Отже, можна виділити такі характерні особливості філософії л. Фойєрбаха:

1) головним завданням своєї філософії він вважав дослідження дійсної природи людини і визначення її шляху до щастя;

2) для розкриття природи людини Фоейєрбах застосовує понят­тя любові, яку розуміє як вираз активного ставлення людини до світу, фактором її самоутвердження у світі;

3) матеріалізм Фойєрбаха має антропологічний характер, що виявляється у зацікавленості світом людського буття, вищим виявом якого є любов, а шлях людини до щастя пролягає через об'єднання зі світом і з іншими людьми на засадах любові;

4) Фойєрбах розрізняє людську природу і людську сутність. Людська природа притаманна кожній людині та є сукупністю її сутнісних сил (почуттів, розуму, волі, любові), потреб, головною серед яких є потреба у спілкуванні, пристрастей і прагнень, найбільш суттєвим се­ред яких є прагнення до щастя. Людська ж сутність виявляється лише через спілкування в клітині соціальності «Я - Ти»;

5) спілкування «Я» і «Ти» базується на принципі розумного егоїзму. Умовою щастя «Я» є не просто наявність «Ти», але і щастя «Ти», тому що щасливими можна бути тільки удвох;

6) соціальність як взаємодію і спілкування «Я» і «Ти» Фойєр­бах трактує натуралістично, не враховуючи суспільно-історичних закономірностей і відносин;

7) важливе місце у філософії Фойєрбаха посідає критика релігії та ідеалізму як відчуження людської сутності, оскільки не існує нія­кого духу і розуму, крім людського, крім духу і розуму людини. Рел­ігію він розглядав як укорінену в людській природі, в почутті залеж­ності від зовнішніх сил природи, у прагненні людини до щастя і в здатностях до уяви і фантазії;

8) Бог, за Фойєрбахом, є відчуженою від людини і поставленою над світом людською сутністю, якому не тільки приписують само­стійне існування, але і перетворюють його з творіння людини на її творця;

9) Фойєрбах вважав, що релігія, компенсуючи те, чого людям не вистачає, необхідна їм, тому її не можна відкидати, а слід замінити новою філософією-релігією, яка би виконувала її практичні функції;

10) філософія майбутнього Фойєрбаха має увібрати в себе кращі надбання філософії, етики і релігії, філософської антропології, етики розумного егоїзму і релігії любові;

11) подальший прогрес людства Фойєрбах вбачав у звільненні людей від релігії як любові до Бога і в утвердженні нової філософії-релігії, яка буде культивувати любов людини до людини як до Бога. Впровадження її, на його думку, можливе шляхом просвітництва;

12) Фойєрбах створив специфічну форму діалектики - антро­пологічну діалектику як діалектику міжособистісного спілкування, «діалогу» між «Я» і «Ти».

Філософські ідеї Фойєрбаха справили значний вплив на фор­мування найрізноманітніших філософських течій ХІХ-ХХ століть: марксизму, неомарксизму, «філософії життя», філософської антропо­логії, екзистенціалізму, класичного психоаналізу і неофрейдизму, діа­лектичної теології.

Як підсумок можна виділити такі характерні риси класичної німецької філософії:

1) основною проблемою філософського осмислення є активна творча діяльність людини;

2) розвиток діяльності людини здійснюється як прогрес в реалі­зації свободи і розуму;

3) прогрес як реалізація свободи є необхідним рухом до розум­ної суспільної організації - до Царства Розуму;

4) рух до утвердження Царства Розуму і Свободи є однолінійним запрограмованим процесом, що визначається необхідністю реалізації й утвердження людської сутності;

5) людська сутність - це духовність, що реалізується через діяльність свідомості;

6) творча діяльність людини розглядається насамперед як діяльність свідомості, а свідомість - як діяльність мислення;

7) основою духовної діяльності і діяльності свідомості є насамперед пізнавальна діяльність засобами мислення;

8) характерною рисою є також пізнавальний оптимізм: у процесі пізнання людина здатна дати істинну картину дійсності, оскіль­ки порядок ідей в розумі відповідає організації дійсності і адекватно відтворюється в процесі пізнання;

9) усесвітньозначним загальнокультурним надбанням класич­ної німецької філософії було створення діалектики як загальної те­орії розвитку, як теоретичної системи принципів, категорій, законів розвитку як саморозвитку і загальної методології пізнання і діяль­ності;

10) філософія розглядалась як наука наук, яка концентрує в собі найвищі досягнення пізнання і є втіленням єдності мислення і буття;

11) засобами досягнення в процесі прогресивного розвитку діяль­ності людей Царства Розуму як реалізації свободи є пізнання і про­світництво.