- •50.Принципи права
- •51.Принципи права
- •52. Співвідношення права і закону
- •53.Право,економіка і політика
- •55.Право і мораль
- •57. Поняття і ознаки Норм права
- •61. Поняття, структура, види правосвідомості. Функції правосвідомості.
- •62. Правова культури
- •63. Правовий нігілізм
- •64.Правотворчість
- •65. Поняття і види форм права
63. Правовий нігілізм
Правовий нігілізм (нігілізм - від лат. nihil - ніщо, нічого) - крайній прояв правового невігластва, відкидання або ігнорування права, юридичних норм і загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Як антипод правової культури правовий нігілізм породжує правопорушення навіть кримінального характеру.
Виділяють наступні види правового нігілізму:
- загальносоціальний (відчуження суспільства від права), груповий (негативне сприйняття права тією чи іншою соціальною групою) та індивідуальний (нігілістичне ставлення до права окремими особами);
- егоцентричний (право оцінюється негативно тому, що воно накладає обмеження на поведінку людини, перешкоджає досягненню особистих цілей), групоцентричний (сприйняття права залежить від того, наскільки воно повно і справедливо враховує інтереси групи, до якої належить суб’єкт) та просоціальний (право розглядається як таке, що не має ніякої цінності, оскільки воно не відповідає моральним нормам і загальносоціальним уявленням про справедливість);
- ідеологічний (теоретично обгрунтований, базується на власному розумінні тим чи іншим автором закономірностей функціонування суспільства;
Шляхи подолання правового нігілізму
Механізм подолання правового нігілізму має складатися з трьох комплексних блоків заходів:
1) комплекс спеціально-юридичних заходів, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;
2) комплекс загальносоціальних заходів, спрямованих на поліпшення об’єктивних умов життя суспільства, на формування нового соціального середовища;
3) комплекс виховних заходів, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення.
Для успішного вирішення проблеми подолання правового нігілізму перш за все необхідно перетворити принцип верховенства права з декларативного у реально діючий принцип життєдіяльності суспільства та функціонування державної влади. Для цього право повинно стати системою ефективних гарантій прав і свобод людини, забезпечити можливість прояву соціально корисної ініціативи, сприяти всебічному розвитку особистості. Необхідно знизити силовий тиск на суб’єктів правовідносин, розширити рамки диспозитивного правового регулювання та самозахисту громадянами своїх прав. Разом з тим слід пам’ятати і про обов’язки людини і громадянина, оскільки акцентування уваги на правах при нехтуванні обов’язками може також призвести до деформації правосвідомості.
64.Правотворчість
правотворчість — це процес пізнання і оцінювання правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур. Основним імпульсом до створення закону або іншого нормативного акта виступає суспільно значуща проблема, невирішене питання, яке має значення для великої кількості людей і для держави в цілому.
За результатами правотворчої роботи оцінюється держава в цілому, ступінь її демократичності та цивілізованості. Закони втілюються в суспільство людьми, і не можна допускати прийняття поспішних, необґрунтованих правових рішень, бо будь-яка помилка законодавця призводить до порушення інтересів громадян, невиправданих матеріальних витрат.
У правовій сфері суспільства правотворчість займає центральне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, правовому регулюванню в цілому. Правотворчість — початкова ланка правового регулювання. На сучасному етапі розвитку правотворчість виявляється в першу чергу як видання нормативно-правових актів державними й іншими уповноваженими органами або як прийняття правового акта безпосередньо населенням шляхом референдуму. В деяких сучасних країнах однією з форм правотворчості є видання судового прецеденту. Все більшого значення нині набуває також укладення нормативних договорів. Правотворчість вимагає комплексного підходу, вивчення не тільки юридичних, але й усієї сукупності інших факторів.