32.5. Кліматичні ресурси

До кліматичних ресурсів належать енергія сонячної радіації і вітру (енергетичні ресурси), сума температур з різними середніми їх періодами і кількістю опадів, які є визначальними для вирощування польових сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси). Кліматичні умови впливають на особливості діяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).

Сонячна радіація — основне джерело енергії в географічній оболонці. Променева енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності та ін. Згадаймо, що територія України розташована між 44° і 52° пн. ш. Найменша тривалість сонячного сяйва в північно-західній частині зони мішаних лісів і становить 1700-1800 год. за рік. У лісостеповій зоні вона зростає до 1900—2000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях досягає 2300—2400 гол за рік. Максимальне сонячне сяйво у Кримських горах — 2453 год за рік (Карабі-Яйла). Ресурсами сонячної радіації забезпечується нагрівання грунту і атмосфери, випаровування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, в процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геоліо-енергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні можна раціонально використовувати в теплий період. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси можуть бути ефективно використані взимку, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, водосховищ, річкових долин, узбережжя Чорного моря, півдня степової зони, Кримських гір, Українських Карпат.

32.6. Земельні ресурси та їх використання

До земельних ресурсів належать землі, які використовуються або можуть бути використані різними галузями господарювання. Відповідно до цільового призначення в Україні є такі землі: 1) сільськогосподарські; 2) населених пунктів; 3) промисловості, транспорт), зв'язку, оборони; 4) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні; 5)лісового фонду; 6) водного фонду; 7) запасу (Земельний кодекс України, 1992; 2001).

Землі сільськогосподарського призначення – ті, що надані сільському господарству або призначені для нього. На них здійснюються такі види діяльності, як товарне сільськогосподарське виробництво, колективне та індивідуальне садівництво і виноградарство, городництво, сінокосіння, випас худоби та ін.

Землі населених пунктів — це землі в межах міст, селищ міського типу і сіл. Землі промисловості — ті, на яких розміщені основні, підсобні і додаткові споруди промислових, гірничовидобувних, транспортних та інших підприємств, їхніх під'їзних доріг, інженерних мереж, адміністративних і побутових будинків та ін. Зеті транспорту і зв'язку та іншого призначення — ті, що надані в користування підприємствам та організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного, трубопровідного транспорту, ліній електропередач і зв'язку.

Землі природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення—ті, на яких знаходяться заповідники, національні, зоологічні й дендрологічні парки, ботанічні сади, ділянки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища, пам'ятки природи. Ці землі мають природоохоронний режим, на них заборонена діяльність, яка призводить до їх порушення.

Землями оздоровчого призначення є ділянки з природними лікувальними ресурсами, що використовуються для лікування або профілактики захворювань. Землі рекреаційного призначення — ті, що використовуються для відпочинку, туризму; це ділянки з будинками відпочинку, пансіонатами, кемпінгами, туристськими базами і таборами, дитячими туристськими станціями, спортивними таборами, приміськими зеленими смугами та ін.

Землями історико-культурного призначення є землі культурно-історичних заповідників, меморіальних парків, архітектурних та археологічних пам'ятників, архітектурно-ландшафтних комплексів, поховань.

Землями лісового фондує землі, на яких росте ліс, а також ті, що надаються для потреб лісового господарства.

Землі водного фонду — ті, які зайняті ріками, озерами, болотами, водоймами, водогосподарськими спорудами. Землями запасу є ділянки, які не передані у власність або не надані для постійного використання.

Всі землі України потребують дбайливого використання та охорони. Особливо це стосується ґрунтів — одного з найважливіших природних ресурсів держави, національного багатства українського народну. Понад 65 % грунтового покриву України припадає на родючі чорноземи. На решті території поширені менш родючі ґрунти, їхня продуктивність збільшилася за час їх землеробського використання. Якраз саме цей вид природокористування в Україні має як наслідок ряд негативних процесів. Як вказувалося раніше, територія України надзвичайно високо землеробськи освоєна: співвідношення площі орних земель до площі всіх сільськогосподарських угідь найбільше у світі. Сільськогосподарські угіддя продовжують вилучатися для інших потреб. Із загальної площі сільгоспугідь водна ерозія проявляється на 33,6 %, дефляційно-небезпечні площі становлять 51,7 %, кислі — 30,8, заболочені — 5,2, перезволожені — 5,7, солонцюваті — 5,6, засолені — 4,6, з солонцевими комплексами — 1,6, кам'янисті — 1,2 %. Площа щорічно порушуваних земель становить біля 200 тис. га. Водночас площа пасовищ показує, що їхній грунтовий покрив нестійкий до впливу несприятливих природних процесів, сільськогосподарського використання і потребує охорони.

Дослідженнями встановлено, що за сто років (з 1882 до 1992 р.) у грунтовому орному шарі втрачено біля 25 % гумусу. Цю втрату не врівноважує збільшення в грунтах рухомих форм фосфору та калію за рахунок хімізації ґрунтів.

Які основні заходи для збереження, раціонального використання та охорони грунтового покриву? Спеціалісти (ґрунтознавці, ландшафтознавці) пропонують впроваджувати еколого-ландшафтне землеробство, при якому співвідношення у фізико-географічних зонах сільськогосподарських угідь (ріллі, садів, луків, пасовищ), природних комплексів (лісів, озер, водойм, заповідників) буде економічно доцільне та економічно виправдане, а сільгоспугіддя будуть пристосовані до ландшафтних особливостей. На непродуктивних у землеробському відношенні землях необхідно створити сіножаті, пасовища, лісонасадження, заповідні ділянки. Зростання продуктивності земель можливе на основі досягнень генетики, виведення сортів рослин, пристосованих до зональних умов. Основними напрямками охорони земель залишаються запобігання і знешкодження водної та вітрової ерозії грунтів, зсувів, заболочування, засолення, забруднення пестицидами, стічними водами, промисловими і комунальними відходами. Важливе значення має рекультивація порушених господарською діяльністю земель.

Збереження родючості грунтів пов'язане також з видобутком власних ресурсів фосфоритів, збільшенням виробництва калійних добрив. Особливої уваги потребує співвідношення галузей землеробства і тваринництва. Тваринництво ресурсномістке і водночас екологічно несприятливе. У зв'язку з цим важливо враховувати такі факти: у 1990 р. в Україні тільки для кормових потреб пішло 30 млн.т зерна, тобто 60 % його валового збору! Тваринницька продукція вирощується майже на двох третинах посівних площ, використовується 6,8 млн.га пасовищ та сіножатей. Разом це займає до 68 % сільськогосподарських угідь. Цс означає, що необхідно змінювати підхід до розвитку тваринницької галузі: підвищувати продуктивність, зменшуючи поголів'я, що екологічно виправдано, надавати перевагу виробництву м'яса птиці, яловичини як менш енерго- і ресурсномістких.

Отже, погрібне впровадження в усі галузі сільського господарства нових технічних, технологічних, економічних і організаційних принципів відповідно до екологічних норм.