9.Державний переворот в Болгарії 1934 року.

Вранці 19 травня 1934 р. болгарські громадяни, прокинувшися, дізналася, що в результаті перевороту, здійсненого вночі, до влади прийшли члени TBC і «Звено». Й хоча більшість їх були настроєна антнмонархістськи, цар Борис поспішив визнати режим заколотників. Уряд очолив К. Георієв, який почав з рішучих дій: оголосив про зупинення дії Тирновської конституції та розпуск парламенту. Законодавчі функції взяла на себе рада міністрів. Усі парти, профспілки та інші організації розпускалися. Так постав військово-авторитарний режим, головною опорою якого була армія.

Після захоплення влади головне завдання «діячів 19 травня» полягало в забезпеченні соціальної та політичної підтримки режиму. Новий урял розпочав реорганізацію всього громадського життя, а влітку 1934 р. з метою ідеологічної обробки мас створив Дирекцію  громадського оновлення, наділивши її надзвичайно широкими повноваженнями. На громадян країни обрушилася нечувана злива пропаганди антидемократизму, націоналізму та шовінізму. Поширювалися міфи про революційний характер нового режиму, про нову державу як захисницю всіх верств населення. Дирекція встановила контроль за пресою, за діяльністю театрів, кіно тощо, зробила спроби створити єдину молодіжну організацію необхідну режимові ідеологічної спрямованості. Всі робітники мали стати членами державної Болгарської робітничої профспілки.

Суттєвої перебудови зазнав державний апарат. Для посилення централізації було введено новий адміністративний розділ: замість 16 колишніх округів країну поділено на сім областей, на чолі кожної уряд призначав керівника, а місцеве самоврядування скасовувалося.

Загравання режиму з представниками різних суспільних станів закінчилися невдачею. Головною опорою залишалося офіцерство, яке покладало надії на сильну централізовану владу. Підкоряючись його тискові, уряд К. Георгієва діяв усупереч інтересам підприємців: зокрема, запровадив державну монополію на виробництво й збут найприбутковішої продукції (спирту, горілки).

Нове керівництво, шукаючи виходу з ізоляції, в якій опинилася країна після створення Балканської Антанти (Греція, Туреччина, Югославія, Румунія), в липні 1934 р. встановило з СРСР дипломатичні відносини. Але найбільшу підтримку уряд К. Георгієва діставав від Франції. Оскільки головну ставку у своїй балканській політиці вона робила на Югославію, болгарський уряд пішов на розпуск Македонської терористичної організації (ВМРО).

Відсутність широкої соціальної бази визначала нестабільність режиму. Серед керівництва невдовзі розпочалися суперечки, а партії, хоча й були зоборонені, залишалися реальною і досить недружньою щодо «діячів 19 травня» силою. Не вписувався в новий режим й інститут монарха, який суперечив теоріям «елітарності», «компетентного правління» та ін.

Не позбавлений політичної прозорливості, підступний за вдачею Борис III не пропустив нагоду скористатися певною розгубленістю, яка охопила політичну верхівку режиму. Цар прекрасно орієнтувався в усіх складнощах внутрішньо-політичної боротьби й уважно стежив за розвитком подій у країні, чекаючи сприятливого моменту. Для усунення небажаного йому уряду Борис III удався до улюбленого методу інтриганів — нацьковування одних політичних угруповань на інші.

В результаті під тиском групи «традиціоналістів», підтриманих лідерами кількох політичних партій, уряд К. Георгієва вже в січні 1935 р. мусив піти у відставку. Впродовж наступних півтора років у країні змінилося три кабінети міністрів, і кожний із них зазнавав дедалі сильнішого впливу царя. Вже у квітні 1935 р. він проголосив, що бере керівництво Болгарією у свої руки. TBC було ліквідовано як небезпечний осередок антимонархізму, а 400 його членів опинилися у в'язниці.

У другій половині 1935 р. в Болгарії склалися умови для виходу з економічної кризи. Помітне пожвавлення та піднесення в деяких традиційних галузях легкої промисловості спостерігалося в 1938 р. В руках держави були зосереджені найважливіші важелі господарського життя. В її розпоарядженні знаходилися залізниці, пошта, телеграф, значна частина вугільної промисловості, електростанції та кредитна система. Державні структури володіли монополією на експорт зерна, торгівлю тютюном, спиртом, сіллю.

У зовнішній політиці уряд Г. Кьосеіванова намагався лавірувати між двома блоками держав, поступово віддаючи певну перевагу гітлерівській Німеччині. В 1936 р. цар здійснив поїздку до Берліна, де вів переговори з нацистськими лідерами. Укладений у 1937 р. пакт «Про вічну дружбу» з Югославією послабив орієнтовану на Францію Малу Антанту й поклав початок виходу Болгарії із стану ізоляції на Балканах.

У липні 1938 р. держави Балканської Антанти і Болгарія підписали Салонікську угоду, яка скасувала передбачені Нейїським мирним договором обмеження стосовно права Болгарії мати регулярну армію.

Відміна цієї заборони поряд із перспективою відкритого переозброєння армії збуджувала в певних прошарках суспільства сподівання на подальшу ревізію мирного договору. В «аншлюсі» Австрії Німеччиною вони вбачали початок перегляду загальних принципів Версальської системи територіального поділу. Ще більший стимул для поширення таких настроїв дали підсумки Мюнхенської змови західних країн із гітлерівською Німеччиною, яка розшматувала суверенну Чехословаччину. Саме тоді питання про подальшу зовнішньополітичну орієнтацію Болгарії набуло особливо важливого значення.