4. Види психокорекції

За характером спрямованості:

• симптоматична психокорекція (зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу);

• каузальна психокорекція (усунення причин проблеми; такий вид корекції триваліший, проте й ефективніший, надійніший).

За змістом:

• пізнавальної сфери;

• особистісної сфери;

• афективно-вольової сфери;

• поведінкових аспектів;

• міжособистісних стосунків;

• внутрішньо групових відносин;

• дитячо-батьківських відносин.

За формою:

• індивідуальна;

• групова;

• у закритій природній групі (сім’я, клас)

• у відкритій групі клієнтів зі схожими проблемами;

• індивідуально-групова ( змішана група)

За наявністю програми:

• програмована;

• імпровізована.

За характером керування:

• директивна;

• недирективна.

За тривалістю:

• короткотривала (кілька годин, діб): актуальні проблеми;

• середньої тривалості (місяці): особистісні проблеми;

• довготривала (роки): несвідомі процеси.

За маштабом завдань:

Загальна психокорекція – дії загальнокорекційного характеру, що нормалізують мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне та емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Це оптимізація психічних властивостей особистості.

Особлива психокорекція – набір психолого-педагогічних впливів, що являють собою адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекційні прийоми й методики, що використовуються у роботі з дорослими.

Спеціальна психокорекція – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей і психічних функцій, що проявляються у відхиленні труднощів адаптації (сором’язливість, агресивність, асоціальність, боязливість, античність, конфліктність).

5. Професійна підготовка психокоректора

Основні компоненти:

- Теоретичний компонент:

• Знання теоретичних основ;

• Знання загальних закономірностей психічного розвитку в онтогенезі;

• Періодизації психічного розвитку;

• Знання проблеми співвідношення навчання і розвитку;

• Уявлення про основні теорії, моделі і типи особистості;

• Знання про соціально-психологічні особливості групи;

• Знання умов, що забезпечує особистісне зростання і творчий розвиток.

В професійній підготовці можливі три основні підходи:

- Притримування одного підходу;

- Еклектизм (знає вибірково з різних теорій і практик);

- Загальний континуальний підхід (може використовувати концептуальні уявлення одних теорій, а техніки – інших).

Практичний компонент підготовки – оволодіння конкретними методами і методиками корекції.

Особистісний компонент передбачає наявність в К. потреби іти не від себе, а від Кл. і його проблем.

Тема 8. Психокорекційні програми

1. Принципи складання психокорекційних програм

1. системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;

2. єдності діагностики і корекції;

3. пріоритетності корекції причинного типу;

4. діяльнісний принцип корекції;

5. урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;

6. комплексності методів психологічного впливу;

7. активного залучення соціального оточення до участі в корекційній програмі;

8. опори на різні рівні організації психічних процесів;

9. програмованого навчання;

10. зростання складності;

11. урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;

12. урахування емоційного забарвлення матеріалу.

3. Види корекційних програм

Моделі корекційного впливу:

• Загальна модель корекції— система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому — передбачає розширення, поглиблення, уточнення уявлень людини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'язки і відносини між ними; використання різних видів діяльності для розвитку мислення, що аналізує сприйняття, спостережливості тощо; такий характер проведення занять, що враховує стан здоров'я. Необхідно оптимально розподіляти навантаження упродовж заняття, дня, тижня, року, вести контроль та облік стану.

• Типова модель корекції базується на організації практичних дій на різних основах. Спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне формування різних дій.

• Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної характеристики психічного розвитку дитини, її інтересів, научіння, проблем; виявлення ведучих видів діяльності, особливостей функціонування мислення,' визначення рівня розвитку різних дій; складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані сторони, дії ведучої системи для здійснення переносу отриманих знань у нові види діяльності та сфери життя.

Види корекційних програм:

• стандартизован;

• вільна .

4. Основні вимоги до складання пснхокорекційної програми

• Чітко сформувати основні цілі психокорекційної роботи;

• Виділити коло задач, які повинні конкретизувати основну мету;

• Визначити зміст корекційних занять з врахуванням структури дефекту та індивідуально-психологічних особливостей, розвитку провідного виду діяльності;

• Визначити форму роботи(групова, сімейна, індивідуальна);

• Підібрати відповідні методи і техніки з врахуванням вікових, інтелектуальних і фізичних можливостей;

• Запланувати форму участі батьків та інших осіб в корекційному процесі;

• Розробити методи аналізу оцінки динаміки психокорекційного процесу;

• Підготувати приміщення, необхідне обладнання і матеріали.

5. Компоненти психорекційної програми

• Діагностичний;

• Установчий ;

• Корекційний;

• Оцінювання ефективності програми.

• У діагностичний блок входять діагностика психічного розвитку дитини і діагностика соціального середовища.

• діагностика психічного розвитку дитини включає в себе:

• всестороннє психологічне вивчення особистості дитини, системи її взаємостосунків;

• аналіз мотиваційної сфери дитини;

• визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних та інтелектуальних процесів і функцій;

• діагностику соціального середовища дитини (аналіз несприятливих факторів соціального середовища, які травмують дитину, порушують її психічний розвиток, формування характеру особистості і соціальну адаптацію).

• Установчий блок(порушення питання відповідальності та активності Кл., бажання змінитися самому та поліпшити свою життєву ситуацію, формування мотивації на роботу)

• Корекційний блок включає наступні завдання:

• допомогу дитині чи підлітку у вирішенні психотравмуючих ситуацій;

• формування продуктивних видів взаємовідносин дитини з оточуючими (в сім’ї, класі);

• підвищення соціального статусу дитини в колективі;

• розвиток в дитини чи підлітка компетентності у питаннях нормативної поведінки;

• формування і стимул сенсорно-перцептивних, мнемічних і інтелектуальних процесів у дітей;

• розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової регуляції поведінки;

• формування адекватних батьківських установок на соціально-психологічні проблеми дитини, шляхом активного залучення батьків в психокорекційний процес, корекція неадекватних методів виховання дитини;

• створення в дитячому колективі, де навчається дитина, атмосфери прийняття, доброзичливості, відкритості, взаєморозуміння.

• Блок оцінки спрямований на аналіз змін пізнавальних процесів, психічних станів, особистісних реакцій в дитини в результаті психокорекційних впливів. Критерії оцінки ефективності психологічної корекції вимагають обліку структури дефекту, механізмів його проявів, аналізу цілей корекції і використовуваних методів психологічноговпливу. Результати корекційної роботи можуть проявлятися в дитини в процесі роботи з нею, до моменту завершення психокорекційного процесу і протягом тривалого часу після закінчення занять.

• При оцінці поведінкових та емоційних реакцій дитини краще поєднувати метод спостереження з проективними методами дослідження особистості (кольорово-асоціативні тести, методика незакінчених речень, малюнкові тести) При оцінці ефективності корекції пізнавальних процесів в дітей можна використовувати функціональні проби, результати педагогічних спостережень.

6. Ефективність психокорекпійного впливу

• Ефективність проявляється впродовж довгого часу та залежить від того, хто її оцінює:

• психолог;

• клієнт;

• значущі люди для Кл.

• Процес оцінки має бути двостороннім:

• метод суб’єктивного звіту Кл;

• об’єктивно- експериментальні методи

• Ефективність залежить від:

• - об’єктивних факторів:

• Ступінь важкості проблеми;

• Чіткість поставлених корекційних задач;

• Чіткість організації психокорекційного процесу;

• Час початку корекційногопроцесу;

• Професійний та особистісний досвід психолога.

• - суб’єктивних факторів:

• Установки клієнта на психологічну корекцію;

• Його ставлення до психологічної корекції і до психолога.