0772140_D73CA_socialna_psihologiya

44. Загальна характеристика міжособистісного впливу. Неодмінною особливістю соціальних відносин є міжособистісний соціально-психологічний аспект. Міжособистісні відносини визначають тип взаємодії (суперництво, співробітництво), ступінь його вираження (більш або менш успішне, ефективне співробітництво). На їх формування впливають умови життєдіяльності людини, емоційна забарвленість. Емоції спонукають до дії, відіграють важливу роль у таких взаєминах, як дружба, любов, шлюб. За допомогою емоцій (переляк, сміх та ін.) людина може впливати на партнера по взаємодії, відповідно змінюючи його реакцію на предмет обговорення. Конкретний зв'язок відбувається у формі контакту і власне взаємодії, але контакт є першою сходинкою реальної взаємодії. Він може бути і самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. Такий контакт поверховий, швидкоплинний, позбавлений системи споріднених дій суб'єктів один з одним. Власне взаємодія є систематичними, регулярними діями суб'єктів, спрямованими один на одного, що мають на меті викликати відповідну реакцію, яка зумовлюватиме нову реакцію того, хто здійснює вплив. Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджуються спорідненість, координація дій обох суб'єктів, а також стійкість їх інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. За допомогою дій відбуваються взаємне регулювання, взаємний контроль, взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій, врахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера. Спілкуючись, обмінюючись інформацією, людина виробляє форми і норми спільних дій, організовує і координує їх. Це забезпечує уникнення розриву між комунікацією і взаємодією. Види взаємодії. Традиційно види взаємодії поділяють на дві групи:1. Співробітництво. Воно передбачає такі дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид взаємодії позначають також поняттями “кооперація”, “згода”, “ пристосування ”, “ асоціація ”. 2. Суперництво. Цю групу утворюють дії, які певною мірою розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху до порозуміння. їх позначають також поняттями “конкуренція”, “конфлікт”, “опозиція”, “дисоціація”. Виокремлюють три основні стратегії — імперативну (психіка й людина в цілому розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов і продукт цих умов), маніпулятивну (суб'єкт сам здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні) і розвивальну (психіка виступає як відкрита система із зовнішнім і внутрішнім контурами регулювання).

45. Види міжособистісного впливу. Міжособистісний вплив - процес і результат зміни одним індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок та ін. Розрізняють спрямований (переконання, навіювання) і неспрямований (зараження та наслідування) вплив. У практиці спілкування виокремлюють прямий (суб'єкт відкрито пред'являє об'єктові впливу свої претензії і вимоги) і опосередкований (безпосередньо спрямований не на об'єкт, а на середовище, яке його оточує) впливи. Також розрізняють навмисний (мети) і ненавмисний (визначається наявністю причини) впливи. Вплив формують стратегія, тактика, засоби, форми, аргументація і критерії ефективності впливу. Соціальна психологія вивчає такі психічні свідомі чи несвідомі механізми взаємного впливу людей, як то: 1) зараження — позасвідому, мимовільну податливість певним психічним станам (екстази, психози, паніка) шляхом співпереживання; 2) сугестія (навіювання) — персоніфікований емоційно-вольовий вплив однієї людини на іншу, яка сприймає інформацію не шляхом логічних міркувань, а довірою до джерела інформації, котрим можуть виступати авторитети, панівні ідеї, звичаї, забобони тощо; 3) переконання — психічний стан, який виникає як результат інтелектуального впливу, самостійного висновку сприймаючого інформацію; 4) наслідування — несвідоме, мимовільне, чи свідоме, довільне, відтворення індивідом рис і зразків певної поведінки, механізм формування групових норм і цінностей; 5) конформізм — свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов і обставин, всупереч власним переконанням, проявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприйняття готових стандартів оцінок, поведінки.

46. Механізми захисту від негативних впливів. Міжособистісний вплив - процес і результат зміни одним індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок та ін.Розрізняють спрямований (переконання, навіювання) і неспрямований (зараження та наслідування) вплив. Соціальна психологія вивчає такі психічні свідомі чи несвідомі механізми взаємного впливу людей, як то: 1) зараження — позасвідому, мимовільну податливість певним психічним станам (екстази, психози, паніка) шляхом співпереживання;2) сугестія (навіювання) — персоніфікований емоційно-вольовий вплив однієї людини на іншу, яка сприймає інформацію не шляхом логічних міркувань, а довірою до джерела інформації, котрим можуть виступати авторитети, панівні ідеї, звичаї, забобони тощо;3) переконання — психічний стан, який виникає як результат інтелектуального впливу, самостійного висновку сприймаючого інформацію;4) наслідування -несвідоме, мимовільне, чи свідоме, довільне, відтворення індивідом рис і зразків певної поведінки, механізм формування групових норм і цінностей;5) конформізм-свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов і обставин, всупереч власним переконанням, проявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприйняття готових стандартів оцінок, поведінки.Проблема захисту від негативних впливів полягає у підвищенні свідомості особистості, прагненні приймати власні рішення, спираючись на власні міркування, поняття, цінності.

47. Природа агресії. Агресія — це поводження, націлене на те, щоб принести шкода іншому. Фрейд, засновник психоаналізу, думав, що джерело людської агресії - це переорієнтування енергії примітивного потяга до смерті (яке він називав «інстинктом смерті») на інші. Лоренц, що вивчав поводження тварин, розглядав агресію скоріше як адаптивне, а не як само руйнівне поводження. Але обоє вчених одностайні в тім, що агресивна енергія має інстинктивну природу. На їхню думку, якщо вона не знаходить розрядки, то накопичується доти, поки не вибухає або поки підходящий стимул не випустить її назовні, як миша з мишоловки. Лоренц (1976), незважаючи на свою зайнятість, брав участь в обговоренні на тему, чи володіє людина вродженими механізмами гальмування агресії (тими, що роблять нас беззахисними). Його пугала озброєність «бійцівським інстинктом» без наявності засобів його гальмування.

Ідея вважати агресію інстинктом підтвердила свою повну неспроможність тоді, коли перелік усіляких людських інстинктів виріс до того, що почав чи охоплювати не всі мислимі дії людини. До того ж учені вже почали усвідомлювати тім, як сильне поводження варіюється від однієї людини до іншої й від однієї культури до іншої. Очевидно, що фізіологічні фактори впливають на наше поводження настільки ж успішно, як і виховання - на наш характер. Наші переживання взаємозалежні з нашої генетично вибудуваною нервовою системою.

48. Причини та типи конфліктів. Причини виникнення конфліктів: 1) ціннісні чинники. Йдеться про принципи, які людина проголошує чи відкидає, особистісні системи переконань, вірувань тощо; 2)особливості відносин, пов'язані з наявністю (відсутністю) почуття задоволення від взаємодії. При цьому враховується основа, сутність відносин, баланс сили, значущість їх для себе й інших, тривалість, сумісність — несумісність сторін та ін.; 3)поведінкові чинники. До них належать обмеження інтересів, невизнання самооцінки партнера, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, загострена увага на дрібницях, грубість, тиск тощо; 4)особистісні властивості. В основі їх : 1)незнання характерологічних, психологічних властивостей іншої особи; 2)неправильне тлумачення думок, вчинків. Спричинює його дефіцит неформального спілкування, внаслідок чого виникає поверхове уявлення про співрозмовника; 3)моральні чинники. Полягають у недотриманні загальноприйнятих моральних норм, переоцінці власних можливостей, недооцінці можливостей інших. можна дати наступну класифікацію конфліктів: - за масштабом конфлікту бувають загальними, такими, що охоплюють всю організацію, і парціальними, такими, що стосуються її окремої частини; - по стадіях розвитку – що зароджуються, зрілими або згасаючими; - по ступеню свідомості – сліпими або раціональними; - по формах протікання – мирними або немирними; - за тривалістю – короткочасними і затяжними, такими, що довгий час лихоманять всю організацію. Затяжний конфлікт здатний викликати кризу і зрештою привести до її руйнування або істотної зміни; - по відношенню до окремого суб`єкта конфлікти бувають внутрішніми і зовнішніми; - з погляду організаційних рівнів, до яких належать сторони, конфлікти бувають горизонтальними і вертикальними;- по сфері виникнення – ділові, пов`язані з виконанням людиною посадових обов`язків, і особові, такі, що зачіпають його неофіційні відносини; - по розподілу втрат і виграшів між сторонами можна говорити про симетричні і асиметричні конфлікти. У першому випадку вони діляться приблизно порівну, в другому одні виграють (втрачають) істотно більше, ніж інші;- виходячи із ступеня зовнішнього прояву конфлікт буває прихованим (латентним) або відкритим. Латентність має місце, якщо учасники ховають конфлікт від сторонніх очей або він ще не дозрів. Відкритий конфлікт легко контролювати, тому він менш небезпечний; - відповідно до спрямованості розвитку виділяють зростаючі і спадають; - залежно від кількості причин, лежачих в основі конфлікту розрізняють на одно факторні і багатофакторних; - по своїх наслідках – конструктивними і деструктивними.

49. Психологічна структура конфлікту. Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави й т. д. З точки зору СП, що досліджує особистісні, міжособистісні та міжгрупові конфлікти, найтиповішими сторонами конфлікту є окремі аспекти (риси) особистості, самі особистості та соціальні групи. За такої класифікації учасників можливі конфлікти типу: риса осо­бистості — риса особистості, особистість — особистість, особистість — група, група — група. В СП плані учасники, конфлікту характеризуються пе­редусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо. Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, умов перебігу конфлікту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різ­ними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін. Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередню. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включа­ють уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конф­лікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішую­ться конфліктні стосунки. Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної по­ведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії учасників конфлікту, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, во­ни стають «взаємодіями» (протидіями), визначають стра­тегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скіль­ки діями. Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конф­лікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учас­ники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу конфліктної взаємодії.

50. Стратегії поведінки учасників конфлікту. Виділяють три основні стилі поведінки: деструктивний, коригувальний і прогностичний.Деструктивний стиль поведінки заперечує можливість поступок і компромісів, що розцінюються як прояв слабкості. Людина постійно підкреслює свою правоту й помилковість позицій і дій опонента, якого він звинувачує у зловмисності, особистій зацікавленості, корисливих мотивах. Конфліктна ситуація спри­ймається різко емоційно обома сторонами.Коригувальний стиль характеризується відставанням оцінки ситуації, тому реакція на конфлікт виникає вже після його початку. Виникнення конфлікту для них відсутнє, ситуація «веде» людину. Добре вираженою є емоційна реакція на конфлікт. Дії виріз­няються метушливістю, особливо на початковій стадії.Прогностичний стиль характеризується заздалегідним проведенням аналізу небезпечних зон, що найчастіше дозволяє уникнути небажаних конфліктів. Люди з таким стилем поведінки не дають спровокувати себе на небажаний конфлікт. Як правило, на конфлікт вони йдуть усвідомлено, ретельно оцінивши всі «за» й «проти», і тільки в тих випадках, коли це єдиний вихід. Вступивши в конфлікт, вони продумують варіанти своїх дій, прораховують усі можливі вчинки опонента. Такі люди надають перевагу компромісам. Емоційна реакція в них виражена незначною мірою чи відсутня взагалі.Оцінюючи ці стилі, можна зробити такі висновки:деструктивний стиль небезпечний, у першу чергу, для того, хто ним користується, тому що цю людину нерідко починають вважати незлагідною. Ділові люди намагаються уникати таких партнерів;прихильник коригувального стилю сам, як правило, конфлікт не починає. Будучи втягненим у нього, він виявляється до цього не готовим і зазвичай виходить із нього зі значними втратами;прихильник прогностичного стилю рідко потрапляє в конфліктні ситуації й намагається будь-що не доводити справу до конфлікту. Але якщо конфлікт усе-таки розгорівся, то він виходить із нього з мінімальними втратами.Знання особливостей стилів поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволяє передбачити їхні можливі реакції на ситуацію та заздалегідь пом’якшувати небажані наслідки конфлікту.

51. Початкові фактори процесу атракції. Атракція – привабливість однієї людини для іншої; особлива форма дружелюбних взаємин, забарвлених лише позитивними емоціями, прояв взаємної симпатії. Атракція може проявлятися на кількох рівнях, таких як симпатія, дружба, любов. Симпатія – це стійке позитивне емоційне сприйняття людини людиною, схвальне ставлення людини до інших людей, що проявляється у приязні, привітності, доброзичливості, захопленні, прагненні допомогти, виявленні уваги, підвищеного інтересу.Вона є одним з факторів інтеграції людей і збереження психологічного комфорту. Дружба – вид стійких,добровільних, індивідуально-вибіркових міжособистісних взаємин, що характеризується взаємною прихильністю

їхніх учасників, симпатією, посиленням процесів афіліації (приналежності), взаємними очікуваннями відповідних почуттів і наданням переваги. Такі стосунки передбачають не тільки взаємодопомогу, але і внутрішню близькість,відвертість, довіру, любов. Вони засновані на просторовій та духовній близькості, взаємній прихильності, спільній діяльності та інтересах. Любов – високий рівень позитивного емоційно-чуттєвого ставлення, що виділяє його об’єкт серед інших і поміщає у центр життєвих потреб, інтересів суб’єкта. Це ніжність, яку ми відчуваємо до тієї людини, життя якої тісно переплетене з нашим власним.Найзагальнішим визначенням атракції, що лягло в основу багатьох досліджень,

52. Взаємодія на рівні дружби. На перших етапах взаємодії, під час первинного контакту (на рівні сприймання), між людьми можуть виникнути специфічні емоційні відносини, котрі визначають привабливість одного індивіда для іншого. Ці відносини називають атракцією. Атракція— виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини. Атракція може вбирати в себе широку гаму почуттів, розгортаючись від простої симпатії до любові. Властиві їй близькість, прихильність виявляються як особлива установка на іншу особу, почуття дружби і любові. Дружба. Дружня взаємодія вважається найвищим рівнем кооперації індивідів. Дружба — особлива форма міжособистісноі взаємодії, яка характеризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, посиленням процесів афіліації, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів. Суттєвим чинником дружби є безпечне спілкування з іншим на інтимній дистанції, щирість у стосунках, відкритість почуттів, взаємний інтерес до справ іншого, активна взаємодопомога, максимальна відвертість, демонстрація взаєморозуміння, задоволення від взаємин. Психологи небезпідставно стверджують, що фізична присутність іншої людини поруч збільшує вірогідність виникнення дружби. Йдеться про фізичне оточення, взаємну досяжність, просторову близькість, які відіграють значну роль у формуванні дружніх взаємин. Просторова близькість спричиняє взаємне притягання з багатьох причин. Регулярно перебуваючи в товаристві конкретної особи, є більше змоги дізнатися про неї, з'ясувати наявність спільних інтересів, поглядів на життя і світ. Усе це сприяє як взаємній близькості, так і зниженню атракції, оскільки у процесі регулярних контактів проявляються і неприємні риси людей.

53. Романтичні взаємини. Типи любові. Атракція— виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини. Атракція може вбирати в себе широку гаму почуттів, розгортаючись від простої симпатії до любові.Види любові: Найпоширеніша класифікація була запропонована ще в ІV столітті до н.е. давньогрецьким філософом Арістотелем: Агапе - жертовне кохання. Людина, що кохає, в цьому випадку зробить все, щоб коханому було добре. Вона нічого не вимагає замість свого почуття, готова пожертвувати чим завгодно заради предмету обожнювання.(ерос+сторге)Людус - так зване кохання-гра. Прагнення до безтурботних стосунків. Ерос – чуттєве кохання, пристрасть,прагнення до фізичного оволодіння.Манія - кохання-одержимість. Як правило, будується на пристрасті і на ревнощах. Прагма - "розсудливе" кохання. Сторге - кохання-дружба.

54. Альтруїстична поведінка у взаємодії. Альтруїзм— надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини.Чистий (справжній, автентичний) альтруїзм не має свідків, не пов'язаний з винагородами, вдячністю. Справжню природу альтруїзму неможливо з'ясувати без знання її мотивів. Теорія соціального обміну, яка стверджує, що взаємодія людей є своєрідними угодами, призначеними збільшити винагороди і зменшити витрати, тлумачить альтруїзм як взаємодію, спрямовану “соціальною економікою”. Йдеться про те, що людина у процесі взаємодії обмінюється не лише товарами, грошима, іншими благами, а й любов'ю, статусом, інформацією та ін. При цьому відбувається зменшення витрат і збільшення винагород. Однак це не означає, що людина розраховує на винагороду — аналіз витрат і винагород (чи зменшиться почуття провини, чи збільшиться повага, чи буде почуття задоволення від того, що комусь допоміг та ін.) і бажання досягти максимально позитивного результату зумовлюють альтруїстичні вчинки. Такі мотиви, як моральні зобов'язання, емпатія (співчуття), бажання аналогічно віддячити за послугу, підвищення самооцінки, прагнення до визнання люди вважають альтруїстичними. Готовність допомогти зростає за гарного настрою (відсутність небезпеки), викликаного успіхами, добрими, радісними спогадами; поганий настрій (наявність небезпеки), за якого людина зосереджена на собі, пригнічує альтруїзм. Найчастіше надають допомогу іншим люди емоційні, а також здатні до самостійного життєвого вибору. Можливі також ситуації, в яких людина автоматично або з примусу чинить альтруїстично. До альтруїзму спонукає і “гріхопадіння”, яке породжує почуття провини. Перепонами альтруїстичної поведінки є дефіцит часу (людина, котра поспішає, менш за все схильна надати допомогу), стрес, небезпека, матеріальні витрати, некомпетентність.Альтруїстичні дії пов'язані із соціальними нормами, які диктують відповідні їм поведінку, життєві зобов'язання. Доведено, що альтруїзм мотивують норми взаємності, справедливості, соціальної відповідальності. Норма взаємності є моральним кодом і передбачає, що люди швидше за все допоможуть, а не нашкодять тим, хто їм допоміг. Норма справедливості є критерієм перевірки блага чи його дефіциту, відсутності. Йдеться про те, що людині властива віра у справедливе існування, в те, що кожен отримує по заслузі. Вона особливо співчуває тим, чия доля видається їй несправедливо тяжкою, що є мотивом альтруїстичних вчинків стосовно них. Послаблюють альтруїстичний вчинок безвідповідальна поведінка, зовнішній вигляд жертви, гіпертрофоване розуміння внутрігрупової солідарності та ін. Норма соціальної відповідальності передбачає, що люди повинні надавати допомогу іншим, не розраховуючи на винагороду чи вигоду.

55. Соціальна установка і реальна поведінка особистості. Установка схиляє індивіда до певної форми реагування, оцінювання, готовності, до орієнтації діяльності згідно з певними цінностями, що може сприяти задоволенню - конкретної потреби. Повторення ситуацій поступово формує фіксовані установки особистості, які впливають на соціальне життя, життєву стратегію людини. Невідповідність між установкою (вербальною поведінкою) і реальною поведінкою дослідники пояснювали залежністю відповіді від ситуації, яка може належати до одного з трьох типів: — знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуація зумовлює одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді;— частковий особистий контакт (безпосередня або телефонна розмова). У такому разі відповіді будуть дещо різноманітнішими — від згоди до пошуків аргументів для відмови;— безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Відповіді будуть майже одноманітними: “приймемо та обслужимо”.

На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого зв'язку між установкою та поведінкою. Для конкретизації ситуації необхідно задіювати допоміжні змінні: групові норми, очікування, вплив референтної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося до самого поняття “установка” та його наукової продуктивності. Водночас це спонукало дослідників до пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв'язок установок і реальної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджувати їх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів (“до об'єкта” і “до ситуації”), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних характеристик ситуації. “Парадокс Р. Лапієра” можна було пояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супроводжує біла людина, відмовити було важко, але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина наділена суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоретичному аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття “Я”, цінності та атитюди. В цій системі центральне місце посідає поняття “Я”. Цінність, за Рокичем, є стійким уявленням про особливий спосіб поведінки (інструментальна цінність) або ціль — стан (термінальна цінність). Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а уявлення про певний предмет або ситуацію. Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як істинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, добрі чи погані.

56. Сімя, особливості подружніх взаємовідносин. Сім’я – це форма спільності людей, яка складається із об’єднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних, або всиновлених), а також, в окремих випадках, з інших людей, пов’язаних з вищеназваними кровнородинними зв’язками. Існують 2 типи сімей: патріархальна та нуклеарна. Функції сім’ї є: 1)економічна, 2)репродуктивна, 3)виховна, 4)рекреативна, 5)комунікативна, 6)регулятивна, 7)сексуальна. Взагалі, сім’я є основним елементом соціального мікросередовища, яке значно впливає на формування найважливіших якостей особистості. Основні категорії сучасної сім’ї: 1.За кількістю дітей (бездітна, однодітна, малодітна, багатодітна). 2. За типом головування (егалітарні, авторитарні). 3. За сімейним стажем (молода, середнього подружжя, старшого подружнього віку, похилі подружні пари). 4. За складом (повна, неповна, змішана). 5. Альтернативні форми існування особистості (самотність, позашлюбне спілкування, відкритий шлюб, свінгерство, колективна сім’я, гомосексуальні пари). Існують певні типи мотивацій створення сім’ї: І. Мотивація на сам факт шлюбу. ІІ. Мотивація на певний тип шлюбу. ІІІ. Мотивація на певну людину. Шлюбно-сімейні настановлення формуються з раннього дитинства, в процесі соціалізації. На цей процес безпосередньо впливає батьківська сім’я, вона ж опосередковує пізніші впливи зовнішнього соціального оточення. Мотиви одруження можуть бути наступними: 1)матеріальний розрахунок, 2)психологічна відповідність, 3)духовна близькість, 4)моральні розрахунки, 5)кохання. Неусвідомлені мотиви одруження (пастки): 1) мотив взаємного артистизму, 2) мотив спільності інтересів, 3) мотив (пастка) задітих амбіцій. 4) пастка неповноцінності, 5) пастка порядності, 6) пастка користі, 7) страх самотності. Ці мотиви із зміною ситуації можуть стати неактуальними, тим самим поставити шлюб під загрозу розлучення. Причини розлучень: 1) часто за кохання приймають щось інше, 2) кохання – це дуже складна емоція, не всі з нею справляються; вона також важко втілюється в рамки побуту (а сім’я – це побут), 3) часто люди одружуються на етапі закоханості. Спілкування в сім’ї має 3 важливі цінності: шлюбна адаптація, інтимність та автономія партнерів.

57. Альтернативні форми шлюбно-сімейних взаємин. Міжособистісні взаємини, серед яких шлюбно-сімейні стосунки посідають центральне місце, складають психологічний простір життєвого світу особистості, визначаючи якість життя людини, обумовлюючи її суб’єктивне відчуття задоволеності собою та іншими. Саме шлюбно-сімейні стосунки забезпечують задоволення багатьох особистісних потреб, фрустрація яких призводить до викривлення у розвитку особистості та внутрішніх конфліктів, що роздирають людину зсередини. В своєму історичному розвитку шлюб пройшов кілька етапів. Спочатку за первіснообщинного ладу його не було. Згодом з екзогамії й групового шлюбу поступово виникають спочатку парний шлюб, що об'єднує лише одну подружню пару, а потім патріархальна сім'я і з нею моногамний шлюб, який стає економічним осередком суспільства. Шлюбно-сімейні стосунки – явище історичне, яке змінюється співмірно з розвитком суспільства в цілому. Сучасний етап розвитку шлюбно-сімейних стосунків, для якого характерним є послаблення матримоніальних стереотипів, розширення свободи статевого життя та індивідуалізація взаємин, дозволяє прогнозувати напрямок подальшого розвитку шлюбно-сімейних стосунків, наступною формою яких буде шлюб, основним завданням якого є особистісний розвиток кожного члена сім’ї. Дослідниками вироблено декілька класифікацій шлюбно-сімейних стосунків, з яких найбільш суттєвою для нашого дослідження є класифікація за критерієм орієнтації на суспільні стереотипи, поширені у суспільстві. За цим критерієм виділяються традиційний та альтернативний шлюби. Традиційний шлюб – шлюб, що орієнтується на загальновизнані суспільні норми, на прийняті у суспільстві стереотипи. Альтернативний шлюб, прикладом якого є цивільний шлюб, – це шлюб, що орієнтується на особистісні потреби кожного партнера, навіть якщо вони вступають у суперечність з загальновизнаними суспільними нормами. Відмітимо також: гостьовоий шлюб, під яким розуміють проживання подружньої пари нарізно: у різних квартирах і, трапляється, навіть у різних містах, одностатеві шлюби.