6. Реалізація індивідуального підходу до учнів з інтелектуальною недостатністю.

Реалізація індивідуально підходу можлива лише за створення спеціальних умов. Деталізуємо їх.

1. Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом.

при індивідуальному підході слід враховувати:

• клінічний діагноз; структуру дефекту: первинний дефект, вторинні відхилення, наявність ускладнень, стан аналізаторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;

• індивідуальні особливості пізнавальних процесів;

• темп діяльності;

• динаміку втомлюваності;

• коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань, зону актуального та найближчого розвитку;

• самооцінку, ставлення дитини до власного дефекту; компенсаторні можливості;

• особливості емоційної сфери;

• характерологічні особливості.

2. Врахування психологічних закономірностей розвитку особистості. Оскільки у класі можуть бути учні різного віку, вчителю необхідно добре орієнтуватись у вікових закономірностях психічного розвитку. Як відомо, розумово відстала дитини розвивається за тими ж законами, що й нормальна, але у її розвитку мають місце певні особливості.

3. Володіння педагогічною технікою. Вчитель повинен використовувати невербальні прийоми особистого впливу на учнів – жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Про для правильного використання елементів педагогічної техніки необхідно вивчити, в яких умовах виховання учень перебував раніше, що є впливом і стимулюючим для нього. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з кожним учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших – стимулювати до роботи.

4. Урахування конкретної ситуації впливу. Використовуючи будь-який метод чи прийом, вчитель повинен орієнтуватись на певну ситуацію: попередні події, що спричинили ту чи іншу ситуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан настрій тощо.

5. Підхід до оцінювання. Розумово відсталі діти важко адаптуються до умов шкільного навчання. Вони відчувають труднощі при засвоєнні правил шкільного життя, неточно розуміють настанови вчителя. Тому досить часто олігофренопедагоги в тій чи іншій формі змушені негативно оцінювати поведінку своїх вихованців. Позитивну ж поведінку дітей, випадки правильного виконання інструкцій вчителі сприймають часто як належне і ніяк не оцінюють.

6. Реалізація корекційної спрямованості навчально-виховного процесу. Корекційно спрямованим називають такий процес навчання, в якому в якості основних застосовуються спеціальні педагогічні прийоми, що впливають на виправлення властивих учням допоміжних шкіл недоліків і сприяють їхньому інтелектуальному і фізичному розвитку, становленню особистості[1]. Корекційний процес зливається з навчально-виховним, проте між ними існує різниця в меті, педагогічних прийомах та результатах навчання.

7. Використання можливостей виховного впливу колективу. Колектив відіграє особливу роль у психічному розвитку інтелектуально недорозвинених дітей.

Причини цього криються, по-перше, у тому, що більшу частину свого шкільного життя такі діти проводять у групі (особливо, коли йдеться про школу-інтернат), а психічний розвиток аномальної дитини значною мірою залежить від того, як вона буде сприйнята найближчим оточенням.

По-друге, основним завданням корекційної роботи є з розумово відсталими дітьми є формування вищих психічних функцій, а «кожна вища психічна функція, - як зазначав Л.С. Виготський, - виступає в процесі розвитку двічі: спочатку як функція колективної поведінки…, а потім як засіб індивідуальної поведінки дитини»[5, 125]. По-третє, розвиток міжособистісних стосунків у групі розумово відсталих дітей, особливо на початкових етапах навчання у допоміжній школі, легко може бути скерований педагогом у потрібному напрямку.