4. Роз’яснення соціального працівника щодо питань шлюбних відносин.

Шлюб — сімейний союз одного чоловіка й однієї жінки (моногамний), або полігамний, який має два види: союз одного чоловіка і двох або декількох жінок (полігінний), однієї жінки і двох чи декількох чоловіків (поліандричний), закріплений законом або культурними традиціями.

Одностатевий шлюб — це шлюб, визнаний за законом або шлюб, що визнано в соціальному відношенні між двома людьми однієї статі.

В українській мові жінку в шлюбі з чоловіком називають одруженою або дружиною цього чоловіка. В Україні, як і багатьох інших країнах, існує традиція зміни прізвища. Здебільшого дружина приймає прізвище свого чоловіка, в окремих випадках чоловік може взяти собі прізвище дружини. Іноді утворюються подвійні прізвища.

Існують поняття церковного шлюбу й цивільного шлюбу. Хоча здебільшого люди, які вступають у церковний шлюб у сучасну епоху вступають також у цивільний шлюб, але історично це було не обов'язковим. Церковний шлюб здійснюється за ритуалами відповідної релігії, цивільний шлюб реєструється в державних установах. Люди можуть проживати разом, утворюючи сім'ю, але не вступаючи в шлюб (Фактичний шлюб).

Історично шлюб був союзом між чоловіком і жінкою. В сучасну епоху законодовством деяких країн дозволені цивільні шлюби між особами однієї статі.

Шлюби часто розпочинаються особливою церемонією — весіллям. Весіллю за традицією передують церемонії сватання та заручин, призначені, відповідно, для пропозиції укласти шлюб і для оголошення наміру провести весілля.

Шлюб припиняється або внаслідок розлучення або внаслідок смерті чоловіка або жінки. Після смерті чоловіка дружину називають вдовою, після смерті дружини чоловіка називають вдівцем.

Особливістю сучасного регулювання сімейних (шлюбних, родинних) відносин в Україні є те, що вони можуть бути врегульовані двома способами:

1) законами та іншими нормативно-правовими актами;

2) за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Сімейні правовідносини регулюються законом лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. При цьому враховується право на таємницю особистого життя учасників цих відносин, на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.

Регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини та непрацездатних членів сім'ї. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування.

Що стосується регулювання сімейних відносин за договором сторін, який укладається у письмовій формі, то закон встановлює певні вимоги до такого регулювання, головною з яких є те, що цей договір не повинен суперечити закону та моральним засадам суспільства. Тому не мають юридичної сили угоди, направлені на обмеження передбачених законом прав і обов'язків учасників сімейних відносин (напр., і після вступу до шлюбу громадяни зберігають право вільно обирати місце свого проживання).

Сімейні правовідносини мають ряд специфічних особливостей: 1) їх суб'єктами можуть бути тільки фізичні особи, коло яких визначене в законі. В конкретних правовідносинах суб'єкти суворо індивідуалізовані, внаслідок чого їх заміна іншими особами неможлива;

2) за змістом ці правовідносини є перш за все, особистими;

3) майнові правовідносини в сім'ї похідні від особистих. Національне законодавство в галузі сім'ї та шлюбу виходить з

основних принципів, зафіксованих в статтях 51,52 Конституції України. Найважливіший нормативний акт сімейного законодавства — Сімейний кодекс України (СК), який в систематизованому вигляді пропонує вирішення принципових питань правового регулювання сімейних відносин і є основою сімейного законодавства в цілому. СК складається з семи розділів. Був прийнятий Верховною Радою України 10.01.2002 р., а набрав чинності з 01.01.2004 року. Положення СК відповідають нормам діючої Конституції України. До джерел сімейного права належать закони "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї" та ін., Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші документи.

Сімчю складають спільно проживаючі особи, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відсутність хоча б однієї з перелічених ознак свідчить про відсутність сім'ї у правовому її розумінні. Враховуючи можливість різних життєвих ситуацій, СК спеціально зазначає, що подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має і одинока особа.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Право на створення сім'ї виникає у особи, яка досягла шлюбного віку. За певних обставин сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Це, зокрема, стосується особи, яка народила дитину. Кожна особа має право на проживання в сім'ї і на повагу до свого сімейного життя. Жінка і чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

Шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб повинен бути зареєстрований — тоді матиме правові наслідки. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу, за законом, не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

В Україні шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка — у 18 років. Проте право на шлюб може виникнути і в особи, яка не досягла вказаного віку. Але для цього потрібне спеціальне рішення суду, яке постановляється за заявою такої особи, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (як свідчить практика, найчастіше таке рішення суд постановляє у разі вагітності особи чи народженні дитини). Але за будь-яких обставин мінімальний вік особи, за якого можливе укладення шлюбу, становить 14 років. Встановлення шлюбного віку зумовлене тим, що для вступу до шлюбу необхідна певна ступінь психічної та фізичної зрілості. Разом з тим, законодавство не встановлює максимального віку для вступу до шлюбу.

Шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб виникає лише після припинення попереднього шлюбу.

Певні особи не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це:

1) особи, які є родичами прямої лінії споріднення;

2) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків; неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька);

3) двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник племінниця;

4) усиновлювач та усиновлена ним дитина (шлюб між ними може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення). Законодавство встановлює низку правил щодо порядку та умов

укладення шлюбу. Зокрема, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я. На державу покладається обов'язок забезпечити умови для медичного обстеження таких осіб. Порядок здійснення медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1740. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Сімейним законодавством передбачено інститут заручин. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Але заручини не створюють обов'язку вступу до шлюбу. Разом з тим, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Однак такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченого (нареченої*), прихованням ним (нею) обставин, що мають істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).