41. Школа і педагогіка в Стародавньому Римі.

Римське виховання переслідує практичні цілі. Діти з простих сімей отримували практичну трудову підготовку, а дітей привілейованих громадян готували до активної державної діяльності. Першочерговою справою було вироблення такої якості як відданість батьківщині.

В освітньо-виховній системі Риму знаходиться місце i для бідного, але вільного населення. Для дітей плебеїв були доступні початкові школи. Школи були спочатку приватними та платними i тільки в епоху імперії поступово перетворились на державні.Елементарні (початкові) школи існували ще у III ст. до н. е. Вони обслуговували вiльнонароджене з середнім достатком населення. Тут навчали читати, писати i рахунку. Заможні римляни надавали перевагу домашньому початковому навчанню своїх дітей.

У середині II ст. до н. е. виникають граматичні школи для дітей найбільш заможного населення. Сюди поступали хлопчики 12-рiчного віку, які отримали попередню домашню підготовку, i вчились тут до 16 років. Вивчали грецьку i латинську мови, теорію словесності, грецьку літературу й історію.Важливе досягнення пов’язане з розвитком жіночої освіти: у I-II cт. поряд з чоловічими граматичними школами виникають і жіночі, що для історії педагогіки було новим.

У другій половині республіканської епохи виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Отже, у римських школах всіх типів з обов’язкового переліку повністю виключене фізичне виховання i майже відсутня музика.

Педагогіка представлена передусім Квiнтiлiаном. Марк Фабiй– видатний римський педагог. Протягом 20 років утримував відкриту ним риторичну школу, яка стала першою державною риторичною школою у Римі. Основоположник педагогічної літератури. Він написав перший в історії трактат з педагогіки, який називається “Про виховання оратора“. Кінцеву мету виховання Квінтіліан вбачає у підготовці високоосвіченого оратора: кожна вільна людина повинна вести активне громадське життя, а це можливо тільки за умови оволодіння ораторським мистецтвом.

42. Розвиток педагогічних теорій в надрах філософської науки. Педагогічні ідеї Сократа, Платона, Аристотеля.

Сократ (469-399 рр. до н. е.) - давньогрецький філософ.

Заперечував пізнання світу і навколишньої природи через їхню начебто недоступність людському розуму. Доводив, що людям залишається пізнавати лише себе і самовдосконалюватися. Головна мета педагогічної діяльності у пробудженні кращих потаємних душевних сил вихованця. З ідеї самопізнання, розробив евристичний метод навчання який полягав у тому, що вчителю слід доводити хибність уявлень учнів, а відтак підводити їх до пошуків істини. Це покликане було сприяти розвитку мислення.

Платон (427-347 рр. до н. е.) - видатний давньогрецький філософ, теоретик виховання, педагог, учень Сократа.

Творець теорії об'єктивного ідеалізму. Заперечував пізнання об'єктивного світу, стверджуючи, що знання людини суб'єктивні й відносні. Уперше у світі Платон обґрунтував систему освіти і виховання, спираючись на об'єднаний досвід афінської і спартанської виховних систем. За мету виховання ставив - "формування і тіла, і душі найпрекраснішими".

Згідно з його виховною системою діти 3-6-річного віку виховуються "на майданчиках" при храмах, де призначені державою жінки-вихователі розвивають їх посередництвом залучення до ігор, бесід, співу, прослуховування казок. Хлопчиків та дівчаток із 7 до 12 років навчають у державних школах читання, письма, лічби, музики, співів. Для підлітків 12-16 років існують школи-палестри, а для юнаків 16-18 років - гімназії. Старші (18-20 років) проходять військову підготовку в групах ефебів. Платон обстоював державне, суспільне виховання дітей. Першим зробив висновок про необхідність відкриття державних дитячих дошкільних закладів. Залишив праці "Держава" і "Закон", у яких накреслив згаданий проект нової системи виховання.

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) - учень Платона, давньогрецький філософ і педагог, автор наукових праць у галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Вихователь Олександра Македонського. З 335 р. до н. е. жив і працював у Афінах, очолюючи засновану ним школу -Лікей.

Ціль виховання - у розвитку вищих сторін душі - розумової й вольової. Як у кожній речовині закладена можливість розвитку, так і кожній людині природа дає лише зародок здібностей. Завдяки цьому можливість розвитку реалізується вихованням.

Аристотель установив вікову періодизацію, поділивши життя підростаючої людини на три періоди: 1) до 7 років (виховання в сім'ї, загартування, організація режиму дня); 2) від 7 до 14 років (виховання в державній школі, вивчення граматики, музики, малювання, гімнастичних вправ); 3) від 14 до 21 року (середня освіта у школах, вивчення літератури, історії, філософії, арифметики, астрономії, музики). Довів, що така періодизація відповідає природі людини.

Заперечував необхідність навчання дівчат і жінок, вважаючи, що вони за своєю природою істотно відрізняються від чоловіків і через це освіта їм не потрібна. Власні педагогічні ідеї виклав у філософських творах: "Політика", "Нікомахова етика", "Метафізика", "Про душу" та ін.