Видатні педагоги про роль рухливих ігор у всебічному вихованні дітей дошкільного віку

В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.

Стосовно фізичного виховання, то ще Є.А. Аркін відзначав, що в системі розвитку рухів дошкільників особлива роль належить грі: “Навіть чисто гімнастичним вправам, тобто вправам обмеженої групи м’язів, досить доцільно надавати ігровий характер. Емоційна насиченість, не диференційованість, живість дитячих сприймань і дитячих переживань дають можливість дитині при наявності самих мізерних засобів розгорнути яскраві драматичні дії"

При проведенні планомірної роботи з фізичного виховання дітей дошкільного віку необхідно враховувати не тільки те, що рухи тіла, розвиток опорно-рухового апарату активізують мозок, підвищують його синтетичну діяльність, але й те, що емоції теж впливають на вищу нервову систему дитини, на її почуття. Цей вплив має позитивну або негативну сторону, в залежності від уміння вихователя організовувати роботу з дітьми.

С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський зазначили, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. “Я не боюся ще і ще раз говорити: турбота про здоров’я - це найважливіший труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили” - підкреслював В.О. Сухомлинський.

Тому, різні організаційні форми з фізичного виховання у дошкільних закладах повинні проводитись так, щоб вони максимально активізували дитину, підвищували її зацікавленість фізичними вправами, викликали позитивні емоції. За дослідженням Г.П. Юрко фізіологічні зрушення, які відбуваються в організмі дитини, залежать не тільки від обсягу та інтенсивності м’язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивні емоції, які викликаються цікавими для дитини вправами та іграми, підвищують їх працездатність та покращують якість виконання рухів. Таким чином, використання комплексу різноманітних засобів фізичного виховання, крім їх впливу на зміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку, повинні приносити дітям емоційне задоволення.

Психолого-педагогічні дослідження (О.В. Запорожець, М.Ю. Кистяківська, Е.С. Вільчковський та ін.). свідчать, що у дітей дошкільного віку є у наявності великі потенційні можливості, тому необхідно підходити до використання цих можливостей з великою обережністю і будувати педагогічний процес із врахуванням певних закономірностей дитячого розвитку.

Вітчизняні психологи: Л.С. Вигодський, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн у своїх дослідженнях підкреслюють, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільно використовувати ті засоби, форми та методи педагогічного впливу, які є адекватними її віку, вони повинні органічно поєднуватися з особливою, специфічною діяльністю, що характерна для даного вікового періоду. Психічний розвиток та формування особистості відбувається насамперед у тій діяльності, яка на даному віковому етапі онтогенезу є провідною. А провідною діяльністю дітей дошкільного віку, за загальним визнанням, виступає гра, “що є доступною для дитини формою активної участі у навколишньому суспільному житті, активного пізнання нею дій і відносин дорослих".

Ігрова діяльність, як основна діяльність тісно пов’язана із розвитком особистості дошкільника, вона обумовлює важливі зміни у психічних процесах особистості дитини, яка розвивається, а також є “джерелом розвитку і створює зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський).

У грі є всі необхідні умови для виявлення життєвої позиції дитини. Основним мотивом ігрової діяльності є потреба пережити важливі для дитини сторони діяльності. На думку видатного педагога К.Д. Ушинського, гра - це самостійна діяльність дітей, що відкриває їм шлях до перетворення навколишнього, до активних дій. Він писав, що “В дійсності дитя, не більш ніж дитя. Істота, що не має ніякої самостійності, сліпо і самовіддано захоплена плином життя; у грі ж дитя вже зріла людина, щ потребує свої сили і самостійно розпоряджується своїми ж творіннями".

Один із засновників системи фізичного виховання дошкільників Є.А. Аркін підкреслював, що “Гра дає дитині ту повноту життя, якої вона прагне, звідси випливає, що саме гра повинна бути важелем дошкільного виховання".

Питання про значення гри у вихованні дитини розглядалися багатьма педагогами минулого та сьогодення. Більшість із них розцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги: І.М. Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова підкреслювали значення гри, як універсального засобу фізичного виховання. Джерелом зміцнення сили і здоров’я дітей вони вважали народні ігри і розваги, самобутні народні вправи. Гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував К.Д. Ушинський.

Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїй оригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Він розглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя.

В.О. Покровський, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, Є.А. Аркін зазначили, що розвиток фізичних сил дитячого організму, його працездатності забезпечує активна спільна діяльність, що супроводжується емоційними переживаннями.

Грою як прийомом навчання широко користувалися у дошкільній педагогіці Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, та ін. А.С. Макаренко зазначав, що гра має виняткове значення особливо на ранніх етапах розвитку дитини, підкреслював важливість виховання її у грі та за допомогою гри. Без психічних і фізичних зусиль дітей, на його погляд, гра не може мати серйозного виховного значення, що обов’язково потрібно враховувати при керівництві грою.

Питання про роль гри, ігрових прийомів, як діяльності і методу навчання, розкриті у роботах багатьох педагогів: О.П. Усової, Р.І. Жуковської, О.І. Корзакової, Д.В. Менджерицької, Р.С. Буре, Л.В. Артемової, Ш.О. Амонашвілі. Зокрема, О.П. Усова розглядала гру як засіб для вирішування певних завдань виховання дітей дошкільного віку, як форму виховання. Л.В. Артемова, яка великого значення надає грі дошкільника, на її думку гра допоможе задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання навколишнього світу. Головна особливість навчання у грі це те, що діти граються, не підозрюючи, що засвоюють певні знання.

Цінною, на наш погляд, є думка висловлена О.М. Лєонтьєвим і О.В. Запорожцем про те, що у сфері рухів і у психічному розвитку дитини в цілому існують загальні закономірності. Формування окремих психічних процесів і дій проходить не ізольовано, а у процесі провідної діяльності. Таким чином, розвиток рухової сфери дошкільника відбувається у “значній мірі в середині його ігрової діяльності".

Посилаючись на твердження психологічних і педагогічних досліджень, необхідно зазначити, що гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям.

Загальноприйнятим положенням є те, що у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку провідна роль належить рухливій грі. Як один із основних засобів і методів фізичного виховання, рухлива гра сприяє ефективному вирішенню оздоровчих та навчально-виховних завдань.

У розробці питань удосконалення теорії та методики фізичного виховання дітей дошкільного віку проблема рухливої гри, як засобу всебічного виховання і розвитку дитини, була предметом досліджень багатьох наукових співробітників.

М.В. Лєйкіна відводить рухливим іграм центральне місце у роботі з дітьми-дошкільниками. Вона підкреслює доцільність використання у молодших групах - імітаційних ігор, у середній групі - складніших ігор з правилами і великим навантаженням, а у старшій групі - ігор змагального характеру.

Г.І. Бикова вперше намагалася навчити дітей молодшого дошкільного віку основним рухам у процесі проведення рухливих ігор. Однак, нею не визначена чітка позиція по відношення до рухливих ігор як до засобу навчання.

В роботах Н.Г. Кожевнікової, Л.Г. Пономарьової, Л.С. Богунової рухливі ігри розглядаються як засіб розучування основних рухів з дітьми молодшого дошкільного віку. Але в їх працях мова, в основному, йде про імітаційні ігрові вправи, що готують дітей до оволодіння основними рухами (біг на носочках, підстрибування та ін.).

Вивченню змін, що відбуваються у процесі розвитку рухів дитини молодшого дошкільного віку під впливом переважаючого застосування рухливих ігор, а також визначенню їх ролі і місця в процесі фізичного виховання, присвячені дослідження О.О. Тімофєєвої. Основний висновок дослідження полягає у тому, що формування основних рухів дітей четвертого року життя може здійснюватися не лише шляхом прямого навчання на заняттях, але й шляхом опосередкованого навчання у рухливих іграх. Автор стверджує, що у процесі фізичного виховання дітей цього віку, рухлива гра виступає не лише як засіб навчання, але й як метод розвитку основних рухів. Нею переконливо доведено, що найбільш успішно в процесі опосередкованого навчання формуються такі природні рухи, як ходьба, біг і стрибки у довжину з місця і в результаті відбувається покращення показників рухової підготовленості. Однак, ігрова форма навчання не достатньо забезпечує засвоєння дітьми більш складних рухів (метання, лазіння та деяких видів стрибків).

Існує з цього приводу і інша точка зору. Так Н.М. Кільпіо відзначає, що рухлива гра має на меті закріпити рухи, якими оволоділи діти під час занять з фізкультури. Аналогічної точки зору дотримуються педагоги-дослідники: Д.В. Хухлаєва, І.В. Потєхіна, Т.І. Осокіна, Г.Н. Лєскова, М.М. Конторомич, Л.М. Михайлова. Вони вважають, що рухливу гру не раціонально використовувати на етапі початкового розучування. І це твердження пояснюється тим, що для дитини основним завданням в грі є не вірне виконання руху, а головне - не бути пійманою ведучим. А особливого значення, на їх думку, рухлива гра набуває в період накопичення рухового досвіду дітьми дошкільного віку, тобто у рухливих іграх досить ефективно закріплювати і удосконалювати рухові навички з основних рухів.

Саме на етапі удосконалення основних рухів діти вчаться свідомо застосовувати сформовані навички, вибирати найбільш ефективний спосіб виконання того чи іншого руху в конкретних умовах. У рухливій грі, на думку І.В. Потєхіної, удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкість рухових навичок, ефективність їх застосування. Автор стверджує, що цьому сприяє наявність певних факторів у рухливій грі:

самостійне розв’язування рухових завдань з врахуванням ігрової ситуації;

швидке виконання основних рухів;

відсутність часу для підготовки до виконання основного руху;

швидке переключення з одного руху на інший;

емоційна насиченість;

узгодження своїх рухів з діями ведучого та інших дітей.

Причому, лише послідовне врахування усіх цих факторів сприятиме закріпленню і подальшому удосконаленню техніки виконання основних рухів у дітей старшого дошкільного віку, вважає І.В. Потєхіна.

Значенню рухливих ігор, як засобу і методу удосконалення фізичної підготовленості дітей присвячені дослідження Х.О. Мелієва, Л.В. Воробей, А.Я. Вольчинського, Є.Н. Приступи (дошкільний та молодший шкільний вік). Ці автори особливого значення у роботі з дітьми надають народним національним іграм.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що рухливу гру доцільніше все ж таки використовувати на етапі закріплення і удосконалення основних рухів. Це судження корелює з висновками, одержаними у результаті фундаментальних досліджень О.В. Запорожця: “Гра становить собою першу доступну для дошкільника форму діяльності, яка передбачає свідоме відтворення і удосконалення нових рухів".

Поряд з вивченням проблеми використання рухливої гри, як засобу всебічного виховання, були проведені дослідження з окремих питань змісту, організації і методики проведення рухливих ігор. Так, Л.М. Коровіною встановлено ефективність використання змагального методу і творчих завдань у рухливих іграх дітей 6-ти років. Е.А. Степаненкова досліджувала питання формування орієнтації у просторі у дітей старшого дошкільного віку в рухливих іграх.

Проблемні використання рухливої гри для удосконалення моторики дітей присвячені дослідження Н.М. Кільпіо. Вона зазначала, що рухливі ігри у основний частині заняття мають на меті закріплення основних рухів.

Впливові рухливих ігор на фізичний розвиток дітей присвячені дослідження М.К. Шейко, яка підкреслювала, що рухливі ігри зміцнюють опорно-м’язову систему, збільшують довжину тіла, обвід грудної клітки, гнучкість і рухливість суглобів, покращують працездатність дихальних органів, вентиляцію легень.

Л.В. Артемова досліджувала проблему формування взаємовідносин, виховання поведінки дітей дошкільного віку в іграх з правилами, в тому числі і рухливих іграх. Важливу роль у формуванні позитивної поведінки, на думку автора, відіграє засвоєння дітьми правил. У дітей старшого дошкільного віку свідоме відношення до обов’язкового виконання правил гри формується поступово. На початковому етапі діти їх виконують лише під керівництвом вихователя, на другому - під впливом тих дітей, які добре усвідомлюють суспільно-вагоме значення правил гри, а на третьому етапі правила вже стають фактором, що безпосередньо визначає норми поведінки дітей в колективі.

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновки, що питанню про рухливу гру, її значенню для всебічного розвиту особистості і для удосконалення рухових навичок і вмінь приділялася велика увага. На думку багатьох науковців, рухлива гра визначається як один із основних засобів і методів фізичного виховання. Цінність її полягає у тому, що рухлива гра викликає позитивні емоції, задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на нервову систему.

Як бачимо, питання доцільності використання гри в процесі навчання дітей дошкільного віку вирішувалось позитивно всіма педагогами-дослідниками. Підставою цьому у дошкільній дидактиці стали вікові особливості дітей: мимовільність усіх психічних процесів, наочно-образний та наочно-дійовий характер мислення, нестійка увага, швидка втомлюваність, а також твердження, що гра в дошкільному віці є провідною діяльністю.

Висновок: Таким чином, рухлива гра - явище суспільне. Питання значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, їх вплив на розвиток рухових умінь і навичок розкрито в педагогічній та методичній літературі належним чином.

Великий вклад у розвиток теорії рухливої гри вніс Т.Ф. Лесгафт.

7. 9. Організація та методика проведення народних рухливих ігор

Широке застосування українських рухливих ігор на заняттях з фізичної культури й під час прогулянок сприяє активізації рухового розвитку дітей, підвищує їхній інтерес до виконання різноманітних вправ.

Таким чином, втілення у практику дошкільного виховання українських рухливих ігор сприятиме ознайомленню дітей з обряди і традиціями, побутом, природними явищами та національною культурою нашого народу.В основу сюжетних рухливих ігор покладається життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, їхній побут, поведінка тварин і птахів). Діти під час гри відтворюють рухи, які характерні для того чи іншого образу (зайчик ховається від вовка» котик ловить мишей та ін.). Більшість сюжетних ігор - колективні, кожна дитина привчається погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, а діяти у відповідності з правилами гри.В інших сюжетних іграх можна виразно розповісти про зміст гри, дати дітям можливість прослухати слова, які промовляють учасники гри, а потім перейти до розподілу ролей.

Несюжетна гра пояснюється коротко та емоційно. Вихователь дає дітям уявлення про її зміст, послідовність ігрових дій, розміщення гравців та ігрового інвентарю, правила гри. З метою з'ясування розуміння дітьми правил гри доцільно задавати їм одне-два уточнюючих запитання.

Якщо рухливу гру проводити з музичним супроводом, необхідно перед її початком дати дітям можливість прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли її зміст. При цьому звертають їхню увагу на характер твору та на яскраві засоби музичної виразності, що відбиваються у рухах.

Народна рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх вдосконаленню. Радіючи музиці та відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає піднесення, стає більш життєрадісною.

Під час гри вихователь дає вказівки дітям, які порушують правила або допускають помилки. Зауваження слід робити, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість її учасників допускає грубі помилки і їм необхідно додатково пояснити які-набудь положення правил. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільнята не перевтомились, потрібно своєчасно припинити гру або зменшити інтенсивність рухів.

Для регулювання фізичного навантаження у грі використовують різні методичні прийоми: збільшення або зменшення тривалості гри, кількості повторень усієї гри або окремих її етапів, скорочення або збільшення дистанції для бігу дітей і ускладнення правил гри, уточнення правил і аналіз помилок.

Тривалість гри залежить від її педагогічних завдань, які ставить вихователь, і умов, в яких вона проведена (прогулянка, заняття), віку дітей та їх кількості. Закінчувати гру потрібно тоді, воли діти отримають належне фізичне навантаження. Кількість повторень гри під час занять з фізичної культури 3-4 рази, на прогулянках 4-6 разів.

Дуже важливо регулювати фізичне навантаження в рухливих іграх узимку та восени, коли теплий одяг сковує рухи. Тому потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і занадто не втомлювались. Загальна тривалість рухливої гри у старших дошкільників становить 6-12 хвилин. Для дітей 5-6 років велике значення має підбиття підсумків гри та об'єктивне визначення переможців у командних іграх. Вихователь допомагає дітям усвідомлювати важливість рухових дій відповідно до правил даної гри для досягнення позитивного результату. Значними порушеннями вважаються такі, які можуть істотно позначитися на ході та результатах гри (грубощі, навмисна затримка гравця-суперника тощо) [27, c. 31].

Об'єктивна оцінка поведінки дитини під час гри важлива для виховання позитивних моральних і вольових якостей, тому потрібно чітко аргументувати своє ставлення до тих чи інших вчинків дітей, переконувати у правильності оцінки. Це попереджує негативні вияви у поведінці дітей, знижує занадто емоційну збудженість, виключає бажання деяких з них отримати перемогу нечесно.

Підбір ігор Народні рухливі ігри повинні забезпечити різнобічний розвиток моторної сфери дітей, а також сприяти формуванню їх умінь діяти в колективі, орієнтуватися в просторі, виконувати дії відповідно до правил або текстом гри. Тому треба використовувати народні рухливі ігри не тільки різноманітні за змістом, але і по організації дітей, за складністю узгодження рухів. Зміст ігор має відповідати рівню розвитку та підготовленості граючих, бути доступним і цікавим для них. Труднощі рухливих ігор для дітей від 2 до 4 років неоднакова, вона залежить від насиченості їх різними моторними діями. Наприклад, ігри з метанням і стрибками більш складні для дітей цього віку, ніж засновані на ходьбі, повзання і бігу. Ще складніше ігри, побудовані на поєднанні декількох видів рухів (біг і стрибки, ходьба і перешагування і т. д.). Тому слід так підбирати ігри, щоб рухові завдання в них, навіть засновані на одному і тому ж русі, ускладнювалися поступово. Припустимо, дітей вправляють в рівновазі (російська народна гра «За рівної доріжці»). Спочатку їм пропонують ходити, зберігаючи рівновагу, між двома лініями (по доріжці), потім по дошці, що лежить на підлозі, по лаві, по похилій дошці, по дошці, піднесеною горизонтально, по вузькій рейці лави і т. д. Ускладнити завдання можна і змінюючи характер рухів - пройти швидко, пробігти, пройти на носочках безшумно, прийнявши певне положення рук (в сторони, за голову), і т. п. Така система ігрових вправ поступово підводить дітей до правильного виконання основних рухів, забезпечує повторення і закріплення засвоєних раніше навичок і вмінь. [10] Отже, перша вимога, яким треба керуватися при відборі рухливих ігор, - відповідність змісту ігрових дій, правил віковим особливостям дітей, їх уявленням, умінь, навичок, знань про навколишній світ, їх можливостям у пізнанні нового. Треба прагнути до того, щоб ігрові образи були зрозумілі і цікаві дітям. Це можуть бути вже знайомі образи (кіт, пташка); з невідомими персонажами малюків легко познайомити, використовуючи картинку, іграшку, казку, книжку (ведмідь, лисиця, заєць та ін.) Важливо, щоб рухи персонажів ігор були різноманітні, але доступні для виконання маленьким дітям. Тому необхідно, щоб їм був добре знайомий персонаж, якому вони наслідують. У роботі з малюками рекомендується використовувати і ігри з невеликим художнім текстом, який підказує дітям руху і замінює у грі правила («Зайчик біленький сидить», «За рівної доріжці», та ін.) Дуже важливо мати на увазі, що різноманітність рухових завдань забезпечується не тільки тим, що в кожній грі використовується нове по характеру рух, а й тим, що в кількох іграх одне і те ж рух виконується при різному побудові і в різних ситуаціях. В одній грі дається ходьба групою, в іншій - ходьба по колу, взявшись за руки, в третій грі дітей привчають ходити парами або поодинці. Так само можна урізноманітнити і біг. Діти можуть бігати в одному напрямку, врозтіч, тікати від ловить на свої місця і т. п. Виконання рухів у різних ігрових ситуаціях має велике значення для розвитку координації рухів малят, орієнтування їх у просторі, а також сприяє вихованню їх активності і самостійності. [ 11] Педагогічний ефект народної рухомий гри багато в чому залежить від відповідності її певної виховної завданню. Залежно від того, які навички та вміння вихователь прагне розвивати у дітей в даний момент, він вибирає ігри, що допомагають розвитку саме цих навичок. Так, якщо перед вихователем стоїть завдання навчити дітей узгоджено діяти в колективі, рухатися на великій площі, то для цієї мети найбільше підійдуть ігри сюжетні, такі як «Гуси-лебеді», «Філін та пташки». Якщо ж ставиться завдання з розвитку, наприклад, рівноваги у дітей, то в даному випадку найбільше підійдуть ігрові вправи «По стежині», «Через струмочок» та ін Підбираючи ігри, вихователь повинен враховувати склад групи дітей. У різних дитячих установах він може бути різним. Частина дітей на початку року вперше приходить в дитячий сад. У таких дітей ще немає навички спільних дій в групі однолітків, деякі довго не можуть звикнути до режиму. За своїм руховому досвіду ці діти відрізняються від дітей, раніше відвідували ясельні групи. Тому на початку року треба організовувати ігрові вправи для невеликого числа дітей також рухливі ігри, простіші за змістом і не потребують чіткого узгодження рухів граючих. [12] Слід враховувати і загальний стан групи. Якщо діти збуджені, краще провести спокійну, малорухливу гру, правила якої вимагають від них певної уваги («Де дзвенить дзвоник?», «Пройди тихо» тощо). Якщо ж діти довго сиділи на занятті, їм необхідні активні дії. У цьому випадку потрібно вибрати гру, в якій рухи різноманітні, часто змінюються відповідно до сюжетом і правилами («Мій веселий дзвінкий м'яч», «Воробушки і кіт» тощо). Вибір гри залежить також від часу року, погоди, температури (в приміщенні або на ділянці), одягу дітей, наявного устаткування і т. д. При виборі гри потрібно враховувати, в який час дня вона проводиться. Рухливі ігри різного характеру слід поєднувати з іграми та заняттями, які мають місце в режимі дня. В кінці дня, незадовго до сну, ігри повинні бути більш спокійними. [13] 2.2 Час проведення народних рухливих ігор Рухливі ігри проводяться з малюками щодня. У ранкові години, до сніданку, доцільно дати дітям можливість пограти самостійно. Для цього потрібно винести різні іграшки, допомогти малюкам знайти собі заняття, підбадьорюванням, жартом сприяти створенню у них бадьорого, радісного настрою. Вихователь може провести ігри з нескладними завданнями, прості ігри спокійного характеру з невеликими групами дітей або з деякими дітьми індивідуально. Народна рухлива гра, організована з усією групою дітей, може замінити ранкову гімнастику. Така ігрова форма проведення ранкової гімнастики може бути використана на початку року і в першій і в другій молодших групах, коли в колективі багато нових дітей. Гра приваблює їх своєю емоційністю, можливістю активно діяти, виконувати рухи в міру своїх здібностей. Недоцільна активна рухова діяльність і відразу після сніданку. Перед заняттями доречні ігри середньої рухливості, для малюків це ігри найчастіше індивідуального порядку. [14] Найбільш корисні і доцільні рухливі ігри на свіжому повітрі, під час прогулянки. Лише в негоду (сильний дощ, вітер, холод) гри треба організовувати в приміщенні, але при цьому бажано використовувати зал, оскільки в групових кімнатах не завжди можливо повноцінно провести рухливу гру з великою кількістю дітей. На ранковій прогулянці після занять проводяться різні за характером рухливі ігри. Їхня кількість і тривалість в окремі дні тижня не однакові. При підборі ігор враховуються попередні заняття. Так, після занять з рідної мови, малювання, ліплення доцільно провести гру з більш активними діями. Однак після занять, які зажадали від дітей зосередженої уваги, не рекомендується розучувати нові ігри. Не виключаються рухливі ігри та в дні, коли є музичні та фізкультурні заняття. У такі дні підбирають рухливі ігри з менш активними діями і проводять їх не на початку, а в середині прогулянки. У режимі дня рухливі ігри можуть бути організовані як з усією групою, так і по підгрупах. Це залежить від характеру ігрових дій, кількості граючих, їх підготовленості, умов проведення та інших факторів. Так, якщо дітей у групі багато, а місця в приміщенні або на майданчику недостатньо, організовують ігри по підгрупах. Ігрові вправи також проводяться найчастіше невеликими групами або з окремими дітьми. Для забезпечення достатньої рухової активності дітей в режимі дня програма з фізичної культури передбачає певну тривалість не тільки фізкультурних занять, а й щоденних рухливих ігор на прогулянках (як на ранковій, так і на вечірній). [15] Для дітей третього року життя в дні, коли проводяться фізкультурні заняття, тривалість рухливих ігор може бути 6-8 хв. В інші дні (без фізкультурних занять) слід проводити рухливі ігри в поєднанні з різними фізичними вправами. Їх загальна тривалість може доходити до 10-15 хв. З дітьми четвертого року тривалість рухливих ігор та фізичних вправ на прогулянці в дні фізкультурних занять складає 6-10 хв. В інші дні, коли заняття з фізичної культури не проводяться, час для проведення рухливих ігор збільшується до 15-20 хв. На вечірній прогулянці можна проводити рухливі ігри як з усією групою дітей, так і з невеликими підгрупами, бажані ігри малої рухливості. Для цього часу гри з текстом, з співом, хороводні. Їх тривалість близько 10 хв. Найбільш сприятливими сезонами для проведення рухливих ігор на повітрі є пізня весна, літо та рання осінь. У цей час можуть бути використані ігри з найрізноманітнішими руховими завданнями. Однак влітку в прохолодну погоду проводяться ігри, в яких діти повинні бути активні; в жаркі, задушливі дні бажані гри більш спокійні, так як малюки швидко перегріваються, пітніють, швидше втомлюються, і у них зникає бажання брати участь у цих іграх. Значні труднощі викликає проведення народних рухливих ігор з малюками на ділянці в зимовий час, ранньою весною і пізньою осінню. Важка одяг та взуття ускладнюють їх руху, роблять неповороткими, незграбними. Навіть дітям четвертого року життя, які мають дещо більший руховий досвід, ніж діти третього року, грати в такому одязі важко. У цей період можливі самі прості ігри з нескладними рухами, найчастіше з ходьбою і не надто швидким бігом. Велике, кількість снігу на ділянці обмежує вільний простір, тому ігри з малюками зручніше проводити невеликими підгрупами. Оскільки в зимовий час багато ігор не можуть бути проведені на ділянці з достатньою ефективністю, необхідно в другій половині дня, у вільний від занять час, іноді проводити рухливі ігри у приміщенні - в груповій кімнаті, звільнивши для цього побільше місця; по можливості потрібно прагнути вийти з дітьми до зали, де більше простору і є різні посібники, які можна використовувати в грі. На ділянці ж взимку слід приділити більше уваги створенню умов для самостійної рухової діяльності дітей. Для цього потрібно розчистити досить просторий майданчик - зробити споруди зі снігу (снігові вали, невисокі гірки, воротики, лабіринти), а також забезпечити дітей іграшками та посібниками, які сприятимуть активізації їх діяльності (винести санки, лопати, санки для катання ляльок, ляльок в зимовому одязі і т. п.). Все це сприятиме активізації самостійної діяльності дітей, збагаченню їх рухового досвіду, підвищенню їх інтересу до прогулянки і більш тривалому перебуванню на свіжому повітрі. [16] Якщо дитячий сад виїжджає на дачу або розташований поблизу від лісу, парку, галявини, то при проведенні рухливих ігор під час прогулянок слід використовувати особливості навколишньої місцевості: пагорби, пеньки, канавки, повалені дерева. Вони можуть служити перешкодами, долаючи які діти набувають багато корисні навички, привчаються керувати своїми рухами в різній обстановці. Малюки вчаться спритно пробігати між деревами, проходити по вузькій стежині, підійматися на пеньки, сходити з них, переступати невисокі перешкоди. Руховий досвід дітей збагачується, удосконалюються функціональні можливості дитячого організму. Народні рухливі ігри обов'язково включаються до заняття фізичною культурою. Вони проводяться після вправ в основних рухах з метою підвищення фізіологічного навантаження та емоційності заняття. Для цієї мети підбираються ігри, що вимагають активних дій всіх дітей одночасно. У зв'язку з тим, що час проведення рухливих ігор кілька обмежується рамками заняття, краще підбирати ігри, які не потребують тривалого пояснення або вже знайомі дітям, щоб не витрачати багато часу на очікування початку дій. Одна і та ж гра може повторюватися на 2-3 заняттях підряд, потім використовується нова, а через кілька занять можна, знову повернутися до першої гри. У заняття фізичною культурою для молодших дошкільнят можуть бути включені дві гри. Одна, більш рухлива - в основну частину, друга, більш спокійна - у заключну частину заняття; мета останньої - заспокоїти дітей, дещо знизити фізіологічну навантаження, отриману ними в основній частині. Наприклад, на одному занятті можуть бути проведені такі дві гри: російська народна гра «У ведмедя у бору» (де всі діти активно бігають, присідають, де є момент лову, особливо збільшує активність і емоційність дітей) і «Знайди грибок» (у якій діти спокійно ходять, розшукуючи заздалегідь захований вихователем гриб). З другої молодшою ​​групою (четвертий рік життя) програмою передбачено 3 фізкультурних заняття в тиждень. Одне з них рекомендується проводити протягом всього року на повітрі під час прогулянки. Зміст цих занять залежить від пори року і погоди. У теплу пору року на таких заняттях мають місце вправи в основних рухах і рухливі ігри. У зимовий час найчастіше включаються найпростіші спортивні вправи, такі, як ковзання по крижаних доріжках, катання на санках, ходьба на лижах, і в поєднанні з ними - народні рухливі ігри. [17]   Підготовка до проведення ігор Підготовка до гри складається з декількох важливих моментів. Одним з них є попереднє ознайомлення вихователя з вмістом народних рухливих ігор, причому необхідно знати гри не тільки своєї групи, але і суміжних вікових груп, особливо попередньої даному віку. Добре знання практичного матеріалу дозволить педагогу легше впоратися з підбором ігор у відповідності з віковими особливостями дітей, їх підготовленістю, правильно вибрати гру в залежності від умов проведення, кількості дітей, наявності посібників, стану погоди, виховних завдань і т. п. Другий момент - це підготовка до проведення вже конкретної гри. Тут необхідно, перш за все, знати в яких умовах буде проводитися гра: на ділянці або в приміщенні, в груповій кімнаті або в залі, з якою кількістю дітей. Це допоможе вихователю заздалегідь продумати, як розмістити грають на наявному просторі, щоб вони могли вільно рухатися. Заднє потрібно уточнити і зміст гри, її правила, повторити текст (якщо він є в грі), продумати прийоми активізації дітей, використання окремих посібників, іграшок. Малюків до гри треба познайомити з невідомими їм персонажами за допомогою картинки, іграшки, казки. Це допоможе їм швидше освоїти ігрові дії. Наприклад, вихователь попередньо розповідає про життя того народу, на чию гру їм належить грати, показує ілюстрації, предмети побуту і мистецтва, зацікавлює національними звичаями, фольклором. Або можна образно, але коротко розповісти про сюжет гри, пояснити роль ведучого, дати послухати діалог, якщо він є (російські народні рухливі ігри «Редьки», «Мак», «Яструб і качки» і т. д.), і перейти до розподілу ролей. Третій момент підготовки - безпосередньо перед грою звернути увагу на гігієнічний стан приміщення або майданчики, де проходитиме гра: у груповій кімнаті або залі треба провести вологе прибирання, відкрити фрамуги, кватирки або вікна. [18] При проведенні рухливих ігор на свіжому повітрі площадку слід звільнити від сторонніх предметів, підмести, і якщо виникає необхідність, то попередньо полити, щоб не було пилу. Не слід обмежуватися тільки груповий майданчиком. Можна використовувати і прилеглі безпосередньо до неї ділянки, доріжку навколо будівлі дитячого садка. Важливе значення має одяг та взуття граючих. Костюм та взуття не повинні утрудняти рухів, тому перед грою треба по можливості полегшити одяг дітей, запропонувати їм зняти зайві теплі речі, перевзути їх у капці, якщо гра проводиться в приміщенні. Переодягати дітей повністю в фізкультурну форму недоцільно, оскільки це займе більше часу, ніж сама гра. При проведенні рухливих ігор на ділянці в холодні періоди року треба стежити за тим, щоб діти не були зайво тепло закутаний: під час гри це обмежує руху і швидше призводить до перегрівання, що може викликати простудні захворювання. Безпосередньо перед грою вихователь готує необхідну кількість посібників (прапорців, кубиків, брязкалець і т. п.), розкладає їх так, щоб дітям було зручно ними користуватися, розмічає місця для грають (будиночки, гніздечка для пташок, норки для мишок, місце, де сидить кіт і пр.). Маленьких дітей, особливо третього року життя, необхідно попередньо ознайомити з тими предметами і рухами, які будуть використані в грі. Треба дати їм можливість розглянути посібники, іграшки, спробувати діяти з ними, підняти, пограти, з тим щоб при виконанні вправ або під час гри діти не відволікалися від їх головної мети. Така підготовка забезпечує радісне і активне ставлення дитини до виконання завдання, допомагає швидшому засвоєнню ним основного сенсу і правил гри або ігрового вправи. Для дітей четвертого року життя також дуже важливо ознайомлення з обстановкою, в якій буде проходити гра. Іноді буває необхідно заздалегідь познайомити дітей з персонажами гри і їх рухами, яким вони будуть наслідувати. Попередня підготовка дітей до виконання завдань у грі або ігрових вправах може проводитися протягом декількох днів або напередодні гри. Безпосередньо перед початком гри малюків можна залучити до розстановки іграшок та посібників. Така активна участь у підготовці підвищує їх інтерес до гри, до виконання ігрових завдань. Так, наприклад, перед проведенням ігор, «Пташки в гніздечках», «Філін та пташки» вихователь не завжди може розставити стільці попередньо. Він звертається до дітей з пропозицією пограти і починає ставити стільці так, як це потрібно для гри; пояснюючи їм, що це кущики або гніздечка, він просить дітей постарше принести стільці. Малюки, наслідуючи старшим, теж йдуть за стільцями. Вихователь повинен підбадьорювати малюків, допомагати їм ставити стільці рівно, а також нагадати тим, хто постарше, щоб вони допомогли маленьким принести і поставити стільці і сісти на них. Коли все продумано і підготовлено заздалегідь, вихователь може провести гру з більшою користю для дітей, звертаючи всю свою увагу при керівництві грою на виконання поставлених нею завдань. [19]