сповзанням земляної маси), проходженням селевих потоків (суміші води, грязі, каміння), сходами снігових лавин та ін.;

6) станції, на яких досліджують можливості протидії несприятливим фізико-географічним процесам. Це протиерозійні, агромеліоративні, лісомеліоративні, протиселеві та протисніголавинні станції;

7) науково-дослідні станції, де розробляють і впроваджують заходи з раціонального господарювання. Це сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні станції, науково-дослідні станції садівництва, виноградарства, луківництва та ін.;

8) своєрідними станціями біологічного моніторингу є ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки.

Спостереження за природними комплекса, ми, їхніми компонентами, впливом на них господарської діяльності ведеться за розробленими для цих цілей програмами і методиками Станції моніторингу навколишнього природного середовища повинні охоплювати нею територію України, її природні і господарські регіони рівномірно.

У різних регіонах України потрібне застоювання природоохоронних заходів, в тому чисті збільшення природно-заповідного фонду. Природоохоронні заходи об'єднуються в групи залежно від видів господарського впливу на природне середовище, об'єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень зменшенням викидів у атмосферу, очищенням їх від газу та пилу; попередженням забруднення водойм очищенням вод, що стікають в річки, озера, моря, створенням замкнених циклів використання води та ін. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можуть знешкоджуватися за допомогою хімічних заводів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю за навколишнім середовищем. У промислових, гірничовидобувних районах здійснюється рекультивація (відновлення) порушених земель.

Окрему групу природоохоронних заходів складає запобігання негативному впливу та ліквідація забруднень повітря, вод, грунтів автомобільним та іншими видами транспорту. Вздовж Азово-Чорноморського узбережжя акваторії забруднюються викидами суден, промисловими та побутовими стоками.

Важливе природоохоронне значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов'язані із сільськогосподарським використанням ландшафтів, збереженням їхньої стійкості та високої продуктивності. Це досягається впровадженням зрошувально-осушувальних систем, на яких здійснюється двостороннє регулювання водного режиму на меліоративних землях. Сюди ж належать заходи з боротьби з водною і вітровою ерозіями, запобігання вторинного засолення земель, їхнього штучного підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби зі шкідниками сільськогосподарських рослин.

Водогосподарські заходи передбачають надійний захист річкових і морських берегів від руйнування, обвалування заплавних земель (захист від затоплення), запобігання і знешкодження цвітіння води. Важливими природоохоронними заходами є регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.

Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачається боротьба з природною та антропогенною ерозією, селевими потоками, буреломами й вітровалами.

Урбаністичні природоохоронні заходи включають ландшафтно-екологічно обумовлений вибір району і місця забудови, її регламентацію за площею, оцінкою впливу на ландшафти та можливостями створення сучасних урбанізованих природно-антропогенних комплексів. Сучасні урбанізовані ландшафти повинні бути зручні для проживання людей, екологічно чисті й естетично привабливі.

Н арешті, рекреаційні природоохоронні заходи включають раціональне використання лікувальних можливостей клімату, водних, грязевих, мінерально-водних ресурсів, ландшафт-но-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.

Дійовим засобом охорони природи є обов'язкова екологічна експертиза проектів використання території господарювання. Її метою є попередження негативного впливу, який можливий при втіленні проектів, що не передбачають негативного впливу, забудови, прокладання шляхів, розселення, не враховують екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами. Екологічна експертиза базується на пріоритетах безпеки для життя і здоров'я людей в навколишньому природному середовищі.