12. Закон спадної продуктивності факторів виробництва та його вплив на поведінку виробника.

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва.Наприкінці ХІХ ст. економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторів виробництва, згідно з якою віддача від змінного фактора з нарощуванням його використання спадає.Закон спадної віддачі – передбачає, що додатковий обсяг продукції від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшується, коли інші фактори залишаються сталими. Закон діє в короткостроковому періоді, коли не відбувається жодних змін у техніці і технології. Закон спадної віддачі базується на припущенні якісної однорідності всіх додаткових одиниць змінних ресурсів. Додатковий продукт кожного наступного робітника спадає не тому, що фірма набирає менш кваліфікованих робітників, а тому що їх стає відносно більше, ніж діючого устаткування Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів.

13. Технологічний спосіб виробництва: сутність та еволюція. Характеристика сучасного ТСВ.Технологічний спосіб виробництва (ТСВ) - це історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамцеред людини та технічних засобів праці. ТСВ характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій.Історично першим технічним засобом, яким почала користуватися людина, були кам'яні знаряддя праці неандертальця. Навчившись добувати вогонь, люди винайшли металургійне виробництво, що відкрило можливість виготовляти спочатку бронзові, а пізніше залізні знаряддя праці. Перехід від первісної общини до рабства, а потім до феодалізму супроводжується певним прискоренням у розвитку техніки. Проте на всіх цих етапах людської історії праця у виробництві залишилася ручною, малозмістовною й важкою. Поява машинного виробництва знаменує собою початок другого історичного етапу в розвитку техніки, появу нового ТСВ, названого індустріальним. В автоматизованій системі машин поруч із трьома її класичними елементами: робочою машиною, двигуном і передаточним механізмом, -з'являється четвертий - керуючий пристрій. Керуючий пристрій звільняє людину від безпосереднього контакту не тільки з робочими знаряддями, але й з самою робочою машиною.Розвитку техніки сьогодні сприяють всі галузі природничих наук. Розвиток сучасних способів виробництва базується на нових принципах дії і носіях енергії. Метою є скорочення до мінімуму витрат живої і уречевленої праці при виробництві і експлуатації виробів. Сучасні способи: високошвидкісна обробка, плазмова струмінь, електронні промені, лазер, хімічні та електрохімічні способи, ультразвук, дифузійні покриття.

14. Продукт як результат втілення факторів виробництваПродукт як результат виробництва. Економічне благо, отримане в результаті взаємодії факторів виробництва, що розглядається як результат праці або як продукт виробництва.Продукт виробництва являє собою корисну річ або корисний ефект (послугу) і є результатом доцільної господарської діяльності.Продукт праці або виробництва — це економічне благо, штучно створене людиною.Кожен продукт виробництва характеризується двома властивостями-. 1)здатність задовольняти ту чи іншу потребу', 2)здатність обмінюватися на інші продукти в певних пропорціях.Здатність продукту виробництва задовольняти ту чи іншу потребу свідчить про те, що продукт володіє корисністю.Корисність виступає як комплексна суб'єктивна оцінка натуральних властивостей продукту виробництва певним індивідом в конкретниймомент часу, пов'язана зі способом задоволення самої корисностіДля того щоб річ мала корисність, остання повинна володіти відповідними природними, фізичними, хімічними та іншими внутрішніми властивостями, тобто споживною вартістю.До зовнішніх властивостей споживної вартості можна додати штучно створені властивості речі (упаковка, умови обслуговування, доставка споживачеві тощо)Продукт виробництва можна розглядати як індивідуальний продукт і як суспільний продукт.У першому випадку (індивідуальний продукт) підкреслюється, що економічне благо є результат функціонування конкретного підприємства або конкретної економічної клітинки суспільства.Суспільний продукт складається з індивідуальних продуктів, створених за певний період часу. Такий сукупний суспільний продукт виступає як маса індивідуальних продуктів, здатних задовольняти потреби людини та суспільства, вироблених в процесі доцільної трудової та господарської діяльності.

15. Ефективність використання факторів виробництва: сутність, основні показники, стан в Україні. Фактори виробництва – це всі чинники виробництва, що залучені до господарської діяльності людей, це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, а також науку, інформацію, екологію.Земля, як фактор виробництва - це всі природні ресурси, які використовуються під час виробництва. Капітал– це інвестиційні ресурси, тобто усі матеріальні чинники виробництва, що створені працею людей і використовуються ними для виробництва товарів і послуг.Праця як фактор виробництва – це сукупність усіх фізичних сил і розумових здібностей людей, що використовуються у виробництві життєвих благ, тобто здатність людей до праці.Підприємницькі здібності (хист) – це здатність людей організувати поєднання ресурсів для виробництва товарів і послуг, ухвалювати відповідні рішення, здійснювати інновації і йти на ризик. Наука- це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.Усі фактори виробництва є кількісно визначеними, обмеженими, рідкісними. Це виражається законом рідкості ресурсів. Ресурси є обмеженими насамперед відносно потреб суспільства. У зв’язку із цим перед суспільством постає проблема ефективного використання ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає:по-перше: повну зайнятість ресурсів, тобто залучення усіх наявних, придатних ресурсів у процес виробництва;по-друге: повний обсяг виробництва, тобто ресурси повинні використовуватися у такий спосіб, щоб найповніше задовольняти потреби суспільства.Ефективністьхарактеризує зв’язок між кількістю отриманих благ і кількістю ресурсів витрачених у процесі їх виробництва, тобто, віддачу, результативність виробництва і визначається як відношення результату виробництва до витрат, що зумовили цей результат. Вона дозволяє показати, якою ціною досягається приріст обсягів виробництва, відображає якість економічного зростання.За ефективністю використання факторів виробництва Україна, як і Росія та інші країни СНД, займають останні місця, набагато поступаючись розвинутим країнам світу. Від Франції, наприклад, відставання сягає: щодо використання сільгоспугідь - в 10-12 разів, трудових ресурсів - у 7-15 разів, основного капіталу - в 2-3 рази, наукового потенціалу - більш ніж у 20 разів.

16.Економічне зростання та його типи. Освіта як фактор економічного зростання.Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології. Класифікація за типами розрізняє екстенсивне (збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількостівиробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання. Темпи економічного зростання, його якісь повністю визначаються факторамизростання. З’ясування впливу освіти на економічне зростання передбачає розмежування: 1) освіти як окремого фактора виробництва, який взаємодіє з іншими факторами; 2) освіти як передумови “виробничого навчання” або “навчання на власному досвіді. Критеріями внутрішньої ефективності можна вважати ступінь задоволення потреб освіти у ресурсах, загальну успішність, кількість випускників з відзнакою, зміст навчальних планів, рівень кваліфікації професорсько-викладацького складу, якість забезпечення матеріальної, інформаційної та соціально-культурної баз, державні замовлення на наукові дослідження, навчальну літературу. Зовнішня ефективність освіти проявляється у підвищенні рівня суспільної продуктивності праці, темпах приросту ВВП, зменшенні безробіття, підвищенні рівня життя населення.

17.Економічний зміст власності. Право власностіЗ економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами вироб­ництва. Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;мету виробництва та характер управління економічними процесами. Власність на засоби виробництва є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносинсуспільства та визначає їхню суть. Пра́во вла́сності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам.

18.Типи, види і форми власності.Два основних типи власності - суспільний і приватний. Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності:а)власність народу в цілому, (зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля);б)власність окремих колективів. Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо. Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності - трудову й нетрудову.Трудова приватна власність основана на власній праці власника або членів його сім'ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт. Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватно-капіталістичне господарство.

9.Реформування відносин власності в перехідній економіці України. Роздержавлення та приватизація економіки в Україні.З 91-го року в Україні розпочалися процеси реформув. відносин власності, гол. принципом побудови нової екон. системи став плюралізм відносин власності. Означені процеси проводились шляхом роздержавлення і приватизації. Роздерж. передбачає сукупність заходів направлених на зменшення монополії держави в економіці або зі зміною, або без зміни форм власності. Роздержавлення проводиться шляхом комерціалізації під-ств (зменш. опіки держави над під-твом, самост. відшкодув. власних затрат:оренда); корпоратизації (перетвор. держ. під-ств в акціонерні тов-тва) з правом викупу. Приватизація означає процесс передачі держ. власності в приватну, як окремим громадянам, так і юридичним особам. Приват. і роздерж. мали недоліки: 1)неврах. індивід. особл. під-ств; 2)формальний характер визнач. вартості обєктів приватизації; 3)недосконала процедура дія-сті під-ств у післяприватизац. період. Ці недоліки не дозволяли сформувати ефективних власників і здійснити ефективне управління приватизов. під-твами.

20. Сутність та принципи ринкової організації економіки. Функції ринку.Ринок- система екон. Відносин між виробниками і споживачами з приводу купівлі продажу товарів послуг.Ринок є результатом природньо-історичного процесу розвитку товарного виробництва, обумовленого суспільним розподілом праці.Принципи ф-ння Ринк Ек.свобода Вільне ціноутворення -полягає в тому, що система цін є основним механізмом, що координує ринкову економіку;Пріоритет інтересів- роблячи свій вибір суб’єкти ринкової економіки керуються власною вигодою;Відкритість економікиСуб*єкти Р : - фіз. особи, юрид.особи, державаОб*єкти Р: те що продається, товари і послуги, земля, роб.сила, капітал, цінні папери, інформація і тд.Ф-ї Ринку Регулювальна-, забезпечує узгодженість обсягу виробництва і споживання, збалансованість попиту та пропозиції;Контролююча Стимулююча- допомогою цін симулюється впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості;Посередницька - проявляється у встановленні господарських зв’язків між виробниками та споживачами, забезпеченні реалізації їх економічних інтересів; Інформаційна - забезпечує надання учасникам ринку необхідної інформації про співвідношення попиту та пропозиції на товари та послуги, їх якість