
- •1.Поняття про міф, міфологію, категорії міфів.
- •2.Антична міфологія. Міфи про богів та героїв Греції.
- •3. Жанр байки у світові літературі
- •4.Жанр “високої комедії” у творчості Мольєра
- •5. Епоси Гомера «Ілліада» та «Одіссея». Міфологічна основа та зміст.
- •6. Герої та поетика епосів Гомера
- •7. Трагедія в.Шекспіра “Гамлет”. Суть конфлікту
- •8.Жанр сонету в літературі доби Відродження.
- •9.Проблематика трагедії “Фауст” в.Гете
- •10. Просвітництво, його ідейно-естетичні засади та представники
- •11. “Робінзон Крузо”д.Дефо як просвітницька апологія людини
- •12. Образ Робінзона Крузо (за романом д.Дефо «Робінзон Крузо»).
- •13. Романтизм як художня система.
- •14. «Малюк Цахес» е.Т.А.Гофмана. Жанрова своєрідність твору.
- •15. Моральна проблематика «Малюка Цахеса» е.Т.А.Гофмана.
- •16. Лірика г. Гейне.
- •17. Поезія а. Міцкевича
- •18. Роль в.Скотта у створенні жанру історичного роману.
- •19. Роман “Червоне і чорне” ф.Стендаля як “хроніка хіх століття”
- •20. Образ ж.Сореля (за романом ф.Стендаля “Червоне і чорне”).
- •21. ”Батько Горіо”о.Бальзака як драма повсякденного життя.
- •22. Тема грошей у романі о. Бальзака ”Батько Горіо”
- •23 Особливості лірики Лермонтова
- •24. Принципи створення національного характеру у новелістиці п.Меріме.
- •25. Аналіз однієї з новел п.Меріме (за вибором)
- •26. ”Пані Боварі” г.Флобера як втілення “об’єктивного методу” французького реаліста.
- •27. Образ е.Боварі, засоби його створення.
- •28. Порівняльний аналіз образів б.Шарп та е.Седлі в романі у. Теккерея «Ярмарок марнославства».
- •29. ”Ярмарок марнославства” в.Теккерея. Розкриття снобізму як головної “хвороби” англійського суспільства.
- •30. Новелістика Мопассана
- •31. Натуралізм у французькій літературі.
- •32. Цикл романів е.Золя «Ругон-Макари». Склад і задум.
- •33. Тематика, проблематика та жанрова своєрідність новелістики е.По.
- •34. Аналіз однієї з новел е.По «Падіння дому Ашерів».
- •35. Розвиток особистості в п’єсі г.Ібсена “Ляльковий дім”.
- •36. Сутність конфлікту в романі о.Уайльда “Портрет Доріана Грея”, його моральний аспект.
- •37 Самотність і відчуження людини в новелі ф.Кафки „Перевтілення”
- •38.Образ нескореної людини у повісті е.Хемінгуея “ Старий і море ”
- •39. Символіка повісті е.Хемінгуея “ Старий і море ”.
- •40. Постмодернізм в літературі.
- •41. Роман "Євгеній Онєгін" - "енциклопедія російського життя"
- •42. Жіночі образи в романі о.Пушкіна “Євгеній Онєгін”.
- •43. Ліричні відступи в романі о. Пушкіна "Євгеній Онєгін"
- •44. Роман м.Лермонтова “Герой наш о го часу ” як філософський та психологічний роман.
- •45. Образ Печорiна у романi Михайла Лермонтова "Герой нашого часу"
- •46. Національно-фольклорна основа збірки м.В.Гоголя “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”.(1831-1832 р).
- •47. “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” як зразок романтичної літератури.
- •48. Тема маленької людини в повісті Гоголя Шинель
- •49. Проблема російського народного характеру в «Записках мисливця» і.Тургенєва
- •50. Злочин і кара» ф.Достоєвського як філософський роман.
- •51.Особливості психологічного дослідження особистості в романі ф.Достоєвського «Злочин і кара».
- •52.Зображення життя знедолених в романі ф.Достоєвського «Злочин і кара».
- •53. Проблема вибору в оповіданні Толстого «Після балу»
- •54.Художні особливості ранніх оповідань а.Чехова.
- •56. Лірика с. О. Єсеніна: основні мотиви, зв'язок з фольклором.
- •57.Морально-філософська проблематика роману м.Булгакова «Майстер і Маргарита».
- •58. Поема а.Ахматової «Реквієм»: проблематика та художні особливості.
- •59. Тема Великої Вітчизняної війни в російській літературі хх ст. (Аналіз одного з творів на вибір).
- •60.Естетичні пошуки сучасної зарубіжної літератури на прикладі аналізу одного твору (за вибором студента).
60.Естетичні пошуки сучасної зарубіжної літератури на прикладі аналізу одного твору (за вибором студента).
До сучасної (новітньої) зарубіжної літератури прийнято відносити художні твори, написані у період з 1990-го року і до сьогодні. Давати оцінку сучасному літературному процесу не так просто. З одного боку, багато письменників е нашими сучасниками, літературний потік ще не виокремив справді талановиті твори, тобто часовий відрізок надто малий, щоб сказати, які художні твори ввійдуть у золотий фонд мистецтва, а які були прохідними і швидко забудуться. З іншого боку, нове тисячоліття демонструє широку палітру естетичних пошуків у літературі, відповідних сучасному розумінню світу і людини в ньому, світогляду поколінь, що в свою чергу вимагає осмислення і критичної рецепції.
Залежно від сповідування автором способів відображення світу (реалістичного чи постмодерного), специфіки художнього мислення, жанрово- стилістичного характеру твору, у сучасній зарубіжній літературі можемо виокремити ряд тенденцій постановки і розвитку проблематики, розгортання образної системи у художніх творах:
проблема людини, її екзистенції, внутрішнього „Я", переживань і рефлексій (фактично присутня у кожному сучасному художньому творі);
проблема існування людини у дисгармонійному світі (романи „Життя після Бога" Коупленда, „Стверджує Перейра" Антоніо Табуккі, „Нове життя" О. Памука);
проблема людини і політики (роман „Сніг" О. Памука)
проблема інтерпретації „мікросередовища", національного життя (голлівудська кіноіндустрія у романі „Місс Вайомінг" Д. Коупленда);
проблематика урбанізації суспільства, відтворення життя сучасного покоління, соціальних конфліктів ( „Покоління X" Д. Коупленда, „Щуриха" Г. Грасса);
проблема соціальних інститутів та тендерних відношень
проблематика феміністичного спрямування
філософські проблеми буття і часу
проблема наукових відкриттів та пришвидшеного технічного розвитку суспільства
проблема інфантилізму і спустошення людини, яка прагне спокою
проблема мистецтва і його творця
Розгортання проблематики і побудова художніх образів залежить і від обраних письменниками роду та жанру твору. Скажімо, поетичним творам традиційно властиве акцентування на зображенні внутрішньго світу людини, її переживань, емоцій. У прозових творах окрім згаданої тематики відтворення внутрішнього світу людини, її психологічних станів (зокрема самотності, фобій, комплексів, переживання депресій тощо), актуалізується проблема конфліктності існування людини у сучасному суспільстві, дисгармонії, а також окреслюється історична, релігійна тематика, експериментальне розгортання культурологічних традицій, осмислення попереднього літературного досвіду (що в першу чергу постає в інтертекстуальності та алюзійності сучасних постмодерних творів); прозаїки ззвертаються до питань наукових відкриттів у різних галузях, які не тільки суперечать традиційним нормама моралі, а й змінюють уявлення людини про те чи інше явище („Код да Вінчі" Дена Брауна, „Останній тамплієр" Раймонда Коурі)). Ознака сенсаційності у сучасній прозі - одна із провідних.
У сучасній літературі активно розгортаються два протилежні способи творення художнього світу: реалістичний та постмодерний.
Патрік ЗЮСКІНД р. н. 1949 Німецький прозаїк, драматург і сценарист. У своєму романі "Запахи. Історія одного вбивці"(1985) Зюскінд створив саркастично-іронічний і гротескний портрет людського суспільства, піддавши сумніву низку шаблонних уявлень про природу геніальності, детально проаналізувавши складні взаємини добра і зла, етики й естетики, світлої і темної сторін людської натури.
Іноді цю книгу називають містичним детективом, хоча це не зовсім точно — як на детектив, роман занадто прозорий, адже читачеві зовсім не потрібно ламати голову, щоб здогадатися, хто ж убивця. Але таке визначення є дуже слушним з погляду того, що книга захоплює з першої сторінки і тримає у напрузі до самого кінця. Тобто роман "Запахи" — це радше загадкова історія, яка приголомшує, інтригує, спонукає до роздумів. Злочин і геніальність, складні взаємини унікальної особистості з соціумом, роль моральних принципів у процесах пізнання — власне, ці проблеми складають ідейну сутність роману. У смердючому Парижі XVIIIстоліття з'являється людина — Жан-Батіст Ґренуй, який може розкласти будь-який запах на всі його складники. Аромат для цього чоловіка — головне джерело пізнання світу. Натомість сам він зовсім не пахне. Відсутність запаху поєднується з цілковитою відсутністю моралі в загальнолюдському розумінні цього слова. Ґренуй навіть не замислюється про етичне підґрунтя своїх вчинків — він має свою головну мету, яка є для нього сенсом життя.
маємо справу не тільки з романом пригодницьким, але й з історичним: його дія перенесена в часи, що передували найбільшій серед французьких революцій. Проте перебільшувати оцей позірний зюскіндівський "історизм ", далебі, не варто, бо у його химерній книзі не стільки персонаж залежить від своєї епохи, скільки автор — від своєї. Так що царювання Людовіків XVі XVI — не більше, ніж: декорації, на тлі яких розігрується дія, настільки "ретельно "документована, що вона починає видаватися якоюсь позачасовоюпародією. Із середовищем людина тут пов 'язана екзистенціально, а не соціально, і жодні суспільно-історичні закономірності автора просто не цікавили (в усякому разі, він постійно намагається робити вигляд, начебто вони його не обходять).
І все ж середина XVIII століття — епоха, яку автор обрав не з примхи і не навмання. Адже Гренуй — молодший сучасник Вольтера,Дідро, Руссо, кумирів епохи Просвітництва, які наполегливо готувалиВелику Французьку революцію. Але про цю епоху начебто мимохідьсказано як про "століття розпаду, руйнації, духовного, політичного та релігійного болота ". Чи не означає це, що Зюскінд має намір переглянути деякі, досі начебто непорушні, постулати становлення громадянського суспільства, його європейської історії та культури?
+
Особливості творчого методу Патріка Зюскінда:
1) розвінчування модерністського міфу про можливості митця перетворювати своєю творчістю світ;
2) вибудовування свого ілюзорного світу відповідно до власного уявлення про ідеал;
3) засвідчення двозначної ролі мистецтва у людському житті. Воно животворне, але може набувати руйнівної сили;
4) створення власного міфу про мистецтво, головні ідеї якого такі:
o творчий геній - з самого початку зло, бо перебував не в гармонії зі світом, а виникає всупереч світові як опозиція до нього;
o шлях мистецтва - антигуманний, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю, яка здавна використовувалися владою, що з її допомогою стримувала руйнівні інстинкти натовпу;
o крах генія у світі спричинений принциповою неможливістю поєднати поза-особистісну досконалість і свою внутрішню недосконалість нездатністю, незважаючи на всі хитрощі, самому стати джерелом досконалості, привласнити її собі і змінити світ, наповнивши його гармонією;
o у центрі - митець, який прагнув перетворити недосконалий світ і недосконале "Я", навіть здобувши перемогу й отримавши владу, виявився нездатний дати раду інертному опору світу.
5) герої у П. Зюскінда - герої-маргінали, які перебували "по той бік" етичних обмежень і заборон, тих основоположних принципів, на яких ґрунтувало буття індивіда в суспільстві. В свою чергу, маргінальність як поняття - це специфічна опозиція індивіда до загальноприйнятих норм соціально-культурного життя;
6) події у творах відбувалися не в тій художній реальності, що для свого розуміння вимагала співвіднесення з реальністю емпіричного, а на певному ілюзорному просторі культури, який отримав статус надреальності.
Жан-Батіст Гренуй з перших рядків роману проголошений генієм - поруч із Маркізом де Садом, Сен-Жюстом, Бонапартом та іншими видатними людьми Франції часів Просвітництва. Читач мусив прийняти авторські правила гри і беззастережно повірити в це: достовірні підтвердження геніальності цієї вигаданої, аж до моторошності фізичної, постаті - найбільшого парфумера всіх часів і народів, людини, обдарованої можливостями виняткової влади над іншими людьми, котра повністю, завдяки цілеспрямованим каторжним зусиллям, не зупиняючись перед злочином і не усвідомлюючи його як злочин, вивершила ці можливості та відмовилася від реалізації, щоб загинути смертю Озіріса і Орфея - геніальності Бога, позбавленої індивідуальності.
*Складна різнобічна характеристика героя доловилася іншими складовими. Інтертекстуальні посилання то до Ч. Діккенса (герой-байстрюк-сирота, дитинство в притулку, знущання в підмайстрах тощо), то до французького реалізму О. де Бальзака й Е. Золя (в отій парфумерній крамниці Бальдіні чи паризького Цвинтаря невинних); в'їдлива пародія на Д. Дідро й Ж. Ж. Руссо (образ маркіза де ла Таяд-Еспінасс), а водночас і на сучасні "теорії вітальності", пародія (через натяки на Г. Флобера - "Спокуса святого Антонія" та Т. Манна - "Самітник") високих тем "затворництва" і "єднання з природою", натяк на Ф. Достоєвського з його "тварь дрожащая".