18. Конституція 1931 в Югославії.

На поч. 1930-х рр. Югославію охопила гостра економічна криза. Намагаючись пом'якшити його вплив, уряд створив Аграрний банк, ввів до 1932 державну монополію на експорт сільськогосподарських продуктів, однак категорично відмовлялося регулювати умови праці та рівень зарплати. Виступи трудящих придушувалися поліцією.

У вересні 1931 король оприлюднив нову конституцію, що істотно розширює повноваження монарха. Управління державою здійснювалося королем і двопалатним парламентом (сенатом і скупщиною). Виконавча влада зосереджувалася в руках короля і призначуваного ним уряду. У конституції декларувалися демократичні свободи іі місцеве самоврядування (з певними застереженнями). Виборчий закон допускав до виборів лише загальноюгославські партії та організації.

19. Політична криза в Сербії на рубежі хх ст..

Політична криза в Сербії (1897-1899) також пов'язана з королем Міланом,

який вдруге повернувся до країни в жовтні 1897 р. Його відразу

призначили командувачем сербської армії, надавши таким чином вагомих

аргументів у нав'язуванні власної думки при вирішенні будь-яких важливих

питань. Для реформування армії Мілан справді зробив багато (це визнавали

навіть його опоненти), проте його присутність у країні загострила

відносини Сербії з окремими її постійними зовнішньополітичними

партнерами (Росією, Болгарією) і посилила внутрішньополітичні

суперечності. Улітку 1899 р. на Мілана здійснено замах. Цю акцію режим

використав для запровадження надзвичайного стану й жорстокої розправи з

політичними противниками, насамперед радикалами. На лаві підсудних

опинився навіть лідер Радикальної партії Школа Пашич, якому пощастило

врятувати своє життя лише завдяки втручанню австрійського уряду.

Політичну нестабільність і кризу владних структур не вдалося подолати й

після смерті короля Мілана в січні 1901 р. і рішучих спроб Олександра

дистанціюватися від батька та його політики. Непопулярність Олександра

Обреновича навіть зросла внаслідок непродуманого шлюбу з жінкою, про яку

йшла недобра слава. Матримоніальні справи короля обернулися на важливий

чинник внутрішньої та зовнішньої політики, посприявши тимчасовому

поверненню до влади радикалів і різкій переорієнтації з Австро-Угорщини

на Росію в царині міжнародних відносин.

Останній Обренович зробив ще одну спробу взяти ситуацію в країні під

хоча б відносний контроль, прийнявши 6 квітня 1901 р. нову Конституцію.

Конституція, в розробці якої брали участь представники всіх політичних

партій, крім Ліберальної, виявилася прогресивнішою за Конституцію

1869р., але консервативнішою за основний закон 1888 р. Відтепер у Сербії

запроваджувався двопалатний парламент, при цьому Скупщина залишалася

зборами народних обранців, тоді як новостворюваний Сенат мав відігравати

роль інструмента королівського впливу.

Загравання з політичною опозицією не дало бажаних наслідків. Так само

безуспішною виявилася спроба повернутися під патронат Відня і спертися

на підтримку Габсбурзької монархії в боротьбі проти внутрішніх ворогів.

23 березня 1903 р. в Белграді відбулися масові демонстрації протесту, у

відповідь на які король призупинив чинність Конституції й розпустив

Скупщину і Сенат. У ніч з 28 на 29 травня того ж року група молодих

офіцерів здійснила державний переворот, у вкрай жорстокий спосіб убивши

короля Олександра, королеву, голову уряду та міністра оборони, а також

двох братів королеви, які встигли себе скомпрометувати безпардонною

поведінкою та участю в кількох фінансових і майнових аферах. Уранці

наступного дня на пропозицію армії королем Сербії проголосили Петра

Карагеоргієвича, онука легендарного ватажка Першого сербського повстання

Карагеоргія. Скупщина, яка зібралася на своє засідання через декілька

днів, підтвердила це рішення, а також відновила чинність Конституції

1888 р., внісши до неї, щоправда, окремі, не дуже суттєві зміни.