9.1.Розкажіть про значеннятвору як виду роботи з мовленнєвогорозвитку.

Серед робіт з розвитку зв’язного мовлення чільне місце посідають твори — вид тренувальних вправ, який передбачає самостійний виклад учнями думок, почуттів, суджень. Твір як вид роботи вимагає від учнів самостійності, активності, вираження в тексті особистого. У порівнянні з переказом твір — складніший вид роботи. Якщо в переказі учень передає готовий матеріал, відтворюючи зміст тексту і використані в ньому мовні засоби, то в творі всі питання, пов’язані з розкриттям змісту теми і оформленням, вирішуються учнями самостійно.

В учнівському творі виявляється все: мовний запас учня, володіння фразеологією й виразними засобами мови, знання граматики, орфографічно-пунктуаційна грамотність, уміння змістовно, логічно, послідовно викладати зміст, загальний розвиток школяра, начитаність, його виховання, уподобання, спостережливість та інше. Твори найповніше відображають внутрішній світ учня, по творах можна прослідкувати його розвиток, формування його світогляду. В них учень повніше розкривається, виявляє свої індивідуальні нахили й можливості. Твір виявляє загальний розвиток учня, знання ним фактичного матеріалу, уміння користуватися мовними засобами під час мовленнєвої діяльності. Разом з тим, робота над творами має величезні виховні й розвивальні можливості. На безмежні резерви роботи над творами звертає увагу і Т.А.Ладиженська: “Робота над твором надає вчителеві великих можливостей допомогти дітям побачити навколишню дійсність, розвинути їхню душу, почуття, розум” (Методика развития речи на уроках русскогоязыка: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1991. —С.21).

Твір має велике освітнє значення. Готуючись до твору, учні мобілізують свої знання й уміння, узагальнюють спостереження за навколишнім світом, систематизують враження від прочитаного, побаченого або почутого ними, і, таким чином, поповнюють свій розумовий вантаж. Робота над твором розвиває думку учня, вчить мислити, доводити, аналізувати та синтезувати, тобто сприяє розвиткові мислення. Логічно послідовна, граматично правильна передача думок на письмі вимагає від учня знань і умінь з граматики, лексики української мови, ретельного добору слів та синтаксичних конструкцій, відтворення вивченого в курсі української мови та поповнення знань з низки питань, що, безперечно, забезпечує підвищення загального кругозору й розвитку мислення та мовлення учнів.

Підготовка матеріалу, його систематизація, обдумування композиції та плану твору, встановлення логічних зв’язків, вибір слів, фразеологізмів, словосполучень, побудова речень і зв’язку між ними, перевірка орфографії — весь цей комплекс складних дій вимагає від школяра вміння керувати своєю інтелектуальною діяльністю. У творі для учня набувають змісту всі вивчені правила граматики, вимоги орфоепії і культури мовлення. Тільки у творі письмо, причому письмо грамотне, усвідомлюється школярем як засіб правильного оформлення особистих думок, виражених в письмовій формі.

2.Як формується мовленнєва компетенція в різних видах комунікативної діяльності

3.1.Відповідно до сучасних даних лінгвістики та психології, основними видами мовленнєвої діяльності є слухання, читання, говоріння й письмо. Навчання цих видів мовленнєвої діяльності найбільшою мірою відображає практичну спрямованість курсу рідної мови в сучасній школі. Указані види мовленнєвої діяльності можуть бути об’єднані на двох засадах: форма спілкування (усна, безпосередня, або письмова, опосередкована) і за характером спрямованості мовленнєвої дії. Слухання та говоріння реалізують усну форму спілкування, читання та письмо — письмову. За спрямованістю здійснення людиною дії на прийом або видачу словесного повідомлення види мовленнєвого спілкування визначаються як рецептивні і продуктивні. Через рецептивні види (слухання, читання) людина (рецепієнт, адресат) переважно здійснює прийом і переробку мовленнєвого спілкування (осмислювання, оцінювання, інтерпретування). Через продуктивні види мовленнєвої діяльності (говоріння й письмо) людина (комунікант, адресант) реалізовує процеси вираження думки, почуттів, переживань, світобачення, ставлення, волевиявлення в усній і писемній формах мови, здійснює видачу словесного повідомлення в різних формах спілкування.

Згідно з видами мовленнєвої діяльності у школярів формуються чотири основні види комунікативних умінь: слухати, або аудіювати (тобто сприймати й розуміти мовлення в його звуковому вираженні), читати (тобто сприймати, розуміти й передавати вголос мовлення в його графічному вираженні), говорити й писати (тобто висловлювати свої думки, почуття й переживання, своє світобачення, ставлення і волевиявлення в усній і письмовій формах). Зауважимо, що в сучасних школярів указані комунікативні вміння розвиваються недостатньо. Це переважно пояснюється тим, що процесові навчання не завжди властива спрямованість на формування цих умінь, робота над ними обмежується невеликою кількістю уроків розвитку зв’язного мовлення, не завжди враховується їх складність і багатогранність, спільність навчальних дій, спрямована на їх розвиток, а відтак можливі взаємозв’язки у формуванні їх. Комунікативні вміння можуть бути сформовані тільки в результаті спеціально організованої системної й систематичної, глибоко продуманої роботи, яка будується з урахуванням природи цих умінь, особливостей їх набуття учнями.

Слухання й читання — досить складні акти мовленнєвої діяльності. Проведені нами дослідження показують, що учні іноді не сприймають 80% закладеної в тексті інформації. Отже, проблема навчання слухання й читання є досить актуальною. Психологи стверджують, що успішний розвиток цих умінь можливий тільки в тому випадку, якщо в процесі слухання й читання здійснюється активна розумова діяльність школярів. Уміння слухати й читати передбачає здатність правильно, адекватно авторському задумові розуміти усний і письмовий текст. Сприйняття мовлення вимагає його розуміння. Твердження, що сприйняття й розуміння мовлення утворюють єдиний процес, міститься в роботах багатьох психологів, які досліджували мовлення: С.Л.Рубінштейна, В.А.Артемова, М.І.Жинкіна, С.В.Соколова, І.О.Зимньої, В.В.Бєляєва та інших.

Формування усіх видів мовленнєвої діяльності має відбуватися у тісному взаємозв’язку. Єднальним чинником у цій системі виступає сама структура мовленнєвої діяльності. Повторимо висловлену раніше думку про те, що мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша діяльність людини, має мотив, мету, зміст, дії (мовленнєві акти), результат, контроль (йдеться, насамперед, про самоконтроль). Текст є результатом мовленнєвої діяльності, отже його аналіз має відбуватися під кутом зору компонентів мовленнєвої діяльності. Організовуючи сприймання тексту, звукового чи графічного, слід орієнтувати учнів на осмислення мотиву автора (мовця). Мовленнєве спілкування завжди зумовлене якоюсь потребою. Нагадаємо, що людина звертається до мовлення тоді, коли виникає потреба в задоволенні якоїсь мети, ніхто не говорить заради говоріння. Мовлення забезпечується матеріальними й духовними потребами.