42. .Особливості світової економічної кризи 1929-1933 pp. В

Чехословаччині

В коаліційний уряд Чехословаччини, очолюваний аграріями, в жовтні 1926 р. вперше ввійшли представники німецької аграрної, християнсько-соціалістичної партій, а також словацької партії А. Глінки. Зміцнення фронту партій правої орієнтації призвело до наступу на демократичні права громадян. Згідно з прийнятим у квітні 1927 р. законом виборчих прав були позбавлені військовослужбовці жандарми. Укладена в січні 1928 р. угода з Ватиканом зміцнила позиції католицької церкви в країні. Внаслідок проведеної реформи, яка розділила Чехословаччину на землі та округи, одна третина депутатів у місцеві законодавчі органи призначалася урядом.

Однак соціальна база існуючої коаліції виявилася досить вузькою, і незадоволення правоцентристською політикою хитнуло маятник у протилежному напрямку. На чергових парламентських виборах, які відбулися в жовтні 1929 р., партії соціалістичної орієнтації зібрали на 25 % більше голосів, ніж на попередніх виборах. Склалися умови для розширення за її рахунок урядової коаліції, очолювати яку продовжували аграрії.

Навіть ухід у відставку в лютому 1929 р. захворілого А. Швегли не вплинув на характер та спрямованість політики аграріїв. Ф. Удржап (лютий 1929 - січень 1932 рр.), Я. Маліпетр (лютий 1932 - листопад 1935 рр.), М. Годжа (листопад 1935 - вересень 1938 рр.) - усі ці прем'єр-міністри чехословацького уряду належали до аграрної партії й ні в чому не відхилялися від принципів, обстоюваних їхнім визнаним партійним вождем. Економічна політика цих кабінетів проводилася в інтересах крупних аграріїв, гальмувала розвиток промисловості й перетворювала сільське господарство в прибуткову статтю аграріїв-монополістів.

Земельна реформа зміцнила позиції великих землевласників та заможних селян. 4 млн га орної землі та лісів, конфіскованих майже у 1,9 тис. власників, були розподілені так. що 8 тис. ділянок по 30 га потрапили до заможних селян, 3,5 тис (по 15 га) — передані колишнім легіонерам, а майже 1 млн га відійшли до держави.

Промисловість країни занепадала: видобування вугілля у 20-х роках скоротилося на 70%, виплавка чавуну — на 50, виробництво металургійної промисловості — на 25, електроенергетики — на 75, текстильної — на 71, цементної — на 64, паперової — на 65, деревообробної — на 80 %. Така ситуація склалася насамперед унаслідок обмеження промислового виробництва в Словаччині, що було спричинено прагненням зберегтн позиції чеської промисловості. Крім того, могутні металургійні картелі встановили штучно високі ціни на основні промислові вироби. Чехословаччнна входила в  Рейнсько-Версальсько-Бельгійський сталевий  картель, який диктував високі ціни на чавун і сталь, у самій країні утворився пов'язаний з Німеччиною вугільний картель, який утримував високі ціни.

Досить міцні позиції в чехословацькій економіці займав французький капітал, що майже повністю захопив ціляй ряд великих підприємств, в тому числі й відомі заводи «Шкода». Не відставав і англійський капітал, який діяв через Англобанк. Усі ці обставини значною мірою посилювали негативний вплив на чехословацьку економіку світової економічної кризи н викликали скорочення виробництва в усіх галузях промисловості країни.

43."Сараєвське вбивство". Розв'язання першої світової війни.

Сараєвське вбивство — вбивство 28 червня 1914 ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, та його дружини герцогині Софії Гогенберг у Сараєві сербським гімназистом Гаврилом Принципом, членом сербської терористичної організації «Млада Босна». Принцип входив до складу групи з 5 терористів, яких координував Данило Іліч.

У Сербії існувала низка націоналістичних організацій, які ставили своїм завданням об'єднання південних слов'ян і створення«Великої Сербії». Серед офіцерів сербської армії існувала таємна організація під назвою «Чорна рука». Її метою було звільнення сербів, що перебували під владою Австро-Угорщини. Вождем «Чорної руки» був полковник Драгутін Дмитрович, на прізвисько«Апіс», начальник сербської контррозвідки. Уряд Пашича його остерігався. Сербський уряд здогадувався про змову й не схвалював її, але й не заважав «Чорній руці».

Вбивство стало формальним приводом для початку Першої світової війни.

Після того, як стало відомо про вбивство, у Сараеві почався антисербський погром. Лише через декілька годин порядок було відновлено військовими. Оскільки в убивстві була замішана Сербія, через деякий час Австро-Угорщина висунула Сербії Липневий ультиматум, і хоча його і було прийнято з єдиним застереженням, не задовольнялась відповіддю й оголосила Сербії війну. Це стало початком Першої світової війни.

Головною причиною світової війни були економічні й політичні протиріччя між держа­вами Антанти і Троїстого союзу. Найгостріші суперечності виявилися насамперед між Німеч­чиною і Росією, Німеччиною і Великою Брита­нією, Німеччиною і Францією, Австро-Угорщи­ною і Росією, а також між державами всере­дині самих воєнних блоків.

Воєнному протиборству Німеччини і Росії передувало протистояння німецького і російсь­кого імперіалізму на економічному та політич­ному ґрунті. Німеччина намагалася підкорити Росію економічно і послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала «по­вернути» Російську імперію на Схід, відкинув­ши її до кордонів Московського князівства. Міністр внутрішніх справ Німеччини Г. фон Дельбрюк стверджував: «Росію необхідно перетворити в колишню напівазіатську дер­жаву».

Зовнішньополітичну доктрину імперських кіл підтримувала громадська організація шовіністичного спрямування — Паннімецький союз, її центральний орган «Аллдейче блеттер» не переставав пропагувати ідею відторг­нення від Росії українських земель. Він не­одноразово повторював, що могутність Росії по відношенню до Європи і Близького Сходу зумовлена наявністю України. Якщо захопити її, цю коштовну економічну перлину, то Росія відтиснеться до Волги й Уралу, перестане бути європейською країною і перетвориться на пересічне азіатське державне об'єднання.

На шляху Німеччини до світового пануван­ня стояли також Англія і Франція. Німецькому імперіалізму марилася колоніальна імперія в Центральній Африці, він прагнув покласти край пануванню Англії на морі, захопити промислово розвинені північно-східні райони Фран­ції. В свою чергу, правлячі кола Англії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопо­тамію і частину Аравійського півострова.

Понад 40 років Франція носилась з ідеєю реваншу за поразку у франко-прусській війні 1870-1871 рр. Вона розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну та Саарський вугільний басе Австро-Угорщина не лише намагалася зберегти величезні колоніальні володіння в Євро а й виношувала загарбницькі плани що Волині і Поділля, що перебували у складі Росії та балканських країн — Сербії, Боснії і Герцеговини

Яка ж роль Російської імперії у розв'язання Першої світової війни? Сьогодні російські історична наука визнає, що за роки радянської влади вивчення історії війни велося тенденційно, односторонньо, з класових позиці Цей глобальний конфлікт перебував у ті жовтневого перевороту більшовиків. До цього часу немає жодної повноцінної узагальнюючої праці про Велику світову війну 1914-191 рр., як її називають у світі.

Але якщо історична школа академіка М.М. Покровського відводила Росії роль призвідника війни, то учасники спеціальної наукової сесії 1968 р. заявили, що «їй належить другорядна роль у порівнянні з головними імперіалістичними державами — Англією і Німеччиною» Відкинули вони і концепцію про роль царизму як «сторожового собаки імперіалістичних інтересів» та інші.

Вивівши Росію з когорти паліїв війні і не заперечуючи тези, що імперія займала пер­шорядні позиції в територіальному розподілі світу, російські історики стверджували, що імперія була в першу чергу зацікавлена у збе­реженні статус-кво, ніж у перекроюванні кар­ти земної кулі.

На наш погляд, такі висновки не в повній мірі відповідають історичній дійсності. Об'є­ктивність дослідження проблеми швидше при­сутня у висновках А. В. Ігнатьєва, який стверд­жує, що «імперському менталітету правлячої бюрократії навіть не спадало на думку хоч би тимчасово відмовитись від великодержавної ролі, в крайньому разі в традиційних східному і слов'янських питаннях. Збереглися експан­сіоністські прагнення в Азії, можливість здійснення яких, однак, була обмежена необ­хідністю концентрації сил в Європі і конкурен­цією інших держав».

Російський царизм з часів Івана Грозного не залишала ідея перетворення імперії в «тре­тій Рим». Завжди думав проте, щоб російсь­кий хрест поставити на турецькій мечеті Айя Софія, і останній імператор Микола II.

«Вікно в Європу», вирубане Петром І, мало сприяло експансіоністським планам імперії. Лише загарбання України, Криму і вихід до Чорного моря перетворили Росію в могутню державу.

«Для створення Великої Росії, — писав у 1908 р. П.Б.Струве, — є лише один шлях — направити всі сили на ту область, яка дійсно підсильна її реальному впливу. Це — весь ба­сейн Чорного моря, тобто всі європейські і азіатські країни, що виходять до Чорного моря. Там для нашого незаперечного господарчого і економічного панування є справжній базис: люди, кам'яне вугілля, залізо... Основою російської зовнішньої політики мусить бути, таким чином, економічне панування в басейні Чорного моря».

Україна, а саме її мав на увазі П.Б. Струве, впродовж декількох віків з її великими людсь­кими і економічними ресурсами була справж­нім базисом колоніальної експансії царизму. Ще далі йде в розробці загарбницьких планів імперії її міністр іноземних справ С.Д. Сазонов, нагадуючи цареві, що той, хто володіє протоками Босфор і Дарданелли «має ключ для на­ступального руху в Малу Азію і для гегемонії на Балканах».

Деякі російські дослідники закликають не ігнорувати морального фактору виступу Росії на захист Сербії, що зазнала нападу Австро-Угорських військ. Але яка ціна цього мораль­ного фактора? 310 млн. чоловік, що загинули на війні, 5 млн. були росіяни, українці, білоруси та представники інших народів імперії.

Велика Перша світова війна мала колосаль­не соціально-економічне і епохальне загальноісторичне значення. Наслідками війни і мо­гутніх революційних катаклізмів стали розпад імперій Романових, Гогенцоллернів і турецьких султанів, почався незворотний процес руйнування колоніальних держав — Великої Британії і Франції, на історичну арену вийшли нові держави: Австрія, Угорщина, Польща і Фінляндія, Чехословаччина і Югославія, Ра­дянська Росія і Українська Народна Республі­ка, держави Прибалтики, Кавказу, Близького і Середнього Сходу.