5.Значеннятвору як виду роботи з мовленнєвогорозвитку

Серед робіт з мовленнєвого розвитку чільне місце посідають твори – вид тренувальних вправ, який передбачає самостійний виклад учням думок, почуттів, суджень. Твір як вид роботи вимагає від учнів самостійності, активності, вираження в тексті особистого.

Твір має велике освітнє значення. Готуючись до твору учні мобілізують свої знання і вміння, систематизують враження від прочитаного, побаченого або почутого ними і, таким чином, поповнюють свій розумовий, світоглядний багаж. Робота над твором розвиває думку учня, вчить мислити, доводити, аналізувати та синтезувати, тобто сприяє розвиткові мислення.

Написання учем творів є надійним засобом мовленнєвого розвитку учнів.Підготовка до написання твору вимагає цілої ш к о л и творчості ― інакше не чекати оригінальних, самостійних, своєрідних творів від учнів.

У системі розвитку зв’язного мовлення учнів особливого значення набирає підготовка та написання творчої роботи, визначення тематики творчих робіт на весь період навчання у школі. Жодна граматика не може навчити писати твір. Тим часом у творчій роботі відбиваються справжні знання граматичних законів мови, рівень лексичного запасу, синонімічне багатство мови, так само ― уміння складати слова в речення, а речення ― у текст, перейматися задумом, висловлювати власні судження, загалом ― самоутверджуватися у слові.Найперше маємо розкрити поняття як одиниці зв’язного мовлення, окремо зупинитися на мовних засобах зв’язку речень, стильовій єдності їх, обов’язково організувати аналіз чужих текстів, саморедагування чи взаєморецензування під заголовком: Чи можна усе написане назвати текстом. Наступним етаном у підготовці до написання твору є те, що можна назвати психологічним настроєм учнів. Зокрема, проводимо бесіду за темою “Ранок у селі” чи “Ранок у місті” та ін.), максимально спираючись на власні враження (досвід) кожного автора (школяра), також ― на літературні зразки ― М.Вінграновського чи ін. авторів, можливо, допоможе й картина чи музичний етюд. Поступово окреслюються опорні слова ( як правило, це іменники, супроводжують їх прикметники, дієслова). Їх можна виписати на дошці. Для опори пропонуємосхему ― пам’ятку творчості:навмисні повтори опорних слів; навмисні пропуски окремих слів;уживання сполучників;композиційне “обрамлення” (1-е й останнє речення повторюються);розвиток лексичного (семантичного) значення опорних слів;уживання абзаців та ін.Загалом у процесі підготовки до твору учні мають бути доведені до психологічного стану, коли не писати уже не можливо. Кожен поринає у власну творчість ― не нашкодити б своїми порадами, нав’язуванням, критикою. Кожен автор ― особистість, кожна робота ― індивідуальна. Навіть один вдалий вираз, образ, цікава деталь заслуговує захоплення, підтримки.

2. Види діалогів

Навчання діалогічного мовлення передбачає аналіз та оцінку рівня практичного володіння школярами діалогічним мовленням. Основними показниками його можна назвати відповідність висловлювання мовленнєвій ситуації, зверненість мовлення, наявність у репліках учнів специфічних для даного типу і виду діалогів мовних одиниць та мовленнєвих засобів, вияв мовленнєвої компетенції та ініціативності партнерів. Ураховується також правильність висловлювань, кількість фраз та темп мовлення під час спілкування. Кожного разу потрібно ставити учням запитання, до якого типу та різновиду діалогів належить побудований діалог. Висловлювані учнями думки мають бути арґументованими. Бажаним є і осмислення послідовності і сукупності реплік: запитання, відповідь, повідомлення, повідомлення, повідомлення, додаткове повідомлення; повідомлення, запитання, відповідь, повідомлення, спонукання, згода, запитання, відповідь тощо.

Навчаючи учнів середньої ланки освіти діалогічного мовлення, необхідно враховувати вміння і навички, здобуті ними у молодших класах. У початковій школі формуються вміння складати діалог на задану тему, використовувати формули мовленнєвого етикету (ввічливі слова, українські форми звертання тощо), дотримуватися правил спілкування (не перебивати співрозмовника, зацікавлено й доброзичливо вислуховувати його тощо), додержуватися норм літературної мови. Мета навчального процесу в п’ятому класі — відтворити, узагальнити й систематизувати знання учнів, отримані у початковій школі і, таким чином, створити понятійну базу для роботи над розвитком монологічного і діалогічного мовлення учнів на уроках вивчення мовних тем.

Чинна програма з рідної мови визначає вміння діалогічного мовлення, якими повинні оволодіти учні. У критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів, побудованих відповідно до програми, відзначається необхідність перевіряти здатність школярів: виявляти певний рівень обізнаності з теми, що обговорюється; демонструвати вміння складати діалог відповідно до запропонованої ситуації й мети спілкування, досягати комунікативної мети, застосовувати репліки для стимулювання, підтримки діалогу, використовувати формули мовленнєвого етикету, дотримуватися теми спілкування, висловлювати особисту позицію щодо теми, яка обговорюється, аргументувати висловлені тези, спростовувати помилкові висловлювання співрозмовника, демонструвати певний рівень мовленнєвої вправності під час діалогу (стислість, точність, ясність, логічність, виразність, доречність, винахідливість тощо). Учасники діалогу мають додержуватися етикетних правил (не перебивати співрозмовника, заохочувати його висловити свою власну думку, зацікавлено і доброзичливо вислуховувати його, уміти висловити незгоду з позицією іншого так. щоб не образити його тощо). Важливою умовою грамотного діалогу є дотримання норм літературної мови. Зазначені характеристики діалогу є основними критеріями його оцінювання. Безперечно, рік від року обсяг, змістова і структурна складність діалогів мають збільшуватися. Тому в програмі слід передбачити функціональні типи діалогів, їх обсяг та зміст для кожного класу. Стосовно типів діалогу, то, безперечно, науковий діалог, такі його різновиди, як діалог-обмін думками, діалог-дискусія, діалог-суперечка, потрібно уводити лише в старших класах.

Діалогічне та монологічне мовлення існують у взаємодії. Мовленнєве спілкування передбачає включення співбесідника в тематичну і композиційну ситуацію мовленнєвого акту, в його діалогічний і монологічний контекст. Слід зауважити, що будь-який уривок монологічного мовлення тією чи іншою мірою діалогізований. Іноді монолог визначають як інтраперсональний мовленнєвий акт. Г.О. Винокур писав про відсутність абсолютної різниці між діалогом і монологом. Це особливо стосується сприймання тексту, яке завжди містить спілкування автора і читача. Зовнішня форма діалогічного мовлення характерна для філософсько-публіцистичного жанру, наприклад діалогізовані монологи Платона, Галилея.

Подальше поглиблення знань про діалогічне і монологічне мовлення, удосконалення умінь і навичок проводиться у шостому класі.Розуміння учнями ознак монологічного і діалогічного мовлення, тісного зв’язку між ними поглиблюється у сьомому класі. Значна увага тут приділяється розмежуванню і засвоєнню різних типів і видів діалогів. У сьомому класі поглиблюється також розуміння учнями поєднання монологу і діалогу як засобу створення образності у художньому тексті.Увосьмому класіпродовжуєтьсяопрацюванняпубліцистичного і науково-навчальногодіалогу і монологу, поєднавши монолог і діалог-обговорення, наприклад, з таким завданням: Ународікажуть: „Заговори, щоб я тебе побачив”. Як вигадаєте, щоозначаєцейвислів? Чипогоджуєтесяви зпозицієюдеяких людей, яку можнасформулювати так: «Однаково, як я говорю. Головне, щоб мене розуміли”. У дев’ятому класі ускладнюється робота над публіцистичним діалогом і монологом ускладнюється, складнішими стають завдання для учнів. Особлива увага у цьому класі приділяється роботі з діалогом-домовленістю.

6. 1.Розкрийте зміст роботи з формування текстової кометенції учнів основної школи. 2.Опишіть систему роботи із засвоєння різних типів мовлення?

Залежно від мети, змісту висловлення, структури і добору мовних засобів тексти можуть належати до різних типів мовлення: розповіді, опису і роздуму. Як терміни методологічні і частково логічні, частково філологічні вони давно використовувались в літературі. Учні мають збагнути, що в описі говориться про ознаки предмета чи особи, місцевості, стану природи чи людини, в розповіді – про послідовні в часі дії, в роздумі – про причини якостей і явищ. Змістом опису – є навколишня дійсність, а роздуму – зв’язки між предметами і явищами, які виявляються людиною. Щоб визначити тип мовлення, потрібно також виділити структурні компоненти (частини) висловлювання. Опис включає загальне враження, окремі ознаки, деталі, в розповідному тексті виділяються початок дії, її розвиток, кінець, у текті типу міркування виділяється вступ, основна теза (думка, яка доводиться), аргументи, висновок. В описі місцевості основну інформацію містять слова, що позначають предмети та їх розташування. Ця інфор в реченнях повязується за допом дієслів наявності.Учні мають усвідомити, що в художній розповіді подається конкретно-емоційне зображення подій засобами мови – за допомогою дієслівних форм, поєднання різних видів речень. Змістом роздуму є звєзки між предметами та явищами, які визначає людина. Роздум - це текст, який містить логічно послідовне доведення чи пояснення чогось, низку думок, муркувань. Складниками роздуму є теза, аргумент та висновки.

7.1.Що мають знати учні про типи мовлення і що вміти ?