2.Доісламська Аравія. Святилище Кааба
Величезний півострів Аравія з древніх часів був заселений арабами. Соціально-економічний і культурний рівень розвитку різних областей цього регіону був неоднаковий. Основна територія аравії – сухі степи, пустелі і напівпустелі. Тільки незначна частина придатна для землеробства. Природні умови аАравії визначили поділ її населення на осілих скотарів і кочовиків-землеробів.
На півдні, в Ємені, склалася розвинута землеробська культура. Араби-землероби вирощували тут ячмінь, фінікову пальму, виноград, плодові дерева. В землеробстві застосовували різноманітний металевий інвентар, в тому числі плуг з залізним лемехом. До VI ст. тут існувала Хім`ярітська держава. Поряд з землеробством розвивалося ремесло і торгівля. Йемен славився виробництвом зброї, обробкою шкір. В південній Аравії добували золото, збирали ладан та інші ароматичні смоли. Розвиток Ємена стимулювався посередницькою торгівлею Середземномор`я з Індією і Ефіопією, в якій Ємен грав значну роль. Іще в давнину склалися відносини обміну з кочовими племенами Аравії.
Кочівники-скотарі складали більшість населення півострова. Їх називали бедуїни (степняки). Вони займалися переважно розведенням верблюдів, коней, овець, кіз. Великої рогатої худоби. Племена бедуїнів в VI-VII ст. переживали процес розпаду первіснообщинного ладу. У них виділялась племінна знать, яка володіла великими стадами і намагалася привласнити общинні пасовища. З`явилися також залежні люди,які вважалися юридично вільними, але змушені були працювати на багатих родичів. Хоча зв'язок з племенем залишався ще достатньо міцним, але соціальне розмежування породжувало ріст протиріч всередині племен. Значне розповсюдження у арабів получило рабство. Рабами, переважно були чужоземці. Раби використовувались і в скотарському господарстві, і у осілого населення. Однак рабська праця не була в той час основою економічного устрою. Криза рабовласницького суспільства Ємена і розпад первісного устрою у бедуїнів відбувалося в період коли Аравія стала об`єктом зовнішніх завоювань. В VI ст. Візантія і Іран вели боротьбу за торгівельні шляхи, які проходили через Ємен і Західну Аравію. Візантійські імператори використовували в цій боротьбі християнську державу Аксум (Єфіопія) і сприяли проникненню в Йемен християнства. В цей час в державі Хім`ярітів загострились внутрішні політичні протиріччя, які вилились в в форму релігійної боротьби християнства з іудаїзмом і старими язичницькими віруваннями. Скориставшись внутрішньою смутою, аксумські правителі перетворили Ємен в намісництво Ефіопії (525 р.). Просунутись далі в Західну Аравію їм не вдалося. Вподальшому ефіопів вигнали перси, перетворивши Йемен на сатрапію Сасанідського Ірану (572-628). Іранська влада намагалася підірвати позиції Ємена в транзитній торгівлі між Індією і Середземномор`ям, направивши торгівлю через Перську затоку і далі по території Ірану. Йемен переживав економічний спад. Ряд західноарабських племен переселились на Північ. Значні збитки були нанесені і іншим районам Аравії, особливо Хиджазу, через який із Ємена проходив караванний шлях в Сирію. Розпад первіснообщинних відносин, стремління племінної верхівки закріпити за собою право власності наземлю, худоба і знічні доходи, які надходили від караванної торгівлі були основою політичного об`єднання Аравії. Центром об`єднання став Хиджаз, район розвинутого землеробства, ремесла і торгівлі. Такі міста Хиджаза як Мекка, Ястриб (Медина) і Таїф мали тісні зв`язки з кочовими племенами. Мекка знаходилась в засушливій місцевості, землеробство тут було неможливе. Населення займалось ремеслом і осілим скотарством. Жителі Мекки самі торгували і споряджали каравани, які вивозили сировину і оброблені шкіри, срібло, ізюм із сусіднього оазису Таіф. Більша частина населення Мекки належала до племені Курейш. В результаті пожвавленої торгівлі в місті накопичились великі багатства. Правив містом рід Омейядів. Постійні торгово-економічні зв`язки мекканців з іншими аравійськими племенами сприяли їх вплив на ці племена. Мекканський храм – Кааба (і йго святиня – «Чорний амінь» (метеорит), який був в стіні храму) став місцем паломництва для багатьох, в тому числі й кочових племен.
Кааба є невеликою будівлею з сірого каменю кубічної форми, заввишки 12,05 м і загальною площею в 191 м2. Внутрішні розміри Кааби 13x9 м, а товщина стін, складених з відполірованого з внутрішньої сторони каменя, - їм. Підлога всередині приміщення на 2,2 м вище за місце, де здійснюється обхід. У північно-східній стіні Кааби на висоті двох метрів від землі знаходяться закриті покривалом двері, до яких під час відвідин приставляють сходи. Всередині Кааби немає майже жодних меблів, окрім столу, на який ставлять пахощі. Підлога вимощена мармуровими плитами. Перед самим початком місяця Рамадан Каабу обмивають водою з джерела Земзем, змішаною з трояндовою олією. Після цього міняється чорне покривало з парчі (кісва), яким зовні покрита Кааба і на якому золотом вишиті рядки з Корану. За традицією цю парчу щороку виготовляють в Єгипті і доставляють караваном прочан до Мекки. В період хаджу чорну кісву замінюють білою, тобто Кааба стає ритуально чистою. Потім її знову покриють чорною кісвою, а стару розрізатимуть на шматки і роздадуть віруючим.
Під час руху багато прочан прагнуть' наблизитися до Кааби, поцілувати або торкнутися Чорного Каменя, хоча це і не є обов'язковим. Зробити це дуже важко, тому що одночасно тисячі, десятки тисяч мусульман здійснюють тауаф, подібно до гігантського виру закручуючись довкола священної Кааби. З цієї причини перші європейці, що були свідками паломництва, зробили помилковий висновок про те, що мусульмани поклоняються Чорному каменю, що не відповідає дійсному стану речей.