0772140_D73CA_socialna_psihologiya

58. Феномен групи з погляду соціальної психології. Різноманітні сукупності індивідів соціальна психологія позначає поняттями “спільність” і “група”. Соціальна спільність — сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певною ознакою. Соціальними ознаками, які об'єднують людей у спільності, є спільні цілі, інтереси, умови життєдіяльності, вік, стать, належність групи до єдиної культури, релігії, спосіб, якість і стиль життя, соціальний статус, відносини власності. Прикладом спільності є общини, засновані на кровній спорідненості, сусідстві, дружбі та ін. Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності. До основних ознак соціальної групи належать: — включення їх у широкий соціальний контекст; — наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи; — достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії; — зовнішня та внутрішня організація; — певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності; — усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”; — наявність групових атрибутів (назва, символи тощо). Найчастіше об'єктом вивчення соціальної психології є соціальна група. Йдеться про реальні групи, учасники яких взаємопов'язані спільними цінностями, діями, взаємозалежні у способі життя, впливають один на одного з метою задоволення значущих потреб, цілей та інтересів. Загалом соціальну групу характеризують такі сутнісні особливості: 1. Посередництво між суспільством і конкретною людиною. Через соціальну групу суспільні явища впливають на особистість, формуються її соціально значущі якості, переконання, установки, ціннісні орієнтації та ін. 2. Статус самостійного суб'єкта життєдіяльності та розвитку. Група як номінальна спільнота індивідів є в соціальній взаємодії реальним психологічним угрупованням. У цьому контексті соціальна психологія досліджує феномени і механізми, які свідчать про народження соціальної групи; особливості вияву групової згуртованості; тривалість циклу життєдіяльності групи. 3. Важливий для індивіда соціальний інститут. Перебуваючи у групі, індивід соціалізується, набуває досвіду міжособистісних відносин. Соціальну психологію цікавлять зміни, що відбуваються з ним. 4. Сфера концентрації різних групових впливів на особистість. Людина, виконуючи різні соціальні функції, одночасно належить до різних соціальних груп. Отже, соціальна психологія розглядає групу як простір, в якому функціонує окремий індивід, як самостійний суб'єкт активності і як важливий інститут соціалізації особистості.

59. Класифікація малих соціальних груп. Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування. Малі групи класифікують з огляду на тривалість існування, особливості взаємин, спосіб входження індивіда у групу та ін. Соціальна психологія поділяє їх на лабораторні і природні, первинні і вторинні, формальні і неформальні, тимчасові і постійні, відкриті і закриті, референтні і групи членства та інші групи. Лабораторні малі групи спеціально створюють для виконання експериментальних наукових завдань у штучних умовах, природні групи існують у реальних життєвих ситуаціях, незалежно від волі дослідника. Первинні групи характеризує безпосередність контактів (сім'я, сусіди, друзі тощо). Індивіди, які належать до первинної групи, знають одне одного особисто і спілкуються між собою у процесі вирішення завдання. У вторинних групах безпосередніх контактів немає, для спілкування між індивідами використовуються різноманітні “посередники” (засоби зв'язку тощо). Поділ малих груп на формальні та неформальні запропонував Е. Мейо. У формальній групі чітко запрограмовані всі позиції індивідів, які підпорядковані груповим нормам. Формуються вони в умовах конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда, відділ постачання на виробництві, штат учителів і співробітників школи та ін. Мала формальна група створюється на основі штатного розпису, статуту або інших офіційних документів. Між учасниками формальної групи встановлюються передбачені документами ділові контакти. Всередині формальних груп Мейо виокремив неформальні групи, які виникають і формуються стихійно. Поділ малих груп на тимчасові і постійні зроблено за ознакою, пов'язаною з тривалістю існування спільноти. Залежно від ступеня довільності входження людини в групу, участі в її життєдіяльності, розв'язанні спільних завдань та досягненні цілей, а також виходу з неї малі соціальні групи поділяють на відкриті (передбачають широкі можливості членства, ініціативу індивідів) і закриті (жорстко регламентують членство і внутрігрупову поведінку).Малі групи поділяють і на референтні та групи членства (реальна належність людини до малої групи), беручи за основу значущість групи, орієнтації особистості на певні цінності, норми, способи поведінки. За соціальною спрямованістю виокремлюють соціально корисні і соціально небезпечні групи; за типом головної діяльності та головної функції — виробничі, політичні, військові, спортивні та ін.

60. Основні соціально-психологічні характеристики малої соціальної групи. Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.Найбільш загальними соціально-психологічними характеристиками малої соціальної групи можна вважати наступні: 1) направленість групи (соціальна цінність прийнятої мети, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм);2)організованість групи (як здатність до самоуправління) та інтегративність її (як міра єдності членів групи); 3) мікроклімат, чи психологічний клімат групи (який визначає самопочуття кожної особистості, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній. Кожен намагається бути серед інших людей, бути членом хорошої групи, мати бажання відчувати і отримувати у відповідь дружні почуття; 4) референтність (як ступінь прийняття членами групи певних еталонів на групу в цілому для вирішення поставлених завдань). Референтна група – це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції – нормативну і порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших.]; 5) інтелектуальна активність і комунікативність (характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови); 6) емоційна комунікативність (міжособистісні зв’язки емоційного характеру, задоволення потреби в емоційно насичених контактах);7) вольова комунікативність ( здатність групи протистояти впливам інших груп, обставинам, стресовим ситуаціям, надійність групи в екстремальних ситуаціях, наполегливість в конкурентних умовах).

61. Специфіка міжгрупової взаємодії. В процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосередній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу, результатом якого є зв'язок, заснований на принципах симпатії чи антипатії. Безпосередній контакт між групами має своїм наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльності, установок тощо. Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої. Особливістю міжгрупової взаємодії є її причинна зумовленість. Це означає, що кожна із взаємодіючих сторін (груп) виступає як причина і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Повсякденне життя багате як співпрацею і солідарністю груп, так і міжгруповими конфліктами. Міжгрупові конфлікти — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні. Соціально-психологічними причинами міжгрупових конфліктів є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп. Міжгрупова діяльність розгортається не тільки як безпосередня взаємодія різних груп. Міжгрупові відносини можуть виникати і за відсутності безпосередньої взаємодії між групами. Наприклад, опосередкованим чинником відносин між великими групами є їх суспільно-історична діяльність, соціальні умови. Така міжгрупова діяльність реалізується в опосередкованих формах — через обмін цінностями культури. Особливості міжгрупової перцепції (сприймання) зумовлені розумінням групи як цілості. Група як суб'єкт і об'єкт соціальної перцепції є новою якістю, новим груповим утворенням, яке має такі характеристики: для групи-суб'єкта сприймання групове утворення є “цілісністю”, яка визначається як міра збігу уявлень членів цієї групи про іншу групу; для групи-об'єкта сприймання — “уніфікованістю”, тобто ступенем поширення уявлень про іншу групу на окремих її індивідів. Отже, цілісність і уніфікованість — специфічні структурні характеристики міжгрупового сприймання.

62. Характеристика групової динаміки. Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі. Групова динаміка— сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування. Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість. Детальна класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки: 1. Механізми розвитку: — ідіосинкразійний кредит лідера; — нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення; — внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; — ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2. Механізми стабілізації: — конформність. Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків; — сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи; — згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування. Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.

63. Керівництво і лідерство у малій групі. Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб'єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації). Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Реалізують функції керівництва спеціалізовані структури (у великих організаціях), а також безпосередньо керівник. Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. З феноменом керівництва пов'язаний феномен лідерства у групі (організації). Вони іноді бувають тотожними, а часом породжують у своїй взаємодії протистояння і конфлікти. Лідерство — один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом. Цей процес значною мірою детермінований панівними у суспільстві соціальними відносинами. Його характеризують відносини домінування і підкорення, впливу і наслідування в системі міжособистісних відносин у групі. Лідерство спрямоване на пробудження в членів групи мрії, до якої вони прямуватимуть, наснаження їх необхідною для цього енергією. Ефективність його залежить від наявності у соціальній групі визнаного всіма, авторитетного лідера. Лідер — наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі. Між лідерством і керівництвом, керівником і лідером існують певні відмінності. — діяльність лідера і керівника має неоднакову спрямованість. Керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, лідер — на її внутрішні інтереси; — експресивний лідер, стаючи формальним керівником, розвалює групову діяльність або змушений переорієнтовуватися на інструментальні функції (ділова сфера). Це може спричинити його конфлікт з групою (він або не стає керівником, або перестає бути лідером); — існує не так багато груп, яким властиве поєднання в одній особі керівника та інструментального лідера. Як правило, такими є наукові колективи; — у багатьох групах (шкільний клас, студентська група) таке поєднання неможливе через вікові, статусні відмінності керівника і групи. Незважаючи на відмінності, керівник і лідер часто вирішують і взаємопов'язані проблеми, покликані стимулювати групу, націлювати її на розв'язання групових завдань та ін. Чимало спільних рис містять і психологічні характеристики їх діяльності, зокрема: — керівник і лідер є координаторами, організаторами соціальної групи; — керівник і лідер, хоч і різними засобами, здійснюють соціальний вплив у групі; — керівник і лідер використовують субординаційні відносини (керівник — чітко регламентовані, лідер — заздалегідь не передбачені).

64. Прийняття групового рішення. Найскладнішою психологічною процедурою, найголовнішим оцінювальним критерієм здібностей, умінь і навичок членів групи та їх керівника (лідера) є безпосереднє прийняття групових рішень. Групові рішення можуть бути програмованими (базуються на заведеному порядку, послідовних процедурах, ухвалюються за типових обставин; мають обмежену кількість альтернатив; повинні відповідати динаміці розвитку організації) та непрограмованими (використовують у невизначених, неструктурованих ситуаціях, зумовлених відсутністю інформації, нечіткістю цілей, завдань; вибір засобів розв'язання проблем може бути надзвичайно великим). Прийняття групового рішення є складним психологічним процесом, під час розгортання якого не завжди спрацьовують логіка, інтуїція, оскільки в ньому переплітаються соціальні установки, особистісні характеристики, інтуїція, емоції тощо. Залежно від того, які чинники домінують, виокремлюють інтуїтивні (вибір на підставі відчуттів) та раціональні (базуються на судженнях, знаннях, попередньому досвіді) рішення. Соціальна психологія вважає прийняття групового рішення вольовим актом, результатом якого є формування мети і засобів її досягнення. Участь усіх осіб групи у плануванні й прийнятті рішення — відчутний мотивуючий чинник: чим більше учасників виконання завдань залучено до прийняття рішень, тим сильніша мотивація участі в реалізації групових рішень. Процедура прийняття групового рішення пов'язана із стилем керівництва. За авторитарного стилю керівник у процесі прийняття рішення керується своїми ідеями, досвідом, планами, орієнтується на свої оцінки ться на свої оцінки проблеми, а думки колег адаптує до своєї концепції її розв'язання, намагаючись відповідно добирати засоби. Демократичний стиль забезпечує оптимальну взаємодію керівника з усіма індивідами групи. Усі вони мають широкий простір для особистої ініціативи та активності.

65. Продуктивність групової роботи. Якість і продуктивність діяльності в групі залежать не тільки від її організованості, оснащеності, умов, а й від рівня групового розвитку, стану міжособистісних відносин, психологічної сумісності, згуртованості, стилю керівництва. Всі ці параметри формують морально-психологічний настрій у групі, що виявляється у взаєминах між людьми. Відомо, що саме товариська взаємодопомога, дружелюбність, взаємовиручка, позитивні емоції, простота відносин часто є основою досягнення високих результатів. За безпосередніх контактів у групі всі зв'язки між індивідами набувають емоційного забарвлення, зумовленого ціннісними орієнтаціями, моральними нормами, інтересами партнерів по взаємодії. Засобами підтримання групової згуртованості є все, що сприяє єдності та стабільності групи. Передусім ці засоби забезпечують індивідуальні вигоди і результати, необхідні для задоволення особистих інтересів та інтересів групи. Водночас вони сприяють зменшенню непомірних індивідуальних витрат під час досягнення спільної мети, підтримують у кожного з групи очікування додаткових переваг від перебування в ній.Досягнення групової згуртованості зумовлюють такі чинники: — рівень емоційної привабливості, взаємної симпатії в міжособистісних стосунках. Чим більше індивідів подобається один одному, тим вищою є згуртованість групи; — ступінь привабливості групи для індивідів, особливості групових цілей. Чим більше людей задоволених своїм перебуванням у групі, тим вища її згуртованість; — спосіб взаємодії в групі і провідний соціальний мотив, тобто мотиваційна сфера згуртованості осіб групи. Йдеться про домінуючий у групі спосіб взаємодії; — особливості та характеристики, які засвідчують подібність індивідів між собою. Найголовнішим аспектом щодо цього є ціннісний (близькість поглядів, ціннісних орієнтацій членів групи);

66. Загальна характеристика великих соціальних груп. Якою б не була роль малих соціальних груп та міжособистісного спілкування у становленні й розвитку особистості, самі по собі вони не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей та інших сутнісних елементів суспільної психології. Формуються ці елементи на основі узагальненого культурними та ідеологічними системами історичного досвіду великих соціальних груп, який передається індивіду через малу групу. До них належать суспільні класи, етнічні об'єднання (нації, народності), які характеризуються тривалістю існування, закономірністю виникнення і формування; натовп, аудиторія та ін., що мають підґрунтям випадковість виникнення, короткочасність існування тощо. Класифікація великих соціальних груп. Як і будь-які соціальні суб'єкти, великі соціальні групи класифікують за різними ознаками. За характером зв'язку розрізняють два види великих спільнот людей: 1) соціальні класи, етноси тощо. Основою їх є об'єктивні соціальні зв'язки. Належність людей до цих груп не зумовлюється їх волею, свідомістю, а є наслідком дії об'єктивних чинників; 2) партії, громадські, професійні об'єднання та ін. Людина вступає до них внаслідок свідомого прагнення до об'єднання на основі певних цілей і цінностей. За тривалістю існування виокремлюють більш тривалі (класи, нації) і менш тривалі (мітинги, натовп тощо) великі соціальні групи. За характером організованості великі соціальні групи поділяють на ті, що виникли стихійно (натовп, публіка тощо), і ті, що були організовані свідомо (асоціації, партії тощо). Соціальна психологія виокремлює також умовні (статево-вікові, професійні) і реальні великі групи. Найпоширенішим є поділ великих груп на соціальні групи, які сформувалися у процесі історичного розвитку суспільства, відіграють певну роль у системі суспільних відносин і відзначаються тривалістю, стійкістю (етнічні, професійні, статево-вікові групи та ін.), і стихійно утворені спільноти, які є нестійкими, короткочасними (натовп, публіка, аудиторія).Великі соціальні групи перебувають у сфері впливу специфічних регуляторів соціальної поведінки — звичаїв, традицій, моралі. Сформовані ці регулятори суспільною практикою, з якою пов'язана група. Важливою характеристикою великих соціальних груп є мова. Етнічні групи без неї не можуть існувати. Ознакою інших груп (професійних, вікових тощо) є жаргон як різновид мови.Особливості життєвої позиції великих соціальних груп разом із регуляторами поведінки формують їх спосіб життя.Структуру психології великих груп утворюють різні психічні властивості, психічні процеси і психічні стани. Точніше виокремлення найважливіших елементів психології великих груп охоплює психічний склад як стійке утворення (національний характер, традиції, звичаї, смаки) та емоційну сферу як динамічне утворення (потреби, інтереси).

67. Психологія соціальних класів. Соціальні класи — великі соціальні спільності людей, які різняться місцем в історично зумовленій системі суспільного виробництва, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, а отже способами одержання і розмірами суспільного багатства. Оскільки класи є особливими стійкими соціальними групами, то їх сутнісні ознаки взято за головний критерій при визначенні історичних типів суспільства, хоч такий підхід не можна вважати абсолютним, адже розвиток людства у постіндустріальну епоху не цілком вписується у класові схеми. До соціально-психологічних ознак класів належать:— соціальний статус, який означає місце в соціальній ієрархії;— певний спосіб життя, його якість і стиль;— шкала цінностей, соціальні почуття, система класових потреб та інтересів, класовий ідеал;— традиції, установки, картини світу, стереотипи, звички, особливості спілкування;— соціальна етика, жаргон.Сутність соціально-психологічного підходу полягає у з'ясуванні зв'язку між психологічними характеристиками класу як соціальної групи та взірцями поведінки людей, що його утворюють. Одним із найважливіших елементів класової психології є класові потреби. Адже кожен клас характеризують конкретна структура потреб, відповідні матеріальні і духовні блага. Чільне місце в емоційній сфері класової психології посідають інтереси. Зміст класових інтересів похідний від системи відносин, до якої належить конкретний клас у конкретному типі суспільства. Соціальний інтерес — властивість соціальної спільності, рушійна сила поведінки та діяльності будь-якого соціального об'єкта. Кожний соціальний клас відтворює певну систему поведінки, комплекс цінностей, інтересів і норм, стиль життя. Водночас він культивує і свої цінності, моделі поведінки, ідеали. Ідеал (в соціально-психологічному аспекті) є вищою формою спонукування соціальної діяльності, образним відтворенням певного реального чи нереального бажаного явища. Він втілює класові цілі, ставлення до майбутнього.До психології класу іноді відносять властиві групі певні соціальні почуття, емоційні стани. В деяких класифікаціях компонентами класової психології вважають сукупність соціальних ролей, соціальну орієнтацію особистості та ін. Загалом цей перелік є досить гнучким.

68. Психологічні особливості українського національного характеру. Перші спроби дати аналіз психічного складу як етносу і як нації українців були здійсненні ще у ХVІІІ-ХІХ ст. в працях видатних представників української думки И.Костомарова, В.Липинського, Ф.Чижевського та інших. Майже всі дослідники такі типові риси українського національного характеру як демократичність, волелюбство, емоційність, що виявляють у музичності наближеності українців до природи, культі жінки і родини, релігійності, толерантності до інших народів, працелюбстві, гостинності. Більшість дослідників схиляються до того, що українцям властива така психологічна риса, як інтровертованість. Саме тому в українському суспільстві родина, найближча громада, відігравали велику роль і мали особливу цінність. Ще однією з домінуючих рис українського національного характеру є його емоційність. Дослідники вказують на підвищену чутливість української душі, її вразливості, схильність ображатися і відповідно слабку вольову регуляцію. Підвищена ж чутливість до всього, що оточує, зокрема і до взаємин з іншими людьми інколи поєднується з українців з певною амбіційністю. Недостатня розвиненість соціальної волі також виокремлюється багатьма дослідниками українського етносу. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характер українця. Часто призводила до того, що поставлені цілі не були досягнуті чи не реалізувалися не так як були задумані.Неадекватність вольової регуляції відбивається і в такій характерологічній рисі як упертість, що також досліджується в багатьох дослідженнях. Ця особливість поведінки виявляється у прагненні діяти по своєму у супереч розумним доказам чи порадам.

69.Психологія етнічних груп. Етнічна група — стійка спільність, що історично склалася на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, спільні риси, неповторні якості, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності, традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод господарсько-екологічної діяльності, внутрішня формальна організація та ін.). Формується і розвивається етнічна група природно-історичним шляхом. Дослідження психології етнічних груп започаткував В. Вундт, який інтерпретував поняття “народ” як етнічну спільноту. Для досліджень він брав міфи, звичаї, мову. Сучасна етнопсихологія для позначення компонентів психології етнічних груп використовує поняття “національний характер”, “національні почуття”, “національна самосвідомість”, “національно-психологічні явища”, що у різних вимірах виражають вияви суспільної психології індивідів, які належать до етнічної групи. Вона аналізує факти, закономірності й механізми вияву типології, ціннісних орієнтацій і поведінки представників різних етнічних спільностей, описує і пояснює особливості та мотиви поведінки всередині спільності і між етносами, вивчає етнічні особливості психіки людей, етнічні конфлікти і стереотипи, етнічні особливості соціалізації особистості. Етнопсихологічна специфіка концентрується в історичному досвіді кожного народу, а його засвоєння становить суть етнічної соціалізації індивіда. Особистість через найближче оточення, передусім через сім'ю і школу, у процесі свого розвитку прилучається до національної культури. Визначення психічного складу нації — досить складний процес, тому етнопсихологія використовує в емпіричних дослідженнях поняття “ментальність”, “національний характер”, “національна свідомість”. Ментальність. Цей феномен містить елементи національного характеру, які діють, минаючи свідомість, спонтанно. Ментальність є своєрідним емоційно-психологічним кодом, що викликає у суб'єкта конкретні реакції на зовнішні чинники, способом сприйняття й розуміння етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин. Вона відображає внутрішній стан, світосприйняття людини. Саме тому її часто трактують як “душу народу”.Національний характер. Ознаки ментальності збігаються з характеристиками феномену, позначеного поняттям “національний характер”.Національний характер — своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації; уявлення народу про себе, сукупність стійких, основних для національної спільності особливостей сприйняття навколишнього світу та форм реакцій на нього.